Робіть добро – і будете щасливими!

Як небайдужість і людяність змінюють Львів та область, рятують життя і допомагають потребуючим

“Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо”, – любив повторювати Блаженніший Любомир Гузар. Моральні настанови великого українця дуже влучні і такі актуальні сьогодні. Закарбувалася у пам’яті й ще одна думка, коли 1 грудня 2013-го Блаженніший під час свого виступу на Майдані Незалежності під час Євромайдану закликав усіх чинити добро: “Ми мусимо бути того свідомі, що у нашому народі є група людей, для яких найважливіша їхня власна вигода. Яка на це може бути ефективна відповідь? Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим – треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам – чинімо добро”.

З кожним роком світ стає все більш меркантильним та матеріалізованим. Кудись зникає людське і добре… Байдужість деякою мірою, навіть тотальна, завоювала душі багатьох. Чужий біль і чужі проблеми залишаються чужими, звичною справою стало думати тільки про себе, жити у власному світі, уникаючи негативних емоцій та не обтяжуючи себе зайвою морокою. У гонитві за власним щастям губимо бажання допомагати іншим. Збайдужіли до чужої біди і львів’яни, щоправда, не всі – таки є готові прийти на допомогу.

Об’єднати зусилля, щоб врятувати життя

На Львівщині велика частина людей небайдужа до потреб хворих дітей і дорослих, особливо важкохворих, небайдужа до потреб волонтерів, які вже четвертий рік поспіль щодня працюють, аби допомогти нашим бійцям на фронті.
 
 Андрій Бойко з дружиною Оленою
Зокрема у 2017-ому Львів об’єднався заради 25-річного Андрія Бойка і п’ятирічного Олеся Патера. Як писала “Львівська Пошта”, хворому на рак волонтеру Андрієві Бойку потрібна допомога – на проходження хіміотерапії і трансплантацію кісткового мозку необхідно більше мільйона гривень.
Аби допомогти Андрієві Бойку зібрати необхідну суму, згуртувався ледь не весь Львів. Родичі, друзі, знайомі, пересічні містяни поставили у крамницях спеціальні скриньки, організували міні-фестиваль, благодійний концерт, навіть аукціон. Кожен охочий допомогти Андрієві Бойку може переказати гроші на картковий рахунок – Приватбанк: 5168 7426 0453 1255 (отримувач Бойко Світлана – мама Андрія).
Львів об’єднався і заради майбутнього життєрадісного Олеся Патера. Як писала “Львівська Пошта”, в п’ятирічного львів’янина рідкісна хвороба судин головного мозку – моя-моя. На операцію за кордоном потрібно 130 тисяч доларів. Зокрема гроші збирали під час мюзиклу “Пригода Святого Миколая”, який показували у Львівській філармонії
 
Олесь Патер
та в Культурно-освітньому центрі ім. О. Довженка. Стояли скриньки, в які кожен охочий допомогти сім’ї зміг вкинути гроші. Як розповідав виданню директор хорової капели “Дударик” Дмитро Кацал,  триває благодійний марафон “Подаруй Олесю життя” та закликає всіх небайдужих артистів і музикантів об’єднатися задля порятунку життя п’ятирічного хлопчика. До збору коштів на лікування Олеся долучилися “Піккардійська Терція” та “Дударик”. На черзі – скрипаль Олександр Божик, концерт якого відбудеться 2 січня в Оперному театрі та співачка Оксана Муха, яка виступатиме 8 січня також в Оперному театрі. Охочі допомогти Олесеві Патеру можуть переказувати гроші на картку Приватбанку 4731219108560271. Патер Анастасія Романівна (мама Олеся).

Не нарікайте! Допомагайте!

Свого часу Андрій Породко, керівник громадської організації “САМІ”, керівник ЛКП “Львівський кіноцентр”, який багато років займається благодійністю, сказав дуже важливі і сильні слова: “Завжди кажу так: підіть до лікарні, де перебувають важкохворі діти. Подивіться, як хвилюються їхні батьки, якими оченятами через вікно дивляться на сонце і небо ці діти. І одразу забудете про всі свої проблеми. Радійте, що ЗДОРОВІ ви та ваші діти! Ось що найголовніше в житті! Можете допомогти хворим дітям у лікарнях – допоможіть. Можете допомогти і підтримати хлопців та дівчат у сиротинцях – зробіть це якнайшвидше! Завжди пам’ятайте: будь-які ваші проблеми рано чи пізно минуть. Треба перетерпіти – терпіть. Треба зачекати – зачекайте. Не впадайте у відчай. Нині – сум, завтра – радість. Ніколи не нарікайте на життя! Цінуйте кожен прожитий день! Робіть якомога більше добра щодня – і будете щасливими!”
