Актор говорить!

Колін Ферт, британський актор, про королівські проблеми

Колін Ферт, британський актор, про королівські проблеми

Актор Колін Ферт давно і впевнено входить у світову кіноеліту. Оточений морем шанувальниць він є бажаним гостем усіх великих і малих кінофорумів. Неперевершений містер Дарсі щороку додає до популярного з десяток років образу нові й нові цікаві роботи. “Оскар” за біографічну стрічку “Король говорить!” лише додав блиску успішній кар’єрі актора та письменника.

Загалом фільм, який від сьогодні з’явиться у львівському прокаті (арт-зал “Кінопалацу”), мав приголомшливий успіх. Він не лише зібрав рекордний оберемок нагород та величезну, як для такого фільму, касу. Окрім того, історію нервового затинання короля Георга VI благословила його донька, королева Єлизавета.

Європейська прем’єра картини відбулася під час Берлінського кінофестивалю, де Ферт зустрічався із журналістами. Тож і “Пошта” змогла поставити акторові кілька запитань. 

– Не так давно на одному із фестивалів Ви отримали приз за внесок у кінематограф. Не дивно отримувати таку нагороду у Вашому віці?

– Та я вже не такий і молодий. Проте справді дивно, коли так вшановують. Я поняття не маю, як себе при цьому поводити. З’являються думки із серії: “Ну от і приїхали”.

– Ви любите кінофестивалі?

– Не всі. Мої спогади про фестиваль у Венеції, приміром, залишаться із мною назавжди почасти тому, що там мені вперше пощастило. Я люблю Торонто, тому що його жителі – просто ідеальна публіка. Проте бувати на деяких із  фестивалів – катування.

– У фільмі “Король говорить!” Ви від початку відчували себе ідеальним кандидатом на цю роль?

– Не мені судити. Скажу тільки, що для нас було дуже важливо, щоб наш герой не скиглив і не скаржився. У фільмі зроблений акцент на іншому – на його сміливості й завзятості, і основним штрихом, що вінчає все це, став гумор. Те, що він здатний ставитися до себе з іронією. У цьому дуже допоміг той образ, який створив Джефрі Раш, і те, як саме він його створив.

– Тобто Ваш герой уперше зустрів того, хто зміг спілкуватися з ним нарівні?

– Так. І це був перший бар’єр, який йому слід було подолати.

– Це – перший британський монарх, якого Ви зіграли. Як воно, так високо підніматися?

– Я перед тим кілька разів зіграв лордів. Так що я рухався до верхівки британської кастової системи поступово. Значно більше мене турбувало, що в мого героя є родина, яка добре його пам’ятає. Його доньки зокрема. І не важливо, що одна із них править Англією. Для неї він – батько, тож до цього треба ставитися із належною чуйністю. Та й у Балки є онуки. І я, безумовно, не можу ставитися до цього з легкістю. Але думка про те, що я повинен тремтіти, тому що це була настільки поважна особа, зовсім не в’яжеться з моїми політичними переконаннями. Я не дивлюся на це з такого погляду. Мене найбільше турбувало, якими людськими якостями ці персони володіють, і я в підсумку почав відчувати до цієї людини велику симпатію, повагу. А чи подобається мені та соціальна система, яку він представляє, – це вже зовсім інше питання, і мені здається, що фільм особливо й не торкається цієї теми.

– Проте Ви розповідаєте маловідому історію про дуже відому людину...

– Так. Мої батьки, напевно, про це не знали – точніше, вони не знали про Балку, і я взагалі не думаю, що багато людей було посвячено в деталі цієї історії, але про зречення, звичайно, знають усі. Проте, починаючи з мого покоління й молодше, тема королівської родини рідко спливає десь, крім уроків історії. По-моєму, в цілому наша місцева публіка навіть менше цікавиться подробицями життя королівської родини, ніж, наприклад, американська. Так що, за моїми спостереженнями, розмов про осіб королівської крові у нашому повсякденному житті фактично немає. Ну, за винятком хіба що... тих із них, хто дійсно веде активну суспільну діяльність: принцеса Анна займається доброчинністю, принц Чарльз... він дуже відомий, і в нього дуже шанований статус, але не тому, що він принц Вельський, а тому, що він бере активну участь у суспільних дебатах. І слова в нього не розходяться зі справою – він вкладає гроші в органічне сільське господарство, у нього є власна ферма, він переконаний прихильник певних аспектів екологічного руху; у нього також є цілком відверто висловлювані погляди, хоч і спірні, з питань архітектури. Ну, словом, ви розумієте: він використовує свій статус, щоб відстоювати свої переконання, і саме тому він дуже помітний у суспільстві.

– Але навіть у фільмі відчувається, що часи розквіту монархії для Англії вже минули, що король став більш декоративною постаттю.

