Університету потрібен справжній кризовий менеджер!

Ростислав Ступницький, кандидат на посаду ректора Львівського медуніверситету ім. Данила Галицького, – про потребу створення інститутів, плани щодо розвитку вишу та яким має бути ректор університету

фото: Олег Огородник (2)
У вівторок, 26 вересня, обиратимуть нового ректора Львівського медичного університету ім. Данила Галицького. На цю посаду свою кандидатуру подав і Ростислав Ступницький, за плечима якого понад 25 років досвіду роботи в медицині. Він практикуючий стоматолог, якому довіряють пацієнти. Сказати, що він любить свою роботу, значить нічого не сказати. У нього є менеджерський досвід, що зараз неабияк важливо, – був деканом стоматологічного факультету медуніверситету, обіймав  посаду керівника департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА, має свою стоматологічну клініку.
Він – за прозорість та відкритість, демократію та чесність, інтелігентність та повагу, сучасні методи навчання. Співрозмовник певен, що виш завжди має бути відкритим до співпраці, а зашкарубла фраза “немає коштів” взагалі повинна стати історією – кошти мають бути на ремонти приміщень вишу, гуртожитку, придбання фантомів.  “У викладачів повинні бути комфортні та якісні умови праці, у студентів – якісні навчання та проживання. У колективі має бути порозуміння, а не “свій” і “не свій”. Повинна бути сильна і єдина команда, у якій є порозуміння і яка йде до мети, – зазначає гість “Львівської Пошти” Ростислав Ступницький. – У Львівському медичному університеті є якісні кадри, є хороша школа, є традиції. Головне бажання змін! Викладач має йти на роботу з настроєм і повертатися додому з настроєм, студент має бути задоволений рівнем здобутих знань, адже згодом все це оцінить пацієнт. Студент повинен вчитися у середовищі поваги та ввічливості”.
Серед його головних меседжів – хороше поєднання теорії та практики. “Студент сам має право обирати, де йому проходити практику. Чому це мають бути лише кафедри медичного університету, які є на базі медзакладів? Це нелогічно і нерозумно. Ректор може це змінити своїм рішенням, підписавши відповідні угоди з медустановами. Особисто я за зміни. Головне бажання ректора, адже МОЗ не втручається в такі речі. Має бути вибір, а не обмеження. Голов­не ж у підсумку – якісний фахівець для пацієнта, – каже співрозмовник.
– Практику, як на мене, можна проходити і в Україні, і за кордоном. Тим паче, що студенти самі цього хочуть. Скажімо, чому студент не може проходити практику в шпиталі імені Митрополита Андрея Шептицького? Може, але має бути дозвіл ректора. Це ж досвід, нагода пізнати і фах, і атмосферу закладу. До слова, 19 вересня із отцем-доктором Андрієм Логіним обговорили можливість розширення клінічної бази вишу, зокрема до формату університетської лікарні. Студентів тут охоче приймуть і запропонують базу для формування професійних навиків”.
“Не можна сидіти і казати, що на те, на се немає грошей. А що зроблено, аби були гроші на розвиток вишу? Скажімо, є чимало препаратів, які розробили наші працівники. Їх можна продати, але чомусь це нікому зараз не цікаво”, – каже Ростислав Ступницький. – Мій життєвий принцип: між “не вмію” і “зроби” є єдине – бажання. А скільки компаній  хочуть працювати з медуніверситетом! Кажу про новації в медобладнанні та його безкоштовну презентацію для студентів. Головне бажання керівництва вишу”.
З його слів, акцент має бути й на обміні викладачами та студентами з іншими вишами світу, а не лише з поодинокими. “Свого часу я пропонував співпрацю з Гонконгом. Пропонував сконтактуватися з Бразилією, де проходить одна з найкращих медичних виставок, де навчають і сучасних методик лікування. Однак керівництво це чомусь не зацікавило… Але ж студентам це було б цікаво, пізнавально”, – додає він.
“Не бійтеся! Приходьте і голосуйте 26 вересня!” – звертається до викладачів і студентів вишу Ростислав Ступницький. “Знаємо, що на певних кафедрах поширюють неправдиву інформацію, що лише певні делегати голосуватимуть під час виборів ректора медуніверситету. Це не так! Голосують усі! Ось так, як бачимо, система чинить спротив змінам. Моє бачення: впускайте молодих задля втілення нових і креативних ідей для розвитку університету і якісного навчання студентів, дайте їм можливість реалізувати задумане”, – зазначає співрозмовник.
– Ви обрали нелегкий шлях. Кажу про шлях, де варто побороти систему. Декларуєте нове та цікаве задля змін на краще, є акцент на розвиток та прогрес, а це не всім до вподоби. Чому ви висунули свою кандидатуру на посаду ректора медуніверситету?
– У медичному університеті я виріс, він для мене рідний. Мій шлях – від студента вишу, лікаря-інтерна, лікаря терапевтичного, а потім ортопедичного відділення, опісля асистента кафедри, згодом доцента та професора кафедри до доктора наук. Десять років поспіль я очолював стоматологічний факультет. Працюючи в медуніверситеті, очолив департамент охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації. Та моє – це рідний навчальний заклад. Знаю університет, як свою сім’ю, бо дійсно рідний.