У  2013-ому Андрій Породко говорив те, що актуальне і сьогодні: “важливими для кожної людини є сила волі та Божа підтримка. Пам’ятайте: Бог щодо кожного з нас має якісь плани, кожен із нас має у житті своє призначення. А якісь невдачі чи помилки є кроком до чогось нового, кращого. Знаю це з власного досвіду”.
Дякуємо тим, хто з дня у день, не покладаючи рук, допомагає ближнім. Мова про благодійників, співаків і музикантів, волонтерів, меценатів, пересічних людей, які не воліють афішувати про добрі справи, але роблять їх щоденно. Завдяки вам хворі діти і дорослі, бійці на сході України, потребуючі не залишаються напризволяще. Добре серце таких людей робить цей світ кращим! 
Робімо добрі справи! «Змінюйте світ на краще, піклуйтеся про нього, бо ви в ньому живете", – любив казати Кузьма з гурту «Скрябін». «Україна починається з тебе!», – наголошував у свою чергу В'ячеслав Чорновіл…


Андрій Салюк, волонтер, співкоординатор ініціативи “Львівський лицар”:
– На мою думку, сьогодні у багатьох людей дуже загострилось відчуття внутрішнього обов’язку допомогти ближньому. Хоча, можливо, ми маємо тепер зменшення об’єму допомоги по волонтерській діяльності. Сьогодні люди і справді можуть виділити менше коштів на потребу армії, але не тому, що не хочуть ділитись, а тому, що не мають з чого допомагати. Я абсолютно не є прихильником так званих реформ нашої влади, бо реально люди стали набагато бідніше жити, ніж раніше. Але навіть маленькі потічки допомоги стали частішими. Люди все-таки стараються максимально допомагати тим, хто цього потребує. І це стосується не тільки допомоги на армію, а й на інші напрямки. Сьогодні періодично у Фейсбуку, у медіа з’являються оголошення з проханням про допомогу, і дуже тішить, що є відповідь зі сторони суспільства. Це означає, що наше суспільство у своїй основі здорове, жертовне, і у ньому є люди з великим серцем. Це захоплює, це народжує величезну гордість за всіх українців. Пригадую, під час Майдану, коли ми тільки починали збирати допомогу, хтось приніс пакет із хлібом, початою ковбасою і початою пачкою масла. Мене тоді це навіть здивувало. Однак згодом я зрозумів, що людина прийшла додому, витягнула все, що в неї було в холодильнику, і принесла нам. Це вражає більше, ніж якісь масштабні витрати на благодійність. І це яскравий приклад того, що не треба соромитися скромно допомагати. Головне – допомагати. Часто наші благодійники стоять перед вибором: або купити на кілограм більше ковбаси додому, або віддати зекономлені кошти тому, хто потребує їх більше. Водночас, дуже прикро, що сьогодні є ті, хто у такий непростий час, намагається ще й заробити на чужій біді. Якщо красти – це гріх, то красти у такий спосіб – у десять разів більший гріх. Не знаю, що ці особи отримають в кінцевому результаті від людей і від Бога за крадіжки на крові і за те, що крадуть не тільки гроші, а й довіру. Адже знаємо, що за роки війни періодично виникали якісь псевдоорганізації, які згодом тільки знеохочували людей ділитися. Сьогодні населення насправді дуже чітко розуміє, де є пожертвування, а де є спекуляції, піар. Коли можновладець заявляє, що він з власного фонду виділив 300 мільйонів на допомогу армії, то ми ж знаємо, звідки він взяв ці кошти, і що насправді це наші, спільні фінанси. Та не про це зараз. Сьогодні щедрі люди активно допомагають тим, хто не має коштів на лікування дітей, важкохворих родичів. Благодійники віддають останнє без огляду на те, як житимуть потім, бо розуміють, що зараз від них залежить життя інших. Я займаюсь охороною історичної спадщини, і бачу, що навіть в часи війни люди готові свої збереження розділяти між кількома напрямками. І окрім того, що допомагають на фронт, вони ще й намагаються виділити кошти на культурні пам’ятки. І є люди, які приносять кошти і кажуть, що це на армію, а це на відновлення церкви, бо розуміють, що без стародавніх церков, без історичної спадщини, Україна не матиме майбутнього. Але водночас розуміють, що не допомагаючи армії, України не буде як такої. Також знають, що треба допомогти тим, хто сьогодні в тотальному безгрошів’ї чи не може знайти гроші на лікування. Все це благодійність – сильне слово, яке мені страшенно подобається. І сьогодні я можу сказати впевнено: благодійність живе в людях.
