Тотальна комуналка

Міський голова Львова хоче прибрати до рук державний інститут “Львівдіпрокомунбуд”. На думку дирекції інституту, насправді очільник міста зазіхає на будівлю адміністративного будинку, що розташований у самому центрі Львова

Міський голова Львова хоче прибрати до рук державний інститут “Львівдіпрокомунбуд”. На думку дирекції інституту, насправді очільник міста зазіхає на будівлю адміністративного будинку, що розташований у самому центрі Львова

Минулої сесії міський голова Львова Андрій Садовий виніс на розгляд депутатів проект ухвали про передачу ДП “Львівдіпрокомунбуд” з державної власності у комунальну. Ухвалу очільник міста вніс “з голосу”, тобто жодних підготованих паперів на руках у депутатів не було. Попри це, міські обранці 72 голосами підтримали голову і проголосували за ухвалу. І лише опісля з’ясували, що для такої передачі наразі немає жодних підстав…

Ласий шматок

Інститут “Львівдіпрокомунбуд” заснований у 1964 році як філія харківського підприємства. Нині він – прибуткове самодостатнє підприємство, бо навіть під час кризи має повне завантаження. Роботи, які виконує інститут, на перший погляд, невидимі. Це – проектування та реконструкція вулиць, систем водопостачання, каналізування, проектування трамвайних колій (львівський “безшумний трамвай” – також заслуга інституту), проектування міського транспорту та низки інших робіт. За словами Олега Хаврони, директора ДП “Львівдіпрокомунбуд”, статус державного підприємства робить його незалежним від Львівської міської ради, суттєво розширює географію замовлень та дозволяє установі заробляти на себе.

Про те, що інститут хочуть передати у комунальні руки, його працівники дізналися лише після того, як за таку передачу проголосували депутати. Хоча офіційно зміна статусу інституту можлива лише при погодженні від профільного міністерства (Міністерства з питань житлово-комунального господарства) та трудового колективу. За словами Олега Хаврони, він звернувся  з офіційним запитом до міністерства, і там його запевнили, що не давали жодних погоджень на передачу підприємства. А враховуючи ще й відсутність згоди колективу, легітимність рішення ради викликає чималі сумніви.

Крім того, ДП “Львівдіпрокомунбуд” включене до Переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України від 07.07.1999. Це унеможливлює його передачу у комунальну власність до виведення його з цього переліку, чого наразі не зробили. Однак у львівській Ратуші на такі “дрібниці”, здається, також не зважають.

І сам не гам, й іншому не дам

Працівники інституту переконані, що після передачі у міське підпоряд­кування вони залишаться без роботи. Адже проектні замовлення у Львові нерегулярні, і місто не зможе забезпечити підприємство необхідним об­сягом робіт. Нині ж “Львів­діпрокомунбуд” має чимало замовлень з інших міст України, зокрема, Івано-Франківська, Луцька, Рівного, Коломиї, Ужгорода, Мукачева, Харкова, Одеси.

– Борг львівської міської влади перед інститутом становить приблизно 3,5 – 4 млн грн. Є навіть борги дворічної давності. Проте ми жодного разу не подавали у господарські суди, а терпіли несплату боргів мерією і все розуміли. Причина рішення міської ради очевидна – бажання отримати будівлю адміністративного будинку, яка є пам’яткою архітектури і розташована майже у центрі міста, – переконана Наталя Маргаль, голова профспілкового комітету проектного інституту.

Працівників інституту також обурює, що підприємство передали навіть не спитавши їхньої згоди.

– Як можна було, не запитавши 100 людей, які працюють в інституті не перший рік, а дехто – не перший десяток років, отак узяти й передати їх, наче подарувати? – обурюється Олег Хаврона. – Ми є на госпрозрахунку, сплачуємо величезні податки плюс дивіденди в бюджет, тому жодної проблеми для держави і міста не становимо. Крім того, не може проектант бути залежним від конкретного замовника. Якщо буде вплив замовника на процес проектування, неодмінно виникне конфлікт інтересів між тим, як має бути, і тим, чого захоче замовник. Наші роботи – вузькоспеціалізовані, нині вони потрібні у Львові, а завтра – ні. І якщо нас прив’язати до конкретного міста, то це неминуче призведе до деградації і розвалу підприємства.

Мерський обман?

Депутати, які спершу 72 голосами підтримали прийняття підприємства у комунальну власність, тепер стверджують, що їх просто надурили.

– На сесії Андрій Садовий сказав, що є термінове питання, яке треба внести – про передачу проектного інституту в комунальну власність. Коли я запитав його, чи є усі необхідні погодження, він відповів, що є. Це було сказано в присутності щонайменше 20 осіб. Ми меру повірили,  а потім виявилося, що це неправда, – розповів Юрій Кужелюк, депутат Львівської міської ради.

Цю тезу підтвердили і колеги пана Кужелюка – Іван Гринда та Володимир Гірняк.

– Якщо ми знищимо такий інститут для Львова – це буде пляма на міському голові і на депутатах, які за це проголосували, – сказав Анатолій Єфименко, головний інженер “Львівдіпрокомунбуду”, який 45 років пропрацював в інституті, зауваживши: “Коли нас намагаються отак, не запитуючи, комусь передати, це принижує  інститут. Я буду боротися за нього усіма законними методами. Адже ми тут – не раби, ми – інженери!”

Цікаво, які контраргументи для цієї фрази знайде Андрій Садовий? На жаль, отримати відповіді від самого міського голови, “Пошті” таки не вдалося. За тиждень очільник міста так і не знайшов часу, аби поспілкуватися із журналістом.

Нагадаємо, це вже не перша спроба Андрія Садового взяти у комунальну власність державні підприємства. Наприкінці 2007 року очільник міста спробував “окомуналити” державний інститут “Містопроект”. Як і колектив “Львівдіпрокомунбуду”, містопроектівці дізналися про це останніми і, як то кажуть, через треті руки. Після розголосу та протестів працівників “Містопроект” таки залишили у державних руках. Тепер тест на вміння відстояти свою позицію проходять працівники “Львівдіпрокомунбуду”. 

 

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.6998 / 4.14MB / SQL:{query_count}