Газетна історія Львова

“Пошта” дізналась, якими є традиції читання преси у Львові, як колись виглядали газетні кіоски та яке майбутнє чекає друковані видання

фото: corporate.moviestarplanet.com
Нині чимало експертів пророкують газетам сумне майбутнє, мовляв, їх потрохи витісняють електронні ЗМІ, тож невдовзі паперові видання кануть у лету… У міськраді запевняють: запиту на відкриття нових газетних кіосків у місті нема. Та все ж прихильники традицій залишаються. Для когось це своєрідна медитація чи данина іміджу або стилю, а комусь просто ніяк не звикнути й не розібратись у неймовірно швидкому потоці інформації в мережі “Інтернет”. Як би там не було, але Львів має давню культуру читання преси, яку розвивало і продовжувало кожне покоління містян.

Газета як спогад із дитинства

“Пригадую себе малою: страшенно любила запах свіжої газети. Батьки тоді передплачували щось. Яка то була газета, достеменно не пригадаю, але мені страшенно подобалося гортати її і принюхуватись. Мені здавалося, що то всі дорослі так роблять: і дідусь, вмостившись у кріслі та поправляючи на носі окуляри з товстим склом, і батько, часом насуплюючи брови і потираючи підборіддя… – пригадує львів’янка Катерина. – Мені мама частенько журнали дитячі купувала, здається, “Пізнайко” називався улюб­лений. Нині ж я живу в інтернеті – з мережею і комп’ютерами пов’язана моя робота. Як маю хвильку, там і новини читаю. Але все одно в мене є  звичка купувати газети. Є кілька львівських, які люблю почитати, а є всеукраїнське видання. Цікаві мені і журнали, але українських не знаю… Здебільшого мені чоловік привозить таку пресу з-за кордону”.
Львів’янин Олег каже, що нині у львівських кіосках україномовного продукту мало: “На жаль, серед друкарської продукції  у львівських кіосках більше іномовної. Там дуже мало видань українською”.
Пані Мирослава трохи більше 10 років торгує газетами, розповідає, що і  справді попит не найвищий, та все ж львів’яни полюбляють читати. “Люди старшого покоління більше купують газети, молодші – журнали. Популярні журнали з рукоділля, з викрійками, рецептами та різними порадами щодо садівництва. Буває, купують і журнали з інтер’єрами. Вони хоч і не з дешевих, але мають свого читача. Все ж здебільшого продаю газети. Є в мене постійні покупці, та, якщо відверто, їх усе меншає…” – розповідає пані Мирослава, продавчиня преси у Львові. 

Перша газета вийшла у Львові

Зі слів історика та львовознавця Ілька Лемка, мало кому відомо, що саме в нашому місті в далекому 1776-ому вийшла перша газета в Україні – “Gаzette de Leopol”, щоправда, французькою мовою. Перша україномовна газета (“Зоря Галицька”, 1848 р.) також родом зі Львова.  
Якщо би на Донбасі з початку незалежності держава дбала про наповнення інформаційного простору україномовною періодикою, то рівень національної свідомості там був би набагато вищий і ми би не мали, можливо, російського вторгнення
 “За радянських часів у Львові було лише чотири газети: “Львівська правда”, “Вільна Україна”, “Ленінська молодь”, яка пізніше отримала назву “Молода Галичина”, а ще  газета радянської армії, здається, “Красное знамя”. У 80-90-тих роках ХІХ століття у Львові виходило більше газет, аніж у Москві і Києві, проте менше, ніж у Варшаві і Санкт-Петербурзі.  До того ж у нашому місті вийшов перший в Україні ілюстрований жіночий журнал “Лада” (у 1853 році). Тоді преса мала велике значення, була єдиним носієм інформації”, – зазначає Ілько Лемко. А історик та екскурсовод Петро Радковець розповів “Пошті”, що відколи в нашому місті з’явилися газети, вони стали дуже популярними: люди їх перечитували й перечитували. 
“Могло бути так, що подія відбулася ввечері, а вранці всі вже про неї знали. У газетах часто друкували скандальні історії. Пресу здебільшого продавали не в кіосках, а на вулицях кур’єри. Були такі, які розносили газети в установи,  готелі чи кав’ярні. Був навіть особливий час – із 12.00 до 13.00: коли тоді в кав’ярні хтось голосно говорив, його виставляли на вулицю. Справа в тому, що з’являлися ранкові газети, які всі читали, тож була годинка тиші для ознайомлення з пресою. А вже потім можна було  обговорювати прочитані новини”, – розповідає Петро Радковець. 

