Ангели-охоронці за номером 101

Сьогодні, 17 вересня – День рятувальника. “Пошта” довідалась, хто ці люди, які готові щодня рятувати інших, ризикуючи своїм життям

У день вшанування ікони Божої Матері “Неопалима купина” – 17 вересня рятувальники України відзначають своє професійне свято. Цю ікону з давніх-давен вважають оберегом від пожеж та інших стихій. Та коли вогонь уже над головою чи вода під ногами, тоді ми із проханнями про порятунок звертаємося до рятувальників.  
Напередодні в Головному управлінні ДСНС України у Львівській області відбулися урочистості з нагоди професійного свята. У своєму вітальному слові до львівських працівників рятувальної служби Олег Синютка, голова Львівської облдержадміністрації, зауважив, що сьогодні в українському суспільстві таки бракує уваги і поваги до праці рятувальників, які чи не щодня ризикують життям: “Ми, на жаль, упускаємо момент виховання в наших громадян ще змалечку пошани до рятувальника, тому що згадуємо їх тоді, коли є проблема”.

Який він – ідеальний рятувальник?

У Головному управлінні ДСНС України у Львівській області працює близько двох з половиною тисяч рятувальників. Водночас у Львові розташований один із чотирьох професійних навчальних закладів, які готують фахівців для ДСНС, – Львівський державний університет безпеки життєдіяльності. 
“Рятувальник – це людина, готова жертвувати собою задля інших. Це ті, кого називають мужніми та сміливими. Це люди, які розуміють, що таке життя, для чого воно дане Богом і що робити, якщо хтось у небезпеці. Далеко не кожен наважиться піти працювати рятувальником. Із тією зарплатою, яку маємо сьогодні, є подекуди недобір, переважно серед водіїв”, – зауважує Сергій Дмитровський, начальник ДСНС Львівщини.
На Львівщині працює близько 2,5 тисячі рятувальників
З його слів, ті, що таки наважилися працювати у ДСНС, справжні професіонали своєї справи, бо лише за добу в середньому в області пожежно-рятувальні підрозділи здійснюють 50-60 виїздів. “Перед тим, як прийти на роботу у рятувальні служби, всі проходять певний відбір. І якщо вони таки стають частиною команди ДСНС, рятувальники постійно зайняті собою – у них чи не щодня заняття. “Надзвичайники” постійно відшліфовують свою майстерність – їм потрібно бути готовими до всього. Люди знають, що є номери телефонів 101 та 112, а коли звертаються на ці номери, певні, що у відповідь їм хтось обов’язково відповість і приїде на допомогу”, – каже “Пошті” Сергій Дмитровський. 
Рятувальник Андрій розповів  про свої щоденні обов’язки і зауважив, що працювати в службі надзвичайних ситуацій справді непросто, але професія рятувальника потрібна всім: “Працюємо по змінах цілодобово. Після того, як приходимо в частину, переодягаємося, маємо свій розпорядок дня, заступаємо на караул, йдемо на заняття. Також постійно вдосконалюємо практичні навички”, – пояснює він. 

Головне зберегти людські життя

Начальник ДСНС Львівщини Сергій Дмитровський наголосив “Пошті”, що за 20 років функціонування служби порятунку “надзвичайники” неодноразово потрапляли в складні ситуації, а також нагадав кілька історій, у ліквідації яких брали участь львівські рятувальники.
“Головне завдання кожного з нас – це порятунок людей. Пригадайте, як горіла львівська нафтобаза, пригадайте трагедію в Ожидові, де горіли вагони із фосфором. Пам’ятаємо злагоджені дії, коли на вулиці Костюшка вибухнув житловий будинок, з-під уламків якого довелося рятували людей. Чи не остання й найтрагічніша історія – пожежа на Грибовицькому сміттєзвалищі. Повінь, заметіль, пожежа – все це, як то кажуть, у нашій компетенції. Головне, що від нас вимагають, це  врятувати людей”, – веде далі Сергій Дмитровський.

