Робота за фахом: реальність чи міф?

Щороку у Львові отримують дипломи тисячі випускників престижних спеціальностей. Та чи зможуть вони пізніше знайти роботу за освітою та що для цього потрібно

Нам часто доводиться слухати від молодих людей, які тільки-тільки завершують навчальний заклад і отримують дипломи, що роботи за спеціальністю немає. Мовляв, влаштуватися на добру роботу можна лише через знайомих чи за певну віддяку... грошову. Тож один наперед одного молодь поспішає “зачепитись” бодай за якийсь, часто тимчасовий підробіток, який пізніше стає постійним. Та чи справді у Львові немає роботи для тисячі дипломованих молодих фахівців?
Наприклад, один із найпопулярніших сайтів з пошуку роботи в Україні пропонує понад 5 тисяч вакансій – шукають від офіціантів до програмістів. А статистика свідчить: на кінець липня 2017-го кількість зареєстрованих безробітних становила понад 3 тисяч осіб у Львові. Із цієї цифри близько 42% – молодь у віці до 35 років.
Самі ж студенти і уже випускники навчальних закладів пояснюють, що часто змушені відмовитися від роботи своєї мрії через… низькі зарплати. Або зізнаються, що й не пробували знайти роботу за фахом. Викладачі із досвідом та психологи рекомендують не відмовлятись від мрій та не oпускати руки при перших невдачах із пошуком місця праці.
“Проблема у тому, що немає балансу між потребами, замовленнями і кількістю випускників. Державна стратегія у цьому плані неефективна. Вона побудована за принципом: хто платить – той навчається! Батьки старого загартування переважно не зважають на уподобання дитини, віддають її навчатися на престижні спеціальності”, – каже “Львівській Пошті” позаштатний радник міського голови Львова з питань розвитку персоналу Галина Бордун.
З її слів, на деякі спеціальності – потенційних працівників хоч греблю гати, а на деяких і зовсім нікому працювати.
“У Львові на комунальних підприємствах для медиків взагалі немає вакансій, вони працюють на 0,25 % ставки, аби мати хоч якийсь стаж. Водночас в області медиків бракує. Інша ситуація з юристами – справді добрих фахівців розбирають ще на четвертому-п’ятому курсі. Адже вони досить універсальні – можуть проконсультувати у галузі освіти, житлової сфери чи сімейних питаннях. Якщо ж говорити про приватні компанії, туди переважно працевлаштовують своїх знайомих, або ж дуже сильних фахівців. Водночас у навчальних закладах катастрофічний недобір на робочі спеціальності. На жаль, люди туди не йдуть, бо батьки переконані, що краще обрати престижну спеціальність. Думаю, що погано працює напрямок профорієнтації у школах. Із сьомого класу дитина має обрати спеціалізацію, зважаючи на те, що їй ближче – математика, мови, природничі науки”, – каже Галина Бордун.

