Волонтери стають друзями

Доки бійці воюють із ворогом на сході країни, про їхні сім’ї дбають волонтери. “Пошта” довідалася, як і чим допомагають рідним військових та чи не забувають про них після демобілізації

Дружина дочекалась свого чоловіка з фронту фото: facebook.com/Центр допомоги сім’ям учасників АТО
Львівські волонтери вірять у перемогу та не опускають рук. Хоч ситуація у країні складна, а гаманці в населення все тоншають, активісти і далі допомагають бійцям та не забувають про їхніх  рідних. Так, Центр допомоги сім’ям учасників АТО, що на вул. Виговського, 29-а, уже більше року підтримує дружин, дітей і батьків військових: допомагає продуктами, одягом, взуттям, усім необхідним для майбутніх матусь, новонароджених і школярів. Речі волонтери отримують із-за кордону від небайдужих українців, дещо приносять містяни, інколи навіть рідні учасників АТО. 
Родичі демобілізованих кажуть: навіть після повернення військових із фронту волонтери про їхні сім’ї не забувають, телефонують і цікавляться, як у них справи, пропонують прийти в центр, аби обрати, що їм треба. Деякі дружини вояків переконані, що лише завдяки такій підтримці їм вдалося дочекатися чоловіків. Військові також зізнаються: воювати на фронті було легше, коли знали, що про їхні родини вдома хтось піклується.
“Син мій із війни вже повернувся, але без наслідків не обійшлося – має проблеми із зором внаслідок порушення нервової системи. Майже рік він був на сході.  Про Центр допомоги сім’ям учасників АТО не знала, навіть не цікавилася. Випадково в магазині мені дали папірець – тоді й звернулася до волонтерів за вказаною адресою. Там мені пропонували допомогу, зокрема продукти. Я була здивована, що в нас таке  є. Совісні і порядні люди, – розповідає “Пошті” пані Орися, мама демобілізованого бійця. — Моя невістка вагітна другою дитинкою була, коли син воював. Для неї речі пропонували: то  маленьке взуття для новонародженого, то рушнички. До пологів для малюка в нас було все готове, не купували нічого. Навіть візочок дали! Старшого внука також одягнули. А тепер чекаємо вже третє дитя. Син, на щастя, уже знайшов собі роботу, бо першу втратив після мобілізації. До речі, волонтери досі нам телефонують, просять знову прийти до них. Вдячна тим людям із-за кордону, які нас не забувають, надсилають допомогу. Єдина велика проблема – нам ніде жити. Мешкаємо в кімнаті площею  19 квадратних метрів. Подавали документи на квартиру, наразі стоїмо в черзі”.  
Військові зізнаються: воювати на фронті було легше, коли знали, що про їхні родини вдома хтось піклується
Дружина демобілізованого військового Ірина Тибур розповіла “Пошті”, що з волонтерами її звела доля. 
“Про центр довідалася в кінці 2014-го, коли у Львові дітям “атошників” запропонували за садочок не платити. Тоді була проблема з довідкою — частина, в якій служив чоловік, відмовлялася видавати документ, який би  відповідав закону. Саме тоді волонтери нам запропонували приїхати в центр, мовляв, “є посилка з Греції, виберете щось дітям”. Приїхали раз, другий, третій. Так знайомство переросло в дружбу. І ми чим  могли помагали, і нам чим могли помагали, – каже Ірина Тибур. – Чоловік  знав, що про нас дбають,  йому було приємно. До слова, саме волонтери його одягнули, коли йшов на війну. А демобілізували його 13 вересня. Ми ще навіть не відчули того,  не можемо до кінця усвідомити і повірити, що він вдома з нами, після року в АТО. Мав коротку відпустку на 10 днів із дорогою влітку. У нас двоє діточок, хлопчикові 10 років, а дівчинці — щість. Із Центром допомоги сім’ям учасників АТО досі співпрацюємо. Христинка (доня) розмальовує горнятка, Ромчик (синок) робить ляльки-мотанки – обереги для солдатів. От зараз має бути акція “Вареники”. Напевно, вже з чоловіком підемо ліпити вареники для бійців”.
Інколи рідні військових самі знаходять волонтерів. Пані Наталя, дружина пораненого бійця, розповіла “Пошті”, що її чоловік – інвалід війни. 

У Центр допомоги завітала родина Тибурів. Батько повернувся з війни, дочекались! Донечка Христина з рук не злазить, їй всього шість. Роман – син,справжній козак, очей не зводить з батька. В очах дружини невимовна радість,що коханий поруч і тривога за нього позаду.
фото: facebook.com/Центр допомоги сім’ям учасників АТО

“Волонтери нам допомагають із червня. Звернулися до них самі. Чоловік знайомої також в АТО, і вона підказала, що можна підійти, що в центрі допомагають. Мій чоловік рік тут, у кінці серпня минулого року його поранили. Він – інвалід війни (дали нам такий статус). Лікуємося. Маємо трьох діточок. У центрі допомагають здебільшого дитячими речами, взуттям, одягом. Держава... Від неї наразі допомоги лише чекаємо –  подали документи на допомогу при пораненні. У Києві розглядають чоловікову справу. Міськрада виділяла кошти. Чоловік із Золочева, його однокласники збирали кошти, бо мав серйозне поранення в ногу – вирвало м’яз, не було п’яти сантиметрів кістки. Зараз помалу ходить на милицях”. 
Рідні бійців дивуються, що їм допомагають навіть після повернення вояків із АТО. Та що тут дивуватися — світ не без добрих людей... 
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.3479 / 4.39MB / SQL:{query_count}