Приклад успішної об’єднаної громади

У стратегії розвитку Судововишнянська ОТГ робить акцент на залучення інвестицій та туризм

Судовововишнянську об’єднану територіальну громаду експерти характеризують як перспективну і, головне, фінансово спроможну. Ба більше, кажуть, вона може бути взірцевою не лише в області, а й в Україні. За умови, якщо грамотно використають свої ресурси. За більш ніж два роки у громаді демонструють успіхи і не шкодують про рішення об’єднатись. Громада створена у вересні 2016-го відповідно до Закону України “Про добровільне об’єднання територіальних громад”. До її складу увійшли вісім сіл (Довгомостиська, Бортятин, Княжий Міст, Новосільці, Дмитровичі, Волостків, Загороди, Заріччя) з адміністративним центром – містом Судова Вишня. Чисельність громади – понад 11 тис. осіб.
Аби краще ідентифікувати себе, Судововишнянська ОТГ акцентує на історії свого краю, зокрема на знаних постатях, які тут народились, проживали, бували або доклались до розвитку краю. Адже це історичний край Богдана-Ігоря Антонича, Івана Вишенського та Тадея Дмитрасевича. Важливо й географічне розташування ОТГ – між Перемишлем та Львовом.
У 2017-ому у громаді почали працювати над створенням стратегії розвитку Судововишнянської ОТГ. Цього тижня її публічно презентували. До 2025 року стратегію повинні втілити. До речі, нині не усі ОТГ мають таку ж стратегію. А  на Львівщині їх уже 40. Судововишнянська громада у стратегії акцентує на питаннях бізнесу та інвестицій, а також розвитку туристичних маршрутів. Тут вже чимало інфраструктурних, аграрних, туристичних і промислових об’єктів, які можуть презентувати гостям цього краю, кажуть в громаді. Та спочатку вкладають кошти в соціальну інфраструктуру, а тоді візьмуться й за розвиток.
“Теперішні туристи вибагливі, тому потрібно подати те, що маємо цікаво. Плануємо розробити туристичний маршрут, розкрутити вищезгадані постаті через інтерактивні музеї чи, наприклад, тематичні кафе, де продаватимуть смаколики, які асоціюватимуться з нашим краєм. Є ідея популяризувати окремі місцини через соціальні мережі. Наприклад, маємо іподром, який колись був одним із найбільших в Європі. Нині про нього майже не знають. Хоча там сьогодні є багато коней в хорошій фізичній формі, туди можна приїжджати покататись за символічну ціну. Є й козяча ферма чи озера в лісистій місцевості на яких теж варто акцентувати”, – вважає Оксана Мазур, проектний менеджер Судововишнянської ОТГ.
Цікаво, що планують в ОТГ відкрити інформаційний туристичний центр, де й займатимуться питанням туризму.
“Не кожна громада може відзначити в своїй історії те, що й Судова Вишня. Із маловідомого те, що деякий час у нашому місті жив вчитель теперішнього Папи Римського, а Іван Павло II бував тут, коли служив в армії. Про ці моменти треба наголошувати”, – зазначив Олег Станкевич, голова Судововишнянської  ОТГ.

