“Люди повинні розуміти, що зміни залежать від них”

Оксана Дащаківська, громадська діячка, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”, – про людський капітал, акцент на активність та важливість довіри

 
 фото: Марічка Ільїна
Вона не з тих, хто сидітиме на місці. Вона людина руху та змін, активна громадська діячка, яка добре, якісно вміє працювати з різними середовищами. Відповідальна і креативна. Має добру репутацію у Львові та області, з нею завжди дуже цікаво. А ще вона позитивна, сильна і добра жінка, мама трьох діточок  – двох синочків і донечки.
У розмові з “Поштою” каже, що щиро тішиться плодами своєї праці. Мовиться про успішні результати проектів, хороших і активних студентів, радісні малюнки її щасливих дітей.
Вона зі шкільних років має загострене почуття справедливості. Сьогодні це особливо актуально! Спершу закінчила Луцьке педагогічне училище, потім філософський факультет Франкового вишу. Львів знає її завдяки ефективній роботі в Комітеті виборців України у Львівській області. Гостею рубрики “Пошти” “Люди, які змінюють Львів” є керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”, викладач Українського католицького університету Оксана Дащаківська.
“Моїм завданням під час роботи в Комітеті виборців України у Львівській області був акцент на права та інтереси виборців, а не просування тих чи тих кандидатів. Мені йшлося про загальні правила гри, а не про те, як переконати виборця голосувати за того чи того кандидата. Думаю, за роки роботи в Комітеті виборців мені це вдалося”, – каже Оксана Дащаківська. – Всі мої коментарі та поради були виключно в публічній площині. Певна, що вони породжували подальші дискусії та змушували на них реагувати політтехнологів. Скажімо, КВУ один із перших, де звернули увагу на вартість реклами, зокрема й зовнішньої, на білбордах. Адже якщо люди знають, скільки кандидат вкладає, то розумітимуть і те, скільки коштів він очікує повернути і звідки”. Співрозмовниця  “Пошти” радіє, що завдяки Комітету виборців України у Львівській області вдалося провести перші дебати кандидатів на посаду міського голови Львова.
“Ми живемо в дуже цікавий час – час змін. Багато людей хотіли б жити саме в такий час. Ті виклики, які постали перед Європою, ЄС, США, вже давно стоять перед Україною”, – запевняє Оксана Дащаківська. На її думку, Львів змінюється на краще.
Моє завдання – стати “платформою”, де вони зможуть одні про одних дізнатися, досягти ефекту синергії та взаємодії
“Наше місто має свою місійність. Львів був вартовим демократії і всього українського. Сьогодні Львів має свій потенціал – потужний людський капітал, працьовитих людей, великих професорів. Ми повинні розуміти, як цей людський капітал нагромаджувати й передавати. Дуже важливо не розгубити довіру, яку Львів мав роками, зокрема, кажу про громадські організації та громадських діячів. Мусимо напрацьовувати нові механізми та інструменти, які не давали б брати ратушу штурмом, бо це негідно. Зміни мають бути у Львові, але з правильним і мудрим підходом. Адже Львів – це місто культури, місто поваги до людей. Нам це важливо не втратити, зберегти!” – наголошує вона.
– Оксано, Львів знає вас як людину, яка багато років поспіль є політологом, викладачем вишів. Зараз ви відома громадська діячка, керівник Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження”. Ви завжди хотіли бути політологом та громадським діячем чи мали інші плани, мрії, задуми?
–  Будь-яка життєва місія завжди народжується з якоїсь дитячої мрії. Моєю дитячою мрією ще за часів навчання у школі було творення такого суспільства, де б усі люди не почувалися ображеними. В моєму класі вчилися діти з різних середовищ. Бачила в школі неповагу і дискримінацію… Мене тоді, скажімо, дивувало, чому дитина, яка не може добре вчитися, вислуховує образи з боку однокласників, які вважають себе вищими. Дивувало, навіть дратувало ставлення однокласників до учнів із сіл, які доїжджали на навчання в нашу школу в Радехові. Мене зачіпало за живе, чому з дітей, які не обирали місця свого народження, насміхалися.
– Звідки у вас це загострене почуття справедливості? Може, від батьків? Адже діти як губки поглинають те, що чують і бачать удома.
– Насправді мої батьки не такі активні, із загостреним почуттям справедливості. Мама – працівниця дорожньої служби, була оператором зв’язку, а тато помер ще тоді, коли я до школи не ходила… Мені на той час було п’ять років… Мене виховувала мама, потім у нас певний час був вітчим.
Але в мене були активними обидві бабусі, за що їм дуже вдячна! Мій прадідусь по татовій лінії був заснов­ником у Радехові першої школи з українською мовою викладання – єдиної тоді в Західній Україні. То був початок XX століття.
