«Волонтерство дає мені енергію і крила»

Неля Васюта, волонтерка, керівниця Центру допомоги сім’ям учасників АТО, депутатка Львівської міськради, – про волонтерство, підтримку жінок, програми та відповідальність

Її знають у Львові та області як людину з добрим і чуйним серцем, яка завжди прийде на допомогу родинам бійців. Людину, яка почує, порадить, підтримає та допоможе. Небайдужість, загострене почуття справедливості, людяність і працьовитість – це про багаторічну волонтерку Львова, керівницю Центру допомоги сім’ям учасників АТО при Народній Самообороні Львівщини Нелю Васюту.
Її сім’я пройшла випробування війною. За плечима чоловіка Нелі – бійця Михайла Васюти – трагічні події під Зеленопіллям у 2014-ому. Він мужньо пережив те липневе пекло на сході, тож тепер у родини не один день народження чоловіка і тата двох діточок.
У мене завжди було бажання допомагати людям. Мій шлях у волонтерстві розпочався з 2014-го й триває й досі
Вона вчилася на політолога у Франковому виші та відтоді завжди була у вирі політичних процесів, зокрема, працюючи з політиками і депутатами у виборчих штабах. Має досвід у сфері роботи органів місцевого самоврядування та управлінської діяльності.
Місцеві вибори – 2020 дали старт новому відліку у її біографії. Політологиня за освітою стала депутаткою Львівської міськради (представниця фракції «ВАРТА») – тепер це новий досвід і велика відповідальність. Неля Васюта є заступницею голови комісії освіти і науки Львівської міськради. І на депутатській ниві у її полі зору є освітянські питання та допомога у розв’язанні проблем родин бійців. Ще б пак, з 2014-го вона ці проблеми знає від «а» і до «я».


Нелю, ви у волонтерстві від початку війни – з 2014-го – і досі. За це вам шана і велика повага. Волонтерство – це місія, поклик душі чи так склалися життєві обставини? Ви, закінчивши політологію, всі ці роки присвятили себе волонтерству.
Я навчалася на кафедрі політології філософського факультету Франкового вишу. Завжди цікавилася філософією та психологією. У мене завжди було бажання допомагати людям – і ось допомагаю, і буду допомагати. Люди, які мене знають ще зі шкільних років, так і кажуть, що волонтерство – це моє, і я в тому процесі надовго. Допомагати людям – це виховання батьків, за що їм щиро вдячна. У мене добрі та милосердні батьки, і завдяки їм маю риси, які допомагають мені здійснювати волонтерську діяльність. Батьки мене завжди підтримували. Дякуючи татові, активно займалася волонтерством, маючи на руках новонароджену дитину. На жаль, тата торік не стало…
Ще зі студентських років працювала за спеціальністю – у виборчих штабах, з політиками та депутатами. Перша моя виборча кампанія – це 2002 рік. За плечима – вже понад 10 виборчих кампаній. Мій шлях у волонтерстві розпочався з 2014-го й триває й досі. Це перший рік війни на сході…
Загалом у центр вже нас звернулося майже 2000 сімей бійців із Львова та області
Мій чоловік Михайло Васюта пішов служити з травня 2014-го у другій хвилі мобілізації. На сході Бог його вберіг, хоча й чоловік був під сильними обстрілами, зокрема, у липні 2014-го під Зеленопіллям. Власне після трагедії на сході розповіла телеканалам, що ж там сталося зі слів Михайла. Після виступу перед журналістами мене почали знаходити жінки, чоловіки яких були під Зеленопіллям. До мене дзвонили дружини зниклих бійців, які шукали своїх чоловіків. Тепер з цими родинами, які не дочекалися синів і чоловіків, ми дружимо, підтримуємо одні одних. У той час психологічної підтримки не було абсолютно… Бійці не просили, аби їх забрали звідти, вони просили, аби їм дали зброю, воду та харчі. Михайлові дякували, що про їхню ситуацію Україна дізналася завдяки, виходить, мені…
Так і розпочалося ваше волонтерство?
Може бути.
Ви своїм розголосом бійцям подали руку допомоги – зробили на той час те, що могли зробити. Шана та повага вам за сміливість і загострене почуття справедливості!
