П’ять базових компонентів, щоб вижити

Марта Пивоваренко – психолог, соціонік, голова правління ГО “Development Foundation”, – про найнеобхідніше для відновлення духу, надії, адаптації у соціумі військових, які повернулись із зони АТО

фото: Андрій Польовий
– Військові, котрі повертаються з війни, мабуть, прагнуть чи то сподіваються бодай на якусь підтримку. Держава, у свою чергу, декларує її, мовляв, хлопцям є пільги і на те, і на те, і для їх сімей є певні пільги, для дітей… Та більшає випадків, коли військові не можуть отримати обіцяного. Не отримують необхідної підтримки, розуміння, гарантії на добробут. Буває, їм здається, що їх жертва марна… Чи стикались ви з такими ситуаціями у своїй роботі? Які наслідки байдужості до проблем і потреб військових? Чи не погіршує це їхнього емоційного, фізичного стану, чи не призводить до агресії?
– Це стосується тих випадків, коли до нас приходять військові і кажуть, що їм не вдається те й те. Звичайно, такі випадки є, з точки зору лікарської таємниці ми не маємо права говорити конкретно, називати імена, прізвища. Можемо казати про якусь загальну тенденцію. Зазвичай, коли такі випадки трапляються, військові агресують, їм потрібен час відійти, відпочити. 
Ми з хлопцями працюємо вже через кілька тижнів після такого інциденту, або сприяємо не виникненню таких ситуацій. Здебільшого у військових, з якими ми працюємо, немає нерозуміння того, що відбувається, бо основа нашої роботи – це когнітивно-поведінкова терапія. Ми роз’яснюємо причини, проводимо так звану психоедукацію. В людей відчуття несправедливості можливо і є, але немає прямого вектора спрямованості цієї агресії.
– Після тих подій, які хлопці пережили на війні, ті, що повернулися у домівки, повинні адаптовуватись. Їм знову потрібно йти на роботу, дбати про родину. Хтось може це зробити, комусь із певних причин не вдається… Їм потрібно збирати всілякі довідки, часто навіть доказувати чиновникам, що вони дійсно воювали, подекуди доводиться боротись за можливість мати пільги… Вони кажуть, що це нечесно…
– Здебільшого хлопці повертаються у такому стані, що про довідки частіше думають їхні дружини, а не вони. Дружини, звичайно, часом підливають масла у вогонь і заряджають солдат, щоб вони чогось домагалися, досягали… Дуже рідко буває так, що вони зриваються на фоні цього. 
Причиною агресії військового не може бути лише неспроможність отримати якісь довідки. Треба розуміти, хлопці є виснажені психологічно, морально, фізично. Вони нам часто розповідають, що ще їдучи на фронт були певні, що держава триматиме їх на війні доти, доки вони не загинуть, оскільки не знає, що з ними далі робити. Тому військові, демобілізовані, які зараз знову отримують повістки, кажуть, що не пі­дуть на фронт. Вони певні, що держава очікує, поки вони помруть там. Це їх слова, нам часто таке кажуть…
– Розкажіть, будь ласка, про ті ази, які потрібно знати працюючи, спілкуючись із військовим, який повернувся з АТО.
– Це потрібно знати не лише психологам, а буквально всім, хто перетинається з військовими, тим паче працівникам соцслужб, міліції, будь-яких владних органів. Є п’ятикомпонентна структура роботи, це обов’язковий мінімум, який потрібно забезпечити для того, щоби військовий правильно прореаговував свої емоції, не агресував.
Перша найважливіша річ, яку треба пам’ятати – це те, що допоки не задоволені первинні потреби людини, говорити про щось інше є неможливо. Першою базовою потребою людини, яка повернулася з фронту, є заспокоєння. Переведення організму із збудженого стану, фактично воюючого, а військові продовжують воювати і в мирних умовах, тому зростає агресія у ставленні до дружин, побутове насильство, у більш спокійний.
У бійців дуже високий рівень тривоги, а тривога завжди веде до психологічного виснаження, а виснаження – до агресії
Тобто вектор цієї агресії не спрямований на когось конкретного, це просто продовження війни солдатом, який не отримав належного заспокоєння, який не отримав можливості відійти психологічно, морально, фізично. Тому перше найнеобхідніше – це заспокоєння. Заспокоєння душі, яке має відбуватися досить тривалий час, яке здебільшого переривають дружини, які не мають чим годувати дітей…
Другий дуже важливий елемент – це почуття безпеки, впевненості в тому, що їхнє майбутнє певним чином застраховане. У вояка не виникає відчуття безпеки, якщо він повертається з розумінням, що він не зможе інтегруватись назад, якщо не може з певних причин повернутись на попередню роботу чи бути певним, що буде інша робота…
У військових дуже високий рівень тривоги, а тривога завжди веде до психологічного виснаження, а виснаження – до агресії. Заспокоєння, плюс почуття безпеки, хоча би умовне, хоча би розуміння того, що є якийсь план дій стосовно цієї людини, що якщо вона не одразу отримає роботу, то точно відомо час, коли саме, і є люди, які ручаються за те, що це буде виконано.
– Чи держслужбовці, які працюють із військовими, зокрема представники соціальних сфер, використовують ці методи, про які ви говорите, можливо інтуїтивно?
– Люди, які перебувають на службі, намагаються не обіцяти того, чого виконати не можуть. Оскільки вони зовсім не розуміють, як відбувається процес далі. Здебільшого вони можуть допомогти, супроводжувати лише на маленькому етапі отримання довідок. 