Юристи: знайти роботу важко, але реально

Уже роками у списку престижних професій – юристи, економісти, медики, програмісти… Лише у Львові чотири виші готують юристів. Чимало… Конкурс на цей фах величезний, однак, наразі ринок праці не потребує юристів, розповідає “Львівській Пошті” доцент кафедри соціального права Львівського нацуніверситету імені Івана Франка Оксана Жолнович.
“Насправді проблема пошуку роботи починається із вибору професії. Адже не всі діти свідомо обирають фах. Деяких скеровують батьки, ігноруючи їх бажання. Мовляв, ця спеціальність престижна. Тож діти не вмотивовані до навчання. Зрозуміло, що такий студент не шукатиме роботу за фахом. Та більшість випускників все ж шукають роботу за спеціальністю. Однак через високий рівень безробіття працевлаштуватись доволі важко. Роботодавці не створюють нових робочих місць через фінансову нестабільність, а на вакансії – величезний конкурс. Зрозуміло, що оберуть людину зі стажем, а не випускника вишу без досвіду”, – зазначила Оксана Жолнович.
З її слів, чималу роль відіграє сьогодні самоосвіта. “Є вакансії, які передбачають креативність, знання іноземної мови та додаткові навички. Не всі студенти їх мають, бо класичні університети цих практик не надають. Тож студентам варто займатися самоосвітою, відвідувати різні курси та стажуватися на безоплатній основі. Студенти впевнені, що, отримавши диплом, хтось забезпечить їх роботою. Ринкові умови цього не передбачають, кожен має подбати про себе, щоб бути конкурентоздатним. Але для фахівці, які мають профільну освіту та володіють іноземною мовою, вакансій багато”, – додає співрозмовниця.
Випускниця юридичного факультету Франкового вишу Христина зазначає, що роботу за фахом знайшла лише після шести місяців пошуку.
“Після закінчення університету працювала офіціанткою, оператором в колл-центрі. Та щовечора переглядала сайти з пошуку роботи, бо хотіла працювати за спеціальністю. Лише через півроку знайшла роботу за фахом у державній структурі. Зарплата, звісно, мізерна. Однак, вважаю, що це шанс здобути досвід, а згодом знайти щось краще. Тому вважаю, що влаштуватись юристом, важко, проте реально. Часто роботодавці  не можуть знайти контакти із кваліфікованими працівниками. На співбесіду приходять люди, які взагалі не розбираються у своїй справі. Тож, буває, працедавці місяцями шукають толкових юристів та економістів”, – розповідає випускниця юридичного факультету Франкового вишу.
Зрештою певна сформована мода на топові спеціальності деформує ринок праці в Україні, пояснює Оксана Жолнович.
“У списку топових спеціальностей – юристи, економісти, програмісти тощо. Лише у Львові чотири виші готують юристів. Водночас на технічних спеціальностях суттєвий недобір. Відповідно цим студентам знайти роботу значно легше”, – каже Оксана Жолнович.

Економісти: акцент на самоосвіту

Також у нашому місті щороку понад тисячу осіб отримують диплом економіста. Зрозуміло, що конкуренція у цій сфері велика. Однак, зі слів викладачів, із цим дипломом, як, зрештою, і з будь-якій іншим, знайти роботу можна, якщо додатково працювати над собою.
“Важливо, щоб студент із другого-третього курсу уже усвідомив, в якому напрямку хоче працювати.
Коли студент це визначить, зможе сформувати своє навчання, зважаючи на професійну орієнтацію. Тобто окрім того, що він вивчатиме в університеті, зможе також опановувати самостійно – стажуватися та відвідувати семінари. Коли студент зорієнтується на певний напрямок, то зрозуміє, які працівники затребувані у цій сфері”, – зазначає викладач економічного факультету Франкового вишу Максим Столярчук.
Він певен: випускник вишу повинен мати низку навичок.
“Зазвичай навички поділяють на hard skills та soft skills. Їхнє співвідношення – 15% hard та 85% soft. Тобто навички soft значно цінніші на ринку праці. Зокрема hard можна перевірити – це знання математики, іноземної мови, вміння їздити на авто. Відтак soft людина набуває протягом усього життя – це комунікативність, аналітичне і критичне мислення, вміння вирішувати конфлікти та досягати поставлених цілей. Цих речей неможливо навчити, студенти мають самостійно виховувати це в собі. Якщо до hard навичок студента додати soft , то проблем з працевлаштуванням взагалі не виникне”, – каже Максим Столярчук.
Звісно, можна знайти роботу через інтернет: на сайтах компаній та у соцмережах. Існує також безліч інших сайтів, про які знають далеко не всі студенти.
“LinkedIn – мережа професійних контактів. Якщо почати будувати її ще за студентства, то згодом вийде досить непоганий профіль. Багато іноземних компаній, які приходять в Україну, відстежують профілі молодих, перспективних людей саме на цьому сайті. Також варто відвідувати воркшопи та кар’єрні ярмарки”, – зауважує Максим Столярчук.
Студенти економічного факультету певні: знайти роботу можливо, та все ж вважають, що кількість вільних місць обмежена.
“Людина, яка хоче працювати, обов’язково знайде роботу. Звісно, сьогодні в Україні високий рівень безробіття. Та це зумовлює лише певні складнощі при пошуку роботи, а не унеможливлює цей процес. Думаю, що існує певна проблема у системі освіти. Щороку випускаються тисячі економістів, юристів, медиків. Куди їм працевлаштуватися? Для більшості не вистачить робочих місць... Тому в Україні зустріти продавця чи водія з вищою освітою – це нормально. Та багато залежить і від самих студентів. В університеті не дають тих знань, які сьогодні потребує ринок праці. Щороку з’являється безліч нових професій, про які викладачі й не знають. Тобто вкрай важливо займатися самоосвітою, дізнаватися, які навички цінують за кордоном”, – каже студентка економічного факультету Франкового вишу Ірина.