Львівський медуніверситет має прекрасний колектив, у виші добрі вчителі. Зокрема, вдячний своїм викладачам, які мене вчили і дали шлях у життя. Завжди ставлю їх у приклад, бо вони не лише теоретики, але й хороші практики. Наш виш потребує якісних змін і впровадження новацій, тому й подав свою кандидатуру.
– Особисто я вважаю, що викладач-практик у виші – це сильний викладач, який дає набагато більше знань студентам, аніж виключно теоретик. Якою є ваша думка?
– Звісно, викладач-практик дасть більше знань студентам. Ще б пак, у нього ж більше реального досвіду – тим паче в лікаря! У медичній галузі центральним є пацієнт. Викладач має дати такі знання студентові, аби той став якісним фахівцем, а студент має почути викладача та добре все вивчити, аби згодом пацієнт був задоволений результатом лікування. Як матиме добрі знання випускник медичного вишу, то й роботодавці охоче братимуть його на роботу. Сьогодні якісний і професійний медик, який ще й хоче постійно вдосконалюватися, – це дуже цінно! Звісно, і пацієнти охоче обирають саме таких лікарів. Завдання університету – зі студента-першокурсника випустити з вишу хорошого фахівця…
– …який буде конкурентоспроможним на ринку праці і вже матиме досвід роботи під час навчання.
– Безперечно. Львівську медичну школу всі знали і потребували власне львівського фахівця.
– Кажете, що колись цю школу знали краще, а як є зараз?
– Є те, що є. Все ж таки колись її знали краще.
– А чому так?
– Бо це було тоді. Колись це було масово. Бути кращими з кращих медиків у минулі роки студенти прагнули масово, тому й львівська медична школа була відома, найкраща. А нині цього прагнуть одиниці. Втрачено час, на жаль… Аби спонукати студентів бути кращими, на мою думку, потрібно в правильному керунку спрямувати насамперед викладача університету.
– А чим нині сильний Львівський медуніверситет?
– Як і кожен виш, наш сильний викладачами. У нас багато хороших викладачів, які дійсно люблять свою роботу і студентів. Та час летить, і потрібно тримати руку на пульсі. Світ змінюється, суспільство і Україна змінюються, є потреба змін, зокрема і в університеті. Свого часу львівська школа стоматології пішла далеко вперед. Чому? Бо львівські стоматологи перші перейшли на комерційні відносини. Якісне лікування – це і сучасні обладнання та матеріали, і впровадження нових прогресивних методик, і навчання стоматологів. І якщо хірург – це знання та навики, то стоматолог – ще й плюс новий сучасний матеріал. Власне стоматологи навчилися менеджменту, як вкласти, що і як робити, аби згодом пацієнт був задоволений.
– Так, студентів потрібно вчити менеджменту. Чи робить це зараз медуніверситет?
– На мою думку, ми втратили час. Але ситуацію можна виправити. Головне бажання змін!
– Однією з тез вашої програми є створення інститутів на базі факультетів медуніверситету. Розкажіть докладніше про це. Це питання менеджменту, прозорості, фінансування?
– Як зараз працює університет? Цей факультет щось заробив, інший щось заробив…. Але ж ніхто не орієнтується, хто і що заробив. Кафедри від’єднані від адміністрації, кафедри не володіють інформацією, що відбувається в адміністрації вишу, не володіють інформацією, скільки коштів заробляють факультети. Вся ця інформація накопичена в адміністрації. Адміністрація, маючи в своїх руках фінансування та адмінресурс, може вказувати, хто і що повинен робити, інакше “ми щось не дамо”…
– А хіба це демократично?
– Звісно, ні. Це давно “застій”! Матеріально-технічну базу вишу треба покращувати. Це вимога часу. Коли я був деканом стоматологічного факультету, ми придбали фантоми (імітація робочого місця лікаря) для практики студентів . Згідно із законодавством, студент не має права працювати на пацієнтові, але водночас може асистувати лікареві. Та є різні пацієнти – хтось дозволить, а хтось ні. А навики повинні бути! Ті фантоми, які ми придбали, були перші в Україні. Згодом такі ж закупили Київ, інші області України. Ми могли бути серед перших у створенні інституту стоматології, але нас не підтримали… Можливо, це боязнь конкуренції. Такі інститути вже є у Івано-Франківську, Одесі, Ужгороді.
– Від чого і від кого залежить створення інститутів на базі факультетів медуніверситету?
– Від ректора. Інститути зможуть самі коригувати, на що і скільки витрачати зароблених коштів, що віддати на функціонування загальної структури. Це сучасний підхід. Відтак кожен директор інституту (в минулому декан) зможе планувати – що, куди і як. Головне буде розвиток.
Створення інститутів дасть змогу децентралізувати і демократизувати управління університетом, спростити процес залучення коштів та інвестицій і розширити можливості матеріально-технічного забезпечення наукових досліджень.
