Чи Львів відкритий для бійців?

Демобілізовані, які тримали для нас небо на фронті, хочуть гідного ставлення до себе з боку влади. Наразі Львів таким ще не може похвалитися…

фото: infokava.com
Щодня під кулями ворожих снайперів, під рясним обстрілом зі зброї різного калібру, під проливним дощем та палючим сонцем, у бліндажах та в окопах – таким було їхнє життя там, на війні… Страшній війні на сході, війні, звідки повертаються не всі здоровими – хто фізично, хто морально… Важкі місяці минають, і вони повертаються. Повертаються додому, до дружин, діточок, батьків… 
На 25-ому році незалежності мужні українські чоловіки різного віку і професій ідуть на війну, достойно боронять наш неспокійний схід. Вони вже третій рік поспіль вдень і вночі тримають для нас небо, за що їм дякуємо! Львів’ян там, на Донеччині та Луганщині, дуже багато. Когось мобілізували – не втік за кордон, не відкупився, не вигадав болячок, взяв до рук зброю і пішов на війну… Хтось, звільнившись з роботи, сам прийняв рішення і пішов служити до війська за контрактом зі словами «а хто як не я!». Удома за них моляться рідні та друзі, а вони гідно служать і боронять рідну Україну.
З 2014-го відбулося вже кілька хвиль мобілізації. Бійці, на жаль, не всі, повертаються додому. І в них тут, у Львові, починається… новий фронт.  Фронт бюрократичний, який вимагає неабиякого терпіння та нервів. Хтось витримує, а хтось зривається. Але й це можна було б мінімізувати. Як? Зокрема і якби міська влада чула бійців. Адже їм насправді важко! Там, на фронті, вони не замислювалися, боронити країну чи ні. Вони боронили! Боронили гідно. А вдома віри не ймуть, чому чиновники, які сидять у теплих кабінетах, не завше їх чують, розуміють їхні проблеми! Зрештою, вони вірять і сподіваються, що й ця ситуація зміниться на краще. Ще б пак, адже Львів – місто, відкрите для світу. Але чи відкрите воно для бійців?.. 
Дуже хорошим є ставлення простих людей до бійців. Є дуже велика повага до військових, є підтримка. А з владою? З міською владою складніша ситуація
Про це “Пошта” говорила з депутатами Львівської міської ради з фракції “Народний контроль” – її керівником, членом комісії фінансів та планування  бюджету Валерієм Веремчуком та Віталієм Свінціцьким, учасником бойових дій, головою міжфракційної групи з питань АТО в міськраді. Нині запитань у демобілізованих до міської влади більше, аніж відповідей. Відтак “Пошта” висуває ініціативу зустрічі міського голови Львова, його заступників, голів фракцій у Львівській міській раді та головних редакторів видань для обговорення та вирішення проблем демобілізованих із подальшим висвітленням у медіа. 
“Ситуацію можна зрушити з місця – було б бажання міської влади! Передусім міського голови, адже команда на нього орієнтується. Як буде на те воля першої особи, дуже швидко багато питань вдасться вирішити. У депутатському корпусі є люди, які зі зброєю в руках воювали на сході, тож насамперед вони найбільше розуміють ситуацію, знають стан справ у бійців і чітко усвідомлюють, що і як варто робити”, – розповідає “Пошті” Валерій Веремчук.
– Скажіть, будь ласка, яким на третій рік війни є ставлення до демобілізованих у Львові? Чи можна сказати, що міська влада поважає і пам’ятає про тих, що повернулися додому з війни, з-під ворожих куль?
