Дикі танці у міськраді

Співачка Руслана особисто переконувала депутатів Львівської міської ради, що зможе зробити у напівзруйнованому кінотеатрі ім. Миколайчука культурно-мистецький центр. Депутати не повірили…

Співачка Руслана особисто переконувала депутатів Львівської міської ради, що зможе зробити у напівзруйнованому кінотеатрі ім. Миколайчука культурно-мистецький центр. Депутати не повірили…

Ірина Гищук

итання про передачу в оренду будинку кінотеатру ім. Миколайчука, що на Личаківській, 131, під культурний центр "Український світанок" - проект Руслани Лижичко, народної артистки України - постало ще попередньої сесії міської ради. Тоді його вилучили із порядку денного і скерували на доопрацювання. Депутатів насторожило те, що чиновники Ратуші пропонують віддати приміщення без конкурсу. Цього разу проект ухвали постав у новій редакції: споруду знову ж таки без конкурсу та без жодних прописаних інвестиційних умов пропонували віддати в оренду на 25 років за 1 грн у рік без ПДВ для здійснення статутної діяльності організації "Міжнародний благодійний фонд "Український світанок".

Ще на початку сесії розгляд питання вирішили перенести в кінець порядку денного. А на вечір на депутатів чекав сюрприз: на запрошення міського голови із залу до мікрофона на трибуну сесійної зали вийшла Руслана. Щоправда, співати цього разу вона наміру не мала. Натомість намагалася переконати міських обранців у тому, що помисли її чисті, а серце - у Львові.

- Львів може стати культурною столицею Європи 2014 року. Ми це можемо зробити у партнерстві із польським містом. Ми маємо для цього і відповідний досвід, і зв'язки, проте ми не маємо ресурсів і не маємо бази, на якій це можна було б зробити. За 5 років ми реалізуємо цей проект. Поплавський - це добре, але в нас інше бачення. І я хочу реалізувати цей проект саме у Львові, бо я хочу жити тут, я люблю це місто. І ви всі розумієте, що я зможу це зробити, і тоді до Львова підуть дуже і дуже серйозні ресурси, - заявила Руслана. - Я погоджуюся, що є законна процедура, якої потрібно дотримуватися, але ми не маємо на це часу. І не думаю, що громадськість міста буде проти, бо, можливо, це приміщення на таких умовах і справді багато хто хотів би взяти, але навряд чи хтось зможе зробити проект на такому рівні, який ми пропонуємо.

Депутати ж, своєю чергою, наполягали, що закон однаковий для всіх і на оренду приміщення потрібно провести конкурс та підготувати інвестиційні пропозиції. "Чому ми за 1 грн не віддали Димінському стадіон "Україна", а Руслані маємо віддати кінотеатр ім. Ми­колайчука", - аргументував один із депутатів від "Нашої України". До слова, депутатські симпатії виразно розділилися, залежно від політичної належності. Депутати від БЮТ мовчазно і дисципліновано підтримали проект, тоді як НУ голосно висловлювала недовіру Руслані.

Урешті, питання перевели у політичну площину: депутати перейнялися, чи співачка пропонує проект з думкою про Львів чи з "Україною в серці". Після публічних дискусій близько 40 хв. депутати "тусувалися" в сесії, обсмоктуючи усі подробиці виступу співачки. Головним лобістом проекту виступив міський голова Андрій Садовий, який підходив до кожної депутатської групки із проханням підтримки. Сама ж Руслана після годинного очікування покинула залу, поспішаючи на концерт. Коли ж під час неофіційного підрахунку голосів з'ясувалося, що для підтримки проекту бракує 4 голоси, питання перенесли на наступну сесію.

Попри жваве обговорення депутатів, дискусія не мала конструктивності і перетворилася радше на атракцію, яка залишила по собі чимало нерозв'язаних запитань. Передусім свій проект Руслана представила в доволі загальних рисах. Проте її виступ був чи не першим прецедентом у Львові публічності інвестора... І попри те, що дехто схильний розцінювати появу Руслани у Ратуші як тиск авторитетом, погодьмося: коли в нашій країні намагаються переконати авторитетом, то роблять це у менш публічний спосіб...

