А ви пишаєтеся Львівщиною?!

“Пошта” довідалася, чим може похвалитися наш край, що і хто є нашою гордістю і в чому ми кращі за інші області України

Бути першим завжди складно. Важко тримати потрібну висоту і при наближенні конкурентів рухатися вперед. Бути першим зараз – це означає бути новим, неповторним, ліпшим, аніж був вчора. Львівщина чимало всього досягла, але ж планку не можна опускати. І йдеться не тільки про економіку чи про політику, а про людський і культурний фактор, де у нас є невичерпні ресурси, багатющі надра – лиш би їх не втратити, не злякати, не розгубити і не занапастити. 

фото: прес-служба ЛОДА (2), Олег Рудницький
Наш, львівський, край може багато чим похвалитися: у 1895 році у Львові вперше в Україні назвали вулицю ім’ям Тараса Шевченка. Феномен свого часу. А ще стільки у нас було винаходів! Саме у місті Лева започаткували перший в Україні міський телефонний зв’язок, також уперше в Україні почала діяти кінна станція швидкої допомоги. І у нас поїхав перший електричний трамвай, один з перших у Європі. Усі знають, що гасову (нафтову) лампу вперше засвітили у Львові фармацевти Йоган Зег та Ігнаци Лукасевич. І вже у 1858 році започаткували перше в Україні газове освітлення вулиць.
За перші десять років незалежності на Львівщині було збудовано рекордну кількість церков в Україні – 280. Взагалі ми вміємо бути першими. Як писала “Пошта” у матеріалі “Тіко ві Львові”, львів’яни перші у світі літали на повітряних кулях,  що вперше у Львові відбулися футбольний і хокейний матчі, що у нас діяв перший міський театр в Україні, зараз це театр імені Марії Заньковецької, що у нашому регіоні вперше збудували залізницю із сполученням Львів – Перемишль, що перша міська пошта теж була у Львові, яка регулярно доставляла листи для мешканців міста з усіх куточків Європи. На думку приходить батярська пісня “Тільки у Львові”… Тема першості надихнула “Пошту” зробити опитування, які ж є причини пишатися нашим краєм. 