Галина Янко, голова Громадської ради при УСБУ у Львівській області, ведуча програми “Право на вибір” на телеканалі “Перший Західний”:
– Ті люди, які були небайдужими до чужої біди колись, і сьогодні не перестають допомагати всім, хто потребує їхньої підтримки. Коли вони бачать якусь чужу біду, то моментально гуртуються, і вже гуртом комплексно беруться за проблему. Сказати, що таких людей стає більше – наразі не можу. На жаль, їх стає навіть менше. І напевно, причин для цього є дуже багато. І в першу чергу це війна: за роки бойових дій на сході країни багато людей просто втомилися допомагати. Не останню роль відіграє і тотальне зубожіння населення. Але добре, що все одно залишаються люди, яким не страшні жодні зовнішні фактори, і які з усіх сил намагаються бути при благодійній справі. Так, можливо, тепер вони не можуть віддавати на потреби інших такі значні фінансові ресурси, як раніше, але вони не здаються, не опускають руки, бо розуміють – ніхто крім них. Важко передати ті відчуття, які переповнюють душу, коли допомагаєш потребуючим. Коли бачиш, як людина, що стояла на краю прірви, і яка невідомо, чи взагалі жила б на цьому світі за місяць-другий, сьогодні, дякувати Богу, здорова, росте і розвивається. Усмішка здорових діток – найкраще, що може бути у цілому світі. І дуже прикро, що сьогодні у деяких осіб вистачає наглості заробляти на чужій біді. Такі от псевдоволонтери, псевдофонди лише знеохочують людей жертвувати гроші на допомогу ближньому. Тому зараз люди не готові віддавати свої гроші будь-кому. Я теж схиляюся до думки, що віддавати кошти на благодійність треба лише у тому випадку, коли цю допомогу зможуть правильно прийняти і раціонально витратити на справді потрібні речі. Адже нам відомі факти, коли благодійники приїжджали із речами в сиротинці та інтернати, а пізніше їхня допомога розподілялася між працівниками закладу, інколи навіть продавали ті речі. І в подальшому закордонні волонтери, які займалися цією допомогою, просто відмовлялися від подальшої підтримки, бо були просто вражені жорстокістю наших людей. Натомість, коли волонтери бачать результати своєї допомоги, то готові у майбутньому жертвувати вдвічі, втричі більше. І це дуже важливо. Загалом, вважаю, що допомогу потрібно надавати цільово. Її не можна надавати десь, кудись, якось. Є проблема, ми її бачимо, складаємо чіткий перелік, що потрібно і вирішуємо. Бо інколи допомога, яка є нецільовою, може принести більше шкоди, ніж користі.
