Наше рідне, львівське

“Пошта” з’ясувала, які продукти виготовляють у Львові, чи популярні вони на українському та закордонному ринках і що заважає розвиватись нашій харчовій промисловості

фото: aisberg.com
Про імідж міста, перспективи його розвитку можна судити за багатьма чинниками. Один із них – розвиток промисловості. Львів, безумовно, один з найпопулярніших українських туристичних центрів, проте живе не лише з туризму, а й розвиває промисловість, зокрема харчову. 
Львівські хліб, молоко, майонез, кава, пиво, дріжджі, морозиво, шоколад, навіть горілка відомі на всю Україну. А ще багато підприємств займаються експортом, тому й іноземці можуть поласувати львівськими продуктами.
На цьому ринку конкуренція завжди шалена. Тож, аби втриматись, потрібно докладати чимало зусиль. Як розповів “Пошті” Андрій Новак, голова Комітету економістів України, сьогодні багато львівських виробників стали відомі через певну моду на Львів і на все львівське. І з того треба користати, ловити хвилю, так би мовити, активніше розвивати наше виробництво. 
“Мабуть, найбільш відома львівська кава “Галка”, кондитерські вироби та пиво, але на українських прилавках чимало й інших львівських товарів. Репутація харчових продуктів зі Львова в Україні досить позитивна, люди довіряють їх якості. Єдине, що може заважати розвитку, то це конкуренція. Львівські виробники у 90-их – на початку 2000-их років дещо втратили позиції на ринку, і тепер їх треба відновлювати.
А це не так легко, бо в нас діють чимало різних українських та іноземних марок. Мабуть, чи не найкраще допомагає відвойовувати позиції хороша реклама. В роздрібній торгівлі дуже багато залежить від того, наскільки той чи той продукт відомий. Якість львівської продукції хороша, просто потребує більш бюджетної рекламної підтримки”, – каже Андрій Новак. 

Меню по-львівськи

“Коли купую продукти, часто зважаю на те, де вони виготовлені. Для мене це дуже важливо, тим паче нині. Пильную, аби не купити російського.  І хочу сказати, що львівське справді дуже якісне. Молочні продукти у нас завжди свіжі, не треба їх везти бозна-звідки в спеку. Кава смачніша, ніж багато інших відомих марок у цій ціновій категорії. Майонез, кетчуп, дріжджі, олію, ковбаси наша сім’я купує тільки львівські”, – розповідає львів’янка пані Софія.
Зі слів Вікторії Довжик, в. о. начальника управління економіки міськради, львівська харчова промисловість дає широкий асортимент. Гарно представлені різні групи товарів, тож львів’янам мало б усього вистачати. Проте якщо говорити про харчову промисловість, то важливим є не лише продукт, а й те, що ці підприємства надають робочі місця.
“Передусім варто визначити львівські підприємства, які мають декілька філій і де працює найбільше людей. Перше місце тут посідає концерн “Хлібпром”. Там задіяні більш ніж три тисячі працівників. До концерну входять такі знані підприємства, як Хлібозавод №1, Хлібозавод №5. Є декілька відомих торгових марок – “Наминайко”, “Хлібна хата”, “Бандінеллі”. Підприємство розвивається дуже динамічно, оновлює основні засоби, вводить нові продукти, моніторить ринок і працює відповідно до потреб споживачів”, – пояснює вона.

