Топ-7 найдавніших святинь Львова

“Пошта” довідалася, які храми є майже ровесниками міста Лева, хто і коли їх збудував та як вони збереглися донині

Чи не найбільшою окрасою міста Лева є сакральна архітектура. Нині у Львові є понад сотня храмів. Більшість – сучасні святині, збудовані в період незалежності, та є і ровесники міста. Вони пам’ятають історію становлення Львова та його занепаду, великих пожеж і відбудов, пам’ятають, хто був очільником міста, хто на нього нападав, а хто грабував. Саме храми ставали прихистком для містян у часи війн. Стіни святинь, мабуть, донині пам’ятають ревні молитви вірян за мир і спокій.  Церква святого Миколая, храм святого Івана Хрестителя, костел Марії Сніжної, монастирська церква святого Онуфрія, церква святої Параскеви П’ятниці, вірменський катедральний собор і Латинська катедра – храми Львова, які збудували ще у XIII-XIV століттях. Сотні років вони були не лише місцями спілкування з Богом, а й осередками освіти. За радянських часів їх використовували як склади, облаштовували там музеї. Час змінив святині, вони втратили багато своїх цінностей та артефактів, роками переходили з однієї конфесії в іншу. 
“Наприклад, нині церква святого Миколая та святої Параскеви П’ятниці – Київського патріархату, костел Марії Сніжної – УГКЦ, Латинська катедра – Римо-католицька церква. За радянських часів ці храми були переповнені, адже тоді в місті було лише 15 діючих святинь, а зараз їх понад 100. Є різниця? Аби посвятити паску чи воду, інколи люди стояли добу. Нині ж очевидно, що ситуація змінилася”, – розповів “Пошті” львівський історик та екскурсовод Ілько Лемко. 
Багато давніх сакральних споруд ми давно втратили, ймовірно, назавжди. “На площі святого Теодора був храм святого Теодора – стара австрійська святиня. Австріяки його ліквідували з причини, що там немає достатньої кількості парафіян. І таких храмів з десяток знищили та розібрали”, – додає співрозмовник. Із його слів, церкви святого Миколая, святого Онуфія та Параскеви П’ятниці діяли за радянських часів. Костел Марії Сніжної використовували як склад, а за часів незалежності там був Музей фотографії. Латинська катедра функціонувала постійно. 
“Одного разу (років п’ять тому) зайшов у Латинську катедру, а там на вході якийсь пан вимагав від мене дві гривні за вхід. Я тоді ще здивувався, чи має він щось у голові. Коли ж згодом поїхав у Європу, то побачив, що за вхід до храму там також деруть гроші з усіх туристів. Це для них нормальне явище, така вже європейська традиція. У Відні, Кракові та Празі є частини храмів, у які туристи можуть зайти безкоштовно. Аби побачити вівтарну частину чи піднятися на вежу святині, треба платити”, – зазначає історик.
Львівські храми нині ще не настільки заповнені туристами, аби за вхід потрібно було платити. У різдвяний період радимо відвідати давні львівські святині та помолитися, аби відчути святковий настрій. 

Церква святого Миколая

Припускають, що найдавніша відома львівська церква святого Миколая Мир Ликійських Чудотворця могла бути заснована ще Данилом Галицьким. У одній із тогочасних грамот 1292 року вказано, що цей храм мав особливу опіку від великокняжого двору. Лев Романович надав церкві право довічного володіння землею. Будівля довгий час була надвірним храмом галицько-волинських князів та їх родинною усипальницею.

Церкву спорудили за візантійською традицією: будівля творить хрест із напівкруглою апсидою. Храму впродовж багатовікової історії дошкуляли численні пожежі, повені та пошесті, його неодноразово грабували.  Літопис, який дійшов до наших днів, свідчить: у дворі біля церкви була князівська скарбниця. Звідти у 1340-их роках нападники поцупили списи та мечі, зруйнували замок і вкрали дві золоті корони, прикрашений діамантами престол, коштовні хрести, князівський плащ та інші цінності. Внаслідок частих грабунків та інших негараздів пам’ятка не зберегла свого первозданного вигляду. Нині від споруди залишилися тільки фрагменти стін. Перебуваючи у Львові, Антіохійський Патріарх Йоаким подарував цьому храму частку мощей святого Миколая, ідеться на сайті mykolaj.lviv.ua
Адреса: вул. Богдана Хмельницького, 28.

Храм святого Івана Хрестителя

Костел відомий з часів княжого Львова (із середини XIII століття). Досі ведеться дискусія щодо року заснування святині. Деякі дослідники пов’язують появу ще дерев’яного храму з 1234 роком. 

