«Мрія, яка стала місією та справою життя»

Івона Лобан, громадська активістка, авторка культурно-мистецьких проєктів «Під Зорею Пінзеля» та «Натхненні Пінзелем», – про те, що зберегти костел у Годовиці – місія здійсненна

фото: Олег Лядик
Колись вона хотіла виїхати зі Львова до Нью-Йорка, однак сьогодні радіє, що залишилася в Україні та у рідному місті Лева. Нині вона живе, дихає і горить однією мрією – врятувати та відновити прекрасну перлину архітектури Львівщини – костел Всіх Святих у селі Годовиця, збудований у 1751 – 1758 роках. Храм за 12 кілометрів від Львова перебуває в аварійному стані, проте шанс відродити його є!

Вона вірить, що зберегти пам’ятку – місія здійсненна! Це Івона Лобан, дизайнерка, громадська активістка, авторка культурно-мистецьких проєктів «Під Зорею Пінзеля» та «Натхненні Пінзелем», – справжній Ангел-охоронець костелу в Годовиці. Коли чуєш про храм у Годовиці, то асоціація одразу ж з Івоною Лобан. Ще б пак, упродовж майже чотирьох років вона є прикладом боротьби за відновлення костелу Всіх Святих, який називає справжнім скарбом України.
У 2017 році Івона Лобан розпочала активну діяльність з привернення уваги влади, громадськості та журналістів до руйнації історичних пам’яток. Вона стукала у всі можливі двері, і таки достукалася. Влада Львівщина в межах програми «Велике будівництво» в культурі скерувала до уряду пропозицію щодо отримання у 2021 році фінансування на реставрацію та збереження 24 пам’яток архітектури. У цьому списку Свірзький, Поморянський і Старосільський замки, Тартаківський палац і палац Гредлів, костели у Годовиці та Щирці, дерев’яні церкви, що входять до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Упродовж майже чотирьох років вона є прикладом боротьби за відновлення костелу Всіх Святих, який називає справжнім скарбом України
Як писала «Львівська Пошта», у Стратегії розвитку Львівщини на період до 2027 року, зі слів очільника області Максима Козицького, серед п’яти стратегічних цілей є туристична привабливість. Архітектурні пам’ятки є своєрідними магнітами для туристів, тому їхнє відновлення та збереження є пріоритетними.
Костел у Годовиці, який розташований поруч із мальовничим озером, – це один з найкращих зразків барокових храмів, це творіння відомого архітектора Бернарда Меретина (творець собору Святого Юра у Львові) та геніального скульптора Іоана-Георгія Пінзеля. Костел нині без даху, склепінь, руйнується під дощем, снігом та вітром. У радянські часи храм був господарською спорудою. У 1974 році під час пожежі згорів дах костелу і невдовзі завалився. Костел значиться як «пам’ятка національного значення в аварійному стані».
На стінах храму є фрагменти фресок, які виконав наприкінці XVIII століття відомий художник Олександр Ролінський. Тепер ці унікальні, старовинні та красиві фрески перебувають просто неба. Свого часу у костелі був вівтар, скульптури якого виконав геніальний Іоан-Георгій Пінзель. На щастя, Ангел-охоронець замків, палаців і храмів Борис Григорович Возницький встиг врятувати один із найвідоміших вівтарів України. Сім скульптур з Годовицького вівтаря у 2012 році стали центром експозиції Пінзеля у Луврі та підкорили Францію.
Голова громадської організації «Арт студія Івони Лобан» своєю наполегливою працею та ініціативністю, завзятістю та вірою є добрим прикладом небайдужості до минулого та боротьби за збереження і подальше життя пам’яток. Івона Лобан привертає увагу до порятунку костелу шляхом культури – з 2017-го вона організовує мистецькі акції, виставки картин, конкурси скульптур, лекції про Пінзеля, велопробіги, спільно з Органним залом концерти органної музики та виступи симфонічних оркестрів на території храму Всіх Святих. У 2021 році у Годовиці дизайнерка планує проведення сімейних та спортивних свят з дітьми – тобто свято для громади, аби вона також горіла любов’ю до перлини архітектури і власного краю.
Костел у Годовиці, який розташований поруч із мальовничим озером, – це один з найкращих зразків барокових храмів, це творіння відомого архітектора Бернарда Меретина (творець собору Святого Юра у Львові) та геніального скульптора Іоана-Георгія Пінзеля
Співрозмовниця «Львівської Пошти» акцентує: кожен із нас є господарем на своїй землі, настав час перестати бути байдужими, тому вкрай важливе завдання: однодумцям варто об’єднуватися задля збереження справжніх скарбів України – архітектурних перлин. «Радію, що поруч зі мною люди, які люблять рідне місто, край та Україну. Тішуся, що поруч натхненні люди, які хочуть змінювати Україну на краще. Дякую, що Бог дає мені позитивних і світлих, ентузіастів та ініціативних. Я щаслива, що так багато людей вірять у порятунок костелу у Годовиці. Вірю, що все вдасться і храм буде відреставровано. Мрію про проведення там фестивалю симфонічних оркестрів, мрію, щоб костел був підсвічений. Мене лякають руїни, але тішуся, коли там є життя. Я щаслива, що свого часу залишилася у рідному місті та не виїхала до Нью-Йорка. Щаслива, що роблю те, що люблю, і люблю те, що роблю», – каже Івона Лобан.