– Значить ваша активність дісталася вам у спадок від бабусь і прадідуся?
– Родина завжди нас формує. Насамперед. Дякую й мамі, яка мене також багато чого навчила. Саме вона казала мені, що є так і так у житті, але вибір ти маєш зробити сама. Оскільки, як я вже казала, бачила в школі неповагу, дискримінацію одних учнів іншими, то ще тоді вирішила, що хочу бути вчителем. Учитель для мене був лідером! Після дев’ятого класу вступила до Луцького педагогічного училища. В своїй біографії маю досвід роботи вчителя початкових класів. Працювала в Радехові.
Наше місто має свою місійність. Львів був вартовим демократії і всього українського. Львів має свій потенціал – потужний людський капітал, працьовитих людей. Ми повинні розуміти, як цей людський капітал нагромаджувати й передавати
Колись, коли вчилася в педагогічному училищі, мала мрію – заснувати приватну школу, яка матиме інші цінності, аніж ті, що були в нашій школі. Кажу про повагу до дитини, креативний простір, однакове ставлення до всіх дітей, скорочення часу уроку тощо.
– А зараз ця мрія ще актуальна?
– Так, але вона дещо змінилася. Питання освіти у мене щодня, як то кажуть, на порядку денному, бо я – викладач вишу. Звісно, я хотіла здобути вищу освіту, тож вступила на філософський факультет Франкового університету. То були часи, коли чимало людей, на жаль, вступали у виші за хабарі… Я розуміла, що мої брати також будуть вступати, а я вже маю освіту, роботу… Але мама все ж таки наполягла, аби я здобула вищу освіту. Казала: “Ти зможеш. Ти поступиш!” Дякую їй за віру в мене! І я таки вступила на денну форму навчання без репетиторів та хабарів. Вступ до вишу дав мені розуміння того, що якщо чогось сильно хочеш у житті, то неодмінно досягнеш! Головне бажання і праця! Тішуся, що ми троє – я і двоє моїх братів училися в вишах. Мама так тішилася!
– Наскільки вас як особистість сформував філософський факультет? Як на мене, це один із найсильніших факультетів Франкового вишу.
– Що таке політологія, я вперше дізналася ще в педагогічному училищі. Коли навчалася в Луцьку, до активної громадської діяльності не була залучена. Утім прагнення справедливості, того, щоб усі люди мали рівні можливості, завжди було в мені. Для мене було дуже важливо, з якими цінностями та знаннями людина підходить до процесу. Тому, власне, й захотіла вступати на політологію.
 
 фото: Львівський прес-клуб
Франковий виш тоді здійснив щойно другий набір політологів. Тішуся, що навчалася на філософському факультеті, який насамперед сприяє мисленню. Критичному мисленню. Було бажання не лише спостерігати за процесами, аналізувати їх, але й впливати на них. Я цікавилася не окремими партіями чи політиками, а насамперед громадською діяльністю.  Першими організаціями, які мене захопили, був Союз українок та Комітет виборців України. Чому Союз українок? Бо мої бабці туди входили. Пригадую, як у Радехові треба було помити пам’ятник Тарасові Шевченку, то це була місія виключно Союзу українок. Союз українок Америки був першим, хто дав мені додаткову стипендію за мої досягнення. Союз українок – це перші мої зібрання у Львові.
А коли я навчалася на філософському факультеті, почала співпрацю з Комітетом виборців України.
– Комітет виборців України направду дуже багато зробив для Львова, зокрема, щодо прозорості виборчого процесу, моніторингу виборчих кампаній, хороших професійних майданчиків для мас-медіа під час тих же виборчих кампаній та безпосередньо ночі підрахунку голосів.
– Все почалося з гуртожитку, де у 2000-ому я познайомилася з Оксаною Кузенко, яка на той час працювала прес-секретарем Комітету виборців у Львівській області. Наші кімнати були поряд. Так і знаємося вже багато років. У 2000-ому був референдум, і ми робили опитування серед виборців. З цього й почалася співпраця з Комітетом виборців України. Він показав, що дискусії, які точаться в суспільстві, повинні стосуватися не партійних інтересів, а інтересів громади. Хто б не приходив на наші майданчики, ми завжди говорили про інтереси виборців Львова та області. Для нас завжди були важливі права людини, права громадянина, права виборця. Ми скеровували увагу партій у той бік, що, мовляв, люди вас обирають, тож ви маєте тим людям щось запропонувати!
– Чи почули політики Львова та області меседжі Комітету виборців?