Медики: із 10 осіб працюють двоє

Уляна за освітою медсестра. Цього року закінчила медичне училище “Медик”. Саме зараз вона шукає роботу. Дівчина розповідає, що була успішною студенткою, тому ще під час навчання їй пропонували непогану роботу за професією.
“З моїх одногрупниць із 10 осіб лише двоє працюють по спеціальності. Молодь не влаштовують зарплати і йдуть туди, де більше платять. Я й сама  думаю, чи працювати за професією, чи шукати іншу роботу. У державні установи потрапити на роботу непросто. У приватні – легше, але вимагають деяких навичок. Втім роботу медика знайти можна”, – каже Уляна.
Вона зазначає, аби точно після отримання диплому працювати в медицині, потрібно ще школярем вирішити чи “до душі” тобі ця професія. “Якщо батьки заставляють вчитись – краще не братись за певний фах. Бо, наприклад, в медицині, таким чином, можна принести пацієнтам більше шкоди, аніж користі”, – каже дівчина.
Про те, що медичні заклади готові взяти на роботу навіть ще вчорашніх студентів розповідає “Львівській Пошті” Марія Малачинська, керівник Львівського обласного центру репродуктивного здоров’я населення. З її слів, хоча браку кадрів серед лікарських спеціальностях немає, а от професійну медсестру шукають.
“Професійна – означає справлятися з навантаженням, яке передбачено відповідно до кваліфікаційних вимог та посадової інструкції, і нічого більше… Зауважу, навіть якщо приходить особа без навиків, але вона старанно і відповідально виконує роботу і робить все для того, аби навчитися більшого, то, безумовно, її візьмуть на роботу. Адже медицина – це постійне навчання, самовдосконалення, практичні та теоретичні тренінги”, – пояснює Марія Малачинська.
Окрім того, співрозмовниця додає, що до вибору професії молодь має підходити усвідомлено: “Ще до вступу можна спробувати себе десь в невеликих тренінгових програмах. Адже закінчивши навчальний заклад, людина не завжди може мати практичний досвід. Та якщо є мотивація та знання, їх можна використати на практиці і реалізувати себе як кваліфікований спеціаліст. У Львові є достатньо професій, де можна себе знайти, працювати і отримувати відповідну зарплату та кар’єрний зріст”.

Філологи: спочатку вчіться, а робота згодом

“Питання пошуку роботи за професією – дуже широке. Потрібно говорити про співвідношення. Студенти витрачають чимало свого часу, грошей, енергії на навчання. Потім те, що їм пропонують на ринку праці зрозуміло, не є адекватним у порівнянні з тим, що вони вклали в це навчання. Проте звісно роботу за освітою знайти можна. При перших невдачах не варто одразу розчаровуватися. Будьте активні, особливо на останніх курсах. Беріть участь в проектах і таким чином, паралельно з навчанням проектуйте своє майбутнє”, – каже Богдан Пастух, літературознавець.
Христина, студентка 5 курсу факультету філології ЛНУ ім. Івана Франка, розповідає про свій перший досвід пошуку роботи за професією. Хоча дівчина вчиться на “відмінно” і уже має два дипломи, “зачепитися” в одній із сільських шкіл виявилось не так просто.
“Днями зверталась у відділ освіти в одному із районів Львівської області. Після чотирьох років навчання маю диплом бакалавра (вчитель української мови та літератури), окрім того, маю диплом вчителя світової літератури. На магістратурі, в принципі, пари складені так, що можна кілька днів на тиждень підпрацьовувати. Але у районі мені сказали те, що я і без них знала: “У вашій сільській школі немає жодної вільної години”. Після чого сказали написати заяву, “а там буде видно”… Тим паче, зазначили, якщо я студентка, “то краще йти вчитись”. А роботу згодом “може знайдете”…”, – обурюється студентка.
Однак співрозмовниця додає, що не відмовляється працювати за фахом. “Хотіла б “зачепитись” в університеті, або в якомусь коледжі, аби працювати уже з студентами, які знають чого хочуть від життя. Втім, наприклад, зарплата асистента в розмірі 2500 гривень когось таки змусить відмовитись від роботи мрії”, – зазначила вона.