фото: knightfrankblog.com

Друге місце за кількістю працівників посідає Львівський жиркомбінат – це торгова марка “Щедро”. Він виготовляє майонез, кетчуп, гірчиці, маргарин,  впроваджує нові види товарів. Ця марка представлена у всіх торгових мережах України.  В середньому на цьому підприємстві працює близько 600 людей. 
“Далі йде Львівський холодокомбінат і відома торгова марка “Лімо”. Це наше львівське морозиво. Всі ми абсолютно переконані, що воно найкраще. Не одне покоління містян пов’язує спогади про дитинство з їхнім пломбіром чи плодово-ягідним. Окрім морозива, “Лімо” виготовляє й інші продукти, зокрема пельмені та вареники. Невдовзі це підприємство святкуватиме ювілей, тому там зосередились на рекламі. Створили нові види морозива (плодово-ягідного та пломбіру), зробили нове стилізоване упаковання. На “Лімо” працює більш ніж 700 людей, але треба розуміти, що це сезонна робота, тож узимку тут можуть бути задіяні 500-600 працівників”, – веде далі Вікторія Довжик.
Львівські виробники у 90-их – на початку 2000-их років дещо втратили позиції на ринку, і тепер їх треба відновлювати
Є у Львові й великий молочний завод “Добряна”. Це наша львівська філія молококомбінату “Прометей”. Таких молокозаводів в Україні декілька, адже торгова марка всеукраїнська. Але все ж таки  приємно, що маємо на території міста своє молоко, кефір, сметану, ряжанку, йогурти, сиркові маси. Зазначимо, що  на підприємстві працює більш ніж 200 людей. 
Крім того, у Львові виготовляють каву. Наша “Галка” –  це не просто кава, це давня львівська традиція. “Тепер там виготовляють не лише каву, а й кавові напої, капучино, різноманітні напої з ячменю. Також під торговою маркою “Галка”, щоправда, вже на іншому підприємстві, фасують трав’яні чаї (трави  збирають у Карпатах).  Це підприємство експортує свою продукцію за кордон, зокрема до Молдови та Польщі.  Експортом активно займається і Львівський дріжджовий завод “Ензим”. 
Це підприємство також має давні традиції, а за час незалежності України встановило багато ліній, здійснило модернізацію виробництва. Львівські дріжджі експортують в багато країн світу. Працюємо над тим, аби компанія “Ензим” займала у світі 5-6 відсотків ринку виготовлення дріжджів. Також ця компанія має торгову марку “4 лапи” – корми для тварин. Щоправда, їх виробляють у області”, – пояснює Вікторія Довжик.

Пиво, горілка і десерт

Безумовно, не можна не згадати й львівське пиво, яке, до слова, цього року святкуватиме 300-ліття. За три століття існування і в його рецептурі, і в самому виробництві багато що змінилося, проте на нього й далі існує чималий попит. 
“Пиво варять на “Львівській пивоварні” (ПАТ Carlsberg Ukraine) та “Першій приватній броварні “Для людей – як для себе!”. У нас виробляють доволі широкий спектр продукції. Наша “Львівська пивоварня” до свого ювілею веде дуже активну промо-кампанію, постійно запроваджує нові продукти. Нині це філія компанії Carlsberg, тому наслідує традиції і стандарти заводів Carlsberg, впроваджує їх на нашому підприємстві. “Львівська пивоварня” виробляє і українське пиво – “Львівське”, “Славутич”, “Хмільне”,  і такі знані в світі марки, як Tuborg, Holsten, Negra Modelo, – розповідає Вікторія Довжик. – Щодо “Першої приватної броварні”, то це наша українська інвестиція.
фото: euro-capacity.com.ua
Вона з’явилася і розвинулась на території міста за останні десять років. Підприємство в постійному розвитку: там додають нові цехи, вводять у експлуатацію нові лінії. Його відомі сорти пива – “Старе місто”, “Бочкове”, “Авторське” і “Живе пиво”. Крім того, пивоварні виготовляють квас”. 
Далеко не останні місця на українському і закордонному ринку займає львівська лікеро-горілчана продукція – “Львівська горілка”, “Гетьман”, “Мороша”, “Держава”, “Київ”. Ну і, як то кажуть, на десерт – “Світоч”. Цю компанію викупила Nestle. Нині це потужне підприємство з новітніми технологіями.
“Світоч” постійно вводить нові продукти. Це нормальна практика, без цього такі підприємства не змогли б дати собі ради. Треба постійно привертати увагу до продукції, аби вона була на слуху. Без реклами – нікуди, вона має бути постійно, завжди. Значить підприємство розвивається, вчасно реагує на потреби споживачів, підлаштовується під них. Продукцію “Світоча” експортують за кордон”, – зазначає співрозмовниця “Пошти”.
Багато підприємств займаються експортом, тому й іноземці можуть поласувати львівським
Відомим львівським брендом є й “Родинна ковбаска”, проте виготовляють її не у Львові, а в області. Взагалі цей ринок займають більші чи менші приватні виробництва або ж невеличкі промислові виробництва.
“Колись у Львові був м’ясокомбінат, але його давно закрили. Нині стільки різних ковбас виготовляють на Львівщині, що кожен інвестор розуміє: це не надто приваблива сфера для інвестування, бо буде дуже важко конкурувати з приватними підприємствами. Та й наші люди навчені любити домашнє. Коли хочемо доброї ковбаси – йдемо на базар”, – каже Вікторія Довжик.

