“Якщо український солдат не відіб’є атаку ворога на Донбасі, то з часом ворог піде далі”

Олександр Тіщенко, військовий комісар Львівського обласного військкомату, – про Збройні сили України до війни і зараз, соцзабезпечення для учасників бойових дій і нове значення армії для України

Військовий – він як кризовий менеджер для усієї країни. Для кожного з нас у мирному житті менеджери гарантують нам сервіс чи купують автомобілі. Втім,  під час бойових дій військові – це ті, що гарантують нам спокійний сон і виборюють нам ціною власного здоров’я чи навіть життя щасливе майбутнє у вільній країні. “Пошта” поспілкувалася з підполковником, військовим комісаром Львівського обласного військкомату та учасником бойових дій Олександром Тіщенком (на фото), який із власного досвіду знає, як це бути кризовим менеджером для країни. 

Про зміни за останні три роки

 
 фото: Олег Огородник
– До початку бойових дій на Донбасі можна було спостерігати період занепаду для української армії. Про неї забули, її занедбали. Зараз нам доводиться заново її відновлювати, і робити це дуже швидко. Як ви оцінюєте процес “переродження” української армії?
– Починаючи з 90-их років українську армію просто знищували, і робили це цілком свідомо. Скорочувалися цілі полки, бригади, що відповідали, до прикладу, за протиповітряну чи берегову оборону. Також зовсім занедбали всі радіолокаційні системи, що відповідали за повітряну розвідку, зменшили кількість військових навчальних закладів… Знищили всі потужні військові організми, що необхідні для оборони та національної безпеки держави.
Коли в 2014 році на захист держави стала мінімальна частина Збройних сил України, це було наслідком цієї рушійної сили, започаткованої ще 20 років до того. Можна сказати, що ми були готові лише мінімально і все будувалося на патріотизмі. Втім, ворога все ж вдалося зупинити.
Станом на сьогодні йде відновлення Збройних сил України. Оснащуються бойові частини, створюються нові бригади тощо. Звісно, всі розуміємо, що країна зараз у війні. Та ця війна – зовсім не з тих, про які ми читали у підручниках історії. Це війна технологій, новітньої зброї, також – потужна інформаційна війна.
Коли 2 березня 2014 року російські війська вторглися в Крим, всі військові комісаріати підняли тривогу. Можливо, тоді людей тримало ще піднесення і бажання справедливості після Революції Гідності – охочих захищати свою країну збільшилося у десятки разів. На той час я працював військовим комісаром  у Золочеві, і прийняв на службу близько семи сотень добровольців, що було дуже багато для такого району . Коли почалася перша хвиля мобілізації – з кінця березня 2014 року – з Перемишлянського та Золочівського району щодня виїжджало по п’ять автобусів із людьми, що прийшли до нас за власним бажанням.
– У перші дні з початку бойових дій хлопці, що поїхали захищати нашу країну на схід, не мали майже нічого. А як військових у зоні АТО забезпечують зараз?
– Зі своїх спогадів служби у зоні АТО можу сказати, що спочатку дійсно було дуже важко і скрутно  із забезпеченням. Проблеми були навіть з військовою формою! Звісно, ніхто не міг бути готовим до того, що сталося. 
Та чимало допомоги ми отримували від волонтерів – починаючи від одягу та їжі і закінчуючи безпілотними літальними апаратами. Звісно, не обійшлося і без допомоги інших держав, спонсорів, підтримки української діаспори. Вже з часом почала забезпечувати свої Збройні сили усім необхідним – речовими мішками, спальниками, приладами нічного бачення, безпілотниками, бойовою технікою тощо. Держава зараз насправді робить усе, аби кожен, хто захищає її на сході України, відчував себе комфортно. Це ж стосується і фінансового забезпечення військовослужбовців, соціального захисту родин військових.