Як працюють студенти у Німеччині?

Так чи інакше кожен із студентів бодай раз у житті задумувався про виїзд за кордон, аби там продовжити навчання чи зачепитись за роботу. Бо ж перспективи і гроші більші, аніж пропонують у нас. Та як, власне, складається у них з роботою за професією розповідає “Львівській Пошті” Олена, художниця, яка переїхала жити у Німеччину два роки тому. Вона зауважує, що система працевлаштування в Україні та Німеччині суттєво різниться.
“В Україні головне отримати диплом про закінчення вишу. Навіть, якщо людина закінчила педагогічний, може без суттєвих проблем влаштуватися на роботу бухгалтером, юристом, програмістом. За умови, що людина розбирається у тій чи іншій сфері, або ж має родичів у потрібних структурах. У Німеччині ця картина зовсім інша. Після закінчення школи діти пишуть вступні екзамени у вишах. Якщо провалюють, то у наступні роки мають ще дві спроби на вступ. Власне, якщо використати всі спроби, і завалити вступ, то у Німеччині ця людина вже не зможе здобути вищу освіту. Переважно такі  люди йдуть працювати водіями громадського транспорту, продавцями у магазини тощо. В Україні ж люди мають безліч шансів здобути вищу освіту. Але буває так, що у нас продавцем у магазині є людина з “червоним” дипломом престижного вишу. Водночас в Німеччині особи, які все ж вступають на ту чи іншу спеціальність, після закінчення вишу, працюють зазвичай лише за своїм фахом”, – каже Олена.
З її слів, в Україні надто рано обирають фах.
“В Україні у 17 років підлітки уже мають вирішити своє майбутнє, і права на помилку у них немає. Однак у цьому віці діти ще не розуміють усіх нюансів вибраної професії. Лише вступивши в університет, можуть переконатися у правильному виборі, або ж, навпаки, розчаруватися. Згодом, працевлаштувавшись за фахом, вони ненавидітимуть свою роботу. На жаль, в Україні ще не дійшли до того, щоб здобувати вищу освіту можна і після 25 років, а якщо не сподобалася спеціальність, то можна перевестися на іншу”, – зазначає співрозмовниця.
Водночас розповідає про іншу систему підходу до вибору майбутньої професії за кордоном.
“Часто буває, що німці розчаровуються у вибраній спеціальності, тому переводяться на іншу. Вони навіть не задумуються, що втратили рік-два життя, бо розуміють, що працювати зможуть лише у тій чи іншій сфері. До того ж, отримавши диплом, німці мають регулярно підтверджувати свої знання. Тобто будь-яка людина з вищою освітою кожних два-три роки здає екзамени. Насправді вони навчаються протягом усього життя. У вишах пари відвідують люди абсолютно різного віку”, – резюмує художниця Олена.
“У Німеччині не всі йдуть працювати за професією. Та таких значно більше, аніж в Україні. Кому щось не подобається чи не вдається – залишає виш або ж змінює спеціальність. Тобто якось випадково закінчити університет тут неможливо. Наприклад, щоб отримати робочу візу іноземним студентам, потрібно рік працювати за спеціальністю. Згодом їм дають ще рік на пошук роботи. Вища освіта тут справді цінується, бо всі розуміють, що це потребує багато знань і сил, – каже “Львівській Пошті” студентка університету ім. Г. Гaйне в Німеччині Валерія. – Зараз працюю у фірмі, яка займається податками. Це не моя спеціальність, влаштувалась через рекомендації. Та розвиватися у цій сфері не можу, бо не маю відповідної освіти”.