За більш традиційними версіями, костел постав у 1260-ому (або 1270-ому) як дарунок князя Лева Даниловича молодій дружині Констанції. Існує припущення, що храм домініканці звели на місці старої дерев’яної церкви монахів-василіян, адже біля підніжжя Замкової гори вони мали земельне володіння від часів Данила Романовича. У XVI столітті відбулася перша значна перебудова – з північного боку прибудували ризницю. У 1887 році відбулась радикальна перебудова костелу за участі архітекторів Юліана Захаревича і Тадеуша Мюнніха. На жаль, остаточно було втрачено більшість первісних елементів, ознак старовини. Храм набув вигляду каплиці, виконаної у псевдороманській стилістиці, йдеться на сайті photo-lviv.in.ua. Лише вівтарний бік костелу зберіг середньовічний вигляд. 
Адреса: вул. Ужгородська, 1.

Костел Марії Сніжної

Перші письмові згадки про костел датуються 1344 роком, та збудували його, вочевидь, ще раніше. Деякі дослідники припускають, що храм зводили німецькі колоністи (тоді ще католики, а не лютерани). Спершу він був дерев’яним, а в 1350-ому його вимурували з каменю. Ще у XIV столітті храм, що стояв за міською стіною, обнесли муром товщиною два метри. Двічі Марію Сніжну відбудовували після пожеж 1623 та 1683 років.

Цікавою є історія присвяти цього храму. Пов’язана вона з однією із чотирьох головних базилік Рима – церквою Санта Марія Маджоре. Із її заснуванням на пагорбі Есквілін – одному з семи, на яких постав Рим, згадується цікава легенда. Папі Ліберію та римському громадянинові Джованні Патрісіо (який, не маючи дітей, разом із дружиною молитвами просив Діву Марію прийняти його маєток) в одну з літніх ночей 352 року з’явилася уві сні Діва Марія та наказала спорудити церкву на тому місці, що влітку вкриє сніг. У ніч із 4 на 5 серпня горб Есквілін був покритий снігом, що було дивом у Римі, де і взимку сніг є рідкісним явищем. Папа, який прибув на місце події, за присутності свідків виліпив зі снігу зразок майбутнього храму, за яким почалося спорудження первісної церкви. Костел неодноразово перебудовували. У 1750-1751 роках його наново розписали та переоснастили, прибудували будинок органіста.
Храм діяв після Другої світової війни. Зачинили його в 1951 році. Частину внутрішньої оздоби знищили, а решту передали в Історичний музей і Музей релігії та атеїзму. Однією з найбільших втрат костелу було “зникнення” на початку 1960-тих років скульптури Матері Божої, що стояла перед входом до храму. Низка мистецтвознавців приписує її авторство Йоану-Георгу Пінзелю.
Адреса: вул. Марії Сніжної, 2.

Монастирська церква святого Онуфрія

Греко-католицька церква та василіанський монастир святого Онуфрія – пам’ятка XVI – XIX століть, яка займає визначне місце в українській історії та культурі. Монастир святого Онуфрія належить до найстаріших святинь міста – він існував ще у XIII столітті за часів галицького князя Лева. За легендою, в монастирі зберігався образ Матері Божої, намальований євангелістом Лукою на кипарисовій дошці. Імператор Костянтин переніс ікону до своєї столиці, а з Константинополя він разом з візантійською царівною Анною потрапив до Києва. Через 300 років образ дістався князеві Леву, який і передав його до монастиря василіан. У кінці XIV століття ікона потрапила до польської Ченстохови і прославилася там дивами. Нині давній княжий образ Матері Божої Ченстоховської цінується як найбільша святиня Польщі, інформує сайт lviv.travel.

Монастир княжих часів до сьогодні не зберігся. Будівництво та реконструкція святині тривали близько 400 років і завершилися в 1902-ому, коли до основного храму прибудували праву каплицю. При монастирі були школа, шпиталь, бібліотека, архів і музей. У ньому в 1573 році знайшов прихисток Іван Федоров – “друкар книг перед тим небачених”. Окрім архітектурних особливостей, знач­ною втратою старого оздоблення костелу є величезний вівтар із зображенням Христа (за свідченнями, 1526 року). Ще в середині 20-их років XX століття він перебував у храмі. Нині його місцезнаходження невідоме. У 1993 році в костелі Івана Хрестителя розпочав роботу Музей найдавніших пам’яток Львова, відділ Львівської національної галереї мистецтв. 
Адреса: вул. Богдана Хмельницького, 36.

Церква святої Параскеви П’ятниці

Церква Параскеви – одна з найстаріших у Львові. Її збудували ще за княжих часів. Нинішнього вигляду святиня набула в середині XVII століття, коли її відбудували коштом союзника і свата гетьмана Богдана Хмельницького –молдавського господаря Василя Лупула. Ім’я фундатора увіковічене вмуруванням у стіну храму пам’ятної таблиці з гербом молдавських правителів: сонця, місяця і корони над головою буйвола. 