Що поєднує ОТГ з Папою, Антоничами та Вишенським

У селі Бортятин, яке знову-таки увійшло в ОТГ є музей-садиба родини Антоничів. Він розташований на території колишньої греко-католицької плебанії, де й мешкала сім’я Антоничів. Богдан-Ігор Антонич відомий як поет, прозаїк, перекладач, який помер у молодому віці (28 років). До речі, у 2016-ому у Львові на вул. Городоцькій презентували громадськості перший пам’ятник поету в Україні. Із середини 1920-х років батьки Богдана-Ігоря Антонича жили у селі Бортятин. А його батько отець Василь був місцевим парохом. У це село родина переїхала з Лемківщини.
“Бортятинські старожили згадують, якби не було Антоничів, то не було б і села. Бо зусиллями отця Василя, батька Богдана-Ігоря, у селі були побудовані церква, яка донині діє, школа, яка діяла до 2016 року і крамниця – а це основа будь-якого села! Ніхто до отця чи після його смерті не зробив більше для нашого села”, – розповідає Ольга Дядинчук, екскурсовод.
Після смерті отця Василя у садиби облаштували сільську раду, а потім початкову школу. У 2009 році садибу передано на баланс Львівського музею історії. У цей час до сторіччя від дня народження поета плебанію повністю відновлено. У п’яти просторих кімнатах розмістилася експозиція музею. Експонати знайомлять із життєвим та творчим шляхом поета Богдана-Ігоря Антонича, історією становлення та розвитку греко-католицької церкви на Мостищині. Там можна оглянути давні побутові речі, подаровані мешканцями села та речі родини Антоничів.
За рік тут буває до 5 тис. гостей не лише з України, а й Польщі, Словаччини, Канади, Бельгії, веде далі Ольга Дядинчук: “Але це офіційно. Окрім того, у музеї проводять виставки, лекції, презентації, майстер-класи. Діє при музеї літературна студія “Друзі Антонича”, яку відвідують діти, що пишуть вірші. Практично раз на тиждень тут якісь дійства таки організовуємо”.
Цього року в Україні відзначатимуть 140 річницю від дня народження отця Василя Антонича і 110 річницю від дати народження його сина. Відповідні заходи пройдуть і в музеї-садибі у травні та жовтні. Музей працює з 09.00 до 17.00, крім понеділка. Подробиці за тел.: (097) 737-11-28.
Також Судову Вишню називають краєм Івана Вишенського, який був вихідцем цього краю. Його називають найвидатнішим українським письменником-полемістом XVI ст., який у своїх творах виступав проти світських та духовних феодалів, проти соціального, релігійного та національного гніту. Більшу частину свого життя він провів на горі Афон, там і помер. У 1979 році у місті встановили пам’ятник, який є пам’яткою місцевого значення. Кажуть, на відкриття приїжджав письменник Олесь Гончар. В історії краю виділяють і постать Тадея Дмитрасевича, який був вчителем, громадським діячем, публіцистом, істориком, краєзнавцем. Він є засновником історико-краєзнавчого музею міста Судова Вишня.
“Серед інших цікавою постаттю є отець Степан Чміль, який народився в Судовій Вишні у 1914 році. Він був єпископом УГКЦ за кордоном, працював в семінарії в Римі. І що цікаво теперішній Папа Римський  був вихованцем українського священика-салезіянина Степана Чміля. До сторіччя від дня народження отцеві відкрили дві меморіальні дошки. До речі, ми звернулись з офіційним листом до Папи. Ми отримали від нього відповідь, і на відзначення цієї дати в Судову Вишню приїжджав Папський Нунцій”, – зауважує Роман Войціцький, місцевий краєзнавець.

До уваги замок, церкви та іподром

Цікавою, але занедбаною пам'яткою архітектури Судової Вишні є палац магнатського роду Марсів, побудований орієнтовно у VIII ст. Останнім власником маєтку був Ян Марс, він же був господарем місцевого цегельного заводу. Належав замок родині аж до революції 1917 року. У радянські часи палац переобладнали в гуртожиток Судововишнянського зооветеринарного технікуму (до 1994 року). Та пожежа зруйнувала об’єкт.
“Будівля горіла фактично тричі: у час Першої та Другої світових воєн та втретє у 1998 році, коли тут був гуртожиток. Відтоді він перебуває у зруйнованому стані. Була пропозиція від Бориса Возницького його продати, а за ті кошти  відремонтувати замки Золотої підкови Львівщини. Проте громада не підтримала цю ідею”, – веде далі Роман Войціцький.
 