Безсумнівним залишається й те, що Руслана просить приміщення на виняткових і пільгових умовах. Проте фактом залишається й інше: кінотеатр вже багато років стоїть напівзруйнованим, й інвестора для нього нема... Звісно, за 1 грн він знайшовся б швидко, проте під який проект?.. Тож замкнуте коло повертається до головного: потрібні гарантії, що від комерційного, а він саме таким і є, проекту Руслани місто отримає користь? Наразі єдиною гарантією цього є бренд "Руслана".

Довідка

Проект просвітницько­мистецького центру передбачає створення хореографічної школи, художню майстерню, аудіо­ і відео­студії, арт­кафе, камерної сцени, виставкових залів, аудиторій для лекцій. У проекті зазначено, що для цього потрібна земельна ділянка площею 1000 кв. метрів під забудову в межах міста, в районі зі зручним транспортним сполученням і близькістю туристичних маршрутів. Там планують спорудити будівлю на 5 поверхів з паркувальним майданчиком, а також літню сцену.

Олександр Ксенофонтов, продюсер Руслани Лижичко, про проект "Український світанок"

- Розкажіть, будь ласка, про Ваш проект.

- Культурні осередки, які існують зараз, переважно є дотаційними. Тому виглядають вони доволі злиденно і постійно перебувають у стані простягненої руки. Їх фінансують або з державних коштів, або, як правило, якась національна меншина, яка робить там свій культурний осередок. А ми би хотіли зробити такий проект, який би був і цікавим, і міг би сам на себе заробляти, і навіть міг би сам інвестувати у такі речі, як музика, кіно, відео, новітні медіа­технології тощо. Ідея створення такого центру сягає 1996 року. Ми вже тоді зверталися до міської влади з пропозиціями. Тоді нам сказали, що нас підтримують, але нічим допомогти не можуть. З того часу ми з такими проектами зверталися до всіх мерів, проте щоразу все зависало у повітрі. І після перемоги Руслани на "Слов'янському базарі" нічого не зрушилося, і коли ми вже стали відомими, зробили масштабні різдвяні проекти, "Світанок", після того, як в нас перших з'явилася найкраще в Україні обладнана студія звукозапису, після того, як ми першими зняли кліп у системі "Долбі діджитал" і показали його в кінотеатрах. В нас були дуже серйозні досягнення (з моєї точки зору), але всі нам казали, що нічим не можуть допомогти. Ми зверталися і до Куйбіди, і до Буняка. Зрештою, з приходом Садового ситуація почала потрохи змінюватися. Тяжко­важко, але тема зрушила з мертвої точки, і почались хоч якісь пошуки рішення. Пан Андрій - людина нової, "нашої" генерації, і тому йому було легше нас зрозуміти. Якщо чесно, ми не дуже вірили, що свої обіцянки він почне виконувати, дуже великий у нас досвід щодо інших осіб, обтяжених владою.

- Що дасть цей проект місту?

- Ми розробили для себе таку структуру в музичному, кіно та відеовиробництві, при якій ці речі зможуть самі на себе заробляти навіть у такому на сьогодні "затисненому" столицею й іншими "впливовими" містами України, як Львів. Сьогодні місто не продукує майже нічого, що мало би всеукраїнський розголос. Коли ми зробили свою першу студію, то ми шукали можливості повернення цих коштів, адже просто утримувати студію, яка має прекрасне обладнання і може добре записувати музику, складно. Тому ми почали робити рекламу, спів­працювати із радіостанціями, і пішов зворотний процес: з'явилися гроші, які реінвестували і в студію, і в музику. Так само було і з відео. Всі ці схеми, коли ти робиш і творчий продукт, і знаходиш можливість комерційної реалізації, приносять свіжу кров і дають змогу реінвестувати кошти. Нам вдалося ці схеми знайти, і саме на них ми хотіли заснувати цей культурний та сучасний центр. Тепер, у зв'язку зі статусом Руслани, для нас немає жодних кордонів (я говорю про культурно­мистецькі кордони). Ми спокійно, через свої зв'язки, під своє ім'я можемо запрошувати будького з цілої Європи для комерційної та некомерційної творчої співпраці.