Зможемо ефективно і справедливо розподіляти фінансування, активізувати вдосконалення начальних програм та синхронізувати їх із програмами європейських вишів. Певен, що так можна ефективніше проводити моніторинг якості навчання, краще структуризувати студентське самоврядування та раціоналізувати його вплив на ухвалення рішень.
– Ви єдиний із кандидатів на посаду ректора медуніверситету, який пропонує створення інститутів. Чому це не всім до вподоби?
– Нині від ректора залежить, дати фінанси на факультет чи ні. Це означає дати можливість розвитку чи ні, впровадити нову методику чи ні. Такий підхід неправильний! Вишу конче потрібен сучасний підхід задля розвитку і кращого навчання студентів, адже головна мета – якісне лікування пацієнтів.
– Чи багато людей, які працюють у виші, дійсно хочуть змін?
– Казав і повторюся – у нас хороша школа та добрі викладачі. З одного боку, вони хочуть змін, з другого – можливо, бояться…
– Чому?! Тут на думку спадає відома лаконічна, але така сильна фраза Івана Павла II – “Не бійтеся!”.
– Можливо, невпевнені, бо думають, що будь-які зміни можуть потягнути за собою якийсь дискомфорт. Працюючи в університеті, я теж міг боятися щось робити, ініціювати, пристосовуватися і вичікувати свого часу. Але це не мій характер. Я постійно хочу руху і розвитку, швидко ухвалюю рішення. Час невпинний.  Це не мій стиль – вичікувати. Я людина дії і завжди працюю на результат. Тому звертаюся до студентів і працівників: не бійтеся завтрашнього дня, дійте сьогодні!
– Окрім створення інститутів, які ще маєте плани щодо розвитку вишу?
– Створення інституту патології людини. Це радше відновлення, бо свого часу він працював як центр патології. Мовиться про проблематику всіх патологічних недуг. Це дуже потрібно вишу. Є люди, які готові працювати, їх треба лише підтримати і звернутися в МОЗ для погодження. Певен, що міністерство підтримає. Також варто змінити навчальні плани, себто осучаснити їх. Студенту ж має бути цікаво вчитися!
Також серед необхідних новацій – створення електронного документообігу. Має бути наголос на прозорість та відкритість вишу, зокрема щодо фінансових питань. А такого зараз немає. В прозорості нічого поганого нема, бо це насамперед контроль.
– Яким, на вашу думку, має бути сучасний медуніверситет?
– Передусім демократичним. Також акцент має бути на децентралізацію. Створення інститутів – це якраз і є децентралізація. Звісно, важливо дати можливість, аби кожен викладач та студент могли свій талант проявити. Наголошу – кожен!
– Тобто ви проти того, аби були “свої” і “не свої”? На жаль, є таке ганебне явище у вишах…
– Категорично не підтримую таке явище. Єдина і потужна команда – сильний виш! Головне бажання нових і якісних змін. Мій принцип життя: між “не вмію” і “зроби” є єдине – бажання. Гірше, коли у викладача відбивають бажання вдосконалюватися. Мовляв, а який зміст? І так відчитаю лекцію… Так не можна – зараз час новацій та змін на якісне.
– У кожному виші є такі, що не хочуть змін. А є ініціативні й креативні викладачі, які чекають на впровадження нового.
– Добре, що в медуніверситеті є ініціативні люди різних поколінь. Вони хочуть щось робити, а не чекають, що їм щось мають дати, їм щось мають зробити. Та наразі вони обмежені в своїх можливостях. Це варто змінити. Таких викладачів треба підтримати. Саме до таких викладачів студенти хочуть іти на пари.
– Зміни задля якості – це дійсно добре. За характером ви революціонер. Чи акцент на зміни є насамперед потребою часу?
– Так, потребою часу. Але і мій характер змінився. Свого часу мене звільнили з посади декана стоматологічного факультету. З виборної  посади! Це порушення! Спершу не судився, бо думав, що не пасує…. У медицині є такий елемент пережитків: хто судиться – той скандаліст. Ректор згодом звільнив мене і з посади професора, тобто забрав право вчити студентів. Цього я вже не пробачив. Звернувся до суду, і суд визнав, що це звільнення було незаконним, та зобов’язав поновити мене на посаді.
– А чи є речі, через які ви не переступили в житті?
– Родина і вчителі. 
– Як родина ставиться до вашого рішення балотуватися?
– Підтримує, звісно. Моя дружина біолог, кандидат наук, син стоматолог, донька учениця.
– Яким, на вашу думку, має бути ректор?
– Ректор має бути професійним, рішучим, сміливим, вчасно ухвалювати управлінські рішення, вміти працювати в команді, вміти слухати, поважати і розуміти людей. Хочу, щоби виборці задумалися, хто зараз більше потрібен університету: “м’якенький” дядько чи справжній кризовий менеджер? І що потрібно: комфортне тупцювання на місці, чи рух вперед? Я особисто – за рух вперед!
Розмовляла
Ірина Цицак

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7537 / 4.5MB / SQL:{query_count}