Та бо правда була на моєму боці. Коли чоловік повернувся додому, то підліковував у військовому госпіталі хвороби, які він мав ще до війни. Мала розмову з Валерієм Веремчуком, керівником Народної Самооборони Львівщини, про потребу створення центру, який би допомагав родинам бійців. Тоді вже активно працював Центр забезпечення військових Народної Самооборони Львівщини. Я тоді думала, що центр має створювати психолог. Валерій відповів, що центр мав би створювати той, хто пройшов війну і добре розуміє, з чим мають справу родини військових. Каже: «Неля, ти роби, розпочинай, а ми підтримаємо!».
Ви думали, вагалися, чи у вас не було вибору?
Так склалися життєві обставини, що у мене не було вибору. Ось так з осені 2014-го й розпочав роботу Центр допомоги сім’ям учасників АТО при Народній Самообороні Львівщини. Валерій сказав, що підтримають, так і було, за що йому вдячна. Вдячна за його надійність, поради, підтримку та плече. Спершу наш центр був у приміщенні на вулиці Виговського, а тепер за іншою адресою.
У центр почали приходити дружини і матері бійців, ми спілкувалися, плакали, пили чай. Жінкам була потрібна правова підтримка, допомагали наші юристи. Потім зрозуміла, що маємо різні категорії. Скажімо, чоловік пішов служити, а дружина вагітна й потрібна допомога. Дитина народилася, а чоловік на війні, також потрібна поміч, починаючи від підгузків і закінчуючи дитячим возиком. І наша робота і допомога родинам відтоді не припинялася.
Фактично центр став вашою третьою дитиною?
Так.
Прошу сказати, що зараз є гордістю центру?
Те, що основні наші волонтери залишилися. Це 10 наших активних волонтерок, за працю яких я щиро вдячна. Це родичі учасників АТО – мами, тітки, сестри, дружини. Центр допомоги сім’ям учасників АТО зараз працює за адресою: місто Львів, вулиця Окружна, 57-а, четвертий поверх, 402 кімната (телефонувати можна за номером 098 953 29 83). Ми й надалі приймаємо речі, зокрема одяг для дітей. Ми також передаємо одяг дітям на схід – у прифронтову зону.
Як вже писала «Львівська Пошта», Народна Самооборона Львівщини має тісну співпрацю з діаспорою. Хто зараз найбільше вам допомагає?
Тішуся, що маємо добру співпрацю з Австрією – мовиться про волонтерську організацію з міста Інсбрук «Гуманітарна допомога для України», яку влітку 2014-го заснувало подружжя Бівальд. Багатофункціональні ліжка, ортопедичні матраци, приліжкові тумби – перший їхній гуманітарний медичний вантаж для одного з госпіталів Львова. Вони регулярно відправляють допомогу, і за шість років співпраці вже маємо 29 вантажів з Австрії.
60% вантажу – це речі для госпіталів, а решту 40% – для сімей бійців і важкопоранених військових. Зокрема, мовиться про інвалідні візки, протипролежневі матраци, ортези, милиці.
За ці роки в Україну привезли понад 600 інвалідних візків, і ми їх всі роздали. І зараз маю список, що знову є потреба у таких інвалідних візках. Також маємо німецьких та іспанських благодійників, за що їм вдячні.
Скільки родин за ці роки до центру зверталися по допомогу? Зараз їх стало більше чи навпаки менше, ніж на початку війни.
Загалом до нас звернулося майже 2000 сімей бійців із Львова та області. У порівнянні з початком роботи центру, зараз менша потреба у допомозі, багато хто собі дає раду. І це добре. Певна: такі центри, як наш, потрібні, адже допомагають тим, хто в потребі. Місія центру – це і комунікація між дружинами та мамами бійців, це нові знайомства, контакти. Жінки знайомляться і допомагають одна одній, товаришують, ходять у гості.
Загалом у Львові за останні роки діють низка програм щодо допомоги родинам військових. Спільно з депутатами і посадовцями напрацьовуємо ще одну програму, яка стосуватиметься родин померлих бійців. Тобто тих сімей, де чоловік помер вже після повернення з війни – внаслідок хвороб, суїцидів, зловживання алкоголем. Мовиться про відновлення пільг дітям, які вони мали за життя батька.
