Вишиванку треба мати у душі!

Чим же є вишиванка для українця – оберегом, місточком між поколіннями, даниною моді чи можливістю приписати собі патріотичні погляди

фото: Зоряна Владика
“Мені сорочку мама вишивала, неначе долю хрестиком вела…” – цими словами починається текст відомої української пісні, якою оспівана любов до чи не найбільшої народної цінності нашого народу, яка дісталась нам у спадщину від наших предків.
Вишита сорочка – це щось святе, духовне, сокровенне. Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір’ями, оберігали їх власників від зла. У вишиванках наші пращури різними кольорами та візерунками вчились зашифровувати добру долю, щастя, радість, любов, багатство… Матері вишивали дітям сорочки, аби їх майбутнє було світлим та безтурботним. Кожна дів­чина повинна була вишити сорочку своєму майбутньому чоловікові.
Вишиваний одяг носили і у будень, і у свята.  Найкращі сорочки тримали, звісно, “до виходу”.
Талановиті вишивальниці перешивали орнаменти із бабусиних скринь, часто змагаючись між собою – хто ж справить собі кращу до найближчого свята, а згодом гордо хизувались своїми неповторними шедеврами на святкових храмових літургіях. Наші бабусі знали чимало секретів давнього ремесла. В Україні є близько сотні “вишивальних технік”!
Для когось вишиванка – це велика політика, а для когось – голосне мовчання
Кожен регіон може похвалитися своїми унікальними вишиванками, які різняться фасонами, кольором, способом вишивання, орнаментом і візерунками… І це ще раз доводить: вишиванка – це не тільки елемент одягу та атрибут патріотичного кітчу, це дещо більше, навіть сакральне.
Свого часу Іван Франко започаткував моду поєднувати вишиванку із піджаком.
Сьогодні ж багато відомих українських дизайнерів дуже вдало обігрують наш традиційний одяг, презентуючи і на батьківщині, і всьому світові чудові зразки своєї творчості. Наш національний етноколорит продовжує надихати і закордонних дизайнерів, які створюють все нові й нові варіанти інтерпретацій.
У гардеробі сучасного українця також є вишиванка, а то й не одна. З’являтись на публіці у вишитому одязі у наш час також дуже популярно. Звісно, більшість вибере саме вишиту сорочку і на День Незалежності. Однак чи всі, одягаючи вишиванку, розуміють значення цього одягу? Чи може для когось це спосіб постати патріотом в очах більшості? Але чи тільки патріоти носять вишиті сорочки?! Зрештою, вишиванка – це той одяг, який просто зобов’язує до чемної поведінки. Але чи лише так себе поводять ті, хто її одягає? А може для когось це радше мода – без будь-якого підтексту? Однак чи ця мода не знецінює значення вишитого одягу?

фото: Олег Огородник

Вишивані звичаї наших предків

Етнолог Леся Горошко розповіла “Львівській Пошті” про те, які ж вишиванки носили наші пращури.
“Для наших предків вишиванка була щоденним одягом. Однак, якщо це була буденна сорочка, то вона переважно була менш декорована, ніж святкова. Вишивка мала оберегове та символічне значення. Наприклад, якщо у будній день людина трудилась, то візерунки були тільки на тих частинках сорочки, де людина прикладала фізичну силу – для того, щоб символи оберігали її під час роботи. Зазвичай вишиті візерунками були рукави та груди сорочки”, – розповідає етнолог.
“Кілька років тому на Покутті бачила стареньку жінку, яка в потоці щось собі там прала, і, цікаво, була одягнена у вишиту сорочку. Це свідчить про те, що колись вишиту сорочку вибирали і на будень. Робили звичну господарську роботу у ній, порались по господарству тощо. Інша річ, що вишиванка цієї старенької була зовсім скромно декорована. Такі сорочки вишивали напевно на щодень, – розповідає етнолог. – У всі часи багато декорований одяг носили жінки ще до народження дітей. Яскраво розшитий одяг свідчив про те, що жінка у розквіті сил, вона здатна народжувати. Маленькі дівчатка і старші жінки носили більш скромний одяг – не надто яскравий та кольоровий. Це було маркером віку. Зараз люди поняття не мають, що сімдесятирічна жінка не носила яскравих кольорів. Адже сьогодні всі носять те, що до душі”, – зазначає етнолог.

У сучасних вишиванках багато чужого?