Церква до сьогодні зберегла свій первісний вигляд храму-твердині. Збудована в нижній частині з ламаного каменю, вона нагадує міцний бастіон з високою сторожовою вежею. Розміщення церкви далеко поза мурами міста зумовило її оборонний характер, який виявився у стінах товщиною майже два метри і бійницях верхнього ярусу вежі. Церква Параскеви має добре збережений інтер’єр. У ньому є найвизначніша пам’ятка давньоукраїнського мистецтва – іконостас, створений талановитими львівськими майстрами початку XVII століття. Шість рядів ікон, об’єднаних ажурною дерев’яною різьбою, свідчать про надзвичайну майстерність тогочасних малярів і різьбярів. Іконостас створювали кілька майстрів. В іконах празничного та страсного циклу чи не вперше в історії українського іконопису використано як тло конкретні елементи ландшафту й архітектури. 
Адреса: вул. Богдана Хмельницького, 77.

Вірменський катедральний собор

У 1360-их роках чисельна вірменська громада у Львові розпочала будівництво свого величного храму. Сілезький архітектор Дорінґ будував церкву за зразком катедри в Ані – древній вірменській столиці на території сучасної Туреччини. Храм збудований із ламаного каменю та обличкований тесаними плитами, товщина стін сягає півтора метра. Унікальною є конструкція купола – він спирається на пустотілі ребра, викладені з глиняних глечиків. Від інтер’єру храму віє автентикою Сходу.

Велике враження створює південний дворик, розташований між вулицею і собором. Тут збереглися рештки старовинного вірменського цвинтаря – надгробні плити, найстарішим із яких 600 років, перенесені сюди з кладовищ інших вірменських храмів та монастирів, яких уже декілька століть не існує у Львові. Але це кладовище зовсім нетипове: подвір’я храму рівно вимощене плитами, деякі вмонтовані у стіни. Ще одна родзинка вірменського храмового комплексу – дерев’яна різьблена каплиця XVIII століття на подвір’ї. У каплиці міститься вівтар, що зображає муки Христа на Голгофі. У східному подвір’ї храму стоїть колона святого Христофора, поставлена у 1726-ому, тут же розташована будівля колишнього палацу вірменських архиєпископів і вірменського банку – найстарішого ломбарду Львова. А до вірменського суду можна було потрапити через кам’яний орнаментований портал, який донині зберігся в арковому проході дзвіниці. 
Адреса: вул. Вірменська, 9.

Латинська катедра

Дехто вважає кафедральний собор втіленням Львова. Готика і ренесанс, бароко та рококо, еклектика і модерн – майже всі львівські архітектурні стилі злилися в одній споруді. Вона бачила майже всю історію міста Лева. Храм має гігантські розміри – висота вежі становить 66 м, довжина храму – 67 м, ширина – 23 м, прекрасні архітектурні форми, численні прибудовані каплиці, величні колони, які підтримують склепіння, фантастичні розписи та казкові скульптури. 
Заснував храм польський король Казимир Великий у 1360-их роках. Хоча з приводу початку будівництва та історії заснування храму досі точаться суперечки. Багато хто вважає, що костел заснували львівські міщани, а зовсім не король, інформує сайт ukrainaincognita.com. Від XIV століття й до наших днів храм неодноразово перебудовували і добудовували. Заможні львів’яни з усіх боків обтикали його своїми каплицями-усипальнями. Найвідоміші – каплиці Кампіанів і Боїмів. По периметру храм оточили фігурами святих (які колись стояли на цвинтарі біля сакральної споруди), а на стінах наліпили велику кількість меморіальних таблиць і написів.
Катедральний собор був головною будівлею середньовічного міста, тож на його будівництво не шкодували ані грошей, ані часу. Львівська катедра будувалася значно довше, ніж триває людське життя, тому жоден майстер-будівничий не дочекався плодів своєї праці в завершеному вигляді. 
Ядра, що містяться на стінах катедри зі східного боку, нагадують про найгрізнішу турецьку облогу Львова 1672 року. Найбільше, яке висить із того боку, де проходить трамвайна колія, нагадує нам про ці події написом “Ex obsidione turcica”, тобто “з турецької облоги” року Божого 1672 дня 28 вересня. Снаряд, розташований у стіні храму вище, має напис “Ex obsidione ruthenorum” (“з української облоги” 5 березня 1919 року) і нагадує про українсько-польську війну 1918 – 1919 років. 
Адреса: пл. Катедральна, 1. 

Фото: photo-lviv.in.ua, mapio.net, uk.wikipedia.org,
tour-collection.com.uа, kartagoroda.com.ua, geolocation.ws.


коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4838 / 4.49MB / SQL:{query_count}