А якими були  кіоски з пресою?

Головне завдання будь-якої газети – знайти свого читача. Так було завжди. І допомагали в цьому газетні кіоски. 
“Я пам’ятаю, що в СРСР було багато газетних кіосків. Тоді вони  були дерев’яні. Це зараз є багато інших дизайнів. Такі старі варіанти кіосків ще де-не-де можна побачити в місті. Є такі, зокрема, на проспекті Свободи. За СРСР газети купували часто. Вони тоді коштували від двох до трьох копійок. 
Саме у Львові у 1776-ому вийшла перша газета в Україні – “Gаzette de Leopol”, щоправда, французькою мовою
 Із тодішньою пресою пов’язано багато анекдотів, наприклад, люди жартували, що у “Правді” нема “известий”, а в “Известиях” нема правди . Зрозуміло, що це були за газети і яка була їх функція в тому радянському тоталітарному суспільстві”, – розповідає Ілько Лемко.  
Історик Петро Радковець також пригадує, якими були кіоски за Радянського Союзу. Він каже, що більшість із них прикрашали красиві годинники, самі ж стіни були дерев’яні. 
“Пригадую такий цікавий випадок: на вулиці Дорошенка на зупинці гальмує трамвай, із нього вибігає кондуктор та біжить до кіоску, а водій йому услід: “І мені, будь ласка, теж візьми репертуар театрів”! Тоді приїжджі дивувалися, що то за місто таке, що кондуктор і водій трамвая цікавляться репертуаром театру. Тож не тільки газети і журнали були популярними, а й репертуар можна було взяти в кіоску! 
Точки для розповсюдження газет були різні: і стаціонарні, і пересувні. Передусім газета зацікавлена в тому, щоб її купили… Колись часто передплачували пресу. Я пам’ятаю радянські часи, коли в кожній поштовій скриньці в під’їзді лежало по три-чотири газети. Це було обов’язково – передплатити на рік декілька видань”, — розповідає Петро Радковець.
Львовознавець пригадує, як, бувало, підходить людина до кіоску і питає, які газети є, а їй відповідають: “Правди” нема, “Вільна Україна” продана, залишився тільки “Труд”. Така гра слів, яка сильно перегукується з реаліями. 
Пам’ятаю радянські часи, коли у кожному поштовому ящику у під’їзді лежало по три-чотири газети. Це було обов’язково, підписати на рік декілька видань
Кіоски мали свою клієнтуру, і навіть коли покупець не встигав придбати свіжої преси, продавець неодмінно відкладав газети для своїх постійних клієнтів. 
“Пригадую, мій улюблений кіоск був у переході на розі вулиць Личаківська – Винниченка, у підземці. Я любив там купувати німецький журнал. Мені його кіоскер завжди залишала. Кіоскерами, як правило, працювали люди немолоді. А ще, пригадую (щоправда, не у Львові це було, а десь на Волині), працювала в кіску жіночка, яка ніколи до рук не брала грошей. Вона просила класти їх на тарілочку: монетки виделочкою згрібала в касу, а паперові гроші намотувала на виделку і клала до решти. Ми приходили до неї щось придбати лише для того, аби подивитись, як вона ці маніпуляції здійснює. Уже за незалежності пригадую газету (здається, то була “За вільну Україну”), у якій була стаття, яку я донині пам’ятаю із заголовком “Хочемо жити щасливо, і то вже”, а так не буває…” —  зазначив львовознавець.