– По-різному. Комітет виборців вже багато років поспіль говорить про потребу виборчого кодексу та уніфікацію норм. На жаль, кодексу так і нема… Втім багато чого нам таки вдалося змінити, зокрема те, що стосується інституту спостереження. Він став можливим завдяки Комітету виборців. Загалом у КВУ я працювала з 2000-го до 2014 року.
– Наскільки вдалося Комітету виборців змінити наше місто, його громаду?
– Тішуся, що команді КВУ у Львівській області вдалося чимало. Передусім ми звернули увагу на виборця та його права. Саме КВУ є одним із перших, хто приділив увагу питанню підкупу виборців, наголошував на зловживанні з відкріпними талонами в 2004-ому. А ще КВУ – один із тих, хто говорив і буде говорити про оптимізацію виборчої системи. Нам вдалося провести якісні дискусії, зокрема про звітність депутатів. Це також вкрай важлива сьогодні тема. 
Студенти – це мій найбільший соціальний капітал! Я люблю цю роботу, люблю пари. Маю дуже гарних студентів, які прагнуть учитися, пізнавати
У 2006 році ми одні з перших привернули увагу до передвиборчих програм кандидатів у депутати місцевих рад. А саме акцентували, що програма повинна мати комунікацію, окреслювати проблеми округу, які варто обговорити з виборцями. Громадяни мають не лише голосувати за умовне серце чи за помаранчевий колір, а за конкретні бачення вирішення проблем. Якщо зараз проаналізувати програми депутатів, то можна побачити, що вони суттєво відрізняються (в кращий бік) від тих, що були кілька років тому.
– У всьому цьому є й ваша лепта!
– Думаю, що так. Ми щиро старалися, аби зміни були. Говорили про критерії щодо політиків, проте, як ті критерії можуть допомогти виборцеві здійснити максимально раціональний вибір, ретельно аналізували ці критерії.
– Ви викладали у Франковому виші, тепер викладаєте в Українському католицькому університеті. Фактично повернулися до своєї першої роботи, але вже зі знаннями, здобутими на філософському факультеті.
– Студенти – це мій найбільший соціальний капітал! Я люблю цю роботу, люблю пари. Маю дуже гарних студентів, які прагнуть учитися, пізнавати. Викладаю їм політологію і маю чотири спецкурси. Ми багато спілкуємося, дискутуємо, нам цікаво разом. Щиро сподіваюся, що виховую свідомих громадян.
Загалом упевнена, що люди повинні розуміти, що зміни залежать від них. Що вони повинні цікавитися політикою, бо інакше доведеться знову робити революцію, і буде всім важко… Моє завдання – дати студентам такі знання, аби вони були відповідальними громадянами в своїх спільнотах.

фото: МФ “Відродження“
– Вам доручили очолити Західноукраїнське представництво Міжнародного фонду “Відродження”.  Що вдалося зробити?
– Це цікава, але нелегка робота. Моє завдання – принести своєю працею користь громаді. У Львові багато різних середовищ, які не перетинаються. Моє завдання – стати “платформою”, де вони зможуть одні про одних дізнатися, досягти ефекту синергії та взаємодії. Коли вони почнуть взаємодіяти, наше місто стане сильнішим. У Львові має бути щонайбільше громадських активістів.
– Але порядних! Бо інших, як на мене, вже доста!
– І відповідальних. Таких, що не боятимуться брати на себе відповідальність за зміни, які відбуваються в громадах. Львів має багато лідерського і громадського потенціалу, але дуже мало людей роблять конкретні дії. Ще менше людей відповідальні за те, що роблять… Нам потрібні позитивні моделі поведінки. Сьогодні багато проблем, з якими ми зіштовхнулися вперше, – війна, демобілізовані учасники АТО, родини бійців, внут­рішньо переміщені особи з Криму та Донбасу. Паралельно з цим постали виклики, зокрема, зростання популізму в суспільстві. Працюємо в кожному з цих напрямів. Наше завдання – не так дати від фонду “Відродження” гроші, як скомунікувати, скоординувати людей, посилити їхні ініціативи. Звісно, є й гранти. Маю на увазі проект “Новий відлік”, над яким ми працювали спільно з Клубом ділових людей. Вже буде третя хвиля. У першій хвилі було 15 грантів для переселенців. 45 осіб закінчили бізнес-курс і мають тепер успішний бізнес. На другому етапі було по сім грантів для переселенців та учасників АТО. Певна, що завдяки таким програмам існує підтримка переселенців, можливість вижити, пустити корені тут, на гостинній львівській землі. Адже там вони втратили все…
Була на стажуванні в Польщі та США, бачила там інші можливості, але ніколи не було думки залишити Україну! Тут моя Батьківщина, тут моя місія
Під час третьої хвилі співпрацюємо з Львівською обласною радою. Фінансуємо лише навчання, а обласна рада з власних коштів однієї з програм покриватиме відсотки по кредитах. Ідеться про старт бізнесу, але виключно для учасників АТО.