 Олег Станкевич, голова Судововишнянської ОТГ,
фото: Олег Огородник (6)
До слова, парк навколо палацу проектував Арнольд Рерінг, ландшафтний архітектор європейського масштабу, який упродовж 1870 – 1913 років втілював бачення Львова як міста-саду. Наприклад, йому належить проект Стрийського парку.
Окреме місце – церквам. У селі Дмитровичі є чинною одна з найстаріших церков – св. Миколая, яка є пам’яткою архітектури національного значення. Вона збудована у 1655 році. Майже 30 років храм був зачинений. Тепер він перебуває у користуванні громади УГКЦ. Щонеділі тут служать літургію, де зараз зберігають мощі св. Миколая. Є й костел Матері Божої Помічниці Вірних (1890 рік), на який варто звернути увагу.
Та не одними пам’ятками архітектури багата Судова Вишня. При в’їзді у місто з північної сторони, біля траси Львів – Шегині – Перемишль розташований іподром. За часів Австро-Угорщини тут існував кінний завод, який був одним з найкращих у Європі. На його базі схрещували коней різних порід. У радянський період тут створили державну племінну станцію, яка займалася конярством. Сьогодні на цій території є кілька приватних підприємств, які займаються розведенням коней. У планах громада має популяризувати цей об’єкт теж.

Родинні справи француза і бельгійця

Акцент в стратегії й на бізнес та інвестиції. У селі Дмитровичі роками працюють два іноземні інвестори, які сплачують чималі податки у місцевий бюджет. Мовиться про козину ферму ФГ “Шеврет” бельгійця Бернара Віллема та його дружини Марії Хом’як. У 1999 році Бернар приїхав в Україну. У 2008 році почав інвестувати у сільське господарство. Він викупив старі приміщення, які у минулому були радянськими колгоспними свинарниками, і почав розвивати власну справу. Сьогодні на фермі утримують близько півтисячі породистих кіз. Також й корів, коней, гусей. За фермою доглядає до десятка працівників. Бельгієць побудував ферму за європейськими стандартами, продовжуючи родинну справу. На фермі нині виробляється більше 10 видів сирів. Щоденно відвантажується від 30 до 200 кілограмів готового сиру. Серед них є кілька варіантів молодих сирів – кроттен та бюш, витримані більше півроку, томет та інші. Ціна на готову продукцію коливається від 45 грн (кроттен, 90 г) до 640 грн (500-700 г, том козиний) за головку сиру. Частину інгредієнтів до сирів бельгієць привозить із своєї батьківщини. Це деревне вугілля, яким посипаються деякі види продукції, трави, різні спеції.
На козячу ферму можна потрапити у всі дні, окрім неділі, попередньо зателефонувавши за номером: (067) 673-49-70.
Інший іноземець, який веде власну справу в цьому ж селі – це француз Юк Танню. З 2006 року він з дружиною займається підприємством “Єврабетон”, де виготовляють бетонні плити та конструкції для свиноферм.
“В Україні 12 років тому я був першим, хто почав таким займатись. Зараз маю з десяток конкурентів, які просто скопіювали мою ідею. У Франції свині на фермах живуть тільки на таких плитах. Коли планував зайнятись фермерством тут, порахував, що доведеться імпортувати з Франції решітки. На той час це обходилось у 24 євро за штуку, і ще раз так мав би платити за транспортне перевезення. Це було дорого, тому й вирішив почати власне виробництво”, – каже француз.
Паралельно він координує роботу підприємства “Квадрісорб”, де виготовляють гігієнічні засоби для абсорбції вологи та кормові добавки для тварин.
Нині фірма Юка сплачує 2 млн грн податків в місцевий бюджет. “Для місцевої влади у залученні іноземних інвесторів основне не заважати їм, а допомагати. Зараз проблематично із земельною документацією, але інвестор хоче працювати офіційно, і ми цьому сприяємо”, – каже староста Дмитровицької ОТГ Іван Бузин. Всього на території громади зареєстровано 86 чинних юридичних і 163 фізичних осіб.