Ігор Бездух, учасник бойових дій, десантник 80-oї десантно-штурмової бригади, заступник голови ГО “Союз ветеранів десанту”:
– Вже той факт, що видання “Львівська Пошта” піднімає такі непрості питання – говорить про те, що є небайдужі до питання благодійності. Адже сьогодні ми часто чуємо так багато дискусій навколо питань політичних, загальнодержавних, але забуваємо наголошувати на пожертвуванні, вмінню жити не тільки для себе, а й для когось, навіть зовсім чужого. І це насправді є дуже важливо, бо багато людей сьогодні настільки абстрагувалися від війни, від чужої біди, що навколо нічого не бачать. Не знаю, чи маю право їх осуджувати, адже в кожного є свої причини не поділитися грішми із тими, хто цього справді потребує. В мене син на сході зараз, і я як демобілізований, ясна річ, не можу ігнорувати потреби хлопців. На минулі Різдвяні свята спільно з іншими ветеранами АТО організували вертеп, і виручені кошти відправили на підтримку наших бійців. Цього року встановили три скриньки у різних кінцях Львова – на потреби армії. Разом за півроку зібрали близько 1200 грн. Така допомога за такий проміжок часу просто підводить до відчаю, тотальної зневіреності. Адже молоді хлопці щодня ризикують життям на сході. І не лише заради свого майбутнього, а заради нашого спільного у нашій країні. Але, здається, за чотири роки війни дехто цього так і не усвідомив. Загинув один, двоє підірвались, але поки людей це не стосується, їм нібито байдуже. В нас по всіх телеканалах, у Facebook активно говорять про допомогу армії, але у частині випадків справа до діла так і не доходить. Тому переконаний, що нам треба врешті-решт припиняти розмовляти про добрі справи, про співчуття, про небайдужість, а нарешті приступати до дій. Не треба говорити – робімо! Нехай це стане щоденною нашою заповіддю. Вранці прокинулись, застелили ліжко і сіли думати, чим ви сьогодні можете комусь допомогти. Нехай це буде дрібниця, але не відкладайте добрі справи на завтра. Творіть добро сьогодні!
Галина Царьова, координатор мережі освітньо-культурно-соціальних центрів для дітей із особливими потребами департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації:
– Добро, людяність і небайдужість однозначно врятують світ і моє життя якраз приклад цього. Коли була у безнадійних ситуаціях, мені на допомогу прийшли небайдужі люди, які допомогли, порадили, підтримали. Дякую тим, які мають добре і відкрите серце, є людяними і розуміючими. Дякую долі, що в житті є добрі люди, які і мене вчили так само чинити, за що їм вдячна. Вони мені допомогли, і тепер чим можу допомагаю їм. Дякую за добро у житті, за поради Галині Янко, Наталі Шелестак, Наталі Цимбалюк, Наталі Мельничук. Моя мама завжди вчила: ти зробила добро – забудь, тобі зробили добро – пам’ятай. Дуже гарна фраза! Світ дуже жорстокий і меркантильний сьогодні. Та не все у житті можна виміряти грішми, не все можна купити. Людські відносини не купиш за гроші! Для мене добро – це не робити зла. Згадую бабусю і дідуся… Люди колись скромно жили, але вони не бачили поганого, бачили все в світлих тонах. Папа Іван Павло II для мене є постаттю знаковою, яка вчила любити і чинити добро, а якщо ближче – то це мої добрі батьки. Мої батьки для мене – уособлення теплого і сімейного добра і любові.
Оксана Дащаківська, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”:
– На мою думку, сьогодні люди готові допомагати потребуючим, звертати увагу на чужу біду, але надають перевагу системній допомозі. Що маю на увазі? Тобто людина прагне допомагати не лише комусь, хто сьогодні хворий, а загалом жертвувати кошти фондам, які на стабільній основі надають підтримку недужим. Дуже тішить те, що на четвертий рік війни все-таки знаходяться небайдужі, які всіма силами підтримують інших. Однак не треба забувати, що благодійність залежить і від економічного рівня населення. І поки ми не будемо мати нормально забезпечений власний рівень заробітку, то жертвувати буде доволі складно. Має значення і рівень соціальної довіри, який існує в суспільстві до благодійної справи. Якщо в країні будуть розгортатися антикорупційні настрої такої діяльності, то це у свою чергу буде тягнути за собою і ризик того, що буде згортатися філософія благодійності, прагнення пожертвувати. Але станом на зараз мені здається, що нам всім важливо поширювати цю довіру до благодійників, закріплювати ті практики благодійництва, які вже є і які працюють. І сьогодні ті, хто збирає гроші, повинні враховувати важливість комунікації, якої так потребують наші громадяни, роз’яснювати, куди використовують кошти тощо. Бо, певно, варто зазначити, що після Майдану і за останні роки боїв на Донбасі в людей трохи притупився біль до чужого горя. Все тому, що сьогодні дуже багато страждаючих, які потребують допомоги – учасники АТО, їхні сім’ї, діточки, у яких загинули батьки на сході, переселенці, які втратили все… Водночас в Україні волонтерство стало популярним тільки завдяки війні. І нам треба ще трохи пережити, щоб зрозуміти: волонтерство – це не просто допомагати армії. Волонтерство – це жити, працювати і жертвувати своїм часом заради блага інших. Наше суспільство зараз на етапі переосмислення, коли ми тільки починаємо розуміти сутність цієї діяльності, усвідомлювати, що волонтерство – це, насамперед, моя присутність, моє співчуття, а тоді вже матеріальна поміч.