Михайло Мельник, директор департаменту паливно-енергетичного комплексу та енергозбереження Львівської облдержадміністрації:
– Вважаю, що хто ставить собі за мету влаштуватися на роботу за спеціальністю, той працевлаштується. Звісно, це можливо лише при свідомому виборі спеціальності. Зокрема я навчався на cпеціальності енергетичний менеджмент у Львівській політехніці, увесь свій трудовий досвід набуваю у цій сфері. Спершу викладав енергетику в аграрному університеті. Працював на “Концерн Хлібпром”, починаючи з енергоменеджера, закінчуючи заступником начальника управління енергоменеджменту. Працював у хлібній, цукровій та багатьох інших галузях. Тобто була постійна динаміка. Лише пройшовши всі етапи в промисловості, зумів досягнути конкретних результатів із енергозбереження. Сьогодні побутує стереотип, що влаштуватися на роботу у державні органи складно. Насправді ЛОДА співпрацює з профільними вишами. Стараємося максимально залучати молодь, хоч це доволі складно. Коли є вакансії, звертаємося в університети. Однак студенти не поспішають на роботу у державні органи. Наприклад, уже чотири місяці не можу знайти працівників у відділ вугільної промисловості, ніхто навіть заяви не подає. До того ж, зарплата досить непогана – шість-вісім тисяч. Проте молодь це не цікавить, хочуть одразу все і багато. Щоб реалізувати себе у владі, потрібно поставити собі це за мету. На службу у державні органи шукають людей, в яких “горять очі” – це впевнена молодь із певним азартом. Людей, які розуміють поставлені завдання і виконують їх, досягаючи максимально хороших результатів. Та часто молодь обирає легший шлях – ще студентами йдуть працювати офіціантами, мовляв, там зарплата значно вища. Та варто розуміти, що швидкого кар’єрного зростання на такій роботі не буде.
Соломія Онуфрів, викладач соціальної психології факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка:
– Кожен студент обирає самостійно свою дорогу. Ще під час навчання багато хто із них йде на практику, знаходить роботу і починає працювати, поєднуючи надалі навчання і роботу. Тут міфів немає, це насправді так. Саме таким чином працює половина студентів факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Звичайно, є інша частина студентів, які звикли жити стереотипами, які існують у суспільстві, та які важко спростувати. Щоб їх нейтралізувати, потрібно, як мінімум, сісти, подумати, зробити певні кроки, аби знайти собі роботу. Звісно, нібито краще сидіти і нарікати, аніж рухатися... Так склалося, що у нас частина суспільства завжди нарікає. Мова не лише про студентів. Але дорогу долає той, хто йде. Потрібно почати робити перші кроки і тоді буде результат. Пригадую західний досвід, де учні коледжів, а потім уже студенти випробовують свої зусилля на найпростіших роботах – офіціант, бармен і здобувають перший досвід, який є добрим психологічним підґрунтям, аби іти далі та шукати роботу за професією. Бо якщо не надто успішним був перший досвід, то він буде штовхати нас до наступних кроків. А якщо його немає, то як людині починати шукати роботу за професією? Зокрема, якщо говоримо про роботу для журналістів, то – вона є. Останнім часом у Львові запрацювало чимало нових медіа, інтернет-видань, телевізійних проектів. Відповідно це нові місця, де можна спробувати свої сили. Як на мене, перспективи є, інше питання – як ми їх використовуємо. Важливий чинник у пошуках роботи за професією – це, насамперед, знання. Саме компетентність та знання студента чи випускника навчального закладу є складниками успішного пошуку місця праці. А от сумніви ніяк не допоможуть у пошуках роботи.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8866 / 4.57MB / SQL:{query_count}