Що заважає розвиватися?

Проте, хоча й маємо стільки харчових підприємств, для того, аби вони не занепадали, а їхня продукція мала попит, виходила на нові ринки, потрібно дуже багато зусиль. Конкуренція на харчовому ринку шалена. Багато возять до нас продуктів з інших областей України, Польщі, Білорусії.
“Як і будь-яка інша, ця промисловість потребує постійного оновлення. Якщо не буде нових ліній, модернізації існуючих, впровадження технологічних новинок, продукція стане застарілою. А це така динамічна продукція і ринок, де конкурентів завжди багато. Треба завжди йти в ногу з часом. Всі технологічні оновлення потребують коштів. Якщо  підприємство працює в нормальному режимі, то обов’язково відкладає на ці інвестиції якусь частину грошей. Тим, хто в складніших умовах, часто бракує цієї частини. Відповідно – складно взяти кредит, бо є височезні, нереальні ставки, аби вкласти якусь нову інвестицію у виробництво”, – пояснює Вікторія Довжик.
фото: архів
У час кризи додається ще й проблема зниження попиту. Хоча харчова промисловість відчуває це не так гостро, як інші галузі, бо ж люди мусять щось їсти.
“Люди переходять на більш дешеві види товарів, не дозволяють собі зайвого.  Це впливає на обсяги реалізації підприємств. Відтак вони мають меншу можливість платити своїм партнерам – постачальникам чи торговим мережам, з якими працюють. Такі підприємства завжди мають багато зв’язків, купують якісь комплектуючі, борошно, горішки.
Та й  реалізовують свою продукцію через когось. Тому нестабільна ситуація, криза можуть спричинити певні ризики для підприємства. Хтось не заплатив, хтось несвоєчасно заплатив… Це так само впливає на діяльність”, – резюмує Вікторія Довжик.