 
 Валерій Веремчук
Валерій Веремчук:  – У нашому місті з повагою та підтримкою до бійців краще ставляться самі львів’яни, аніж міська влада. Містяни, волонтерський рух, багато доброчинців, які за весь час війни щодня невтомно допомагають бійцям на сході – від рукавиць до тепловізорів. Дуже хорошим є ставлення простих людей до бійців. Є дуже велика повага до військових, є підтримка.  А з владою? З міською владою складніша ситуація. Міський голова Львова цього року вперше поїхав у зону АТО… Хоча у Львові є програма підтримки учасників бойових дій, що стосується сплати комунальних послуг, виплат матеріальних. Але… належної уваги до бійців ще немає. Чомусь деякі речі ми, депутати Львівської міської ради, маємо просто вибивати з чиновників! Так не повинно бути! Зокрема, це стосується й зведення будинку для бійців на Під Голоском. На жаль, ось такі “бої” тут, у мирному Львові…
Віталій Свінціцький:
– А якою, на вашу думку, як журналіста, як львів’янки, має бути підтримка владою хлопців, що воювали на сході?
– Передусім, аби влада частіше зустрічалася з демобілізованими, чула їх, чула їхні проблеми і чесно говорила, як і коли їх можна вирішити, чи взагалі реально вирішити те чи те питання, називала конкретні терміни. Має бути чесний і відкритий діалог і, звісно, бажання його проводити, а не ховатися від бійців.
Віталій Свінціцький:
– Цілком слушно. Має бути не лише відверта розмова, але й результативна. Хлопці, які повертаються зі сходу, дисципліновані. Вони не сприймають порожніх обіцянок! Має бути дія: сказав – зроби. Обіцянкам бійці не вірять… А щодо вашого запитання, то, на мою думку, як учасника бойових дій, для міського голови Львова неприємним є той фактор, що для учасників АТО, які повертаються до Львова, треба щось робити. Як на мене, він не сприймає того, що у Львові з’явилася нова соціальна категорія – бійці та ветерани АТО.
– Поясніть, чому неприємним? Хіба вони нецікаві, непотрібні, не виборці…
 
 Віталій Свінціцький
Віталій Свінціцький:
– Це люди, які можуть вийти під стіни ратуші на акції протесту, це люди, які можуть прийти до воріт його будинку, які, не раз відчувши подих смерті, реально можуть і знають, як відстояти свої права. Він не може з ними на рівних спілкуватися на вулиці чи під час акцій протесту. Міський голова комфортно почувається в сесійній залі, у кабінетах, на різних урочистостях… 
Так, військові сподіваються житла. І це нормально. Чоловік, який їхав на війну, працюючи водієм чи на заводі біля верстата, ніколи не заробить на квартиру! Це з одного боку. А з іншого – він не йшов на війну за квартиру чи земельну ділянку. Але вдома у того чоловіка, який тримав для нас небо, троє дітей і дві-три сім’ї мешкає у одній квартирі… Чи має зобов’язання влада допомогти йому? Має! А держава, таке враження, відсторонилася… Але ж тут, на локальному рівні, можна підтримати і допомогти демобілізованим. 
– У Львові як гриби після дощу ростуть нові житлові будинки. Бачимо за останні два роки дуже активне будівництво. Чи можливо було б організувати, скажімо, зустріч забудовників і керівників фракцій Львівської міської ради й обговорити на ній можливість виділення по кілька квартир для бійців у кожному з цих будинків? Так, це дуже великі гроші… Це реально? Можливо, варто зорганізувати поїздку забудовників у зону?
Валерій Веремчук: – Усе залежить від доброї волі забудовників. Хоча це гарна думка. На жаль, є спроби, навпаки, використати учасників АТО в сумнівному, незаконному будівництві, прикритися цими хлопцями… Вже був такий випадок у Львові, в Шевченківському районі. Це неприпустимо!
– А чи знаєте ви забудовників, які хочуть допомогти демобілізованим і роблять це? Адже що більше в житті робиш добра, то більше добра до тебе повертається.
Валерій Веремчук: – Так, знаю. Це компанія “Еко-дім”. Пан Артимович, який без піару постійно допомагає десантникам – вже не одну квартиру передав хлопцям. 
