“Наш колектив – потужна сила!”

Андрій Мацяк, генеральний директор театру імені Марії Заньковецької, – про святкування ювілею, ремонти та місію театру

Унікальна перлина архітектури Львова – скарб відомого графа Станіслава Скарбека, наші улюблені вистави, на які ходимо по кілька разів (!), талановиті особистості – Федір Стригун і Таїсія Литвиненко, врешті-решт такі теплі “Заньківчанські вечори” – все це про цьогорічного ювіляра – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької. Подією-2017 у Львові та в Україні загалом є відзначення 100-річчя з дня заснування знаного й улюбленого всіма театру. 
Заньківчани (а це потужний колектив у складі майже 300 осіб, зокрема 120 – творчий склад) до ювілею підійшли дуже ґрунтовно й підготували низку цікавих заходів. “Центральною подією стане урочиста академія в неділю, 19 листопада, з нагоди 100-річчя храму Мельпомени за участі колективу театру, друзів, партнерів, парламентарів і представників влади. З нагоди ювілею Укрпошта випустила марку, а Національний банк України – пам’ятну монету”, – розповідає гість “Львівської Пошти” Андрій Мацяк, генеральний директор театру імені Марії Заньковецької.
А ось подія листопада, на яку з нетерпінням чекали львів’яни, – прем’єра вистави про патронесу театру за п’єсою Івана Рябокляча “Марія Заньковецька” (дума на дві частини). Заньківчани пишаються тим, що вистава про життя легендарної Марії Заньковецької і в першій постановці (її презентували у 1972 році) не сходила з репертуарних афіш понад 22 роки поспіль, відтак стала творчою візиткою театру на багато років. Поспішайте й ви подивитися прем’єру – найближчі 18 та 26 листопада о 18.00. А в грудні на “Марію Заньковецьку” запрошують 3, 9 та 29 числа (також на 18.00). Головну роль у виставі режисера Федора Стригуна виконує заслужена артистка України Альбіна Сотникова.
До 100-річчя театру відкрили й цікаві виставки – документальну в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького від столичного Музею театрального музичного і кіномистецтва України “Театр Заньковецької. Перші 100 років” і мистецьку – у фойє театру імені Марії Заньковецької, яку презентував художник, заслужений діяч мистецтв Польщі Олександр Оверчук.

Завітавши на унікальну документальну виставку, ви потрапите за лаштунки театрального процесу, дізнаєтеся про основні віхи творчої діяльності одного з найдавніших театральних колективів країни та його провідних митців. Серед експонатів представлені оригінали документів, які стосуються діяльності театру від часу його заснування, архівні фото- та відеодокументи, сценографічні макети, оригінальні костюми з вистав. Є тут сценічні костюми і особисті речі самої Марії Заньковецької. Зокрема, костюм Мотрі з “Мазепи”, красива накидка, яку відома українка носила в побуті, прикраси, головні убори, сумочка.
Заньківчани запрошують на виставу “Марія Заньковецька” Федора Стригуна 18 та 26 листопада, 3, 9 та 29 грудня о 18.00
Зокрема, рідкісні експонати до її експозиції надав Музей театрального, музичного та кіномистецтва України. Це найдавніший на українських теренах музей театрального профілю, який у співпраці з заньківчанами створив експозиційний простір, що репрезентує невідомий широкому загалу рух театру в часі та просторі. А ще під час проведення виставки заплановані низка лекцій, авторських екскурсій за участі відомих діячів театрального мистецтва України, вечори перегляду відеовистав, спеціальна програма для молоді задля пізнання особливостей театральної справи. Обов’язково відвідайте цю унікальну виставку – доторкнутися до історії можна до 6 грудня, бо саме до цього часу триватиме експозиція.
У рамках ювілею також проведуть наукову конференцію в ЛНУ ім. І. Франка на тему історії та сьогодення театру імені Марії Заньковецької за участі провідних театрознавців і мистецтвознавців України та презентують І том (з трьох запланованих) книги з історії театру в період з 1917 по 1944 роки (автори видання – Ганна Веселовська і Роман Лаврентій за редакцією Богдана Козака).
