Львів: провінційність vs авангард

Як містянам почуватися не просто жителями, а співвласниками міста, як створити середовище, де можуть розвиватися успішні та задоволені люди. Чи справді місто відкрите для львів’ян, а не тільки для світу?

У рамках Форуму видавців проходив тематичний форум “Місто”, де учасники заходу заговорили про Львів не як про місто для туристів, а про місто для львів’ян. Упродовж кількох днів за одним столом збиралися урбаністи, архітектори, науковці, соціологи, митці, культурологи, історики, підприємці, активісти – усі, хто творить місто та активно долучається, щоб Львів якісно вирізнявся на світовій мапі. 
У суботу, 17 вересня, відбулася дискусія на тему: “Львів: провінційність vs авангард”. Головні питання, які порушили під час зустрічі: як Львову розвиватись на мапі України; Львів задає тонус іншим містам України чи живе своїм, окремим, життям? Різні погляди ззовні і зсередини. Спікерами дискусії були: Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку та Вікторія Бриндза, соціолог. 

Куди рухається Львів у глобалізованому світі?

Андрій Москаленко, заступник міського голови Львова з питань розвитку: “Усі говорять про нові погляди з боку індустрії, переформатування їх, але насправді за кожною індустрією стоїть конкретна людина, яка творить. Форум видавців відбувається 23 раз, тому що є конкретна людина, яка своєю величезною енергією його готує. Але щоб були ці люди, то повинно бути відповідне середовище, у якому вона може проявитись, або знайти собі партнерів, або… просто у ньому загинути. Ми маємо створити таке середовище, що дасть людям, які мають потенціал, для початку залишитися у Львові і відкрити свої можливості у нашому місті. Ми зараз дійсно конкуруємо із провідними університетами, тому що кордони зараз не такі, як були 20-30 років тому, вони зараз уявні. Зараз цінуються ті міста, які мають правильні середовища для розвитку. Є така думка, що де буде більше “силіконових долин”, такі міста будуть успішними”. 
Лозунг “Львів відкритий для світу” вже себе вичерпав. Нам треба заглянути трохи далі і зробити все для того, щоб у цьому місті хотілося жити 
Назва “Силіконова долина” у наш час стало прозивною і позначає певну територію, на якій сконцентровані об’єкти електронної й комп’ютерної індустрії, зону високих технологій. Однак у світі існує лише одна справжня Силіконова долина і простягнулася вона в південній частині району затоки Сан-Франциско, в північній Каліфорнії. Зараз на території долини знаходиться 20 найбільших світових компаній, що займаються сферою високих технологій, тисячі різних фірм і підприємств.

Культура і освіта – основні драйвери

Андрій Москаленко: “Якщо йдеться про Львів, то нам треба робити акцент на середовищах, у яких ключовими мають бути люди, монополізм влади у таких випадках зайвий. Наше завдання, щоб у найближчі 10-20 років розвинути такі середовища в культурі, освіті – двох найосновніших драйверах. До освіти може бути багато зауважень, але наші учні – лідери ЗНО, на шаховій олімпіаді в Баку наші чоловіча і жіноча збірні посіли 2 і 3 місця – це найрозумніші люди. Люди, завершивши певні факультети, перекваліфіковуються, бо розуміють, що їхні спеціальності застаріли. Тобто, освіта дає змогу бути драйвером. 
Маємо перестати дивитися на людей, як на електорат, який ставить галочку на виборах. Маємо ставитися до людей як до співвласників міста, які живуть і хочуть, щоб місто розвивалося, хочуть, щоб його капітали примножувалися, а не вичерпувалися
Якщо ж говорити про культуру, то тут ще більше треба докласти праці, оскільки ця індустрія передбачає зв’язок між багатьма чинниками. Наприклад, у нас є вулиця Стрийська, зокрема район автовокзалу, де мали будувати відділення поліції, яке зараз перебуває у стадії замороження. І поблизу нього є найбільша бібліотека, яка взагалі є у Львові, яку відвідує шалено велика кількість дітей, що живуть поблизу. Цей район не можна назвати депресивним, але він специфічний. Ми зараз робимо експеримент у цьому районі, щоб зв’язати активно індустрію культури. Довкола бібліотеки облаштовуємо невеликий громадський простір, який мав би працювати у тандемі з бібліотекою зсередини. Другий етап – плануємо залучити компанії, які забезпечили б книгозбірню певними новинками. Також хочемо, щоб до цього долучилися університети як інституції, тому що дитина, яка має сім років, коли приходить у бібліотеку, щоб почитати чи побавитися на комп’ютері, зможе отримувати більше. Насправді дитина має у добу 24 години, і від нас залежить,чи ми їх наповнимо, як облаштуємо середовище для звичайної маленької дитини. Разом із різними інституціями хочемо побачити, що з цим експериментом буде через рік, яким чином зміниться ставлення дітей до бібліотеки. До слова, цю книгозбірню плануємо зробити профільною. Тому освіта і культура – це два керунки, на яких треба найбільше акцентувати. У нас завдання – створити середовище, у якому з’являтимуться класні і успішні люди”. 

