Бійці та робота: хто шукає, той знайде!

Чи важко працевлаштуватись учасникам АТО, як сприяє робота їх адаптації після війни та куди варто звертатися. Історії та поради Героїв, які втілили свої мрії

У холодних окопах під обстрілами вони захищали й захищають мирне небо для нас. Війна назавжди змінила життя наших Героїв. Побачивши справжні жахіття війни, їм важко повернутись до звичного життя. Незважаючи на те, що вони пережили, тепер шукають можливості заробити гроші, щоб дружина, діти та рідні мали все необхідне. Їх головне завдання – не пасти духом та знайти в собі сили жити далі, пройшовши пекло війни. Після повернення додому бійцям важко адаптуватись, порозумітись з близькими та влаштуватися на роботу.
Є й такі роботодавці, які відмовляють при працевлаштуванні учасникам АТО. Мовляв, ті більш емоційні, швидше можуть “загорітись”, мають нервові зриви, і це служитиме перешкодою у робочому процесі. Мабуть, такі роботодавці навіть не задумуються над тим, наскільки важливо допомогти хлопцям у цей важкий для них час.
“Коли учасник АТО нічим не зайнятий, має багато вільного часу, то в голову лізуть дурні думки. Тому важливо, щоб бійці навіть якщо не постійно працювали, то бодай  брали участь у соціальних проектах. Тобто були активними”, – каже “Львівській Пошті” фахівець Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій, учасник АТО Андрій Коляса.

Куди звертатись, щоб працевлаштуватись

Відмова у працевлаштуванні тільки тому що людина – учасник АТО є незаконною! Аналогічно, як і відмовляти за ознакою віку, статі, національності тощо. Якщо працедавці відмовляють, то це їх особисті причини, вони зазвичай керуються негативним стереотипами щодо учасників АТО, зазначає прес-секретар Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій Заріна Акопянц.
“Тож у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій ми разом із журналістами розпочали проект спрямований на зміну цих стереотипів. Розповідаємо про учасників АТО, які, повернувшись з війни, успішно реалізовують себе у різних сферах, в тому числі – професійній. Це допомагає, як мотивувати інших учасників АТО, так і змінити негативні стереотипи суспільства про бійців”, – каже Заріна Акопянц.
З її слів, учаснику АТО, як і будь-якій іншій людині, важлива соціальна активність, спілкування. Відтак, можуть бути складнощі у цьому, якщо суспільство негативно налаштоване.
“Саме своєю працею, відповідальністю, хлопці можуть змінити це ставлення. Важливо це розуміти, йдучи на нове місце роботи. Учасникам бойових дій, які хочуть працевлаштуватись, насамперед потрібно звернутись у Центр зайнятості. Там можна стати на облік, отримувати інформацію про наявні вакансії, можливості перекваліфікації, курси, навчання та проекти з відкриття власної справи. Зокрема, наш центр також сприяє працевлаштуванні учасників АТО. Ми не кадрова агенція, тож влаштувати на роботу не можемо. Однак часто до нас звертаються працедавці, які хочуть взяти на роботу саме учасників АТО. Тож одразу повідомляємо хлопців про ці вакансії. Крім того, це один з пріоритетних напрямків нашої роботи на наступний рік. Зараз шукаємо можливість займатись цим більш глобально. Можливо будемо проводити тренінги чи семінари, де професійні HR-спеціалісти будуть вчити хлопців, як правильно скласти резюме і пройти співбесіду, де шукати роботу тощо. Сподіваємось, що нам вдасться реалізувати ці плани у 2018-ому”, – каже Заріна Акопянц.
Сьогодні актуальні вакансії, які пропонує Львівський центр зайнятості, –  завідувач складу, інженер технолог, електрозварник ручного зварювання та майстер дільниці на ТЗОВ “Науково-виробниче підприємство “ІМВО”. Чимало пропозицій по працевлаштуванню водіїв для перевезення пасажирів. Також слюсарів з ремонту автомобілів, слюсарів-електриків з ремонту автомобілів. А на ПАТ “ІСКРА” запрошують інженерів-технологів та енергетиків. Детальнішу інформацію по працевлаштуванні можна отримати у Львівському міському центрі зайнятості, що на вул. Княгині Ольги, 122. Телефон: 244-59-77, 264-38-38.