Як уже писала “Львівська Пошта”, театральний ювілей відзначатимуть разом із колегами з інших міст України та з-за кордону: Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка, Національним академічним театром російської драми імені Лесі Українки, Національним академічним театром імені Янки Купали, Польським театром імені А. Шифмана та Литовським національним театром драми. У подарунок до ювілею друзі з київських театрів привезли свої найкращі вистави. Зокрема, в середу, 15 листопада, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки презентував “Шалену кров”, а сьогодні, 16 листопада, глядачів чекають на виставу “Нахлібник”. У четвер, 30 листопада, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка запрошує на виставу “Три товариші”.
До ювілею театр імені Марії Заньковецької прибрався і оновився завдяки ремонтам. Тепер у обителі Мельпомени новенькі зручні дубові крісла із зеленою оббивкою (сидіння на 1,5 сантиметра ширші від старих). У глядацькому залі замінили покриття підлоги, оновили “вбрання” сцени – завісу, арлекін, штори, які прикривають двері на сцену, а також килимки між рядами в залі. На пораду головного художника театру Мирона Кипріяна все це замовили в темно-зеленому кольорі (як і оббивку крісел). Це добре гармоніює із сіро-оливковим тоном оновленого порталу сцени і пастельними та пісочними фарбами залу та фойє другого поверху. Відремонтували також закулісну частину, зокрема коридори, замінили двері в гримерних, відремонтували санвузли у фойє другого і третього поверхів.
Нагадаємо, що гроші на фінансування ремонтних робіт надійшли з державного (3 100 000 грн), обласного (700 000 грн) і міського (650 000 грн) бюджетів. Як зазначає Андрій Мацяк, у 2018-ому візьмуться за заміну даху будівлі. Сподіваються, що половина цих коштів надійде з держбюджету, ще половину дасть місто. І лише після цього доцільно буде говорити про відновлення фасадів будівлі.
– Пане Андрію, скажіть, будь ласка, що вдалося відремонтувати до ювілею?
– О, чимало. Це нова підлога у глядацькому залі. Тепер театр має нові комфортні стільці в темно-зеленому кольорі. Чому обрали саме цей колір? Бо таким було бачення головного художника театру Мирона Кипріяна. Ми його підтримали. Тут наші смаки збіглися, бо особисто я дуже люблю зелений колір. Ба більше, як розповідає наш старійшина Борис Мірус, колись стільці в нашому театрі також були зеленого кольору. Насправді гарно вийшло, і всім подобається! Пишаємося й новою завісою. Проводимо ремонти в службовій частині. Замінили двері в усіх гримерках. Тут меценати нам допомогли. Тішуся, що багато зроблено завдяки їм.
– Якою сьогодні є ситуація з дахом театру, адже він, як я знаю, потребує ремонту?
– Спільно з Львівською міською радою розробили проектно-кошторисну документацію на заміну цього даху. Він не в доброму стані, крокви прогнили… Дах потребує заміни. Маю велике сподівання, що крига скресне, і в 2018-ому почнуть ремонтні роботи. Поза тим, варто уточнити, що місто самотужки не може фінансувати їх. Зокрема, наполягає на частковій участі – аби держава фінансово долучилася до цих робіт. За попередніми розрахунками знадобиться майже 14 мільйонів гривень.
– А яка ситуація з фасадами театру? Коли сподіватися ремонту?
– Навіть якби ми отримали гроші з державного бюджету, то не маємо права братися за фасади. Чому? Бо наша будівля, наче французька салатка: і приміщення театру, і водночас житлова будівля. Спочатку потрібно відселити мешканців. Якщо буде політична воля і місто нарешті візьметься за відселення мешканців, тоді й візьмемося за фасади будівлі. Уряди в нас часто змінюються… З нинішніми головами Львівської облдержадміністрації та Львівської обласної ради працюємо блискуче. Який результат? У театрі триває ремонт – і не косметичний, і не капітальний, а глибокий. Певен, що наступні 10-15 років колектив театру може бути спокійний.
– У якому стані сьогодні будівля театру?
– Є поняття “театр”, а є поняття “будинок”, у якому він влаштований. Театр займає в цьому будинку 50 відсотків. Ще 50 відсотків – житлові й нежитлові приміщення. Питання відселення мешканців сьогодні, на жаль, залишається невирішеним. Мешканці, які живуть у цій будівлі, потребують відселення і мріють, аби керівництво міста їх звідтіля відселило. Сьогодні колектив театру забезпечений необхідними приміщеннями, згідно з нормами санепідемстанції, на 50 відсотків. Це дуже мало…
– Чому стільки років проблема відселення мешканців, як кажуть, висить у повітрі? Можливо, немає на те політичної волі влади міста?