Кооперація міст

Андрій Москаленко: “Сьогодні меж немає. Щоденно є змога спілкуватися з представниками різних міст з різних питань, де є обмін інформацією, де є єдність у виконанні тих чи інших проектів. Кожного дня посадовець розглядає багато питань, на яких треба накласти резолюцію, підписати їх, а це займає багато часу. Спілкувалися зі швецькими партнерами і з’ясували, що одне українське місто два роки тому почало також працювати над таким проектом, ми з ними скооперувалися і виявилося, що зробили краще, аніж вони. Але ми б не зробили цього проекту, якби не були партнерами з іншими містами.

фото: прес-служба ЛМР
Днями відкрилося авіасполучення Вільнюс-Львів, ціна у ньому конкурентна з автобусними маршрутами. Але якщо ми хочемо будувати інакшу дистанцію, то це може буде Львів – будь-яке місто, але без кооперації міст цього не вийде. Нам критично потрібно творити історію успіху, але у жодному випадку вони не мають бути прив’язані до конкретної інституції, вони повинні бути прив’язані до людей. Ми не маємо когось обмежувати і вказувати, що потрібно робити тільки так, а не інакше. Цьогорічний Форум відрізняється від торішнього, тому що існувала велика кількість подій довкола Форуму. Відкрилася велика локація парк “Знесіння”, де було багато презентацій у рамках книжкового ярмарку”.

Місто – це наше спільне надбання

Вікторія Бриндза, соціолог, учасниця Несторівської групи: “Я львів’янка і мені не байдуже, що буде з моїм містом. Якщо ми говоримо про відкритість, то забуваємо, що вона передбачає інші правила гри, інші умови. І якщо говорити про роль особистості, то незалежних майданчиків для обговорення не було би, якби Олександра Коваль не наважилася би відпустити Форум видавців та дозволити реалізуватися іншим ініціативам.
Якщо людина не має львівського походження, але вона хоче працювати у нашому місті, то треба дозволити їй бути львів’янином за покликанням
Змінилася функція та ідея Форуму. Якщо ж 23 роки тому не було книжок, то функція першого Форуму – дати до них доступ. Але доступ до книг зараз є. Якщо ми відвідуємо і скуповуємося на ярмарку, то чи тим не обрубуємо функцію книгарень. Ми маємо перестати думати як міська влада, коли можемо визначати щось для людини, яка живе у Львові. Ми маємо перестати дивитися на людей як на ресурс, як на електорат, який ставить галочку на виборах, а маємо ставитися до людей як до співвласників міста, які живуть і хочуть, щоб місто розвивалося, хочуть, щоб його капітали примножувалися, а не вичерпувалися. Конструктивно можна покритикувати ідею створення середовища, але це живий процес. Для того, щоб воно було, треба покращувати умови життя, упроваджувати більшу відкритість, більшу прозорість. За результатами муніципального дослідження Львів не був найкращим навіть серед міст України ні за якістю життя, ні за задоволенням жителів. Маємо Івано-Франківськ, який активно наступає на п’яти з погляду освітнього, інтелектуального розвитку. Той самий Івано-Франківськ є прикладом розвитку підприємницького, середовищного потенціалу. Тому, маючи бонус у тому, що немає війни, маємо найбільш безпечний регіон, мусимо максимально це використовувати, думати про те, якою буде країна і Львів. Варто спробувати дивитися дальше у майбутнє, дальше ніж каденція, думати про самоосвіту, але у рамках міжнародних рейтингів, що вимірюють розвиток когнітивних навичок, що передбачає не повторення знань, а розвиток мислення”. 

Як зробити Львів конкурентним?

Андрій Москаленко: “Рада конкурентоспроможності збирається раз у квартал. Якраз наступним кроком має бути розгляд стратегії розвитку міста. Треба визначити переваги Львова і виявити, чим ще може приваблювати місто. Виклики можуть давати нам перевагу на 10-20 років. Той самий туризм має не зовсім правильне сприйняття в індустріальному плані. Насправді він дає Львову можливості створювати швидкі робочі місця, але це питання семирічної давності. Ми робимо зараз акцент на інші речі, оскільки туризм у світі шаленими темпами почав розвиватися, великі відсотки вкладають у його розвиток, але не більше 50% йде на відпочинковий туризм, тому що паралельно розвивають бізнес-туризм. Це коли залучають науковців, приїжджають експерти у певній галузі, як це відбувалося у рамках ІТ Арена. Виступають відомі і знакові спікери на організованих конференціях. Такі заходи дають місту величезний прибуток, і це є одним з видів туризму. Потрібна якісна експертиза з погляду освітніх, наукових інституцій нашого міста, тому що саме це може давати поштовхи. Ми маємо бути гнучкими і готовими до змін, навіть у львівських університетах зникають одні спеціальності, натомість з’являються інші. Бізнес-туризм також буде не таким через 5-10 років, треба слідкувати за трендами”.