За даними досліджень рекламного агентства ARR, проведених у березні – квітні 2015-го, 68% жителів України читають газети. Це на 9% більше, ніж кількість регулярних користувачів інтернету – 59% у країні (дані ІнАУ, 5/2015), інформує Спілка журналістів України. 
“Понад 70% українців регулярно, кілька разів на тиждень, витрачають гроші на придбання газет – їм подобається зміст видання, а також тримати його в руках. Відданість українців друкованому слову можна пояснити. Інтернет-експансія дала змогу будь-кому стати автором”, – ідеться в дослідженні.
За інформацією агентства, перетворившись на доступне і демократичне середовище, інтернет дещо втратив об'єктивність і професіоналізм. ARR стверджує, що преса намагається дотримуватися професійних стандартів: перевіряти факти, уникати тенденційності та емоційності. Поступаючись в оперативності інтернету, вона виграє виваженістю позиції і якістю інформації. За даними ARR, більше половини респондентів довіряють локальним друкованим виданням.
За даними дослідження, читачі газет і журналів – люди сімейні, з вищою та середньою освітою, співробітники заводів і компаній, підприємці та службовці держсектору. “Саме вони складають цільову аудиторію FMCG-бізнесу, читають суспільно-політичні газети: як регіональні, так і національні з регіональними “сторінками”. Це актуально для просування товарів масового попиту. Для просування специфічної продукції, для b2b-бізнесу цікава спеціалізована преса. Прив'язка видання до локальних подій значно підвищує ефективність комунікації з читачами, адже жителям регіону важливі насамперед місцеві новини”, – зазначено в дослідженні.
Ігор Скленар, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри теорії і практики журналістики ЛНУ ім. І. Франка:
– Культура читання преси у Львові давня, оскільки саме тут у кінці XVIII ст. вийшла друком перша газета “Gazette de Leopol” (французькою мовою) при видавництві Антона Піллера. У Львові, та й у Західній Україні загалом, до 1939 р. преса була вагомим чинником для формування національної свідомості різних прошарків населення. Львів’яни й нині полюбляють читати у кав’ярнях. Це повернення до традиції, яка закорінена у європейських країнах. Чимало містян читає періодику в громадському транспорті, хоча помітно, що таких людей стає все менше. За останніми соціологічними дослідженнями, нині читання преси поступається новим медіа. Якщо говорити про український контекст цього питання, то загалом тенденція до зниження читання періодики помітна у великих містах, але в провінції немало людей ще досі передплачують газети чи журнали. Чимало експертів вважають: якщо би на Донбасі з початку незалежності держава дбала про наповнення інформаційного простору україномовною періодикою, рівень національної свідомості там був би значно вищим, тож ми б не мали, можливо, російського вторгнення. Окрім того, нині купівельна спроможність громадян знизилась, і це призвело до того, що люди економлять навіть на купівлі популярного друкованого ЗМІ.
Отар Довженко, викладач Школи журналістики Українського католицького університету, медіа-експерт:
– Є загальна світова тенденція, що паперові видання читають усе менше і менше. Оскільки, за даними досліджень, близько 60% населення України користуються інтернетом, очевидно, що значну кількість новин вони отримують саме звідти, тож купувати газети їм не треба. Хоча інтернет безкоштовним є лише умовно, бо ми все одно платимо за зв’язок, але він доступніший, аніж газети. Нині читання газет – це, з одного боку, певна інерційність, сила звички, коли люди звикли отримувати інформацію саме в такій формі, а з іншого боку – це атрибут старшого покоління, бо ж аудиторія газет – здебільшого люди старшого віку. А от про журнали я б так не сказав – вони цілком можуть бути популярними і серед молоді. Нині відбувається певний зсув від газет, які ми умовно називаємо суспільно-політичними, в бік пізнавально-розважальних. Люди все менше читають газети з новинами, бо віддають перевагу рецептам, історіям про знаменитостей тощо. Але очевидно, що задля продовження успішного існування будь-яка газета має ставати мультимедійним підприємством. Треба існувати в інтернеті не тільки як викладені з паперової версії тексти, а й як повноцінне видання, яке передусім працює для інтернет-аудиторії. Щодо львів’ян, то в нас завжди була традиція і досить висока культура газетної журналістики. На жаль, нині частина легендарних видань у місті або вже не виходить, або ж просто виродилась. Проте у Львові все ж є кілька успішних видань. В інших регіонах України добре, якщо хоч одна прибуткова газета знайдеться, і то, як правило, з оголошеннями, а не новинами. Я востаннє купував газети під час Майдану, бо тоді реально там можна було прочитати найважливіші речі, які мене цікавили і стосувалися. Нині ж більшість інформації, яка виходить у львівських та українських газетах, мене не стосується, а ту меншу частину, яка мені потрібна, можу знайти і в інтернеті. Оперативність – не найголовніше. Насправді вона стосується лише найважливіших новин, а абсолютна їх більшість не є необхідними. Вони є, умовно кажучи, лише для розваги, для того, щоб зайняти чимось свою увагу і розум. У цьому сенсі газета як цілісний продукт, у якому новини, аналітика і публіцистика організовані тематично і проілюстровані, має сенс. Сайт у цьому сенсі дуже рідко може замінити друковане видання: газету і, тим паче, журнал.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9375 / 4.5MB / SQL:{query_count}