Віталій Свінціцький: – Львів за 1400 кілометрів від лінії фронту, де кожен день стріляють, стріляють потужно… Якби ті, що живуть тут, у мирному Львові, бодай раз почули, як безперестанку гатять снаряди, можливо було б розуміння ситуації…  Це емоційно, словами це важко передати. Насправді забудовники, можливо, й давали помешкання бійцям, але… Питання в політиці міста, яке створює непрості умови для забудовників, викручує, як то кажуть, їм руки. На мою думку, має бути тристороння домовленість між містом, себто виконавчою владою, представниками бійців (скажімо, громадські організації) та забудовниками. Для чого? Аби виробити загальну стратегію і алгоритм дій для забезпечення демобілізованих житлом. Так, сказану вами ідею реально втілити. Тут важливе бажання. До речі, поїздку забудовників у зону АТО готовий організувати!
Чомусь деякі речі ми, депутати Львівської міської ради, маємо просто вибивати з чиновників! Так не повинно бути!
Валерій Веремчук: – У цьому питанні важлива активніша позиція міста. Кажу про посадовців, які відповідають за дозволи. Міський голова міг би активніше стимулювати ці процеси. Справді, все залежить від доброї волі забудовників. Згідно із законом, забудовник сплачує місту, себто в бюджет, інвестиційний внесок на розвиток соціальної інфраструктури, і місто не може вимагати. Але стимулювати, створювати нормальні умови роботи може! І лише в цьому випадку має право звертатися і просити про сприяння виділенню житла бійцям. 
Знаю забудовників, до яких зверталися, і вони допомагали бійцям. Скажімо, тим же бензином. Відгукувалися й допомагали. Це тішить.
– У Львові більше забудовників місцевих чи, навпаки, київських або зі сходу України. Хто ці люди?
Валерій Веремчук:  – За останні два роки до Львова прийшло дійсно багато нових немісцевих забудовників. Скажімо, з Хмельниччини, інших областей. Колись це були забудовники виключно з львівським корінням, тепер ситуація інша. Львівських тепер менше половини.

фото: news-cloud.netnews-cloud.net
– Закінчується 2016 рік. Які настрої у львівських демобілізованих? Загалом їх майже п’ять тисяч.
Віталій Свінціцький: – Важливо розуміти, що, їдучи захищати кордон держави від агресора, ці хлопці не їхали заради чогось! Вони їхали заради миру в державі, заради своїх дітей. Це фактично була дорога в один кінець… Рідні, матері, дружини плачуть, коли відпроваджують своїх синів, чоловіків, коханих… Друге питання – хто їхав захищати? Не бізнесмени і не політики, а переважно незаможні люди, ті, що не відкупилися, не втекли за кордон, не шукали місця, де б перечекати мобілізацію. Їхали ті, кого мобілізували. В них навіть думки не виникало, як це – не йти захищати рідну Україну! І ось вони повертаються додому… 
Скажімо, 6 грудня у Львові на параді зустрів “айтішника”, з яким служили. У нього зарплата понад дві тисячі доларів! Він може дозволити собі будь-яке хобі і ні на що не нарікає. І це насправді добре. А ось інша історія, коли додому повертається чоловік, де троє  малолітніх дітей, де у одній квартирі мешкає дві родини, на роботі платять мало або ж він досі не знайшов роботи з гідною зарплатою. Ось реалії! Так, таким хлопцям дуже важко психологічно. Відповідно бачимо різні настрої. Держава їм щось пообіцяла за те, що вони тримали оборону на сході, але вони того не отримують…  Але ж розраховують! Цим хлопцям не треба грошей на, скажімо, спорудження басейну чи поїздку на відпочинок у Арабські Емірати. Їм потрібно купити дитяче ліжечко, холодильник… Насправді демобілізовані нормальні, прості й добрі люди. Втім із загостреним почуттям справедливості!
