Шанс на відродження “Львова”

“Пошта” довідалась, наскільки успішними є кроки з відновлення колись популярного кінотеатру

фото: Олег Огородник (2)
Запеклі кінолюбителі та й не тільки, знають, що нема нічого кращого, ніж “зустрічати” прем’єру фільму не вдома, а власне у кінотеатрі – тут і звук, і загалом атмосфера справді особливі, тож і емоцій традиційно більше. Та й ходити у кіно завжди було модно. Втім зараз львів’яни частіше ходять до кінотеатрів, що знаходяться у великих торгових центрах, які вже стали своєрідними центрами дозвілля. У традиційні кінобудівлі ходять менше. 
У місті є шість класичних  кінотеатрів, найвідоміші з них: “Кінопалац Коперник”, “Кінопалац імені О. Довженка”, “Кінопалац” на вул. Театральній,  “Київ”, “Сокіл” і зрештою кінотеатр “Львів”. Останній має власну історію і самобутність. 

Павільйон науки і техніки

Кінотеатр “Львів” був збудований у 1960 році як павільйон науки і техніки  і став першим широкоформатним кінотеатром в Україні зі стереозвуком. Його зал розрахований на 760 осіб – це один із найбільших міських кінотеатрів. Львів’яни середнього та старшого віку чудово пам’ятають, як у старі добрі часи під час гучних прем’єр тут збиралися цілі аншлаги. Його розташування посеред парку, низька ціна квитків та непоганий (у минулому) репертуар робили “Львів” бажаним відпочинковим об’єктом.  
Його зал розрахований на 760 осіб – це один із найбільших міських кінотеатрів
Проте останні роки для кінотеатру вкрай невтішні: будівля потребує ремонту та фінансування, відсутність належного репертуару та відверто застаріле обладнання (навіть на екранному полотні видніються дірки). Про цей кінотеатр сучасна молодь знає мало, не те, що колись…
“Пригадую, як до кінотеатру йшло багато  людей, а у самому залі часто не вистачало місць для глядачів, тож доводилось доносити крісла. Не хотілося б, щоб кінотеатр просто так зник iз пам’яті міста. Нехай це буде щось нове, дещо змінене, проте кінотеатр повинен жити!”, – розповіла “Пошті” 70-річна львів’янка Надія Княжицька. 
Водночас молодь, яка раніше і ходила до “Львова”, зараз перестала. І має на це свої причини. “Я любив ходити до кінотеатру “Львів” улітку. Там дешеві квитки і приємне місцезнаходження. Якщо з нього справді зроблять осередок кіномистецтва та арт-хаусного кіно, це буде справжнім порятунком. Можливо, це навіть краще відповідатиме атмосфері парку, тим паче, що схожі ноу-хау завжди цікаві мені та моїм одноліткам!”, – запевняє львівський студент Ярема. 

Реконструкція кінотеатру “Львів” коштує близько 32 мільйонів гривень

Один iз варіантів: інтерактивний кінотеатр

Якщо чимшвидше не взятись за відновлення  кінотеатру, він і зовсім занепаде. Тож не дивно, що активісти всіма силами намагаються його врятувати. Створена в червні 2015 року ініціативна група порятунку кінотеатру “Львів” намагається, на противагу песимістичним закидам, віднайти спосіб відродити об’єкт. Ініціаторами проекту відродження кінотеатру “Львів” є команда кінофестивалю WIZ-ART, продакшн-студія OFF Laboratory, ГО “Зайняти кінотеатр “Львів”, концертна агенція Sviat promo та заступниця директора департаменту розвитку Львівської міськради Олександра Сладкова (розробник проекту-переможця зі створення унікального простору для кіноманів на місці занедбаного кінотеатру).
Василь Босович, директор та художній керівник української кіностудії “Галичина-фільм”, у ефірі програми “Паралелі” наголошував на перетворенні кінотеатру на інтерактивний центр задля вдоволення потреб молоді: “Дотепер саме підлітки робили кіно прибутковим, проте з появою комп’ютерів з’явилась можливість грати в інтерактивні ігри та знімати власне кіно, тож кінотеатри вже не є такими привабливими. Кінотеатр “Львів” повинен стати кіноконцертним комплексом”.  
Кінотеатр “Львів” повинен стати кіноконцертним комплексом
Власне, раніше кіно­театр уже був інтерактивним, адже на нижньому поверсі були розташовані гральні автомати для дітей, проте для сучасних реалій вони звісно ж застарілі. Звучали пропозиції щодо перетворення кінотеатру на тематичний музей історії кіно, а також створення кіноклубу. Василь Босович також неодноразово наголошував на перетворенні “Львова” на осередок відродження кінокультури у Львові: “На основі цього кінотеатру ми можемо реформувати кіногалузь в усій області. Однак потрібен комплексний державницький підхід. Він полягає у тому, що ми паралельно з відновленням кінотеатру, заснуванням там музею, кіношколи і різних клубів, піднімаємо, у першу чергу, саме кіновиробництво. Кіностудія має для цього всі можливості. Як результат, ми зможемо реанімувати кіногалузь у Львові та області”.
Заступник голови  Львівської обласної ради Володимир Гірняк певен: відновлення кінотеатру на часі, і дуже добре, що є ті, кому не байдужа доля цього об’єкта. “Є креативні молоді люди, які запропонували досить цікаві ідеї стосовно розвитку кінотеатру, на кшталт мистецького центру та кіношколи. Вони навіть запропонували варіант часткового збору коштів у розмірі двох мільйонів гривень, а реконструкція кінотеатру “Львів”, нагадаю, коштує близько 32 мільйонів. Ці кошти необхідні для фундаменту і даху. Втім уся будівля перебуває у плачевному стані. Гадаю, що у вересні депутатам таки вдасться прийняти кінцеве рішення на користь кінотеатру. Дуже би хотілось, аби кінотеатр було збережено!”, – зазначив у розмові з “Поштою” Володимир Гірняк. 

