Вік живи - вік учись!

Хто з учителів та як допоміг відомим львів’янам стати успішними людьми?

Він навчає і мотивує, пояснює і коригує, надихає і контролює, а ще допомагає і стимулює. Усе це про вчителя – професію, яка здавна є особливою, однією з найшанованіших, найпочесніших, найвідповідальніших, такою, що варта поваги з боку суспільства.
Багато хто називає професію вчителя особливим покликанням, і з цим не можна не погодитися. Враховуючи зміни, реформи і чимало інших труднощів, які постають перед учителями щодня, більшість із них все одно залишаються мудрими, толерантними, чуйними, відповідальними, такими, що ведуть свою правильну освітню лінію в нашому житті і в житті наших дітей.
В Україні День учителя традиційно відзначають в першу неділю жовтня. Цього року ця дата припала на завтра, 7 жовтня. З нагоди свята Президент України Петро Порошенко підписав указ про відзначення державними нагородами України освітян по цілій країні. Зокрема, на Львівщині нагородив 12 освітян.
Четверо з них – учителі загальноосвітніх шкіл та ліцеїв Львова і області. Зокрема, почесне звання народний вчитель України отримала вчителька Львівського фізико-математичного ліцею-інтернату Лілія Олексин. Ще троє отримали звання заслужений вчитель України. А саме учитель Львівської школи №8 з поглибленим вивченням німецької мови Любомир Жук, учителька Радехівської школи №1 Галина Калита і учителька Львівської гімназії “Престиж” із поглибленим вивченням іноземних мов Катерина Костюченко.
Мабуть, у кожного з нас також був учитель, якому ми особливо вдячні за здобуті знання, різнобічність розвитку, переконання, світогляд і моральні якості.
Олег Синютка, очільник Львівської області:
– Вирішальну роль в моєму житті відіграли два вчителі – історії і математики. Це мої батьки. Думаю, що вдячність сина і учня в одній особі – це щось таке, що треба нести через ціле життя і відкривати дуже-дуже сокровенно. Не можу сказати, що це були мої улюблені предмети, але досі математика допомагає мені ухвалювати рішення, а історія дає міцний фундамент, життєві цінності й переконання.
Галина Слічна, очільниця департаменту гуманітарної політики Львівської міськради:
– Багато років минуло відтоді, як я закінчила школу, проте завжди пам’ятаю тих, що відіграли якщо не вирішальну, то важливу роль в моєму майбутньому і вплинули на ціле життя. Перш за все вдячна своїй першій учительці Ользі Володимирівні Федорович! Це фантастична людина і чудовий учитель. Коли я вчилася у старшій школі, то дуже хотіла стати юристом. Проте раніше були певні умови вступу – спочатку доводилося працювати, лише потім вступати на юридичний факультет. Батьки, звісно, були проти цього, сказали, що відразу вступатиму. Я довго думала, ким насправді хочу стати. Вирішальну роль у моєму майбутньому відіграла учителька географії Тамара Тихонівна Данилюк. Вона була дуже строга і вимоглива, проте я її так полюбила, що вирішила також стати учителем. Ще один педагог, якого хотіла б відзначити, це вчитель математики Стефанія Миколаївна Кисіль. Це надзвичайно хороша людина, вимоглива, але водночас справедлива вчителька. Окрім них, великим прикладом учителя для мене стала моя тітка і хрещена мати, викладач української мови, заслужений вчитель України, людина з великої літери. Хоч її вже немає в живих, вона для мене досі справжній взірець та ідеал учителя. Незалежно від того, які реформи відбуваються в освіті, найважливіше те, яким повинен бути вчитель. Насамперед має поважати дітей, вірити в їхні успіхи, бути чесним і справедливим. Також учитель повинен вміти вислухати кожного, працювати з різними дітьми і різними поведінковими явищами та правильно організовувати освітнє середовище.