Головне – не пасти духом!

Важливо після повернення з АТО розуміти, що життя продовжується та знайти у собі сили рухатись далі. А те, що було на війні – залишити там. Яскравим прикладом є три наші наступні Герої. “Львівська Пошта” вже писала про них у матеріалі “Історії перемог Героїв, які надихають” (№84, за 28 жовтня 2017-го), зокрема мова про Назара Голько, Назара Островського та Миколу Стецьківа. Хлопці, повернувшись з війни, знайшли в собі сили не занепасти духом і сьогодні мотивують інших втілювати мрії та йти до поставленої мети.
Так, учасник АТО Назар Голько, повернувшись зі Сходу, працює в проектній організації інженером-конструктором. На цій самій роботі працював до того, як поїхав у зону бойових дій.
“Скажу відверто, після повернення додому, все перевернулось шкереберть. Повернувся на стару роботу, проте тепер ставлення до неї змінилось, наче відпочиваю там. Працевлаштування після повернення з війни справді сприяє адаптації бійців. До слова, мої побратими переважно не повертались на попередню роботу, а відкривали свою справу. Тим, хто шукає роботу після повернення з АТО, порада – не замикайтесь у собі! Багато спілкуйтесь! Ходіть у різні організації. До слова, у Львові їх справді багато. Наприклад, я ходив на курси англійської для учасників бойових дій, приймав участь у різних форумах, дуже подобалось спілкуватись з бійцями, журналістами, підприємцями, фотографами. Люди дуже допомагають, підтримують. Зокрема, для мене зробили фотосесію, було надзвичайно приємно”, – розповідає “Львівській Пошті” Назар Голько.
Наступний наш співрозмовник – учасник АТО Назар Островський за фахом філософ. До Революції Гідності працював менеджером з продажів у інтернеті, проте після повернення із АТО не зміг повернутись до попередньої роботи.
“Після повернення із зони бойових дій важко повернутись на звичайну роботу. Тому, думаю, що потрібно йти у воєнні структури, наприклад, у Національну поліцію, пожежну охорону тощо. Тобто органи, які мають дотик до ризику, зброї. Це служитиме додатковою реабілітацією для хлопців. В основному мої знайомі-бійці кидали стару роботу, і шукали щось інше. Уся справа у  реабілітація – бійцям справді важко повернутись до звичного життя. Тим паче, учасники АТО часто не хочуть йти до психотерапевтів. Бійцям, які шукають роботу раджу звернутись у Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій. Вони справді допомагають у працевлаштуванні, контактують з різними громадськими організаціями”, – розповідає Назар Островський.

Не бійтесь розпочати власну справу

Яскравим прикладом започаткування власної справи, та ще й якої смачної, є учасник АТО Микола Стецьків. Він себе називає “полуничним бароном”. А ще кілька років тому він заробляв на життя ремонтами в помешканнях і навіть не задумувався, як війна змінить його життя та життя його великої родини. Після півроку перебування на сході у березні 2015-го Микола повернувся додому, до дружити та дітей…
“Удома найбільше непокоїло те, що в тилу всі живуть так, ніби на сході нічого не відбувається. Два місяці я не знав, куди подітися. Та треба було опанувати себе й заробляти гроші. Тож я звернувся в Центр зайнятості, де мені запропонували відкрити власну справу. Я вирішив присвятити своє життя вирощуванню полуниць, бо проаналізував, що ягідництво в Україні загалом непопулярне, занедбане”, – зазначав “Львівській Пошті” у матеріалі “Історії перемог Героїв, які надихають” Микола Стецьків. Відтак на десяти сотках землі, які Миколі виділила держава як учасникові АТО, він вирішив посадити полуниці.
“Восени 2015-го на цій землі ми посадили 2000 саджанців полуниці. Навесні 2016-го приходжу на ділянку і бачу, що 1200 саджанців не перезимували:  частину з них украли, частину заглушив пирій тощо. В мене опустилися руки, і я вирішив, що то не моє. Дорогою додому я знайшов підкову. Подумав, що це знак, що не варто так швидко занепадати духом. Вичитав у інтернеті цікаву інформацію: “Ви знайшли підкову? Тоді підкуйте себе нею і гаруйте, як кінь”. І я до цього прислухався. Сьогодні я обробляю 80 соток земель учасників АТО. В найближчому майбутньому планую відродити агротуризм, відродити нашу Львівську область”,  – веде далі Микола Стецьків.
Багатодітний татусь та успішний бізнесмен, у якого за плечима війна, звертаючись до побратимів, наголошує: “Коли ми їхали на схід, ніхто не знав, що нам щось будуть давати. Узагалі не мовилося про те, щоб мати з того вигоду. Тому не треба зараз думати, що держава вам щось винна, бо це не так. Працюйте і пам’ятайте, що просто не буде, але йдіть до цілі! Учасники АТО – не алкоголіки, не “стогнії”, вони – знак якості!”.

