Репортаж iз передової

У галереї “YMCA” до 14 серпня триватиме фотовиставка Олеся Кромпляса “Промка”, що відкриває для відвідувачів миті буднів і героїзму наших захисників

Уже минуло понад три роки війни на сході України, і лише в Авдіївці наче й досі 2014-ий: скрізь зруйновані будівлі та ангари, щодня обстрілюють наших бійців та досі не знають слова “перемир’я”. Перейнятися тим, що насправді відбувається на передовій, можна відвідавши фотовиставку Олеся Кромпляса “Промка”, яку днями відкрили у галереї “YMCA” (вул. Наливайка, 12).

“Промка” – це серія чорно-білих знімків про події у промзоні Авдіївки та про її захисників – українських героїв, які щодня виконують свій обов’язок у нелюдських умовах. До експозиції ввійшло 50 фотографій, зроблених на плівку восени 2016-го. Мета цього фоторепортажу – нагадати всім українцям та світовій спільноті, що війна в Україні триває. Ще нічого не завершилось: щодня гинуть люди…
“Бійцям головне, щоб ті жертви, на які пішли вони та їх товариші – травми, покалічені долі, смерті – не були марними, щоб люди знали та шанували. Не їх шанували як героїв, а землю, за яку вони борються, і державність, яку вони захищають на сході країни”, – каже “Львівській Пошті” автор світлин, учасник бойових дій, військовий кореспондент Олесь Кромпляс.

Кожна фотографія – це чиясь історія

Більшість людей зі знімків досі перебувають в Авдіївці. За цих декілька місяців з ними багато чого сталося: дехто поранений, хтось загинув, когось відзначили. Кожна фотографія розповідає про долю якоїсь людини, її життєву історію.
“Приміром, на цій фотографії зображений боєць з позивним “Док” – доктор. Цього літнього чоловіка звати Дмитро. На одну з позицій він прийшов із великою медичною сумкою, а коли зняв шолом, блиснула сивина. Я іронічно запитав у нього: “Діду, а що Ви тут взагалі забули?” На що він дав мені пачку фотографій, на яких була його родина, й сказав, що це заради них. Він розповів, що живе біля Канева, а туди танк може заїхати за день. Тобто лінія фронту доволі близько, і він не може залишатися осторонь”, – розповідає Олесь Кромпляс.
“А от на цьому фото Андрій Галич, сержант 72-ої бригади. Зустрілися ми з ним на одній із позицій, глянули один на одного і зрозуміли, що знайомі. Розговорилися – виявилося, що ми сусіди. Згодом, коли повернувся додому і готував виставку, мені зателефонувала його мати та повідомила, що Андрій у лікарні. Він мав серйозне поранення ноги та ризикував втратити руку. Лікарі зробили все, що могли – руку врятували, та він, на жаль, втратив один палець, якраз той, що на фото”, – розповідає автор.
“У хлопця на цьому фото позивний “М’ясо”. Видно, що стіна позаду нього вся в слідах від осколків, тому я запитав, чи безпечно тут перебувати. Він сказав, що тут усюди дуже небезпечно, гатять з “градів”, завжди щось вибухає, і осколки розлітаються всюди. Я запитав: “То як ти тоді захищаєшся?” Він дістав з-за пояса велике нікельоване розп’яття, і сказав, що цілує цей хрест, тепер це його єдиний захист. Півроку я розповідав у країнах Європи історію про бійця, якого рятує віра. А два місяці тому мені зателефонували і сказали, що він, на жаль, загинув…”, – розповідає Олесь Кромпляс.
“На цій фотографії ми перечікували один із обстрілів у ангарі: зрубані дерева, розкидані ящики, сміття. Сфотографував бійця, який висунувся у дверний отвір, щоб подивитися, чи можна перебігати у наступний ангар. А відзнявши, я міняв плівку в фотоапараті, як раптом дали команду перебігати. Вже у наступному ангарі помітив, що плівки тієї нема. Довелося ризикнути і повернутися. На щастя, плівку знайшов без пригод”, – каже Олесь Кромпляс.

Про страхи та плани на майбутнє

Його фотографії багато можуть розповісти і про автора. Олесь Кромпляс перебуває на сході України як доброволець від початку війни. У березні 2014-го перебував у кримському полоні. Після звільнення брав участь у боях за Іловайськ і у визволенні Маріуполя, воював у Широкиному й Дебальцевому. Згодом його демобілізували, тож сьогодні він продовжує свою діяльність як військовий кореспондент. В одній із гарячих точок АТО – промзоні Авдіївки – Олесь перебував чотири дні. Він, як і усі бійці, перебігав з одного ангару до іншого під постійними обстрілами. Та поміж тим намагався зафіксувати справжні реалії війни. Кожне фото – це мить із життя бійців, зафіксована об’єктивом та збережена на папері.
“Чи там страшно? Насправді страшно тут. Страшно, коли щось робиш, і розумієш, що це нікому не потрібно. Страшно прожити, нічого не роблячи. Бо з часом виростуть наші діти і запитають: “Тату, а де ти був, коли наша країна потерпала?” – тоді страшно буде відмазуватися. Страшно корчити з себе зарозумілу людину, мовляв, я все знаю, а ви дурні, невідомо за кого там воюєте, там все куплено, це не наша війна… Ось це страшно і негідно для кожного чоловіка. А з часом буде страшно заглибитись у себе, бо себе ніколи не обдуриш. Страхів багато, та я не боюся, а намагаюсь хоч щось робити”, – каже Олесь Кромпляс.
Він зізнається, що не може сидіти склавши руки і нічого не робити. “Планую й надалі фотографувати. Хочу відзняти ще декілька проектів на фронті, шукаю організаційні та фінансові можливості. Також  й далі займатимуся питаннями соціальної реабілітації людей, які повернулися з фронту. Ми з друзями вже відкрили центр у Києві, який допомагає ветеранам знайти роботу”, – розповів “Львівській Пошті” Олесь Кромпляс.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.4493 / 4.39MB / SQL:{query_count}