Сьогодні, на погляд Лесі Горошко-Погорецької, власники вишиваних сорочок рідко задумуються про зміст того, що вишите на них. І  тільки дослідники можуть справді розтлумачити зміст вишиванок, тим паче, якщо мова про старовинні сорочки.
“Сказати кілька слів про символіку вишивки – це те ж саме, що сказати кілька слів про розділові знаки. Є люди, які ціле життя досліджують вишивку, і лише на півдорозі до повного розуміння цього мистецтва. У кожній місцевості свого часу побутували свої орнаменти та колористика вишиванок. Тепер ці особливості перестають бути ідентифікатором того чи іншого регіону. Якщо ви поїхали у Косів і купили собі там сорочку, то це ще далеко не означає, що ви собі придбали гуцульську сорочку. Навіть на наших місцевих львівських ринках продають вишиванки, виготовлені у Румунії. Тому, природно, що багато тих, хто купує вишиванки, не орієнтуються, за що саме віддають гроші. Максимум можуть відрізнити машинну роботу від ручної. Лише дехто зі старожилів може сказати, що ось це сорочка косівська, а оця – космацька”, – каже вона.
Етнолог також зауважує, що сучасні вишиванки відрізняються від старовинних не лише змістом, а й формою – покроєм.
“Покрій самих сорочок також видозмінюється. Ті знання, які маю, підказують мені, що, до прикладу, коміри на сорочках – це не властиво для української вишиванки. Але тепер саме сорочок із комірами є безліч. А люди вишивають і такі, “бо такої ще не маю”. Хоча насправді коміри – це аж ніяк не українське. А все тому, що дуже часто вишивають сорочки, орієнтуючись на зразки з інтернет-ресурсів, журналів, де стільки всього різного намішано, що й годі розібратись, де правда”, – каже Леся Горошко-Погорецька.
З її слів, деякі популярні сьогодні орнаменти на сучасних вишиванках не мають великої історії.
“Квіткові орнаменти дуже пізно ввійшли у моду – лише на початку ХХ століття. До того переважали здебільшого геометричні орнаменти. Але зараз певно добра половина вишитого краму власне із квітковим орнаментом – із волошками, маками, соняшниками. Бісерні вишиванки також у певних місцевостях раніше були, але їх точно не було так багато, як зараз”, – розповідає Леся Горошко-Погорецька.
У наш час вишиванка є дуже модною. Її поєднують зі всім одягом – кому як до смаку. Зокрема, із джинсами.
“На перший погляд, вишиванка і джинси – це взаємовиключні речі. Бо колись вишиванка це була частинка традиційного одягу, а тепер цей традиційний одяг носять із тим, що є чи не найбільшим символом глобалізації. Але чомусь саме так воно прижилося. І так сучасній молоді зручно. Саме так вона собі це бачить, – зазначає Леся Горошко-Погорецька. – Сьогодні є багато вишиванок машинної вишивки, які можна собі дозволити носити і у будній день. Маю кілька вишиванок, і час до часу ще намагаюсь поповнювати свою колекцію. Здебільшого одягаю вишиванку на великі свята”.


Федір Стригун, народний артист України, художній керівник театру ім. М. Заньковецької:
– Ходжу у вишиванках все своє свідоме життя. Ще як мама вишила мені сорочку, то я і театральний інститут закінчив у ній. Я з села чоловік, і для мене це було звичною справою. Вся рідня моя носила вишиванки, все село. Для мене це найкращий одяг. І я одержую велике задоволення, коли одягаю її. Особливо влітку. Вишиванка – це мій стиль, моє поняття, моя любов, моя мама, мій тато, моя земля. Це однаково, що пісня, що мова, що дружина, що діти. Цей одяг для мене означає те, що я українець. Сьогодні маю 15 вишиванок, і кожного ранку, прокидаючись, роздумую, яку б то мені одягти. Звертаю увагу, що тепер вишиванки частіше носять, ніж колись. Та й Слава Богу! А кому вишиванки не потрібні – нехай будуть непотрібні. Я і не хочу, щоб всі їх носили. Водночас під вишиванками сьогодні маскується стільки непотребу… Плюндрують її ганебною поведінкою. Та вишиванка ніколи не була визначальною, це ж не погони, тому нікому нічого не можемо, на жаль, заборонити... Та думаю, що б не одягав – судимо не по одежі, і не по вишиванках, хоч як кажуть, що зустрічають по одежі, а проводжають по уму – це так, але ніколи визначальним це не було. Судимо по мізках, по міркуваннях, по діяннях та по словах!