Оксана Дащаківська, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”:
– Для того, щоб шукати роботу бійцям АТО, спершу потрібно добряче попрацювати з ними, надати їм підтримку та сприяти, щоб вони були включенні у життя громади. Також постає запитання: чи справді учасники бойових дій шукають роботу? Будемо відверті, вони мали добру зарплату в ЗСУ. Тож, на жаль, більшість учасників АТО переважно зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, а не у пошуку роботи. Однак не вважаю, що потрібно змінити закон і не виплачувати їм допомогу. Насправді сьогодні це дуже тонка тема. Важливо уважно працювати з учасниками бойових дій, формуючи у них потребу до праці. Так, як досвід війни, при всьому жахові від пережитого, дає можливості побачити себе, реалізуватися по-новому. Тож потрібно відкривати нові можливості для бійців. Важливо створювати та підтримувати діяльність центрів надання інформаційних послуг та адаптації для учасників АТО. На жаль, сьогодні таких на Львівщині небагато. Лише один у Львові. Також опікуватися бійцями повинні соціальні працівники. За роботою учасникам АТО потрібно звертатися у центри зайнятості. Щодо відмов у працевлаштуванні бійців АТО не знаю, не чула. Проте маю зворотні приклади, коли працедавці з охотою наймають учасників АТО, навіть іноземні інвестори готові допомагати та працевлаштовують їх. Звісно, робота для учасників бойових дій є певною адаптацією. Однак важливо, яка це буде робота. Тобто вона має насамперед сприяти самореалізації, відкривати нові можливості для хлопців. Також не варто забувати, що ми живемо в час, коли можливості для себе створюємо самі. Тож, мабуть, варто самостійно створити своє робоче місце – знайти улюблену працю, партнерів та працювати.
Віталій Свінціцький, учасник бойових дій, депутат Львівської міськради, член міжфракційної групи з питань учасників АТО:
– У 2015-ому, коли отримав мандат депутата Львівської міськради, зосередився, власне, на роботі зі своїм середовищем. Тобто працював із хлопцями, які воюють та повертаються до звичного життя. Окрім соціальної уваги, приділив також увагу їхньому працевлаштуванню. Переконаний, коли наші Герої повертаються додому, їм потрібно надати роботу. По-перше, саме робота буде дисциплінувати хлопців. По-друге, вони зможуть заробляти кошти та почувати себе повноцінними, відповідальними за свою родину. Неодноразово спілкувався із забудовниками, торгівельними підприємствами, щоб брали на роботу хлопців зі сходу. Зокрема, з компаніями ЕКО-ДІМ, РІЕЛ та іншими. Вони допомагають та запрошують до працевлаштування учасників АТО. Не відмовляють бійцям, навіть якщо потрібно перекваліфіковуватися, чи навчатися чогось нового. Звернень, що не хочуть працевлаштовувати бійців АТО, ще не було. Тим часом, розмовляючи з представником однієї із приватних фірм, зрозумів, що ті не завжди мають бажання працевлаштовувати хлопців, які повертаються зі сходу. Чому? Це пов’язано з тим, що власники підприємств не впевнені у поведінці цих хлопців. Мовляв, вони більш емоційні, швидше можуть “загорітись”, мають нервові зриви, і це служитиме перешкодою у робочому процесі. Маємо розуміти, що наші хлопці щонайменше по півроку перебувають на передовій. Там вони постійно знаходяться у стресовому, напруженому стані. Там бракує комфортних умов, а середовище