– Це правда. До речі, в листі мого персонажа, Берті, до брата Девіда після його зречення про це йдеться. І Девід відповідає: у мене все було під повним контролем, але це було абсолютною неправдою – хлопець давно вже нічого не контролював. І невідомо, що могло статися із цією монархією, адже люди по всьому континенту вже щосили вимахували червоними прапорами. Республіки виникали одна за одною. Так що монархам уже не випадало сприймати своє становище як належне. Як я говорю у фільмі, “король – це непевна посада в наші дні”, тобто  це вже не сприймалося як щось непорушне. Історія була б зовсім іншою, якби король Едвард залишився на троні. У цього хлопця було зовсім інше уявлення про свою роботу: лити ріки шампанського й витрачати гроші. Крім того, він симпатизував Гітлерові, тож країна могла піти іншим шляхом. Хоча, переконаний, британський народ цього шляху не прийняв би, це однозначно. Іншими словами, сама особистість Георга Шостого визначила подальше існування монархії й, можливо, повністю її стабілізувала. І нинішня королева Єлизавета точно так само ставиться до своїх обов’язків.

– У фільмі є цікава сцена, коли Ваш герой спостерігає за Чемберленом і Черчіллем, знаючи, що в них набагато більше влади, ніж у монархії.

–    Зрозуміло, саме ці люди й приймали рішення. У цього хлопця, за конституцією, взагалі не було влади, і він так прямо й говорить: “Моя робота – виступати з промовами”.

– Ваш герой затинається, і на екрані минає час, перш ніж він починає говорити. Вам було складно затинатися і грати одночасно?

– Так, нелегко. Це був серйозний виклик. Я навіть від репетицій у якийсь момент хотів відмовитися, тому що не почував упевненості, що в підсумку зможу це зробити. Ми всі хвилювалися. Був страх того, що існувала ймовірність скотитися до комедії. Нічого страшного, якщо елементи комічного виникають по ходу сюжету, але допустити, щоб аудиторія вибухала реготом щоразу, як Берті відкриває рот, – це було неприпустимим для нас. Була ще проблема цілком прозаїчного порядку: уявіть, якщо хлопцеві потрібна година, щоб виговорити одне слово, а все кіно триває 90 хвилин. Ну, ви розумієте... Тож я мав намацати золоту середину, наскільки міг.

– Героїня Гелени Бонем Картер усіляко підтримувала короля й була до нього дуже уважною...

– Це тільки так здається. Вона ж позіхала, коли я грав. Я давно її знаю. Вона показувала: “Господи, ну коли ж нарешті він із себе це видавить!” Але я жартую, звичайно. Гелена дуже прикольна, ми давно знайомі.

– Це її найбільш доросла роль, чи не так?

– У ній завжди це було. Пригадайте “Крила голубки”, її гра просто чудова. І вона неймовірно прекрасна в “Кімнаті з краєвидом”. Коли я дивився цей фільм, то думав: “Ця дівчина ні на кого не схожа”. Вона унікальна, таких уже немає. Вона мила й надзвичайно ексцентрична. У неї непристойний сміх, і вона завжди готова посміятися – дуже щедра на цю справу.

– За нею навіть записати нічого не можна, вона так часто лається, що в письмовому вигляді нічого не можна зафіксувати.

– Це така гарна стратегія. Якщо про щось не хочеш говорити – нецензурно лайся.

– Чи можна назвати стрічку “Король говорить!” найуспішнішою роботою “постдарсієвського” акторського періоду?

– Справді, мене дотепер називають Дарсі. І він умре тоді, коли буде похований опівночі  на перехресті з кілком у грудях. Але я не знаю, як досягти цього, – він завжди виживає. Що б не відбувалося, він виживає. Я сприймаю це як даність. Це однаково, що тягати за спиною давно померлого брата-близнюка. Так, зараз дійсно чудовий час. Не дуже давно мені дісталося кілька прекрасних ролей. Справа почасти й у віці. Зараз я нарешті граю людей, у яких є минуле, і це надає фактуру грі. Коли людині 20 років, вона не буде грати скорботного батька, наприклад. Такі теми, як скорбота або відповідальність великого масштабу, наприклад, якщо брати Георга VІ... Або тема героя “Самотнього чоловіка”.

– Чи важливим є для Вас приголомшливий успіх стрічки?

– Так, це прекрасні почуття. Я почуваюся чудово.

– У Британії скорочують видатки на кіновиробництво. Якими будуть наслідки скорочення державних субсидій?

– Я стурбований цим, але поки не знаю, куди ми рухаємося. Я не можу судити про те, що відбувається, з позиції експерта, але ніхто не знає, куди ми йдемо. Я, можливо, скоріше вийшов би на вулиці разом зі студентами, ніж разом із працівниками мистецтва, але вважаю, що було б неправильно їх розділяти й протиставляти. Але я вірю, що наша індустрія цілком може бути самоокупною, навіть більше. Проте атакувати мистецтво – це помилкова економія.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
2.4855 / 4.19MB / SQL:{query_count}