Марія Малачинська, директор Львівського обласного центру репродуктивного здоров’я населення:
– На кожному етапі життя у мене були такі вчителі, яким я дуже вдячна. Уже з початкової школи, середньої, а згодом в училищі та медичному університеті мене завжди оточували хороші вчителі та наставники. Для мене вони були справжнім джерелом знань, потужними авторитетами, завдяки яким я тягнулася до кращого і бачила перед собою якусь ціль. На жаль, багатьох із них уже нема серед нас… Наприклад, у моїй професії – ультразвуковій діагностиці – мене дуже багато чого навчив покійний Сергій Миколайович Шкредов. Він був дуже хорошим наставником. Саме завдяки йому я зрозуміла, що діагностика – це 90, а може, й усі 100% успіху в лікуванні. Усім своїм учителям вдячна за те, що стала саме такою, якою є, і що маю можливість зараз очолювати напрям репродуктивного здоров’я у нашій області. Загалом мені завжди щастило з учителями і наставниками. Саме вони додавали мені впевненості йти вперед і досягати цілей. Це стосується і моїх дітей. Наприклад, син-другокласник ще жодного дня не сказав, що не хоче йти до школи. Я проаналізувала й усвідомила, що ще є присутнє таке розуміння, як любов до дітей. І коли дитина відчуває цю любов учителя, то й слухає його, легше сприймає інформацію, запам’ятовує, стає дисциплінованішою. Як на мене, бажання вчитися – дуже важливий елемент. Те ж саме скажу і про старшого сина. Завдяки хорошим педагогам він не лише одержав добрі бали на ЗНО, а й став студентом Українського католицького університету. Тож дякую за знання всім учителям, які вже були в нашому житті і які ще будуть! Принагідно щиро вітаю всіх учителів з їхнім професійним святом! Бажаю здоров’я, натхнення, щоб у нелегкий час змін і реформ їхній оптимізм ніколи не згасав, а надихав на подальші успіхи і щоб ще не одній дитині вони змогли допомогти стати справжньою людиною!
Андрій Худо, львівський ресторатор, співзасновник “Холдингу емоцій “!FEST”:
– Я починав навчання у 31-ій школі. Провчився там три класи, далі перейшов у 91-шу школу. Великий вплив на мене мала моя перша вчителька Наталя Миколаївна. Їй особливо вдячний за все! Вона дала мені впевненість у собі та заклала на той час базове дитяче розуміння лідерства. Наталіє Миколаївно, вітання Вам, якщо читаєте “Львівську Пошту”! Школа, в якій я навчався, дуже відрізняється від нашої Школи вільних та небайдужих. Але там теж було багато класних учителів. Загалом шкільні роки були дуже веселі, час тоді минав повільніше… До речі, я дуже любив історію. А ще пам’ятаю, як добре вміла пояснити і розказати предмет учителька фізики Ірина Федорівна Чирка. Школу я закінчив із золотою медаллю. Остання школа, яку я закінчив, – Києво-Могилянська бізнес-школа. Хочу згадати Павла Шеремету, який тоді, у 2005 році, був деканом. Школа має гасло “Надихати лідерів” (Inspiring leaders). І саме це натхнення, модулі, поїздка в США допомогли мені open my mind (відкрити розум) і покращити своє вміння мислити підприємливо.
Оксана Дащаківська, кандидат політичних наук, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”:
– Я не дуже сумую за школою. З усіх моїх освітніх закладів найбільший сум – за університетом. Це був час відкритих можливостей, така собі швидкісна траса різних потоків знань, досвіду. Саме тут я зустріла багатьох цікавих викладачів і друзів. А що стосується вчителів, то першою, кого я відзначила б, є моя мама. Хоч вона й не працівник освіти, проте мій найголовніший учитель. Бо життя – ще та школа. Серед шкільних назвала б Лівіновську Квітославу Йосипівну – мою першу вчительку. Досі пам’ятаю, як до нас на уроки “прилітав” космонавт, песик, який обирав ковбаски, ми бавилися в цікаві ігри, читали казки. Усе це вигадувала вчителька, аби нам було цікаво і комфортно в такій великій школі. Хотіла б виокремити й Жук Ганну Йосипівну – класного керівника, вчителя літератури. То ми зараз говоримо про нові методи, про те, що потрібно звертати більше уваги на судження, не стигматизувати героїв. А вона робила це й тоді. Пам’ятаю ці обговорення донині. А ще вона прищепила нам смак до одягу, вміння любити життя, самореалізовуватись і бути щасливими. Ганна Йосипівна завжди мала гарне почуття гумору і розуміла цінність кожної людини. Також згадую вчительку історії Левицьку Оксану Йосипівну. На її уроках я вперше побачила історію як усний серіал: наприкінці кожного уроку вона розповідала нам частинку історії через тогочасних персонажів, і ми чекали продовження на наступному уроці. Також ставили сценки. То було круто! Через такі захопливі розповіді по-іншому сприймали саму історію, бачили більше контекстів. Бігун Ганна Степанівна – моя вчителька математики. Я любила розв’язувати задачі, і вона давала можливість робити це самостійно. Одного разу я потрапила на олімпіаду, де були завдання з коренем квадратним. Цього ми на уроках ще не вивчали. І я спробувала зробити це, виходячи лише з назви – “корінь квадратний”, і що то, на мою думку, мало б означати для математичних розрахунків. Учителька оцінила мої старання, хоч, як виявилося, мої уявлення зовсім не збігалися з тим, чим корінь квадратний є насправді. Було ще багато прикольних вчителів у педучилищі та університеті. Усіх не перелічити…