спілкування – такі ж самі хлопці. Тож процес адаптації полягає, власне, у тому, щоб звикнути, що окрім окопів та хлопців зі зброєю у руках, є ще інше життя, і воно продовжується. Потрібно працювати, водити дітей до школи, думати про стабільний фінансовий стан родини. Тобто розуміти, що є відповідальність перед дружиною, дітьми та батьками. Це процес соціалізації – звикання до того життя, яким жили до війни. Потрібно розуміти, що травми, отримані на війні, лікуються часом, і не завжди виліковуються. Тож повинні на 80-90% зайняти хлопців чимось, щоб у спогадах вони не повертались до ситуацій, які пережили на сході. Щоб знайти роботу, учасникам АТО потрібно, окрім центру зайнятості, також звертатись у Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій, що на вул. Пекарській, 41. Там із хлопцями спілкуються психологи та інші фахівці, які можуть визначити куди хлопцям краще працевлаштуватися. Можливо, хтось мріє працювати програмістом, водієм чи підтягнути мову. Кожне бажання хлопців потрібно розглядати індивідуально. Тоді досягнемо успіху і задіємо хлопців у ті сфери, де вони себе почуватимуть найкраще.
Микола Стецьків, учасник бойових дій:
– Є багато різних факторів, які впливають на пошук і сприйняття роботи учасником АТО. Зокрема, у більшості випадків, – це апатія. Тобто хлопець, який вирішив воювати за незалежність і цілісність України, поїхав на схід із чітким розумінням, що там – війна. Повертаючись сюди, він має більше запитань, аніж відповідей, у нього з’являється апатія, нерозуміння, що відбувається. Тож важко знайти роботу учаснику бойових дій, власне, через психологічну адаптацію. Насамперед потрібно нормалізувати свій психологічний стан, зрозуміти, що життя триває далі. Те, що було на війні – залишилось там, потрібно все починати заново. Важливо знайти в собі сили працювати у правильному напрямку, а не шукати крайніх. До слова, зараз працюю з іншими учасниками АТО над тим, щоб змінити цю ситуацію. Тобто дати хлопцям можливість повірити у свої сили і розпочати власну справу. Оскільки держава не працює у цьому напрямку, то вирішили зробити це самі. Згодом детальніше про цю програму розповімо у ЗМІ. Чи важко знайти роботу бійцям АТО? Скажімо так – хто шукає, той завжди знайде! Можливо, важко знайти роботу, бо бійці не завжди розуміють, де її, власне, шукати. Тож, скеровую усіх у центр зайнятості. Саме там можна знайти усю інформацію по вакансіях. До слова, туди звертаються роботодавці, які готові взяти на роботу учасників АТО. Водночас самі бійці, як правило, туди не звертаються. Якщо хлопець, який повернувся зі сходу, сидітиме вдома з думкою, що його повинні шукати, то він глибоко помиляється – його ніхто шукати не буде. Те, що він поїхав воювати на схід – це його рішення, він зробив це свідомо, ніхто його не змушував. Після повернення сюди хлопці мають думати, як жити далі. Точніше – як правильно жити, а не існувати! Якщо хлопець побачив на війні щось таке, до чого був не готовий – цей психологічний стан мені дуже знайомий, сам із ним боровся, – потрібно шукати людей, які готові слухати і можуть зрозуміти. Тобто треба розмовляти. Не можна мовчати – це важко. А шукати виправдання, прикладатись до чарки – не вихід, потрібно розмовляти!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8402 / 4.53MB / SQL:{query_count}