Ці люди сильно обурені, коли їх, даруйте, “розводить” міський голова. Коли обіцяють квартиру, а говорять про земельні ділянки, згодом – про компенсації. Хлопці так чітко й не розуміють, що і як буде насправді…
– На сесії 4 жовтня депутати Львівської міської ради прийняли ухвалу, згідно з якою дали вибір бійцям – земля або гроші. Тобто учасники АТО зможуть отримати компенсацію за обіцяну їм державою земельну ділянку – 100 тисяч гривень. Вже минуло два місяці з часу прийняття цієї ухвали. Чого і коли чекати бійцям?
Віталій Свінціцький: – У кожного бійця своя ситуація, свої проблеми. Насправді з прийняттям цієї ухвали міська влада заплутала демобілізованих. У цьому документі є як потрібні зміни, так і те, через що ми були проти. Скажімо, наша фракція вносила поправки, але їх не підтримали. Є такий пункт про “наявність земельної ділянки в Україні”. Ми пропонували його замінити на “наявність земельної ділянки у Львові”. Це не пройшло… Що це означає? А те, що кожен боєць, який подає документи, повинен подати довідку про відсутність у нього такої земельної ділянки. Скільки ж часу знадобиться, аби на всеукраїнському рівні визначити, чи має цей ветеран АТО ділянку, чи ні. Це чиста бюрократія!
Відомо, що загальна сума, яка має бути виділена учасникам АТО цього року, становить 10 мільйонів гривень. Вже працює комісія. Грошову компенсацію отримають сто осіб. Цей список нам мають подати на голосування в міськраду.
Має бути не лише відверта розмова, але й результативна. Хлопці, які повертаються зі сходу, дисципліновані. Вони не сприймають порожніх обіцянок! Має бути дія: сказав – зроби. Обіцянкам бійці не вірять…
Валерій Веремчук: – Про ділянки писали юристи мерії. Писали казуїстично, заплутано… Сподіваюся, що внесемо зміни до цієї ухвали. І ще одне: в місті досі немає чіткої статистики щодо демобілізованих. Хоча й спеціально створена бюджетна установа – Центр надання послуг учасникам бойових дій, в.о. керівника якого є Оксана Рубай. Утім…
Віталій Свінціцький:  – У мене є зауваження до роботи цього Центру. Я як учасник бойових дій не до кінця розумію роль цього Центру. Коли ми його створювали, мету його я цілком розумів. І гроші з бюджету виділили, і приміщення сучасне дали –  на вулиці Пекарській, 41. Всі говорили в один голос, що це має бути майданчик для спілкування чиновників, аби вони чули бійців, демобілізованих, аби ті могли розповісти про свої проблеми, про волонтерів. Як я вже казав, у Львові сформувалася нова соціальна верства населення – бійці, що повертаються з війни. Їх уже тисячі. І до кожного бійця потрібно поставитися індивідуально, назвати йому чіткі терміни. І говорити правду! Чітко і ясно. Не можна людей водити за носа. Обіцяли – виконуйте! Було б бажання. А бажання нема… Кажу, зокрема, про соціальні служби. Чому? Бо це чергові навантаження… 
Даємо шанс роботі згаданого центру, а далі подивимося. Дивує, що хороших, адекватних волонтерів бюрократична машина змінює. Ось це зле. Отож, чиновники мали б чути потреби демобілізованих. Нині центр працює над збором інформації щодо заявок на одноразову допомогу і передає їх далі, зокрема в соціальні служби. Однак немає чіткого алгоритму дій, немає розуміння, як центр повинен працювати. Тому бійці й обурюються, що їх там не розуміють.  Руки у хлопців опускаються… А так не повинно бути!
Валерій Веремчук: – Якщо місто займатиметься популізмом і плутаниною, якщо демобілізованих ганятимуть тижнями чи місяцями по довідки, затягуватимуть бюрократичні процедури, добра з того не буде! Людське терпіння має межу!  