– Саме так. Нема політичної волі, і так вже багато років поспіль, на жаль...
– Але коли настають чергові вибори, всі обіцяють поміч…
– Я вже 21 рік працюю директором театру, і не було Президента, не було прем’єра, які не обіцяли б. До речі, нинішній Президент України у нас ще не був… Дійсно, не було такого, щоб не обіцяли золоті гори. Обіцяли…
Якщо люди виходять після вистави з глядацької зали трохи просвітленими, йдуть додому в іншому настрої, то це вже добра заслуга
– Чому так, на вашу думку?
– Бо ж політика… Для порівняння, скажімо, коли дивлюся на технічне оснащення (світло, звук) національних театрів Мінська та Вільнюса, то розумію, які колосальні гроші вклала у них держава! Там є глибоке розуміння, що таке заклад культури, тим паче національний заклад культури! Їм допомагає держава, а нам частіше спонсори.
– Про яких саме спонсорів мовиться. Розкажіть, будь ласка, докладніше. До кого конкретно ви зверталися по допомогу і чим саме вам допомогли?
– Скажімо, благодійний фонд братів Дубневичів на суму понад 100 тисяч гривень придбав нам дошки для підлоги та профінансував низку робіт. Долучилася допомогою і фірма “Снєжка”, яка працює в Яворові. Фірма “Леокераміка” забезпечила нас плиткою і сантехнікою. Допомагають нам виставкова компанія “ГалЕкспо” та  “Епіцентр”. Національний банк України вже презентував монету до 100-річчя театру. Дякую всім за допомогу! У нас є доброчинець (він просив не називати його), який купив нам сто стільців. А це приблизно 270 тисяч гривень. Звісно, приємно, що є такі меценати, які хочуть і допомагають нашому театру, за що їм щиро вдячні!
– А як часто народні депутати телефонують чи приходять до театру з пропозицією допомогти заньківчанам?
– Скажімо, у вересні до нас завітав парламентар, голова Народного Руху України Віктор Кривенко зі словами: “Я хотів би допомогти театру імені Марії Заньковецької”. Знаю, що коли тривали обговорення державного бюджету, то на Бюджетному комітеті ВРУ він дійсно відстоював наш театр. Тішить, що Віктор Кривенко пообіцяв це питання відстоювати і робить це. Маємо велику надію, що парламентарі фінансово підтримають наш театр, а ми, своєю чергою, зможемо набагато більше зробити наступного року. До слова, саме представники Народного Руху України колись проводили в театрі “Заньківчанські вечори”. Саме перші рухівські зустрічі В’ячеслав Чорновіл проводив у нашому театрі.
– У цьому парламенті Львівщина має велике представництво. Скажіть, будь ласка, хто з народних депутатів від нашої області дійсно цікавиться і допомагає театру?
– Брати Дубневичі, Оксана Юринець, Микола Княжицький.
– За роки вашої праці в театрі на Львівщині змінилося дуже багато голів облдержадміністрації. На вашу думку, хто найбільше дотримав слова щодо допомоги театру?
– Однозначно нинішній голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка. А ще Василь Горбаль. Він був досить близький до театру імені Заньковецької. Назвав тих, що нас почули.
– А які у вас стосунки з міським головою Львова? Наскільки він докладається до допомоги театру?
– З міського бюджету в 2017 році виділили 650 тисяч гривень. Це кошти на нове “вбрання” сцени. Також за ці гроші купили сувеніри для гостей (представників театрів) з-за кодону, які приїдуть на святкування 100-річчя нашого театру. До речі, вони прибудуть до Львова власним коштом. За гроші з міського бюджету проплатимо частину рахунків за готелі.
– Театр імені Марії Заньковецької має потужний колектив! Скажіть, будь ласка, хто сьогодні є гордістю театру?
– Так, наш колектив – потужна сила! Пишаюся нашими корифеями,  народними і заслуженими артистами, тішуся молоддю, яка росте творчо. Ціную, шаную і люблю весь наш колектив! Не певен, що етично буде когось виокремлювати.