Про підготовку і мотивацію майбутніх героїв

– Під час мобіліза­ції були й такі військово­зо­бов’язані, що різними способами намагалися ухилитися від служби. Наскільки ця проблема була поширеною і як ви знаходили з ними спільну мову?
– Насправді на Львівщині проблеми з громадянами, що ухилялися від військової служби, майже не було. Кожну з хвиль мобілізації ми виконували на 80-90% і більше. У нас, до прикладу, немає високого рівня безробіття, як на Хмельниччині, де люди йшли на службу лише з метою заробити для сім’ї на шматок хліба. У нашому ж випадку львів’яни якщо йдуть в армію, то навряд чи серед них багато тих, що роблять це через гроші.
Звісно, когось нам доводилося і шукати, відправляти по декілька повісток, проводили іноді спонукальні бесіди. Важливо донести, що військова служба чи призов під час мобілізації – обов’язок кожного громадянина. Кожен, хто не ховався від комісаріату, а сам прийшов із повісткою – це вже патріот України, це – людина, якій ми завдячуємо миром у своєму домі.
– Що ви можете сказати про підготовку хлопців перед відправленням у зону АТО? Що змінилося за ці декілька років?
– Під час перших хвиль мобілізації, коли у нас на сході держави було майже неприкритих 250 кілометрів фронту, достатньо часу на різнобічне навчання бійців фактично не було. Хлопців учили лише декілька тижнів. Щоб збільшити кількість військових на фронті, відправляли навіть батальйони територіальної оборони, які за призначенням мали б виконувати свої обов’язки у межах конкретної області.
Починаючи з 90-х років українську армію просто знищували, і робили це свідомо
Зараз більшість цих проблем уже позаду. Фронтові підрозділи укомплектовані якщо не повністю, то не менше, ніж на 70-80%. Також зараз ми маємо можливість краще навчати наших бійців. Тривалість тренування зараз складає чотири місяці на полігонах, лише після цього солдати  відправляються у зону бойових дій. Також, чимало колись мобілізованих зараз вмотивовано повертаються у зону АТО вже у якості контрактників. Для них повторне навчання триває близько двох тижнів.
– А як щодо  дисципліни і психологічної підготовки?
– Насамперед, тут потрібно додати, що ніхто не відправить на фронт людину, яка психологічно не готова тримати оборону. У перший рік ситуація була геть інша. Дехто з бійців на сході не міг впоратися зі стресом, тому починав вживати алкоголь, інші речовини. Зараз такі порушення у бойовій військовій частині – винятки. Окрім цього, зараз в армії вже налагоджена система фінансового, психологічного, соціального забезпечення, що в декілька разів зміцнило рівень військової дисципліни.
Також уже третій рік українську армію допомагають готувати фахівці з інших країн, ми вже навчаємо наших бійців за стандартами НАТО. До прикладу, на полігоні у Яворові навчання проводили американські, польські, литовські, британські військові.
Кажучи про психологічну підготовку, ми повинні розуміти, що спочатку ніхто насправді не знав, як діяти. Звісно, навчання завжди проводяться, але жодні навчання неможливо порівняти з початком реальної війни. Україна не воювала ніколи раніше, хіба що громадяни України у складі СРСР виконували свою місію в Афганістані. А Росія ніколи не припиняє війни, адже ведуть бойові дії в Чечні, Грузії, Сирії, Україні тощо. Нам же довелося швидко адаптуватися до війни. До загиблих, поранених бійців, розлучених родин. І, повірте, вчимося ми сумлінно, бо на кону – життя цілої країни і майбутнє наших дітей. Важливо розуміти, що якщо український солдат не відіб’є атаку ворога на Донбасі, то з часом ворог піде далі і стоятиме тут, у Львові. І дивитиметься на Варшаву, а можливо – і навіть ще далі.

фото: reuters

Про контрактну службу і соцзабезпечення

– Неможливо не помітити, що зараз є чимало промоції контрактної служби. Оголошення можна помітити і в різних ЗМІ, і у громадському транспорті тощо. Наскільки така реклама впливає на кількість охочих служити і чи всі, що зголошуються, роблять це з метою захистити країну, а не заради заробітку?
– Те, що контрактники йдуть служити заради заробітної плати – радше міф, ніж правда. Адже сім тисяч гривень – насправді не настільки велика заробітна платня, щоб йти на війну лише заради грошей. Як на мене, оплата для людини, що захищає країну, перебуваючи в зоні АТО, має бути значно більшою, хоча б у три рази.
– Як загалом виглядає процес прийняття людину на службу у Збройні сили України за контрактом? Які критерії відбору майбутніх контрактників?
– Людина, що має бажання служити за контрактом, повинна для початку просто прийти у свій районний комісаріат з документами. Після їх перевірки майбутній контрактник обирає бригаду, в якій має намір нести військову службу, готує пакет документів, після чого його відправляють у навчальний центр.
Звісно, ми перед тим ми перевіряємо стан здоров’я людини. Стосовно віку, то приймаємо людей до 60 років. Рівень фізичної підготовки – теж важливий чинник, та не варто його плутати зі здачею фізкультурних нормативів. В окопі бійця ж ніхто не проситиме підтягуватися чи віджиматися, здавати нормативи зі стометрівки. 
Найбільш важливий критерій – людина повинна розуміти, що вона поїде захищати країну і що це, в гіршому випадку, може їй коштувати здоров’я чи навіть життя. На жаль, тут, у Західній Україні багато людей далеко не завжди це усвідомлюють – адже тут у нас спокій, тиша, стабільність.
– Чи траплялися випадку, що людина, яка спочатку сама зголошувалася на службу за контрактом, під час навчань змінювала свою думку?
– Так, звісно. Адже, повторюю, не всі спочатку розуміють, як воно – бути військовим у такий час. Це не лише камуфляжна форма і гарна армійська постава, це важка одноманітність і  розуміння небезпеки втратити своє життя.
Тривалість навчання зараз складає чотири місяці на полігонах, лише після цього бійці відправляються у зону бойових дій
Чимало людей змінюють свою думку, іноді  відмовляються від контракту, коли   дізнаються про втрати у зоні АТО з нашого боку, особливо коли привозять загиблих. У таких випадках важливо спілкуватися із хлопцями. У зоні АТО  з 2014 року загалом загинуло 467 бійців із Львівщини, з них військовослужбовців Збройних сил України – 177. Втім, як би це цинічно не звучало, кількість тих, що померли через ДТП чи навіть отруєння алкоголем, у рази більша. Безперечно, переводити людські життя у сухі цифри статистики буває й жорстоко, але якраз і для того, щоб ця цифра не ставала більшою, важливе навчання перед відправкою у зону бойових дій і розуміння відповідальності своєї служби.
– Яке соціальне забезпечення отримують учасники бойових дій?
– Зараз є підписані акти й закони нашої держави про соціальне забезпечення військовослужбовців. Людина, що воювала на Донбасі, отримує посвідчення учасника бойових дій. Це надає чимало пільг, що стосуються і проїзду у громадському транспорті, і оплати комунальних послуг. Бійці мають право на земельну ділянку, можливість почати вести свій бізнес. Зрозуміло, що й цього мало, аби віддячити тим, що захищають нас, але на сьогодні соціальне забезпечення – дуже важливий чинник.
Приємно відзначити, що про бійців не забуває не лише державна влада, а й самі громадяни, зокрема і приватні підприємці. До прикладу, чимало санаторіїв, спа-салонів в області рекомендують для учасників АТО безкоштовні послуги. Із картками львів’янина, які у нас видають учасникам бойових дій, надаються знижки у супермаркетах, торгових центрах, спорткомплексах, різних закладах.