Жодної освітньої, медичної чи культурної установи не закрили

За реформу децентралізації Олег Станкевич, голова Судововишнянської ОТГ, виступав одразу, бо, каже, розумів, що кошти платників податків можна скеровувати ефективніше – на розвиток місцевих громад. Він згадує, до об’єднання ще у 2015 році коштів з бюджету фактично вистачало лише на виплату зарплат. Про розвиток не йшлося. Тоді як за попередній рік вдалось вкласти близько 36 млн грн в інфраструктурні проекти. Цього року громада подала 14 проектів на обласний конкурс мікро проектів (поки чекають результатів). Тоді як торік подавали вісім проектів, а пройшло три.
“Важко думати про розвиток, коли в громаді є заклади освіти, де ще немає центрального опалення. Тому спершу вирішуємо такі питання. За ці роки ми більше вкладали в розвиток навколишніх сіл. І, думаю, це правильно, бо між нами не буде так званих кордонів. За два роки вдалось майже усі школи охопили ремонтами. Наприклад, у невеликій Волостківській школі, де навчається півсотні дітей, ніколи не було газового опалення. Я сам був вчителем фізики, на моєму уроці в цій школі був випадок, коли дошку не могли протерти від крейди, бо замерзла. В перший же рік після об’єднання там зробили центральне опалення – це один із найбільших проектів на понад 700 тисяч гривень. Навколо інших шкіл провели благоустрій. За два роки капітально відремонтували кілька кілометрів дороги. Зокрема, дорогу в село Дмитровичі. Також провели капітальну реконструкцію одного із народних домів. І практично на 90% забезпечили вуличне освітлення”, – наголошує голова Судововишнянської ОТГ.
Проблемними питаннями, які потребують вирішення, залишаються дороги, каналізування та централізоване водозабезпечення. Що важливо, за ці роки в громаді не закрили жодної освітньої, медичної чи культурної установи, як і не залишили когось без роботи.
“Щоб втримати усі наші медзаклади, додатково вклали в них більше 5 мільйонів гривень: маємо одну центральну лікарню та поліклініку, дві амбулаторії та стільки ж ФАПів. Об’єднавшись жодної людини ми не звільнили. До слова, відкрили окрему школу мистецтв та спортивну школу”, – веде далі Олег Станкевич.
Він відзначає, що в реформі значним каменем спотикання є питання зарплат в органах місцевого самоврядування. Бо закон про службу в органах місцевого самоврядування ветований президентом. Тож, щоб втримати людей “маємо зарплату регулювати преміями”.
Резюмуючи, співрозмовник спростовує міф: “Коли вам кажуть, якщо не буде сільської ради, то не буде села – не вірте. Такі міфи поширюють люди, які тримаються за крісла. Тільки зараз ми стали повноцінними господарями своєї землі. Знаємо краще, куди першочергово скерувати кошти. Бо від району допомоги ніякої не мали”.
Експерти відзначають, динаміка бюджету Судововишнянської громади за два останні роки позитивна. За цей час дохідна частина бюджету громади зросла на 1,2%. Торік перехідний залишок складав 3 млн грн.
Львів-Судова Вишня-Львів

Зеновій Сірик, радник з регіонального розвитку Львівського Центру розвитку місцевого самоврядування:
– Судововишнянська ОТГ, з якою ми працюємо більше року, найперше цікава тим, що має дуже великий потенціал. Там чимало різнопланових об’єктів для економічного зростання. У них хороше розташування, туди заходять українські та іноземні інвестиції. Питання: чи зможе цим громада скористатись сповна. Бо якщо вони використають бодай третину з того, що в них є – це буде одна із найуспішніших громад, може, навіть і в Україні. Сьогодні перші кроки відносно молодої, але досвідченої команди показують, що вони план економічного розвитку починають виконувати. Для мене була приємною несподіванкою кількість залучених громадських організацій до роботи. Це і є гарантія успіху, який буде незалежно від зміни влади, виборів чи інших чинників. На все грошей в бюджеті будь-якої громади не вистачає. Тому важливо фінансувати найперспективніші напрямки, які можуть дати швидку віддачу. Коли громада робить акцент на таких постатях як Богдан-Ігор Антонич, Іван Вишенський – це безпрограшні теми, які вирізняють Судову Вишню з-поміж інших громад і точно приваблять туристів сюди. Цим треба скористатись, бо інші цього не мають. Там хороший бізнес-клімат в громаді. Приклад – бельгійські та французькі інвестори, які вже там працюють і задоволені. Відповідно цей напрямок теж треба розширювати. Цей рік для усіх громад буде непростим. Крім процесу децентралізації почали в країні реформування освіти та охорони здоров’я. Все це впало на плечі громад і вони повинні дати із цим собі раду. На тих, хто впорається – чекає розвиток.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.9184 / 4.53MB / SQL:{query_count}