Івоно, завдяки вашій активності та наполегливості костел у Годовиці став відомим місцем на мапі Львівщини. Прошу сказати, як зародилася ідея проводити у цьому мальовничому куточку культурно-мистецькі заходи задля привернення уваги до порятунку храму?
Мене надихнула книга Галини Вдовиченко «Пів’яблука». Це історія про чотирьох товаришок, які знайшли сувенір, виготовлений майстром, – дерев’яне яблуко. Яблуко Пінзеля. Коли ж воно потрапляло до кожної з героїнь, то її життя змінювалося на краще. Так Галина Вдовиченко надихнула нас із товаришками на подорож – ми любимо подорожувати – і в лютому 2017 року я познайомилася з Годовицею. І як у тій книжці, моє життя змінилося на краще, з’явилася ідея запустити культурно-мистецький проєкт.
Власне у Годовиці, окрім фотозйомки, відзняли й відеоролик про мою колекцію одягу «Пінзель. Львів. Бароко» та посіли призове місце у світовому конкурсі. Задля привернення уваги до порятунку костелу у Годовиці вже відбулося чимало культурно-мистецьких заходів. Дедалі більше людей таким чином дізнавалися про Годовицю і приїздили сюди. Ті, що приїздили у Годовицю, не залишились байдужими і тепер вболівають за костел. І наша активна діяльність таки дала результат, чому тішуся. І щиро дякую всім, хто долучався! Прагнула, щоб влада почула, і влада таки почула, аби костел у Годовиці був у списках на відновлення. Треба стукати, і двері таки відчинять.
Храм за 12 кілометрів від Львова перебуває в аварійному стані, проте шанс відродити його є!
Годовиця мене сильно зачепила, відтоді вона в моєму серці. І чи знала я тоді, у 2017 році, що стільки буде вкладено праці та енергії? Напевно, що ні. Я йшла крок за кроком, і йду далі. Мене вразили слова Блаженнішого Любомира Гузара: «Я ніколи не питався, що Україна зробила для мене. Я питав, а що я зробив для України». Кожен із нас є господарем на своїй землі та кожен несе відповідальність. Кожен із нас може робити те, що вміє і знає. Це і є моє кредо у житті: робити те, що вмію. Як митець з 2017-го роблю промоцію костелу та Годовиці. Я щодня живу Годовицею. І я щаслива, що так є.
Порятунок костелу – це мрія, місія, справа життя?
Це мрія, яка стала місією і справою життя. Це мрія, яка не дає відступити ані кроку назад. Це мрія з вірою, що зберегти костел у Годовиці – місія здійсненна. Хто ж, як не ми. Я роблю те, що вмію, і так, як я це бачу.
Яким було перше враження про Годовицю взимку 2017-го?
Це місце, де спокій, благодать і казкова атмосфера. Опинившись у храмі, побачила красу фресок, які зачарували. Так, храм перебуває в аварійному стані, але це місце не залишило байдужим. І воно нікого не залишає байдужим. У Годовиці є особлива енергетика. Це місце, куди хочеш повертатися. А які тут красиві заходи сонця.
Європа, скажімо й сусідня Польща, дбайливо ставляться до пам’яток архітектури і пишаються ними. Там колосальні суми вкладені у збереження та реставрацію перлин архітектури, зокрема й кошти Євросоюзу. Отож ці об’єкти, як ті магніти, притягують туристів, зокрема й українських (звісно, мовиться про часи до локдаунів – ред.). Який іноземний досвід Україна могла б запозичити?
Ще в докарантинні часи їздила за кордон на конференції, аби перейняти досвід, що і як тамтешні інституції роблять задля збереження пам’яток архітектури. Дійсно, у Європі збереження пам’яток архітектури перебуває на дуже високому рівні. Це стосується і Польщі, і Чехії. У Грузії, до якої також полюбляли мандрувати українці, до пам’яток архітектури також дуже шанобливе ставлення. Там це на високому рівні. На жаль, Україні наразі ще дуже далеко. У самих документах ще потрібно навести лад – у цьому є найбільша проблема. А на впорядкування документів йде чимало часу. Як і на виготовлення проєктно-кошторисної документації. За кордоном усе чітко: є об’єкт – є на нього документ.
Вже декілька десятків років унікальні та красиві фрески відомого художника Олександра Ролінського, які він виконав наприкінці XVIII століття, перебувають просто неба, але зберегли неймовірні кольори
Україна має такі пам’ятки архітектури, яких не мають ті чи інші країни за кордоном. Утім, вони вміють створити легенди, розкручують це, привертають увагу туристів і продають любов до своєї країни у доброму розумінні. Вони гордяться своєю країною, і через культурні пам’ятки, які доглянуті та збережені, туристи починають їх шанувати, любити і мандрувати до них. Українці чомусь краще знають пам’ятки Італії чи Іспанії, ніж України, зокрема Львівщини. До часів карантину багато українців подорожували за кордон, аніж Україною. Є й такі, які по десять разів їздили в Італію, проте жодного разу не мандрували рідною Львівщиною. А тим часом вівтар з Годовицького костелу підкорив Лувр. Громадяни інших держав пишаються перлинами своїх країн, а українці чомусь ні… Ось такі маємо парадокси. І цю ситуацію потрібно нам усім разом виправляти. Подивіться, з якою любов’ю та гордістю інші країни подають свої пам’ятки. Я б дуже хотіла, аби й ми, українці, так пишалися своїм! Це наш Свірж, це наша Годовиця, це наші Поморяни. Наші перлини є справжні. Маємо плекати любов до свого, українського.