- Чому саме кінотеатр ім. Миколайчука?

- З усіма нашими ідеями ми прийшли до Андрія Садового, вони йому сподобалися, і нарешті через три роки він запропонував нам кінотеатр ім. Миколайчука. Ми погодилися, хоча, якщо чесно, то зважаючи на те, в якому стані ця споруда, я розумію, що ми вішаємо собі на шию ярмо. Кінотеатр не просто потребує ремонту, це руїна, яка просто валиться. Тут потрібен не ремонт, а глобальна реконструкція. Це потребує серйозної роботи, але, як кажуть, дарованому коневі в зуби не заглядають. Ми і не заглядали, а думали про те, як розвивати цей проект.

- Чи сподівалися Ви на таку реакцію міськради?

- Для нас стала повним одкровенням реакція певної частини депутатів. Дуже мене здивувала реакція Маркіяна Іващишина, я чекав від нього підтримки, а він чомусь самоусунувся. Але думаю, це пов'язано з нашими дуже давніми дружніми стосунками ще з часів студбратства і "Клубу шанувальників чаю", і Марек не захотів переносити ці стосунки в офіційну площину. Але ми потребуємо його.

- Чому приміщення має бути Вам передано на пільгових умовах?

- Оскільки об'єкт потребує глобальної реконструкції, зрозуміло, що в нас у кишені немає таких грошей. Я прийшов на комісію з питань комунального майна і розповів про наші плани. Мені сказали: "Якщо там в умовах два роки оренди, то ви ніяк не зможете притягнути інвестиції". Тому нам запропонували 25 років за 1 гривню, але з певними інвестиційними зобов'язаннями. І тепер ця пропозиція виглядає актуальною, серйозною і такою, яку можна запропонувати нашим партнерам зі Швейцарії та Австрії. Під ці умови ми можемо нормально шукати і знаходити кошти. Потрібно вкласти від 15 до 20 мільйонів гривень. Однозначно, що ці гроші ми знайдемо, адже за менші гроші цей об'єкт і далі виглядатиме злиденною розвалюхою. Також дуже мене здивували деякі не дуже чесні коментарі львівських депутатів, які кажуть, що вартість об'єкта - 8 мільйонів доларів. Це не просто неправда, це справжнє лукавство, щоб напустити пороху в медіа. Я скажу чесно, якщо ця людина знайде покупця на цю споруду навіть не за 8, а за 4 мільйони, то я публічно попрошу в неї вибачення. Щодо пільгової оренди, то треба зрозуміти, що є не безрозмірні речі. Адже якщо вкласти гроші у викуп цього об'єкта, то не буде грошей на його розвиток. І це стосуватиметься будьякого інвестора, який зберігатиме цільове призначення об'єкту.

Руслана дуже вірить у цей проект. Я прочитав, що його вже назвали "НьюВасюками". Але Руслана все життя будує "НьюВасюки", які чомусь дуже швидко реалізуються. І з'являються кліпи в "Долбі діджитал", "Гуцульське Різдво", що "накриває" Україну і найближчих сусідів, англійські та американські контракти, робота зі студією Пітера Гебрієла та "Хіт Фекторі", великі проекти в Північній Америці, Азії та Європі, тощо. Вона інакше жити не може. Зрештою, було би дивно, якби публічна людина щось там робила тишкомнишком, підставляючи своє ім'я і репутацію.

Щодо планів: ми хочемо зробити там аудіо­ та відеостудії, медійну студію. Звісно, що ми хочемо, щоб там були і представництва радіостанцій та телеканалів, з якими я працюю. Плануємо кіноконцертний зал, де можна було би показувати, зокрема, і альтернативне кіно, якого дуже бракує у Львові, проводити концерти. Озвучувати фільми, записувати музику. Всього багато і всього дуже хочеться... І у Львові цього дуже бракує, як мені здається, не тільки нам.

Розмовляла
Катерина Сліпченко

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8179 / 4.49MB / SQL:{query_count}