– А все ж? 
– Це наші старійшини – народні артисти України Федір Стригун, Таїсія Литвиненко, Богдан Козак, Борис Мірус. Особистості завжди були, є і будуть визначальними! Це велике щастя працювати з Особистостями! Треба дуже любити свою роботу, мати потужний інтелектуальний рівень – ось що важливо! Моя ж функція як директора театру – максимально створити для творчих людей можливість самореалізації.
Гордістю театру є наші старійшини – народні артисти України Федір Стригун, Таїсія Литвиненко, Богдан Козак, Борис Мірус. Це велике щастя працювати з Особистостями!
– Хто з молодого покоління активно себе проявляє?
– Мені дуже подобається наш гурт The Rohies, який жертовно, не думаючи про заробітки, сідає в автобус і їде на схід України, виступає на благодійних концертах. Саме він, думаю, буде ядром колективу… Надзвичайно важливим є перехід із однієї епохи театру в іншу. Це непросто, але це абсолютно об’єктивна історія.
– У вас всі вистави хороші, цікаві. На які з них глядачі йдуть найбільше?
– На комедію Квітки-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”, драму Франка “Украдене щастя”, мюзикл “Труффальдіно із Бергамо”, “Блазні мимоволі”.
– Пане Андрію, прошу сказати, якою зараз є місія вашого театру?
– Така ж, як і Церкви, така ж, як і лікарів-психотерапевтів: вивести суспільство зі стану дикої депресії та серйозної деградації.
– Як вважаєте, вдається колективу театру ця місія?
– Ми робимо все, що можемо. Якщо люди виходять після вистави з глядацької зали трохи просвітленими, йдуть додому в іншому настрої і викурили на три цигарки менше, то це вже добра заслуга.
– Хто сьогодні ваш глядач?
– Переважно жінки.
– А що, чоловіки не хочуть іти до театру, їм це не цікаво? Чи замислювалися ви над таким питанням?
– Важко сказати. Жінки, напевне, є більш схильні до культури, до театру… Можливо, чоловіки, несучи щоденну функцію годувальника родини, більш зайняті, не мають часу.
– А ви хотіли б, аби до театру приходило більше чоловіків?
– Так, звісно. Хочемо також, щоб молодь частіше приходила на вистави. Принагідно дякую жителям Львова та області, а також гостям нашого міста за те, що вони, йдучи на вистави до театру імені Марії Заньковецької, нам довіряють! Дякую глядачам, які кажуть, що в нашому театрі тепла атмосфера! Бо це дійсно так. Бажаю львів’янам, аби покращився їх добробут і була змога купувати квитки та приходити з рідними та друзями до нас на вистави частіше. Своєю чергою, стараємося тримати демократичні ціни. Суворо дотримуюся принципу загальнодоступності театру! Так було, є і буде. Тож запрошую до нас на вистави!
– Чи приходять на спектаклі туристи, яких зараз так багато у Львові?
– Ходять, але мало. Тут питання мовного бар’єра.
– Яка є нині ваша найбільша радість і, навпаки, біль?
– Тішуся, що люди, підприємці – малий і середній бізнес, керівники компаній, посадовці, міністри нам, колективу театру імені Марії Заньковецької, вірять. Оця довіра і є моя найбільша радість. Довіра – це наш головний капітал. Зокрема, наголошую на цьому нашій молоді в театрі. Довіра в нас напрацьована роками.
А щодо болю, то це стан здоров’я деяких наших корифеїв. Вік, хвороби… Тож дай Боже їм доброго здоров’я і радості!
– Скажіть, ви суворий директор?
– Ні, навпаки, кажуть, що занадто демократичний. До мене підійшов один із акторів і каже: “У зв’язку з тими реформами, які будуть в театрах, кого ми маємо більше боятися – вас чи Стригуна?” Я відповів: “Не треба боятися. Треба працювати!”.
Розмовляла Ірина Цицак

Редакція газети “Львівська Пошта”
вітає заньківчан із ювілеєм!
Зичимо вам доброго здоров’я, великого
творчого натхнення, фінансового добробуту,
нових прем’єр і багато-багато глядачів!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9474 / 4.54MB / SQL:{query_count}