Кіношкола на базі кінотеатру

“У найближчому майбутньому ми будемо орієнтуватись на показ арт-хаусного кіно та створення у кінотеатрі режисерської школи. Хочемо, аби кінотеатр розвивався і став для мешканців міста чимось новим та оригінальним. Інформацію про заходи та репертуар відтепер будуть поширювати не лише на вуличних афішах, а й за допомогою соцмереж. Аудиторія не має чітких вікових меж, радше спрямована на людей, що справді цікавляться кіномистецтвом”, – зазначила у розмові з “Поштою” директор ГО “Зайняти кінотеатр “Львів” Вікторія Лучка. 
На основі цього кінотеатру ми зможемо реанімувати кіногалузь в усій області
Якщо все задумане здійсниться, то кінотеатр справді не матиме аналогів у Львові. Першими, хто окреслив кінотеатр “Львів” як майбутню кіношколу, стали учасники команди львівського фестивалю короткометражного кіно WIZ-ART на чолі із Жанною Озірною та Ольгою Райтер. На їхню думку, цей проект міг би стати вдалою альтернативою державній освіті: режисура, операторська майстерність, документалістика і продюсування, а також робота з провідними світовими і українськими майстрами, – усе це в недалекому майбутньому може стати реальністю для львів’ян. 
Зрештою, буде дуже прикро, якщо колись знаменитий кінотеатр остаточно занепаде, а згодом і зовсім перестане працювати, Тим паче, що є ті, кому не байдужа його доля. Та чи стане кінотеатр “Львів” лише згадкою про кіноминуле міста, чи все-таки зможе адаптуватись до сучасних реалій – покаже, звісно, час.

Як колись на кіно ходили

Як досліджувала раніше “Пошта”, у міжвоєнний період у Львові кінотеатрів було більше, ніж нині. Така розвага, як похід у кіно, були найбільш популярними серед галичан. А організатори кінопоказів з того мали неабиякі прибутки.  Поява кінотеатрів у місті стала новою ерою у житті Львова. “Львів’яни познайомилися з кіно у вересні 1896 року в пасажі Гаусмана (тепер проїзд Крива Липа), де перший кіносеанс відбувся у фотоательє “Рембрандт”. Заплативши порядну на той час суму, п’ятдесят центів, перші глядачі могли передивитися невеличкі сюжети: “Корабель на морі”, “Переслідування китайця”, “Танець дикунів”, “Шотландський танець”, “Дитячий парк у Парижі”, “Акробати”. Перегляд доповнював музичний супровід грамофона. У подальшому кінострічки завжди супроводжувалися грою на фортепіано, органі, оркестру, а також поясненнями вчених-техніків”, – розповів “Пошті” львовознавець та екскурсовод Ілько Лемко.
Тоді упродовж місяця організатори на кінопокази у пасажі Гаусмана зібрали  близько 35 тис. глядачів – майже п’яту частину мешканців тогочасного Львова. Тоді й зародилася культура відвідування кіно. 
Що цікаво, історики та львовознавці розповідають, що до війни і в радянський період харчуватися в кіно було заборонено, тоді це вважали безкультур’ям. За це могли навіть вигнати із залу. А у 80-х роках інколи переривали кіносеанс, вмикали світло і перевіряли документи. Спеціальні люди цікавилися, чому той чи інший не на роботі, не на заняттях, а в кіно розважається. 
Квитки на сеанси можна було придбати у касі кінотеатру, або ж у агенціях, де продавали пресу. “До прикладу, в австрійський час, до Першої світової війни, ціна коливалася від 30 до 80 геллерів, у вечірній час – до 1 крони. В польський період – від 20 грошів до 1 злотого 80 грошів. Військові і діти могли придбати квитки за півціни”, – розповіла краєзнавець Ірина Котлобулатова.
У перші повоєнні роки ціна квитка становила 5-7 рублів. Цей період досліджував історик Роман Генега. Для порівняння, розповідає він, що кілограм масла у той час на ринку коштував 150 руб. Картоплі – 4 руб., хлібина 50-100 рублів. 
Для львів’ян важливим був не фільм, який показували у кіно, а сам процес піти в кінотеатр. “Сам похід був чимось надзвичайним, оскільки фільмів було не так багато. Один і той же фільм могли дивитися по 5-10 разів, як цікаву книгу перечитувати”, – розповів Петро Радковець. 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7905 / 4.44MB / SQL:{query_count}