– Скільки вас знаю, ви завжди дуже активна, відповідальна, комунікабельна, намагаєтеся усе встигати. Разом із цим ви мама трьох діточок. Що дає натхнення до праці?
– Родина, діти, звісно. Старшому синові Богдану вже вісім років, донечці Уляні – шість, а найменшому Олексію минуло три рочки. Уляні цього року до школи. Готуємося! Намагаюся тримати баланс між родиною, роботою і викладанням у виші. Нелегко зберігати гармонію… Та й хатніх обов’язків ніхто не скасовував. Родина – то найцінніше, моя опора. Маю доброго чоловіка, який мене розуміє, підтримує, допомагає. Все, що я роблю в цьому житті, заради кращого майбутнього дітей.
Була на стажуванні в Польщі та США, бачила там інші можливості, але ніколи не було думки залишити Україну! Тут моя Батьківщина, тут моя місія. Те, що я можу зробити в Україні, більше за те, що зробила б закордоном. Ніколи не покину Україну! Робитиму все, аби мої діти мали добру базу, добрі можливості, добру громаду тут, удома. Роблю свою роботу. І дітям кажу, що в житті варто робити те, що любиш. Особливо мене надихає, коли громадські активісти дякують за підказки, за скерування дій, за підтримку. Разом зі студентами у виші вчимося, як бути в сучасному світі більш ефективними. Освітня місія завжди зі мною.
Розмовляла
Ірина Цицак

Оксана Кузенко, голова правління ГО “Центр соціальних інновацій”, кандидат філософських наук:
– Оксана Дащаківська – дорога моєму серцю колежанка, з якою не те що з півслова, поглядами розуміємося. Зі студентських років знаємося, а ще пощастило разом працювати. Оксанка й досі вражає мене своєю щирістю та відданістю. Працюючи разом у проектах Комітету виборців України, не раз стикалися з різними труднощами, але вона завжди вміла додати впевненості й сміливості. Так, як вміє спілкуватися Оксана Дащаківська, не вміє у Львівському КВУ, мабуть, ніхто: відверта настільки, що часом навіть лякає співрозмовників. Побачить ціль і завдання, а ще помножить на важливість, і все – справи крутяться, робота кипить. Разом з прагненням до професійності для Оксани завжди було і є важливо дотримуватись чесності, справедливості та, що головне, робити корисні речі. Мене, наприклад, часто лякало і захоплювало водночас те, як Оксанка швидко приймає рішення. Але саме ця її риса дозволяла мені, як то кажуть, зрушити з місця, і я безмежно їй за це вдячна. Правду кажучи, саме про це вона від мене рідко чула. В будь-якій ситуації Оксанка не шукає, а бачить позитивну сторону. Уявіть на хвилинку: дискусія з приводу того що і як краще представити-пояснити-організувати доходить до межі, що “може, відмовитись від цієї ідеї”, і раптом Оксанка випалює думку, яка не просто резюмує все попередньо сказане, а так-от “ну бачиш, більшість ризиків проговорили, тож нема чого боятися”. І все. А далі жарти, нові ідеї і точка відліку для наступної справи. А ще нам завжди бракує часу наговоритися.
Олександр Черненко, парламентар, екс-голова Комітету виборців України:
– Оксана Дащаківська – людина, в якій органічно поєднується системний менеджерський підхід до організації роботи, глибокі аналітичні здібності науковця та виняткове загострене почуття справедливості. Я познайомився з нею, коли вона прийшла працювати у Львівське обласне відділення Комітету виборців України. Саме Оксана керувала важливими проектами організації, насамперед довгостроковим спостереженням за виборчою кампанією. Звіти, які вона готувала, вирізнялися інформативністю, простотою подачі та точними висновками. Оксана – талановитий оратор, цікавий викладач і тренер. Вона завжди відкрита для спілкування і є постійним джерелом влучних та фахових коментарів для львівських і національних ЗМІ. Сьогодні важко уявити собі суспільно-політичне життя Львівщини без Оксани Дащаківської. На посаді керівника Західноукраїнського представництва Міжнародного фонду “Відродження” вона з притаманним їй завзяттям продовжує займатися проектами, що модернізують нашу країну. Децентралізація, антикорупційна реформа, права людини та екологія – ось далеко не повний перелік тих проблем, яким Оксана віддає свої знання, досвід та енергію. Змінюючи на краще місто і край, вона змінює нашу країну.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7578 / 4.56MB / SQL:{query_count}