– А чи не хочете ви, пане Валерію, як керівник фракції та ви, пане Віталію, як голова міжфракційної групи з питань АТО ініціювати круглий стіл із міським головою Львова, де будуть чітко окреслені завдання та терміни їх виконання? Чіткість і прозорість  – це ж насправді нормальні речі. Самі бійці нервують, їх питають дружини… Згодом через ті ж нерви демобілізовані, не всі, звісно, починають випивати і не тільки… Чи можна якось зарадити цьому?
Валерій Веремчук: – Ще в цьому році побачимо, чи дійсно сто бійців отримають обіцяну грошову компенсацію. На 2017 рік ми заклали 100 мільйонів гривень. Нагадаю, що, згідно з прийнятою ухвалою, впродовж наступних чотирьох років міським бюджетом будуть передбачені 400 мільйонів гривень на виплати бійцям.
Якщо місто займатиметься популізмом і плутаниною, якщо демобілізованих ганятимуть тижнями чи місяцями по довідки, затягуватимуть бюрократичні процедури, добра з того не буде! Людське терпіння має межу!  
– Чи вже відомо, хто входить до числа тих ста бійців? Чи прозорою і чесною є робота комісії?
Віталій Свінціцький:  – Згідно з ухвалою, прописаний порядок, хто першочергово має бути в цьому списку. До комісії входять представники громадських організацій, які мають причетність до АТО, та працівники Центру надання послуг учасникам бойових дій. Не думаю, що будуть якісь маніпуляції, адже усі всіх знають. Бійці між собою знаються.
– Багато було сказано, багато написано про будинок для бійців на Під Голоском. У цьому році його здадуть в експлуатацію?
Віталій Свінціцький:  – Обіцяли, але не встигнуть. Там чимало проблем з інженерією. Аби відкрити цей будинок, потрібно запустити другу чергу… Мерія чомусь вирішує другу чергу не будувати. Хоча проект є, а коштів на другий будинок немає… 
Мені вся ця ситуація зі житлом  у Львові нагадує колишню ситуацію з ветеранами Афганістану та “чорнобильцями”: обіцяли одне, а натомість… Ми, ветерани АТО, будемо чітко й послідовно відстоювати свої права, ми не повторимо тих помилок, яких припустилися наші побратими “афганці” чи ліквідатори аварії на ЧАЕС, не відстоявши у свій час свої права. Бійці хочуть гідного ставлення до себе з боку влади!
– Скажіть, будь ласка, а чи не пролізуть у списки на виділення землі чи грошей “кількаденні візитери в зону АТО”? Як уникнути цього?
Валерій Веремчук:  – Так, на жаль, є й такі. Знаємо про триденних “візитерів” у зону АТО. Були публічні скандали. Це, звісно, неприпустимо! Думаю, що самі бійці це проконтролюють. Громадські організації стануть тим фільтром, тим запобіжником, який не дозволить такого. Певен на всі сто. Я не виключаю таких спроб, бо людська нахабність безмежна… Думаю, це добре пильнуватимуть громадські активісти. І якщо хтось таки посміє – резонанс обіцяємо!
Віталій Свінціцький: – Повернуся до будинку на Під Голоском. Я як керівник міжфракційної групи з питань АТО буду звертатися до керівника ЛКП “Рембуд” Віктора Писаренка, аби він зробив широку презентацію, що саме вже збудоване на Під Голоском, які виникли труднощі, чому варто будувати другу чергу. Обов’язково мали б бути присутні керівники всіх фракцій, а також депутати з бюджетної комісії Львівської міської ради. Звичайно, ініціюватиму й запрошення преси. Віктор Писаренко мав би чітко і ясно розповісти про переваги й недоліки будівництва. Я  за своєчасне донесення інформації! Бюджетні кошти потрібно мудро рахувати, приймати правильні, логічні рішення!
Розмовляла Ірина Цицак

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7060 / 4.56MB / SQL:{query_count}