Вони жодним чином навіть не беруться за цю п’ятикомпонентну структуру, про яку ми зараз говоримо. Вони не можуть запропонувати план дій, оскільки у них самих немає ні інформації про сервіси, які надає держава, ні інформації про те, які сервіси надають волонтерські рухи. Вони можуть брати на себе відповідальність мінімальну, до прикладу, що ті чи інші довідки таки будуть зроблені. Військові у стресовому стані, вони ніби уподібнюються дітям і очікують підтримки, потребують допомоги. Дуже важливо не обіцяти того, чого виконати не можна. Це стосується не лише певних служб, а й держави загалом.
Без заспокоєння, без забезпечення певного рівня безпеки, видужати, впоратися з пережитим, адаптуватись у мирному середовищі йому буде складно
Почуття безпеки виникає в людини тоді, коли вона розуміє, що є кому про неї подбати. І що людина обіцяє і дотримається обіцянки, яку дає. У кожному випадку з солдатом має бути дорожня карта, по якій має рухатись соціальний працівник. Те, про що я розповідаю – це база навчання, яку проходять усі рятівники у розвинених країнах світу, також її застосовують і працівники соціальних сфер. Це починає забезпечуватися не в момент, коли солдат повертається, а коли він постраждав.
– Як щодо третього етапу, можливо, це має бути підтримка рідних? 
– Так, зв’язок із близькими. Є солдати, про яких немає кому подбати, тому одне із завдань соціальних служб – знайти когось, з ким зв’язати цю людину, з ким вона підтримуватиме зв’язок, хто про неї, не скажу, що дбатиме, а бодай цікавитиметься нею. 
Військові часто вкорочують собі віку. Західні країни мають страшну статистику, там говорять про те, що 25% солдат, які повернулись живими, покінчують з життям самогубством упродовж трьох-чотирьох років бойових дій. Ця статистика вже підтверджується й у нас… У нашій країні один-два випадки в день, коли солдати покінчують із життям. 
П’ятий етап – розуміння, що надія є. Зв’язок із близькими може певною мірою гарантувати це, але вселення надії великою мірою відбувається через державу. Це відбувається тоді, коли людина розуміє, що нехай їй допомогли у вирішенні всіх її проблем, але є аспект, у якому її підтримали, допомогли. Чому так важливий волонтерський рух зараз? Саме тому, що він бере на себе нині вселення надії.
“Я не зміг дістати тобі бронежилет, але я дістав для тебе каску”. Вселення надії не відбувається тоді, коли не зроблено бодай мінімальних якихось дій. Потрібно дізнатись в людини максимум всього, що їй потрібно, аби знати, чим можемо їй зарадити, і хоча би якимись конкретними кроками забезпечити хоч щось. Тоді є надія чекати якихось наступних дій. А якщо людину по всіх інстанціях відфутболили, бо немає можливості, наша держава бідна, то вселення надії не відбувається, людина розуміє, що немає кому їй зарадити…
Якщо людина не отримала отих п’яти базових компонентів, то вона не має відчуття, що вона комусь потрібна, у неї росте агресія, часто спрямована на себе
Останній елемент – це вихід на самоефективність. Часто людина, яка пережила травматичні події, думає, що вона вже ні на що не здатна. У Вінниці був трагічний випадок. Хлопець втрачав руку, у нього було кульове поранення, стан погіршувався  і він таки покінчив життя самогубством. У нього вже була перша спроба: на неї не прореагували, згодом він поїхав до себе в село, стан погіршувався, його мали прооперувати, і всі лікарі були певні, що як тільки прооперують, все у нього відрегулюється.
Але, на жаль, якщо людина не отримала отих п’яти базових компонентів, то вона не має відчуття, що вона комусь потрібна, у неї росте агресія, часто спрямована на себе. Не можна говорити, що причинами того, що відбувається з військовими, є влада. Ні, все не так просто, причина збірна. Той стан, в якому перебуває солдат, і ті умови, в які він потрапляє, не сумісні з його видужанням, на даний час така ситуація…
Такі прості речі, про які я кажу, вони здаються очевидними, але не виконуються, не потрібно вигадувати якісь суперсекретні інструменти лікування, потрібно дати військовому бодай мінімальний рівень допомоги, який запустить етап самоефективності. Без заспокоєння, без забезпечення певного рівня безпеки видужати, впоратися з пережитим, адаптуватись у мирному середовищі йому буде складно. 
Розмовляла Вікторія Савіцька
05.09.2015 14:03
Оксана Керкера

неможливо і небезпечно рухати?А скільки таких випадків ?


05.09.2015 14:02
Оксана Керкера

Прикро.але наші солдати нікому не потрібні крім їхніх матерів .але батьки повинні мат и залізні нерви " .знайомство і звичайно гроші щоб залагодити" питання чи проблеми сина.Мій небіж повернувся з зони АТО поранений . під час градів пропали всі його особисті речі і військовий квиток.Так їхній "командир" з командував викинути врюкзаки.Поки він перебував в госпіталі іт д. частину розформували і в результаті моя сестра через знайомство мусить заплатити 1000 гривень .і це дуже дешево. щоб дитині зробили військовий квиток. І про що ми говоримо. і як йому.20 річному адаптовуватись коли навколе таке? І постійно нагадує про пережите осколок котрого


Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8139 / 4.57MB / SQL:{query_count}