Роксоляна Шимчук, колекціонер строїв, авторка прикрас:
– Стара вишиванка і загалом наш етнографічний спадок демонструє велич нашого народу. Бачачи справжню вишиванку з історією ти подивовуєшся тому натхненню, тій творчості і тій праці, що були вкладені у неї. Вишиванка – це певною мірою самоідентифікація. Ти бачиш людину у вишиванці і одразу розумієш: свій. Це може бути ваша перша і остання зустріч, але ви десь зустрілись очима і зрозуміли погляди цієї людини. Адже одяг виражає наш духовний світ. Інколи тим, у що ми одягнені, все сказано. До прикладу, людина у вишиванці – це точно не “вата”, точно не агресор. Це людина твого світогляду, твоєї Батьківщини. Хоча дуже часто українці не розуміють, що таке вишиванка. Є ті, хто сприймають вишиванку синьо-жовтим хрестиком і червоно-чорною ружечкою, а є люди, які знають глибину української вишивки, розуміються у символіці, знають, що хрестик – це техніка, яка “вбила” українську вишивку. Позаяк раніше у нас була надзвичайно велика кількість швів і технік для створення одягу. Вишиванка – це як живопис світового рівня. І для того, щоб зрозуміти якесь глобальне полотно, усвідомити його велич, треба його побачити. І про вишиванку точно не можна говорити по тому, що сьогодні продається у магазинах і сувенірних крамницях. Зараз є дуже багато низькопробних речей, які демонструються у бутиках за великі гроші і подаються світові як українська вишивка, але це мине. Тому що невігластво – воно минає. Але треба розуміти, що вишиванка це набагато глибше, набагато сакральніше. До мене приходили люди, які раніше до вишиванки ставились дуже скептично. Але коли вони на власні очі побачили вишиванки із різних регіонів України, які творили наші пращури 100-200 рр. тому, то переосмислили своє ставлення до вишивки. Ростислав Хитряк, який написав гімн Майдану, хоч і патріот, відбув Майдан від початку до кінця, але не одягав вишиванку і не хотів її вдягати. Та після знайомства із справжніми шедеврами він не те, що захотів для себе вишиванку, а й має у планах написати пісню про вишиту сорочку і випустити її у світ. Є вишиванки з історією, які є здобутками нашого народу, а є сучасні стилізовані речі – футболки з вишивкою тощо. Це треба розрізняти. Звичайно, що на великі свята пасувало б вдягнути гідну, дорогу та справжню вишиванку ручної роботи, яка є шедевром. Тому що, якщо ми у XXI столітті не будемо творити шедеврів так, як це творили наші пращури, то це мистецтво загасне. А ми повинні бути гідними того, що було до нас. Але також прекрасно, коли ми вміємо на щодень ідентифікувати себе, підібравши у свій будній образ якийсь елемент вишивки. Адже у спеку не одягнеш стару вишиванку, вишиту шерстяними нитками, та й з кілограмом коралів ми будемо смішно виглядати у маршрутках. Хоча для народного одягу має бути внутрішня потреба: хтось має внутрішню потребу одягнути вишиванку на свято, хтось – має бажання ідентифікуватись у натовпі щоденно. Не думаю, що мода на вишиванку – це погано. Якщо вишиванка стає модною, то і українство стає модним. Ті люди, які сьогодні тільки починають цікавитись вишивкою, вони неминуче прийдуть до чогось глибшого. Хоча не можна вимагати усвідомлення цінності вишиванки від абсолютної більшості населення України. Завжди є люди, які ведуть вперед, а є ті, що піддаються впливу. Так було завжди у всіх культурах. Але певні прошарки диктують моду, і якщо сьогодні є модним вишивати і носити вишиванку, то це чудово. Українці, які “хворіють” любов’ю до вишиванки, повинні єднатись заради майбутнього. Дуже важливо втримати цю моду. Аналогічно треба популяризувати українську мову. Хоча вектор українства щоразу дальше рухається на схід, захоплюючи своє.