Центр допомоги сім’ям учасників АТО зараз працює за адресою: м. Львів, вулиця Окружна, 57-а, четвертий поверх, 402 кімната (телефонувати можна за номером 098 953 29 83)
Комусь війна ранила тіло, а комусь – душу…
На жаль, так. Це може бути і вина суспільства, що не допомогло людині подолати післявоєнний синдром. Багато бійців повертаються у мирне життя зраненими, озлобленими.
Та й не раз психологи розповідають про збільшення кількості насильства в родинах з боку бійців, які повернулися з війни.
На жаль, це правда, і це велика проблема. І про це мовчати жінкам не можна!
Як ви вважаєте, місія центру за ці шість років виконана, чи ще ні?
Мої очікування про те, що ми маємо і можемо зробити, виправдалися. І моя віра з 2014-го, що ми можемо допомогти родинам бійців, також виправдалася.
У Центр допомоги сім’ям учасників АТО містяни можуть приносити дитячі речі, іграшки, книжки, велосипеди, посуд, а також ліжечка та візочки. Все має бути чисте, акуратне і не поламане
Тішуся, що у нас безліч позитивних історій. На пам’яті історія, коли до центру звернулася дружина військового, в якої передчасно народилася дівчинка. «Поспішайка» важила трохи більше кілограма, на її виходження потрібні були чималі кошти. Пообіцяла допомогти жінці. Буквально за декілька хвилин до нас приходить українка з Польщі, яка хотіла допомогти бійцям. Дівчина у школі поставила виставу про Зеленопілля та зібрала понад тисячу доларів. Нашу адресу знайшла в інтернеті та прийшла до нас з грошима.
Ці кошти ми й віддали на медичні потреби дівчинки-«поспішайки». Лікування завершилося успішно, зараз дівчинка, дякувати богу, здорова. Як ми тоді плакали, що дівчинку вдалося врятувати. Це справжнє диво. Згодом ми мали ще кілька таких випадків, коли через стреси діти в дружин бійців народжувалися передчасно. І наш центр допомагав цим родинам і фінансово, і морально підтримував.

Ось так політологиня, волонтерка стала ще й психологинею.
Напевне, що так.
З 2014-го ви отримали ще один диплом – не на папері, а життєвий.
Так. За ці роки я читала багато літератури з психології, побачила чимало різних життєвих історій сімей. Ми багато спілкуємося з дружинами військових, аналізуємо ті чи інші ситуації. До психології мене завжди тягнуло.
У військових частинах є потреба у телевізорах, пральних машинах, холодильниках і мікрохвильовках, оргтехніці
Прошу сказати, які три головні висновки з волонтерської діяльності ви б виокремили?
Тільки активне суспільство, яке пройшло боротьбу і проходить власне становлення, може стати громадянським суспільством. Ми вчили по книжках громадянське суспільство. Прикладу такого суспільства, коли я навчалася у виші у 2001 – 2006 роках, в Україні не було. Помаранчева революція – це були лише його зачатки. Наші викладачі, яких вже, на жаль, немає, Юрій Шведа та Валерій Денисенко, казали: коли людина буде готова брати участь у всіх процесах життя своєї країни, зокрема чимось пожертвувати і включитися у цю роботу, тільки тоді ви побачите, що громадянське суспільство зародилося. Волонтерський рух, діяльність якого бачимо з початку Революції гідності та з початку війни, – є сигналом того, що у нас зародилося громадянське суспільство і зараз відбувається його становлення. Нам усім потрібно продовжувати працювати, бо без громадянського суспільства не буде демократичної держави. Це перше і ключове.
Друге – безкорисливість людей. Коли люди були готові на все, аби допомогти Україні. Мене вразили люди, їхні душі, їхні вчинки. Важливими є людяність і щирість.
Третє – підтримка волонтерів їхніми родинами. Дякую своїй сім’ї та рідним, що завше підтримували мене і підтримують! Це цінно. Волонтер – це фактично 24/7. Радію, що маю 100% підтримку чоловіка у справі волонтерства.
Скажіть, будь ласка, яких речей зараз потребують у центрі, що містяни можуть вам приносити?