Ірина Яремко, волонтер:
– 100%, що світ врятує добро і небайдужість! А якою важливою у наш час є людяність! Коли є добро і толерантність – злість немає чим живитися. Певна: добро завжди переможе зло. Основне – не робити зла! Завжди потрібно залишатися нормальною і порядною людиною. Інколи стосунки між людиною і твариною бувають більш людяні, ніж між людьми. Людська справжність, на жаль, в дефіциті. Щирість і справжність сьогодні на вагу золота. Співрозмовника треба не слухати, а почути його і зрозуміти. Хочу подякувати жителям Львова та Львівщини, які небайдужі і які допомагали нам з перших днів війни і допомагають зараз. Це ще з часів Майдану. Загалом Народна Самооборона Львівщини вже понад 30 разів їздила на фронт з передачами для хлопців. Прикро, коли ми, українці, маємо більший потяг до об’єднання у дуже важкі часи. Коли були криваві дні на Майдані, до нас, волонтерів, був дуже великий потік людей, які чим могли, тим і допомагали. І в час війни є поміч від небайдужих, за що вдячні! Є люди, які до нас регулярно приходять, зокрема пенсіонери, які десяту частину віддають на потреби військових. І вони не плачуть, що в них держава забирає податок чи щось інше, ні, вони віддають свої власні кошти заради підтримки тих, хто на війні. Багато підприємців також долучаються і активно допомагають. На жаль, є й такі люди, які кивають, що це держава має забезпечити. Але ж хто, як не ми! “Україна починається з тебе” – казав В’ячеслав Чорновіл. Це проста і водночас геніальна фраза. Так, Україна починається з кожного з нас! Якби кожен це розумів, то набагато б швидше в країні були зміни. Четвертий рік війни, але люди допомагають! Дякуємо! А як важливо, коли долучаються діти – листами і малюнками! Це така радість. Завжди казала і кажу – допомагати це дуже корисно для здоров’я. Творімо добро!
Божена Милян, психолог центру психічного здоров’я Шпиталю імені митрополита Андрея Шептицького:
– З початком війни в Україні, або ж ще швидше – з часів Майдану, волонтерство набуло сильного й активного характеру. Зараз же можна відзначити, що у сфері благодійності залишилися не всі, хто кинувся у неї з самого початку. Хтось перетворив це у професійну діяльність, хтось зневірився, хтось втомився, а хтось знайшов своє місце у цій системі і завзято й натхненно продовжує активно допомагати. Один боєць (учасник бойових дій на сході 2014 – 2016 р.) так відповів на запитання про волонтерів: “Вони – наші ангели-охоронці”. Тоді він розповів, що саме завдяки волонтерам, тим справжнім волонтерам (на відміну від тих, хто має наглість піаритися та наживатися більше, ніж виконувати необхідну роботу) бійці перемагали битви. Волонтери забезпечували їх усім: і продовольством, і амуніцією, і, особливо, моральною підтримкою. Листи, які вони привозили, слова, які говорили, погляди, що були сповнені віри, вдячності та розуміння – це все було безцінно кожного разу впродовж довгих років. Чи вартує бути волонтером, меценатом, жертводавцем? У кожного своя відповідь. І ця відповідь справедлива для кожного окремого періоду часу, життєвого етапу. Іноді це життєво необхідно, якщо це єдине сенсорне заняття, яке бачить перед собою людина у конкретний момент життя. Причин робити добро іншим, почасти всупереч власним інтересам, може бути багато. Зокрема, виділяють так званий допомагаючий або рятуюючий тип професійного профілю. Сюди належать такі професії, як наприклад: лікар, вчитель, психолог, соціальний працівник, пожежник тощо. Сюди ж належать і волонтери. До вибору такого роду діяльності схильні ті особистості, що відчувають потребу бути корисними, бути значимими. Вони часто мають схильність до самопожертви. Іноді в основі лежать труднощі із самооцінкою чи екзистенційні кризи. Вплив також має і культура виховання, і актуальні суспільні норми. Іноді це може бути навіть модно. Важливо відзначити, що