Про плани і сподівання для українського війська

– Чи дійсно зараз розглядають питання про мобілізацію офіцерів запасу, тобто випускників військових кафедр при вишах?
– Так. І я вважаю таке рішення правильним, оскільки ці люди свого часу вже складали присягу захищати країну, тож зараз і настав час виконувати цей обов’язок. Раніше чимало людей вступало на військову кафедру, щоби ухилитися від строкової служби. А зараз країні як ніколи потрібні люди, що вже мають військову підготовку і певний професійний та життєвий досвід.
– На вашу думку, чи можна зараз говорити про те, що в суспільстві з початком бойових дій на сході змінюється ставлення до військових і до армії загалом?
– Вважаю, що якраз зараз народжується така армія, яка насправді є гарантом безпеки нашого суспільства. Маємо чимало молодих офіцерів, досвіду яких можуть позаздрити навіть генерали. На жаль, декотрих із них можемо зараз лише згадувати, тому що вони віддали своє життя за нас… Але їх ми зобов’язані згадувати як приклад для майбутніх поколінь!
В української армії з’явилися постаті справжніх військових, які впливатимуть на історію нашої країни
Такі бійці дійсно надихають кожного і прославляють наші Збройні Сили. На жаль, так було не завжди. Варто згадати цю неприємну ситуацію з екс-міністром освіти Дмитром Табачником, який невідомими шляхами за рік “дослужився” із капітана до звання полковника. Тоді завдяки засобам масової інформації про цей обман усі дізналися і міністра Табачника позбавили його “регалій”. 
Випадки, коли військові запасу у довоєнний час незаконними шляхами невідомо за що отримували нові звання, на жаль, не були поодинокими. Коли ж розпочалася антитерористична операція, всі ці “заслужені” військові просто зникли разом зі своїми званнями. Натомість в української армії з’явилося обличчя справжнього військового, який на ділі ризикує власним життям заради своєї країни. Лише завдяки таким героям ми можемо впевнено дивитись у майбутнє.
– Яке майбутнє ви хочете бачити для української армії?
– Є такий вислів: “Хто не хоче годувати свою армію, той почне годувати чужу”. В Ізраїлі, де служба за контрактом, кожен військовий забезпечений усім необхідним і, що не менш важливо, готовий за першим же покликом встати на захист своєї країни. Понад 60 років служба в армії у цій країні є дуже почесною і престижною –  як для чоловіків, так і для жінок. Мрію, щоб і українці готові були завжди обороняти свою країну, коли буде потрібно. Але ще краще, щоб таких подій у нас було щонайменше.
Окрім цього, на мою думку, держава ніколи не повинна забувати про тих, що боронили її. Тому для кожного захисника Вітчизни повинен бути повний пакет соцзабезпечення, щоб людина, яка стоїть на блокпості чи знаходиться в окопі, знала, що його сім’єю і зокрема ним опікується Держава.
Розмовляла
Марія Горбань
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9802 / 4.51MB / SQL:{query_count}