Актуальними були, є і будуть речі для дітей. Часто буває, що діти виростають і родини не знають, куди можна віддати те, що вже мале, і те, що навіть не носили. Чекаємо у нас. Можете приносити іграшки, книжки, велосипеди, посуд, а також ліжечка та візочки. Але все має бути чисте, акуратне і не поламане. Є родини, які потребують меблів.
У військових частинах є потреба у телевізорах, пральних машинах, холодильниках і мікрохвильовках, оргтехніці. Про це все бійці нас, волонтерів, запитують.
Восени минули місцеві вибори – 2020, і ви стали депутаткою Львівської міської ради. Чим відрізняється депутатство від волонтерства і що між ними є спільного?
У волонтерстві всі процеси є більш зрозумілими і є можливість ідеї втілювати у життя. Тут всі процеси відбуваються набагато швидше. У волонтерстві люди є більш відкриті один до одного, більш щирі і є милосердними. У волонтерстві люди на одній хвилі, один одному допомагають і підтримують.
У політиці все зовсім по-іншому. Для того, щоб досягнути якогось результату, має минути чимало часу, відбутися не одні переговори, зустрічі. Як наслідок – все й ніби до чогось домовилися, а тобі кажуть, що це рішення з чиїмось інтересами не сходиться, і все.
У волонтерстві все набагато прозоріше. Я знала, що так буде, адже багато років працювала зі штабами та політиками. Волонтерство дає мені енергію і дає мені крила. Депутатство – новий досвід і велика відповідальність.
Нелю, ви є заступницею голови комісії освіти і науки Львівської міськради. Що ви б хотіли запропонувати, втілити, змінити та які програми щодо родин бійців ухвалено?
Найголовніше – планую займатися інклюзивною освітою. За роки волонтерства одним із напрямків центру було надання допомоги дітям з інвалідністю, а також і дорослим з інвалідністю. Зокрема, це стосується і діточок з орфанними захворюваннями.
Нам усім потрібно продовжувати працювати, бо без громадянського суспільства не буде демократичної держави
На початку лютого під час засідання сесії Львівської міськради затверджено Програму соціального захисту дітей, які хворіють на рідкісні орфанні захворювання. В цій програмі передбачено щомісячну допомогу на харчування розміром 10 000 гривень на одну дитину, яка живе у Львівській МТГ.
Ми з волонтерами Народної Самооборони Львівщини і благодійниками з-за кордону постійно передаємо дороговартісне дитяче харчування в родини, де ростуть важкохворі діти. Але покрити всі потреби ми, звісно, не можемо. Таке харчування діти повинні вживати постійно, воно має бути збалансованим і підібраним відповідно до всіх медичних призначень.
Завдяки програмі допоможемо чудовій дівчинці Софійці Курдині, у якої СМА, та її мама Оля Матвіїшин щодня бореться за здоров’я донечки. Оля – молодець, бо вона бойова, а скільки є таких, які не публічні. Повага, що Оля стукає у всі можливі двері.
Схожа програма вже діє в Києві. Згодом, сподіваємося таку програму затвердять для всієї Львівської області. Колеги – волонтери в інших містах України вже активно напрацьовують і свої програми. На 28 лютого припадає день рідкісних (орфанних) захворювань. Маємо сприяти збільшенню обізнаності про рідкісні захворювання, а також дбати про всебічну підтримку таких людей.
Наприкінці грудня 2020-го депутати ухвалили Програму безоплатного харчування дітей та учнів у закладах освіти міста Львова на 2021 рік. Програма поширюється на учнів 1 – 4 класів, дітей із багатодітних та малозабезпечених родин, дітей-сиріт, дітей учасників бойових дій, дітей ВПО, дітей постраждалих учасників Революції гідності, діток з особливими освітніми потребами. Депутати одноголосно підтримали пропозицію включити до цього переліку дітей медиків, які померли від коронавірусної хвороби. Також збільшено вартість харчування на одну дитину: з 16 гривень і 19 гривень 50 копійок (для дітей з малозабезпечених родин) до 17 гривень 50 копійок та 20 гривень 50 копійок відповідно.
У полі зору буде допомога у розв’язанні проблем родин бійців, відстоювання їхніх інтересів. Знаю точно, що, будучи депутатом, захищатиму права бійців і їхніх родин.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3251 / 4.16MB / SQL:{query_count}