На вашу думку, як подолати, даруйте, цю нелюбов українців до свого? Що потрібно робити, аби наші громадяни пишалися українськими перлинами та хотіли мандрувати замками, палацами та костелами вдома?
Лише своїм прикладом і любов’ю до свого, українського. Ініціативи та культурно-мистецькі проєкти запалюють. Згадаймо, як розпочинався волонтерський рух в Україні, зокрема під час Революції Гідності, і на початку війни на сході держави. Бути волонтером і допомагати – тепер це норма. А скільки ми знаємо на Львівщині волонтерів і благодійників, які допомагають хворим діточкам. Велика їм подяка. Шана волонтерам, які підставили плече медикам у час пандемії. Ось так ініціативи небайдужих переростають у справи, які власним прикладом дедалі більше об’єднують однодумців. Де десять – там сто однодумців, де сотні – там тисячі. Аналогічно і з порятунком пам’яток архітектури. Є громадські активісти, яким не байдуже, які гуртують навколо себе і крок за кроком йдуть до мети. Отож не питаймося, що Україна зробила для нас. Питаймося, що ми зробили для України. Хто ж, як не ми? Вірю, що наш досвід стане прикладом для інших, яким небайдуже. Вірю, що ми запалюємо інших людей змінювати у тій чи іншій сферах. Дякую сім’ї, що мене розуміє та підтримує у моїй волонтерській діяльності щодо порятунку костелу.
Як би ви презентували костел у Годовиці, аби українці хотіли відвідати цю перлину?
Костел Всіх Святих – це лише 12 кілометрів від Львова хорошою трасою. Це дуже мальовниче, затишне та неймовірне місце. Тут чудовий природний ландшафт. Костел у Годовиці розташований поруч із красивим озером. Храм звів відомий архітектор Бернард Меретин, який є творцем собору Святого Юра у Львові. У костелі був вівтар, скульптури якого виконав геніальний Іоан-Георгій Пінзель. Його називають одним із найвідоміших вівтарів Пінзеля. Сім скульптур з Годовицького вівтаря (їх врятував Борис Григорович Возницький) у 2012 році підкорили Францію – стали центром експозиції Пінзеля у Луврі. Зараз ці скульптури у Львові в музеї на площі Митній.
Програма «Велике будівництво» в культурі відкриває великі шанси. Вірю, що все вдасться і храм буде відреставровано
Цей костел – це український Нотр-Дам де Парі. В обох храмах сталася пожежа. У 1974 році під час пожежі згорів дах костелу у Годовиці та невдовзі завалився. Вже декілька десятків років унікальні та красиві фрески відомого художника Олександра Ролінського, які він виконав наприкінці XVIII століття, перебувають просто неба, але зберегли неймовірні кольори.