Спробувати відкритися

Вікторія Бриндза: “Якщо людина хоче приїхати до Львова і тут працювати, то вона зіштовхується з певними рамками. Такі рамки треба випрацювати, щоб вони були доступними. Якщо людина не має львівського походження, але вона хоче працювати у нашому місті, то треба дозволити їй бути львів’янином за покликанням. Неправильно казати, щоб люди у Львові залишалися, а обирали наше місто для саморозвитку і самореалізації. Взагалі слово “залишатися” має у собі якусь вимушеність”.
Треба покращувати умови життя, упроваджувати більшу відкритість, більшу прозорість
Андрій Москаленко: “Рамки мають бути, але все-таки більше потрібні середовища. Я обрав слово “залишатися”, тому що має складатися ситуація, яка буде майбутньою основою розвитку Львова. Статистика свідчить, що упродовж останніх 10 років львів’яни покидають місто і їдуть за кордон (і це не враховуємо студентів, які їдуть навчатися, наприклад, до Польщі). Мова про містян, які поїхали на роботу в Італію, Іспанію, Португалію. Ми маємо жити з реальністю, що дуже багато людей отримують мінімальну заробітну платню. Рамки можуть бути, але ми не можемо заплющувати очі на певні елементи. Все, чого нам зараз бракує, це: спільне думання і спільна праця”. 
Вікторія Бриндза: “Має бути плюралізм і свобода, але так чи інакше вони обмежуються. Є неписані правила, певні домовленості, різні складові, але це частина нашої культури, ми не можемо цього позбутися. Важлива річ, яка не створює середовище, а навпаки його руйнує, це те, що центр міст не є для львів’ян, інтелектуальне середовище переходить в УКУ”.

фото: Марічка Ільїна

Яким є Львів: традиційним чи відкритим?

Вікторія Бриндза: “Декілька речей треба відокремлювати: активність і неспроможність. Порушується питання безпеки, оскільки чим більше у нас відчуття небезпеки, тим більше нам загрожує. Львів має добрі показники. Що заважає спільним діям? Відрив від реальності. Навіть якщо взяти позицію міського голови, то по змісту вона ліберальна, а по формі – консервативна. Це нам дає не визначення, яким є Львів: традиційним чи відкритим. Також йде мова про цінності, переконання. Нам потрібно випрацювати спільну позицію не для того, щоб об’єднуватися, а для того, щоб бачити, куди ж нам рухатися і яке місто ми хочемо мати. Львів’яни мають свої певні особливості, відмінні від жителів інших територій, регіонів, ми більше розслаблені, можемо думати, вимріювати. Однозначно є брак спільної озвученої позиції. Лозунг “Львів відкритий для світу” вже себе вичерпав. Просто відкрити двері і запрошувати зайти – цього недостатньо. Нам треба заглянути трохи далі і зробити все для того, щоб у цьому місті хотілося жити”. 

Високі планки, щоб місто стало помітним

Андрій Москаленко: “15 вересня завершився прийом заявок партисипативного бюджету, де Львів отримав найбільшу кількість проектів серед усіх міст України. Насправді феноменальним є не те, як цей процес працює, а питання, якого ажіотажу це набуло. Багато проектів стосуються молоді. Ці проекти виконують функцію об’єднання людей і створення необхідних прецедентів. Урбаністика і утворення громадських просторів – це виклики, що з’явилися торік, але щороку повинні з’являтися нові. Сьогодні треба думати над тими інструментами, які будуть актуальними завтра”.
Ми маємо бути гнучкими і готовими до змін
Вікторія Бриндза: “У нас за останні роки розвинулася навичка сидіти на двох стільцях, а зараз настав той небезпечний момент, коли стільці роз’їжджаються, і в нас є ризик провалитися. Щоб знайти щось нове, чимось потрібно пожертвувати (принципами чи певними уявленнями). Наприклад, ОСББ існує автономно від міста, декларується окремо. Але саме на цій платформі відкриваються речі не завжди прозорі, пов’язані з минулими ЛКП. Цікаво, як ми можемо уникати старих схем, домовленостей, стати більш відкритими і прозорими. Зараз є проблема з університетами, коли не було замовлено держзамовлення, тобто коли є бюджетні місця, а студенти не прийшли. Коли виступають ректори, голосять, що нищиться вища освіта, що студенти не прийшли до них, а самі не усвідомлюють, що є конкуренція, що є бажання студента. І якщо немає попиту, то означає, що пропозиція не така. Також можна порушити болісну тему зі сміттєзвалищами. Треба дати можливість громаді вирішувати проблеми, а не владі вирішувати проблему для громади . Це відмінні речі. Ми переходимо від того, що мешканець є ресурсом, а йдемо до того, що він є об’єктом. Чи готові, спроможні помогти містяни? Спроможностей жителів чимало: конструктивно взаємодіяти, вести діалог. Ми не маємо почуватися простими жителями, маємо бути співвласниками міста”.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8285 / 4.51MB / SQL:{query_count}