Мар’яна Савка, поетеса, головна редакторка і співзасновниця Видавництва Старого Лева:
– Я дуже любила свою школу в містечку на Тернопіллі – Копичинську середню школу №1. Кожного літа вже не могла дочекатися вересня, щоб повернутися до нашого класу, вдихнути запах свіжої фарби після щорічного ремонту, побачити однокласників та вчителів. Моя перша вчителька Надія Матвіївна викликала в нас якусь благоговійну повагу. Була вже у літах, і в неї була така глибока, перевірена роками мудрість педагога. Ми приходили до неї додому в гості на чай цілим класом, довкола її будинку завжди росло багато квітів. А коли почалася середня, а потім старша школа, найважливішими для мене стали гуманітарні предмети. Найтісніший контакт у мене був з учителями мови й літератури – української, англійської та російської: Любов’ю Миколаївною, Світланою Євгенівною, Ольгою Василівною та Вірою Михайлівною. Чи допомогли мені вчителі стати успішною, складно сказати. Навчили працювати, бути відповідальною – так. Найважливіші вчителі – мої батьки. Причому обоє були мені ще й педагогами. Мама працювала в музичній школі учителем сольфеджіо, теорії музики та музичної літератури. Не пригадую, щоб на її уроках хтось порушував дисципліну. Вона так цікаво розповідала, що всі слухали з відкритими ротами. Зрештою, моя мама письменниця, тож красиво говорити – її вроджений талант. А в тата вроджений режисерський талант. У народному театрі, який він створив і багато років провадив у нашому містечку, він був педагогом із акторської майстерності, сценічної мови. Я ходила з однолітками до театральної студії, яку він вів, читала книжки про театр і мріяла грати на сцені. Потім був Львівський державний (тепер національний) університет, чимало улюблених викладачів – Микола Миколайович Ільницький, Василь Михайлович Івашків, Лариса Петрівна Бондар, Леоніла Іванівна Міщенко. Завжди пам’ятатиму їх з вдячністю! А ще Любомир Тадейович Сеник. Він був моїм наставником і керівником дисертації, яка не відбулася, бо я втратила інтерес до літературознавства і зайнялася видавничою діяльністю. Сподіваюся, він мені пробачив, що не виправдала його сподівань. Але я знаю: він пробачив, бо дуже чуйна і великодушна людина.
Уляна Грига, власниця мережі салонів краси Gloss, викладач авторської школи:
– У моєму житті було три великі вчителі. Насамперед моя перша вчителька Любов Михайлівна зі школи №91. Крім того що вона навчила мене рахувати і писати, то ще й любити і поважати людей, розуміти й цінувати людські якості. У старшу школу вона нас випустила як прекрасний, хороший і добрий клас. Любов до цієї вчительки пронесу через усе життя. Другим важливим учителем в моєму житті був класний керівник у старшій школі Олег Ярославович. Саме він навчив нас жити, дружити і поважати одне одного. Цей учитель приділяв нашому класові дуже багато уваги, ми з ним багато куди їздили і багато чого навчилися. Третім потужним учителем була Людмила Романівна Зінченко. Це та людина, яка дала мені хліб у руки, показала, що професія перукаря – це не просто стояти, стригти і догоджати клієнтам, а що це велике мистецтво, потужне ремесло, якого потрібно вчитися усе життя. Вона дала мені чітко зрозуміти, що перукарство не обмежується кріслом і дзеркалом у салоні, а дає дуже великі можливості в житті. Саме їм трьом хочу подякувати за те, що навчили мене любити, дружити і шанувати свою працю!
Юрій Лопатинський, засновник соціального підприємства “Горіховий дім”:
– Відверто кажучи, приємних спогадів зі школи небагато, тому виокремити якогось учителя важко. Із самими оцінками було все нормально, та все одно це не був спеціальний період, який відіграв у моєму житті якусь визначальну роль. Своїми вчителями вважаю багатьох людей, але фактично жоден із них не був учителем за фахом. На жаль…
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9228 / 4.53MB / SQL:{query_count}