Пам’ятаю як Борис Григорович Возницький з іскрою в очах і такою любов’ю та теплотою розповідав про порятунок перлин. Його слухати – це було справжнє журналістське щастя! Історія про порятунок вівтаря Пінзеля з костелу у Годовиці та фурор на виставці у Луврі – до мурах… Івоно, а ви зналися з Борисом Григоровичем?
Борис Григорович Возницький – це гордість України! Людина-легенда і дійсно Ангел-охоронець замків, палаців та храмів. Дякую йому за все збережене. Якби я його знала – я була б найщасливішою людиною. На жаль, ми не зналися.
Хто стукає, тому відчиняють. Саме це – про боротьбу за порятунок костелу у Годовиці. І влада нарешті вас почула.
Так, треба стукати, і двері таки відчинять. І праці, і зусиль, і терпіння, і віри потрібно чимало. Багато дверей були зачинені, але були й відчинені двері. Я не втомлювалася далі йти і стукати. За ці роки – це листи до міністерств та відомств, обласних посадовців, це зустрічі з чиновниками. Себе відчуваю тим локомотивом, який показував напрямок, організовував і гуртував навколо ідеї людей. Люди готові об’єднуватися, і це є добре. Програма «Велике будівництво» в культурі нам відкриває великі шанси. Сподіваюся, що все вдасться. І влада тепер нас чує. Це дійсно приємно. Нас важко не почути.
Я щаслива, що так багато людей вірять у порятунок костелу у Годовиці. Мрію про проведення там фестивалю симфонічних оркестрів, мрію, щоб костел був підсвічений
У Годовицю приїздили Юрій Холод, заступник очільника Львівщини, а тепер заступник голови Львівської облради, Наталія Табака, керівниця управління туризму Львівської ОДА. У мене вже давно був задум, аби за участі низки департаментів та управлінь Львівської ОДА провести круглий стіл. Тішилася, що мій задум таки втілився, коли посадовці приїхали в Годовицю, і ми там, на місці, все докладно обговорили під час зустрічі. І така комунікація дала мені надію, що все буде добре, і ми почули один одного. Тішуся, що Годовицю внесли в офіційний реєстр туристичних пам’яток Львівщини. Екскурсоводам тут є що показати і що розказати туристам.
Костел у Годовиці вистояв під час воєн. І ми маємо врятувати храм, аби він не був зруйнований на 30-ому році Незалежності України. Костел нині без даху, склепінь, руйнується під дощем, снігом та вітром.
Костел значиться як «пам’ятка національного значення в аварійному стані». Боляче, коли така перлина може загинути на наших очах. Дай Боже, аби до збереження та реставрації костелу залучили найкращих спеціалістів. Зараз найголовнішим є навести лад з документацією на об’єкт.
Івоно, ви за концесію чи проти?
У світі, де є чіткі закони, пам’ятки архітектури захищені законом, концесія – це добрий шлях. В Україні наразі з цим складно. Тут потрібно думати, аби не нашкодити пам’яткам архітектури. Чомусь у нас пишуть одне, згодом влада змінюється і стає вже зовсім інше. Так неправильно, і так не можна. Я за концесію, але якщо всі кроки згідно зі законом, і коли все чітко прописано. Так, як це є в Польщі, – це добрий шлях.
Кому б ви хотіли подякувати, що нарешті крига скресла і є поступ у збереженні унікального костелу?
Кожній людині, яка долучалася, за ці роки до наших культурно-мистецьких проєктів. Дякую всім за кожну краплину, адже разом – це сила. Дякую журналістам. Дякую всім, хто повірив, вклав свій час і натхнення.


На Львівщині напрацюють програми ревіталізації для 16 пам’яток архітектури

Для 16 пам’яток культурної спадщини Львівщини (у цьому списку є костел у Годовиці) напрацюють комплексні програми ревіталізації. Їх створять у межах проєкту «Культурна спадщина Львівщини. Перезавантаження». Проєкт ініціював департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА, а фінансову підтримку надав Український культурний фонд.
Як реставрувати? Чи варто відновити у первісному вигляді? Хто буде добрим господарем і як зробити так, аби надалі палац, костел чи храм не занепав, а навпаки став туристичним магнітом для регіону та країни загалом? Що про майбутнє пам’ятки думає громада і чи готова брати відповідальність на себе? Про все це і не лише йдеться у проєкті, який передбачає створення 16 «дорожніх карт» для 16 пам’яток. 
Загальний бюджет проєкту «Культурна спадщина Львівщини. Перезавантаження» – майже 2 млн грн, а готові візійні карти для 16 пам’яток Львівщини мають з’явитися восени 2021 року, інформує пресслужба ЛОДА. Наразі роботи перебувають на початковому етапі – дослідження ситуації з вибраними пам’ятками, збір та аналіз думок представників громад.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4132 / 4.18MB / SQL:{query_count}