Ірина Яремко, керівник Центру забезпечення військових “Народної Самооборони” Львівщини:
– У моєму гардеробі декілька вишитих сорочок. Маю як сучасні, так і старовинні вишиванки. Сучасні одягаю на свята та урочисті події, а старовинну – лише на великі празники. Також люблю одягати футболки з вишитим орнаментом, які, до речі, дуже популярні сьогодні. Звісно, хотіла б мати коралі, дукати та ще кілька вишиванок. Та, на жаль, сьогодні ці речі дуже дорогі, тож нарaзі тішуся тим, що маю. Скажу відверто, у вишиванці почуваюся безпечніше. Відчуваю її сильну енергетику, для мене це певний оберіг. Щиро вірю, що люди одягають вишивані сорочки не під впливом моди. Бо щоб носити вишиванку, її потрібно відчувати. Якщо на Західній Україні носити вишитий одяг – це буденна справа. То мешканці східних областей одягають вишиванки та віночки з квітами, бо пишаються тим, що вони українці. Сьогодні вони відчувають потребу в красивому українському одязі, який несе нашу історію та культуру. Звісно, вишиваний одяг зобов’язує ще й до певної поведінки. Помічала, що у вишиванках люди стають спокійними, на обличчі з’являється посмішка та починають сяяти очі.
Богдан Тихолоз, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка:
– Мода на вишиванку – це ознака поступової деокупації українського культурно-інформаційного простору, повернення до джерел, до свого, рідного, а водночас – вдалий бренд України для туристів. Нічого поганого в тому не бачу, хоча не треба плутати цю моду (яка, як усяка мода, дочасна і поверхова) з мистецтвом вишивання як складником народної культури. “Модернізація” вишиванки в сучасному світі – відповідь на виклики часу. Сам ношу як традиційні вишиванки (деякі вишила дружина, деякі – теща – обидві вони вишивають), так і “орнаментовані” футболки до джинсів. На різні випадки можуть пасувати різні елементи одягу, головне, щоб вишиванка все ж була знаком національної ідентичності, а не просто красивим аксесуаром без глибшого внутрішнього змісту.
Оксана Юринець, народний депутат України:
– Тішуся, що сьогодні українці почали більше цікавитися вишитими сорочками, та частіше їх одягати. Вишиванка – це певний атрибут українців, незалежно від того, з якого вони куточкa нашої Батьківщини. Для когось вишиванка – це велика політика, а для когось – голосне мовчання, яке говорить більше, ніж може сказати людина. До речі, ще колись мені могли сказати, що ношу вишиванку, бо представляю Західну Україну. На щастя, тепер такого не кажуть. Зокрема, в моїй колекції дуже багато вишитих сорочок і сукенок. Є вишиванки, які купувала в Україні, а також є сорочки з вишиваним орнаментом, куплені в інших країнах, на інших континентах. Моя донька часто носить мої вишиванки, чоловік та син також мають багато вишиваних сорочок. Вже звикли, що куди б не їхали, то завжди беремо з собою вишитий одяг. Скажу відверто, з дитинства обожнюю вишиті сорочки. Коли була маленька, то мама з бабцею вигаптовували елементи вишивки на моєму одязі. В університеті часто організовували різні заходи, на які я приносила свою скриню з вишиваним одягом. Ще тоді отримувала схвальні відгуки, всім дуже подобалися вишивані сорочки. Тож у мене не з’явилася любов до вишиванок якось раптово, з появою моди чи певного статусу. Вважаю, що вишиваний одяг – це елемент дипломатії, можливість носити зручний, екологічно чистий одяг та ідентифікувати себе як представника української нації. Звичайно, вишиванка багато не скаже про людину. Та думаю, що носіння вишитого одягу – це прояв того, що людина пишається тим, що народилася в Україні. Одягаючи вишиванку, людина себе наче зобов’язує шанувати та любити Україну. Звичайно, було б добре, якби кожен носив та любив вишиті сорочки. Та живемо далеко не в ідеальному світі, тому часто буває, що вишиванку одягають люди, які не завжди належно ставляться до України.
Валерій Веремчук, депутат Львівської міськради:
– Першу вишиту сорочку, яку ношу й сьогодні, мені вишила мати. Вишиванка – це для мене не просто одяг, це насамперед оберіг та усвідомлення того, що я українець. Наші пращури з великою пошаною ставилися до вишиванок. Матері та жінки вишивали сорочки для своїх чоловіків та дітей, надаючи увагу кожному символу, адже всі вони мають певне значення. Тож, власне, вишиванка – це те, що пов’язує нас із предками. Вважаю, що сьогодні ставлення до вишитого одягу у кожного українця різне. Звичайно, що не всі розуміють істинне значення вишиванки. Одні одягають вишиваний одяг, усвідомлюючи, що це оберіг та певний символ патріотизму, інші – тому, що це мода, тренд. Добре, що молодь сьогодні не соромиться одягати вишиванку, а навпаки, носить її залюбки. Думаю, з часом вони зрозуміють, що вишиванка це не тільки елемент гардеробу, їх зацікавить ще й значення кожного символу.