фото: прес-служба ДСНС у Львівській області (2)
Проблем в управлінні ДСНС справді вистачає. Зі слів співрозмовника “Пошти”, питання тут і в заплатах, і в технічній базі. “На моє переконання, як у державі, так і в області необхідно піднімати роль добровільних організацій, рятувальних служб, як це є у Європі. Перше, що хотілось би перейняти в закордону, це техніку. Бо наше технічне забезпечення, скажімо так, не зовсім відповідає сучасним вимогам: 80 відсотків техніки, яка є у підпорядкуванні ДСНС Львівської області, уже застаріла. Зазвичай це техніка, що залишилась після розпаду СРСР. Хоча подекуди й маємо сучасні машини. У області є програми, які фінансуються європейською стороною. Торік отримали п’ять нових автомобілів, мерія дала нову драбину довжиною 50 метрів. Маємо комплекс хімічного обладнання. А раніше цього не було, коли, до слова, була аварія в Ожидові”, – пояснює Сергій Дмитровський.
80% техніки, яка є в підпорядкуванні Львівської області, уже застаріла
Ще більшою трагедією стала пожежа на Грибовицькому сміттєзвалищі, під час якої загинули три співробітники ДСНС. 15 вересня Ростислав Дацків, заступник міського голови Львова з економічних питань та містобудування, повідомив, що за рішенням ЛМР сім’ям трьох рятувальників, які загинули під час обвалу на Грибовицькому сміттєзвалищі, виділили три двокімнатні квартири. 
Нагадаємо, що 28 травня почалася пожежа на Грибовицькому сміттєвалищі, а 30 травня стався зсув відходів, під який потрапило троє рятувальників. Трагедія забрала життя 32-річного старшого лейтенанта Андрія Вненкевича, 28-річного капітана Юрія Рудого та 27-річного сержанта Богдана Юнка. Ще одна людина вважається зниклою безвісти… 
Сподіватимемося, що ікона Богородиці “Неопалима купина” збереже інших рятувальників!

Тарас, 35 років, підполковник служби цивільного захисту, м. Львів:
– Так склалося життя, що ця професія справді припала мені до душі. Спочатку вступив у Львівське пожежно-технічне училище, після чого у місті Золочеві працював начальником караулу, а тепер уже підполковник служби цивільного захисту. У нашій професії головне – безкорисливість і бажання робити добрі справи. Бо ж біда, як кажуть, не дрімає, і бувають різні життєві ситуації. Усі ми рано чи пізно потребуємо чиєїсь допомоги. Один із найнебезпечніших моментів, який я ніколи не забуду – це аварія в Ожидові, коли перекинулись цистерни з фосфором. Пригадую, як тоді люди були налякані, як втікали куди подалі і залишали свої домівки. Але нам про страх думати ніколи: просто йдеш вперед і виконуєш поставлене завдання.
Андрій, 43 роки, старший водій, м. Городок:
– У минулому я – зв’язківець, 16 років прослужив в армії. Після того, як закінчився контракт, не захотів знову його підписувати, бо практично цілими днями мене не було вдома. В цей час у районі була вакансія водія аварійно-рятувальної машини. Досвід водіння мав, закінчив ще підготовчі курси і ось уже як сім років працюю у ДСНС. Не шкодую, бо за цей час багато навчився, побачив. Армія і рятувальна служба – різні речі. Остання дає змогу бодай вдома частіше бувати. Та у кожній роботі є свої переваги і недоліки. Часто люди не розуміють, що таке рятувальна служба. Подекуди питають: “А скільки будуть коштувати ваші послуги?”. Працюємо в районі, де наш підрозділ обслуговує села, які віддалені іноді на 20 кілометрів. Пригадую, один із найнебезпечніших наших виїздів: нам повідомили, що горить автомобіль. Як дізнались пізніше, у ньому були два кисневі балони і шість балонів пропану. Та шукати нової роботи не збираюсь, бо ще чекаю на покращення. Звичайно, хотілось би оновленої матеріально-технічної бази і більшої зарплати. Працівників особового складу нам дуже не вистачає, бо ж на зарплату, яка в середньому становить 3,5 тисячі гривень, сьогодні не так просто прожити, тим більше, якщо маєш сім’ю.
Ігор, 46 років, командир одного із підрозділів рятувальної служби, м. Львів:
– Уже 23 роки працюю рятувальником, хоча за освітою – наладник верстатів числового програмного управління. Чому пішов працювати рятувальником? У 1990-х роботи не було, а у цій сфері як-не-як, але таки якесь фінансування було, видавали пайки, мали посвідчення, які давали право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті, а ще мали пільги на комунальні послуги. Тепер усього цього не маємо. За сумлінну працю маю три відзнаки від керівництва ДСНС. Ще років 10 тому були думки залишити цю роботу, але вже чекатиму пенсії, хоча кількість років трудового стажу, який дає нам право швидше йти на пенсію, постійно “піднімають”. Працювати рятувальником нелегко – небезпека у нашій роботі чатує постійно. Та й зарплати в нас маленькі, і надто багато маємо обов’язків: ДТП, пожежі, повені. Подекуди складається враження, що існує лише служба порятунку. За зміну можемо мати 4-5 викликів, а буває, що немає жодного. Раз на раз не припадає. Ось тому рятувальників в Україні не вистачає і причини цього всім зрозумілі.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.3162 / 4.44MB / SQL:{query_count}