“Хоч Львівщина й має певні сировинні переваги, без переробки активного розвитку не досягти”
Іван Стефанишин, експерт аграрного ринку, – про можливості харчової промисловості Львівщини, її проблеми та можливе їх вирішення
– Пане Іване, на вашу думку, в якому стані зараз харчова промисловість Львова та області – мова йде про розвиток чи занепад? Які головні труднощі та проблеми?
– Назагал промисловість розвинена недостатньо. Маємо проблеми з переробкою щодо обсягу і щодо якості. Та це досить давня проблема.  
Щодо підприємств, які в нашому регіоні добре працюють, розвиваються, то це пивоварня – велика міжнародна компанія. Жиро-олійний комбінат – це вже велика українська компанія. Вони мали б бути зацікавлені в тому, аби  самим переробляти сировину, яку використовують. 
Також є проблема з реалізацією продукції. Здебільшого ми продаємо сировинний ресурс за межі області. Щодо зернових, то є проблеми з переробкою крупів. На території області їх практично не переробляють. Тож таким чином вивозимо великі гроші за межі Львівщини. Навіть манну, наприклад, чи ячмінну крупи можливості переробити немає. Колись свій комбінат мав завод із виробництва крупів на вулиці Шевченка. Але його продали…
Ще однією проблемою є зерно для хлібопекарської галузі, бо великі компанії, такі як “Хлібпром”, купують його за межами Львівській області. Хоча зараз є зрушення, є нормальні контракти з великими компаніями.
На жаль, в області нульова переробка овочів, фактично ніхто цим не займається, хіба що, можливо, якісь малі підприємства щось роблять. А сировинний ресурс Львівщини потужний – 460 тисяч тонн овочів на рік
Щодо ріпака та олії, то тут є проблеми переробки ріпаку та сої. Хоча, кажуть, таку переробку здійснюють на підприємстві “Оліяр”. Не знаю, наскільки це потужно. Зараз збільшуються площі посівів під сою і ріпак. Експорт здійснюється аж на 98 відсотків. Це сировинний ресурс без доданої вартості, без витрат, без робочих місць тут, на території Львівщини. Виробництво мало б бути прив’язане до певної структури з переробки, але, на жаль, нині в області такого нема. 
– А як із овочами? В цій справі переробка також відіграє важливу роль?
– Звичайно. На жаль, в області нульова переробка овочів, фактично ніхто цим не займається, хіба що, можливо, якісь малі підприємства щось роблять. А сировинний ресурс Львівщини потужний – 460 тисяч тонн овочів на рік. Товарність продукції – від сили 24-25 відсотків, тобто четверта частина. Фактично нічого не переробляється, все йде у сировинному варіанті. 
Щодо ягід, то в нас є такий-сякий закритий цикл. Існує можливість придбати свіжі ягоди через оптовий ринок і переробити їх у Городку на сік чи на концентрат, заморозити або висушити. Це найбільш можливі варіанти у переробці, але обсяги малі. Є проблеми і з реалізацією смородини, малини. По-суті, нема великого попиту і переробної потужності. Тож на Львівщині спостерігається неузгодженість обсягів виробництва з можливостями, потужністю переробки. 
– Що можете розповісти про молочний сегмент?
– Він скорочується. Загалом в Україні існує тенденція до скорочення виробництва олії. Щодо виробництва молока – мінус чотири відсотки, олії – мінус 6,5 відсотка. І така тенденція триватиме, тому що населення тримає все менше худоби. З м’ясом проблем нема, тому що на Львівщині є чимало дрібних і середніх підприємств, які готові купувати м’ясо і переробляти його. Але маленьких підприємств, які працювали б у серйозному технологічному режимі, тепер мало. Нині Ходорівський м’ясокомбінат технологічно нормально працює, і ще кілька.
А решта – дрібних, малих – можуть просто зникнути, коли в Україні приймуть відповідні законодавчі документи. Не те що вони не витримають конкуренції, просто не зможуть довго працювати в режимі порушення законодавства – так як часто буває зараз. Готують зміни, але ніхто не читає законодавства! Невдовзі обов’язковим буде впровадження системи кас на підприємствах харчової переробки, а також впровадження програми сертифікації Global G.A.P на підприємствах. Дехто навіть не чув, що це таке, але це буде обов’язковим до виконання.
Якихось стратегічних планів розвитку харчової промисловості немає, але вони мусять бути, інакше матимемо проблеми з виробництвом
Отож, законодавчими документами починаючи з 20 вересня буде заборонений продаж продукції без відповідних документів. Закон підписаний, у вересні набуде чинності. П’ятого травня підписаний закон, яким заборонено використовувати відходи харчових продуктів для годівлі худоби. 
Тож якщо узагальнити, то є проблема в тому, що хоч Львівщина й має певні сировинні переваги, та все ж без переробки активного розвитку не досягне.   
– Таку ситуацію може виправити хіба що інвестор…
– Так. Інвестор сюди може прийти, якщо йому запропонують вигідні умови. В області чимало законсервованих підприємств із переробки овочів, які могли б бути задіяні. Інвесторів треба шукати, їм треба щось пропонувати. Нині ж продукт іде з поля. Його ще можна помити й запакувати. На тому в нас і закінчується тема доданої вартості. Проблеми є, їх треба зібрати докупи і розібратися з тим, що ми можемо, що виробляємо, що переробляємо в себе і яка частина грошей потрапляє до бюджету через цю переробку. 
Треба поставити завдання на найближчі роки, визначити, що варто підсилити, де треба просити інвестора, щоб він зайшов на нашу територію. Без переробки виробництво проблематичне. На жаль, якихось стратегічних планів розвитку харчової промисловості немає, але вони мусять бути, інакше матимемо проблеми з виробництвом. 
Розмовляла Ірина Шарій
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7946 / 4.52MB / SQL:{query_count}