Світлана Божко, організатор волонтерського руху “Hand made по-львівськи”:
– У моєму гардеробі є декілька вишитих сорочок та сукня. Вишиванка для мене це не тільки національне вбрання, яке одягають на урочисті події, це символ патріотизму, демонстрація вірності українським традиціям. І, звісно ж, це красиво! Коли в мене з’являється нагода, я завжди її одягаю. Планую придбати вишиту сорочку, яку б я могла носити і в будні – не дуже святкову та зручну в побуті. Це ж своєрідний оберіг. Чому б не носити його частіше?! Помітила, що зараз з’явилась мода на вишиванки і в українців, які не є щирими патріотами, і які вдягають вишиванку лише тому, що це модний бренд, не більше. Але, можливо, ці люди через вишитий одяг полюблять також інші українські традиції, можливо, з часом вони стануть свідомими українцями! Шкодую, що не маю стародавньої вишиванки, яку передають у сім’ях як родинний оберіг з покоління в покоління. Сподіваюсь, що цю традицію в своїй родині започаткую вже я.
Олег Карапінка, голова Галичанівської сільської ради, наймолодший сільський голова в Україні:
– Вишиванка – це не просто елемент гардеробу, це генетичний код кожного українця. І дуже цінно, що наша культура є багатою на таку різноманітну вишивку. Однак у наші дні аж забагато тих, хто не достойний носити вишиванку, і це, на мій погляд, вже є проблемою. Адже сьогодні чимало тих, що вдягнуть вишиту сорочку, два рази вигукнуть “Слава Україні!”, і кажуть, що вони великі українці. А тим часом обкрадають свою ж державу… Вишиванка зобов’язує людину до гідної поведінки. Вишиванку, на мою думку, треба мати у душі. Якщо вона є усередині, то лише тоді її маєте право одягати. Мода на вишиванку, думаю, певною мірою нівелює поняття українства і патріотизму загалом. На просторах інтернету популярні відео, на яких у вишиванки перевдягають іноземців. Я не є прихильником цього. Вишиванку мають носити українці, адже це те, що дісталось нам у спадок від наших предків-українців. Кожна нація має свій народний одяг і не треба на цьому робити шоу. Як сільський голова, то практикую носити вишиванку і у будній день, але якщо є для цього привід. Нещодавно їздив в Одесу і одягав вишиванку, чим, до слова, дуже здивував одеситів. Хоча для нас – це звична справа. Загалом не ставлю собі за мету носити вишиванку повсякчас. Лише на свята.
Петро Шкар’бюк, письменник, доктор історичних наук:
– Вишиванка в Україні завжди була символом, ознакою національної (та й політичної – якщо говорити про політичну націю) приналежності. Вона настільки органічно вписувалась у повсякдення, що її постійно носив Іван Франко. Вишиванку полюбив правнучатий племінник австрійського імператора Франца-Йосифа І Вільгельм Габсбург, командир легіону УСС у 1918-1919 рр. І коли ще 1915 р. один із вояків-українців Золочівщини, Третяк, подарував йому як командирові вишивану сорочку, то ерцгерцог уже з нею не розлучався. Звідcіля його друге – українське – ім’я: Василь Вишиваний. Або випадок із славною перекладачкою поезії Шевченка англійкою Вірою Річ. Під час святкування свого 70-річчя у ЛНУ ім. І. Франка пані Вірі подарували вишиванку – і вона тут же, під загальні оплески, її надягла... Щодо мене, то я одягаю вишивану сорочку тільки на визначні національні чи інші важливі, нерідко – й приватні, свята. Безумовно, носіння такої сорочки зобов’язує до певної поведінки. Важко уявити, що людина у вишиванці лається, хамить, пиячить... Навпаки – така людина духовно піднесена, має урочистий вигляд і водночас скромна, привітна... Бо вона – спадкоємець традицій, звичаїв, історично-культурної тяглості нашого народу. Вишиванка – наш незнищенний клейнод, один із яскравих виявів нашої унікальності в світі. Тим-то така популярна зараз в усіх частинах України.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.1281 / 4.62MB / SQL:{query_count}