Олег Синютка, голова Львівської облдержадміністрації:
– Дуже мало людей взагалі задумується, чим наша область унікальна і чим можемо пишатися. Горджуся Львівщиною, тому що тут надзвичайні люди, тому що саме з цього району завжди йшло відродження України, тому що це наша маленька Батьківщина! Завжди, коли приїжджає хтось, хто ще не був у наших краях, то показую насамперед архітектуру. Наступне – завжди розповідаю про історію і про традиції. Безсумнівно, ми можемо пишатися нашими дітьми, які найкраще складають ЗНО, паралімпійцями та їхніми спортивними здобутками… Яку би галузь не взяти, то насправді жителі Львівщини є найкращими. Торік і цього року кількість доріг, які відремонтовані в області, – найбільша в Україні. Але ми на це не зважаємо, не дивимося назад, тому що хочемо, аби наші дороги відповідали європейським стандартам. І ми це обов’язково зробимо.
Володимир Гірняк, заступник голови Львівської облради:
– Львівщина для мене – на першому місці. Наша область – це корені українства, бо саме зі Львова йшли усі поштовхи до справжньої незалежності. Кінець 80-их-початок 90-их років, Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2013-2014 років – ті процеси, які потім йшли на всю Україну, стартували зі Львова. Львівщина – це культурна столиця нашої держави, тобто більшість пам’яток архітектури зосереджені на наших теренах. Наш регіон має свій особливий дух, навіть шарм. На Львівщині живуть працьовиті люди, які є європейцями, які передають свою європейськість іншим, діляться своїми цінностями. Не хочу казати, що ми хвалимося перед іншими. Ми працюємо. І працюємо на розвиток, незалежно від служб і політичних кольорів. Ми першими запустили конкурси на призначення керівництва комунальних установ, а також конкурс мікропроектів. Ми, як обласна рада, перші запустили механізм Prozorro. Стараємося чітко і якісно працювати. Розрізнення “кращі” і “гірші” неправильне, оскільки ми всі є громадянами України, тому маємо все зробити, щоб наша держава процвітала.
Наталія Хмиз, директор департаменту агропромислового розвитку Львівської облдержадміністрації:
– Можу сміливо говорити про те, що Львівщина завжди пишається своїми працьовитими людьми у селі і взагалі сільськогосподарським напрямом! Зараз можемо тішитися, що по-справжньому відновлюється сільськогосподарське виробництво, відроджуються підприємства, з’являються інвестиції у сільське господарство. Також у нас відкривають нові робочі місця, інноваційні об’єкти харчової промисловості, збільшують виробництво продукції, до того ж нішової, з доданою вартістю. Лише за минулий тиждень (звичайно, що був підготовчий процес) відкрили фрукто­сховище у с. Новосілки Буського району на 2 тис. тонн фруктів. Це тепер завдання не лише виростити яблука, але й зберегти їх (а це додана вартість для наших виробників, які можуть отримати більший дохід). Найголовніше, що постійну роботу мають близько 20 осіб. Тобто у селі, де розташоване це підприємство, це великий поштовх для деяких сімей і для розвитку території. Також минулого тижня відкрили тваринницький комплекс у с. Батятичі Кам’янка-Бузького району, що спеціалізується на вирощуванні поросят. Це можливість продукувати і продавати 100 тисяч товарних поросят на рік. Це генетично правильно сформовані, якісні і здорові тваринки. Підприємство не є лише комерційним, а інноваційно правильним. Зрештою на старті, коли підприємство починає свою діяльність, вже є робочі місця для близько 50 осіб. На днях у с. Нижнє Гусне Турківського району відкрили нове молокопереробне підприємство. Якщо люди сьогодні інвестують у такі напрямки, то це неймовірна причина, щоб пишатися! Адже це сироваріння, відродження традицій, які були споконвіків на Турківщині. Знову ж таки – це додаткові робочі місця і розвиток цих територій. Можна сказати, що маємо чим гордитися. Все ж найбільша наша цінність – це сільське населення. Коли приїжджають в інші області, особливо у Центральну чи Південну Україну, то там великі простори, де вирощуються зернові, але там немає майже людського потенціалу. Великі компанії обробляють все те, що йде на експорт. У нас дуже якісні ґрунти, щоб вирощувати органічну продукцію, ягідні, овочеві культури, сади. Усі ці напрямки дають більше як прибутку для виробників, так і для тих, хто інвестує у цю сферу. Майже щотижня відбуваються делегації у Львівську обладміністрацію і на кожній такій зустрічі піднімають питання інвестицій в агропромисловість краю. Інтерес до нас високий, а все тому, що маємо родючі ґрунти і працьовитих людей, які готові долучатися до цього напрямку. Ми зацікавлені у переробних круп’яних, макаронних підприємствах, у тепличних комплексах. Інтерес є не тільки з нашого боку, але й з боку іноземців.
Галина Терещук, власний кореспондент Радіо Свобода:
– Насправді мо­жу пишатися нашою областю 50/50. Адже ті ас­пекти, яки­ми пишається багато хто, вважаю нормою. Нормою є те, що у нас спілкуються ук­раїнською мовою, те, що люди зберігають культуру і традицію. Це все – норма, а тому цим ми не маємо пишатися. Ми живемо у гарному географічному розташуванні, але це не наше досягнення. Я буду пишатися своїм краєм тоді, коли люди стануть мудрими, коли вони будуть з розумом голосувати на виборах, коли вони не будуть купуватися за поїздки у Ізраїль, наприклад, коли люди будуть відстоювати свої права, коли вони не плюватимуть на асфальт, коли будуть відстоювати дитячі майданчики і гуртом збиратися, домагатися, аби ці майданчики були гарні. Я буду гордитися тоді, коли люди не дозволятимуть робити безчинство владі чи політикам у своїх селах, містах і країні загалом. Наразі ми робимо перші невеличкі кроки. Решта – наша архітектура, наша природа – це не наша заслуга. Я люблю свою область, але я не можу пишатися деякими людьми. Хочу, щоби наші жителі позбулися рабського мислення і не чекали на манну небесну, а самі починали робити і змінювати ситуацію! Бо від кожної людини, яка живе у певному регіоні, залежить те, яким він буде. Наразі нам ще рости і рости, виховуватися і виховуватися. Я не пишаюся тим, що наші мешканці мають під боком замки, костели і церкви, які руйнуються, і до яких всім абсолютно байдуже. Не пишаюся високими парканами, не пишаюся тими людьми, які на своєму подвір’ї роблять лад, а що за подвір’ям – їм байдуже. Єдине, чим пишаюся, а точніше ким, це люди, які не побоялися, піднялися і пішли, не думаючи про пільги, не думаючи ні про що. Вони взяли зброю і пішли захищати свою країну. Горджуся окремими людьми, які повернулися з фронту і не впали, а піднялися, об’єдналися і роблять справи не задля чогось корисливого, а роблять, щоб змінити Україну. Пишаюся справжніми людьми. І вони, на щастя, є. На жаль, у загальному суспільстві справжні люди не цінуються. Наші бійці і наші волонтери з Львівщини – це ті люди, які перші йшли, які до сьогодні допомагають. Це справа, гідна подиву, а не тільки нагоди гордитися. Є волонтери, які після роботи сидять і ліплять вареники, збирають одяг, приносять гроші. Ці люди викликають пошану, їх треба відзначати і шанувати, бо вони справжні і на них тримається суспільство.
Ірина Яремко, волонтер, співкоординатор Центру забезпечення військових “Народної Самооборони” Львівщини:
– Дуже багато речей, якими можу пишатися, але найголовніше – це люди-патріоти. Можливо, це банально, але насправді так і є. Починаючи з Майдану, львів’яни є першими. Вони не припинили своєї діяльності і досі. Найбільше, що мене вражає і чим я пишаюся, – це наші пенсіонери – люди, які ділилися фактично останнім і досі регулярно приходять і допомагають армії. Наступне – наші діти, школярики, котрі вже зараз є великими патріотами і розуміють, що вони своїми малюнками допомагають і піднімають бойовий дух наших вояків. На днях хлопці з Кримського отримали передачу від львів’ян. Найперше, про що говорили хлопці, це про дитячі малюнки. Тобто це дійсно допомагає їм триматися на передовій. А дітей, очевидно, виховують у патріотичних сім’ях, з ними працюють патріотичні вихователі, вчителі. Наша гордість – це добровольці, які з часів Майдану зібралися і одразу поїхали на схід без жодних зобов’язань перед кимось, але з обов’язком перед собою і державою. Їхній бойовий дух на висоті, вони налаштовані на позитив і тільки на перемогу. Безумовно, дякую Богові, що живемо на такій гарній землі і це не обмежується тільки Львівщиною. Наш край є культурним, чудовим, зі своїм колоритом, традиціями. Мені тут комфортно і добре, є усвідомлення, що це рідна земля. Жодні обставини не змусять звідси переїхати.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9388 / 4.48MB / SQL:{query_count}