окрім волонтерства у людини може бути ще багато цінних і сенсорних аспектів життя, однак вона сама в силу якихось обставин може їх знецінювати чи не визнавати саме зараз. Тоді волонтерство зміцнює самооцінку, наповнює життя змістом, сприяє втіленню внутрішнього потенціалу та розширенню соціальної взаємодії самої особистості. Однак варто пам’ятати про ризик емоційного вигорання. Йому сприяє довготривалість та невизначеність у часі, постійне напруження, виснаження, відсутність вдячності та видимих результатів діяльності. Той, хто увесь час віддає, може в один момент відчути пустку всередині себе. А почуття обов’язку нікуди не зникає, бо це – частинка особистості. Воно й далі вимагатиме від людини допомагати і допомагати, ще і ще. В одному східному прислів’ї сказано, що з глека можна напитися лише того, чим він є наповнений. Ця метафора влучно підказує, як бути добрим волонтером, якщо цього хоче зараз наше серце. Перше правило – турбота та доброзичливість до себе. Тоді ми зможемо ділитися зі світом без руйнівної самопожертви, а із творчим натхненням, з відчуттям власної гідності. Щоб в очах волонтера була не втома, а вогник азарту зробити ще більше добрих справ.
Оксана Муха, співачка:
– Коли ти бачиш перед собою такого щирого і усміхненого хлопчика як Олесь Патер і з якою добротою, теплотою і любов’ю ця дитина просить про допомогу, то як нам усім не допомогти! Звісно, що конче потрібно допомогти! Сьогодні у кожної людини є якісь проблеми, але насправді проблеми можна вирішити і вони минають. Якщо люди будуть лише зосереджені на своїх проблемах, то вони перестануть бачити те добре, що є навколо, те, що Господь їм дає, зокрема людей, яких надсилає. На моїх двох концертах 8 січня у Львівській опері “Різдвяний вечір” будуть волонтери зі скриньками – прошу, дорогі глядачі, активно долучайтеся до допомоги Олесю Патеру. Ця дитина так потребує нашої з вами підтримки! Якщо говорити загалом про Україну, то більшість українців вважають, що хтось щось має їм зробити, що їм хтось і щось винен, щоб стало жити краще. При цьому, вони забувають, що самі ще не заслуговують на краще, поки самі не зміняться. На жаль, зараз люди у нас збайдужілі. Чому? Бо було дуже багато розчарувань, були підйоми та емоційний сплеск, люди віддавали все, що мали, стояли на Майдані і допомагали. Ми забули, скільки наші прапрадіди поклали сил і життя, аби ми сьогодні були. Ми це забули. Це потрібно все продовжувати. На Майдані всі були такі радісні, з добром і любов’ю один до одного. А чому, коли розійшлися кожен по своїх домівках, тієї радості немає? Ми ж її можемо нести щодня! Коли вмієш пробачати, вмієш любити, коли що б не сталося ти ставишся з любов’ю до людей, тоді все повертається на краще. Це є закон і він діє. Чим більше людина хоче допомогти і таки допомагає, то після цього допомога стає системною і змінює людину. І в моєму житті є люди, які мені допомагають, за що дякую їм!
Олександр Божик, скрипаль-віртуоз:
– Цілком погоджуюся, що світ врятує добро, людяність і небайдужість. Під час двох моїх концертів 2 січня у Львівській опері волонтери збиратимуть гроші на допомогу, зокрема на одному з концертів на допомогу для п’ятирічного львів’янина Олеся Патера, на другому – для мобільного хоспісу для дітей. Приходьте на концерт і долучайтеся до доброї справи! Завдяки концертам артистів ще більше людей, які не знали про потребу помочі, зможуть почути про необхідність потреби допомоги людям. Досить часто наші концерти спонукають анонімів допомагати дітям. І, якщо всі разом долучаться, то можна гори перевернути! Ми, артисти, у свою чергу закликаємо людей долучатися і допомагати. Крім того, що глядач прийде на концерт і отримає масу позитивних емоцій, він має змогу долучитися до благородної справи.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7470 / 4.68MB / SQL:{query_count}