«У Чайковського був «пунктик» на фортепіано»

Піаніст Андрій Макаревич, – про «Пори року», хіти українських композиторів та новий рояль в Органному залі

В останній день зими, 28 лютого, о 19.00 у Львівському органному залі піаніст Андрій Макаревич гратиме цикл «Пори року» Петра Чайковського. Спеціально для «Львівської Пошти» Андрій розповів про мелодику Чайковського і «пунктик» композитора на фортепіано, хіти українських композиторів та новий рояль в Органному залі.
– Чому ти зупинився на музиці Петра Чайковського?
– Чайковський мені завжди подобався своєю простотою, зрозумілістю і в той же час глибиною. Його музика підкорює своєю мелодикою, довершеністю, щирістю, справжністю. Не всі твори улюблені, бо, як і в кожного генія, у нього є більш вдалі та менш вдалі.
Стиль цього композитора дуже близький моєму внутрішньому світовідчуттю, особливо подобаються його музичні форми і стиль піаністичного письма.
Можна сказати, що у Чайковського був «пунктик» саме на фортепіано. Він не був видатним піаністом, авторитетом для нього завжди був Антон та Миколай Рубінштейни. Відома навіть історія з Першим фортепіанним концертом. Чайковський хотів, щоб його зіграв Миколай Рубінштейн, а той подивився ноти і сказав, що твір взагалі грати неможливо, настільки він незручно написаний. Тоді Чайковський трохи підправив концерт, і після цього його виконав Ганс фон Бюлов, учень Ференца Ліста.
– А чому вирішив виконувати «Пори року»? І як оцінюєш складність цього циклу?
 Цей цикл я досі ніде не виконував. Він прекрасний і різноманітний, в ньому багато можливостей для піаніста, і слухати його легко та приємно.
В «Порах року» є трохи простіші та трохи складніші для виконання частини. «Лютий» – одна з найбільш незручних для виконавця частин у циклі. Таким є також «Листопад. На трійці». Вони швидкі, в них використані різні піаністичні прийоми. Треба мати певну базу, щоб їх зіграти. Але в цілому цикл є легшим, ніж, наприклад, фортепіанні концерти Чайковського. Його геній якраз і проявився у тому, що навіть у таких мініатюрах можна знайти дуже багато цікавого як для не професійного музиканта, так і для зрілого піаніста. Недарма цей цикл грають дуже відомі піаністи.
– Це не вперше ти виконуєш повні цикли. Наскільки це складно для піаніста?
– Для сприйняття публіки, звичайно, збірні програми завжди легше слухати. Комусь близький один твір, комусь інший, тож більше шансів, що ти «попадеш» в аудиторію. Та й для виконавця це простіше – він може створити програму так, щоб підкреслити свої виграшні сторони і приховати недоліки, завжди бути «на коні».
Якщо ж ти готовий взятися за цикл і впевнений в своїх силах, то, в ідеалі, він завжди має звучати повністю. Хоча є різні цикли. «Трансцендентні етюди» Ференца Ліста теж цикл, однак кожна п’єса в ньому самодостатня та ідейно завершена.
– Чи можеш ти назвати «топові» твори українських композиторів, які можна поставити на один щабель із творами тих же Чайковського, Ліста, Шопена? Які би ти радив послухати?
– Не можу сказати, що українські композитори не відомі. Нижанківський, Людкевич, Ревуцький, Станкович, Сильвестров у колах музикантів завжди були знані та шановані. Проте загальна маса про них знає мало. Якщо попросити пересічну людину назвати українських композиторів, то назвуть, хіба що Лисенка.
Тому, звичайно, творчість наших композиторів треба популяризувати, перш за все в Україні.
Якщо говорити про конкретні речі, то я буду більше орієнтуватися на фортепіанний репертуар, бо він мені ближчий. Наприклад, у Лисенка є дуже цікава Друга рапсодія «Думка-Шумка». Її дуже часто виконують, і не дарма, вона того заслуговує, адже зроблена дуже майстерно і торкається потаємних струн душі. У Скорика є цікавий цикл п'єс «В Карпатах». Прекрасні цикли етюдів є в Косенка, у Ревуцького – чудові мініатюри, а у Колесси – дуже класний цикл Пасакалія, скерцо і фуга. В Органному ця Пасакалія виконувалася у версії для органа та камерного оркестру під диригуванням Сергія Лихоманенка. Звучало дуже класно! У Людкевича хочу виділити ля мінорний концерт, прем’єра якого якраз відбулася в Органному наприкінці 2020 року. Музика дуже цікава, як для піаніста – є де себе показати, – так і для слухача. Хоча концерт написаний незручно. Цікаво, що на це страждає багато хто з наших композиторів – той же Лисенко чи Лятошинський. Саме складність доволі часто відлякує виконавців. Але якщо довіритися цій музиці, заглибитися в неї, там можна знайти дуже багато цікавого! Шкода, що на це мало кому вистачає терпцю.
Я впевнений: ця музика має виконуватися і звучати. Радує, що за останні роки ми значно розширили коло наших композиторів, які постійно виконуються. Варто працювати над цим ще старанніше.
– Як на твою думку, чи важко композитору писати на замовлення, бути обмеженим рамками?
– У мене є невеликий композиторський досвід, я писав також твори на замовлення. Не можу сказати, що це для мене було особливо складно. Але що говорити про мене, коли ми говоримо про геній Чайковського! Не думаю, що у нього виникали якісь складнощі з цим. І звичайно, він не ставився до цього, як до ремесла. Композитора завжди веде у творчості якийсь імпульс, щось надихає його. Натхнення може прийти, коли ти намагаєшся заснути ввечері, коли прогулюєшся по вулиці, після прочитання цікавої книжки. Приходить воно, і коли ти маєш якусь тему, на яку тобі замовили твір.
– У 2020 році у Львівському органному залі з’явився новий рояль. Як тобі грається на ньому?
– Наразі я зіграв на ньому три концерти, але вже після першого можна було сказати, що інструмент хороший. Мені він сподобався тим, що на ньому можна робити багато нюансів. Це невеликий рояль, але він нічим не поступається у звучності великому концертному. На ньому можна грати різноманітні програми. Звичайно, хтось скаже, що добрий піаніст зіграє на будь-якому інструменті, але зовсім інакше питання ЯК. До того ж надзвичайно приємніше грати на хорошому роялі. Та й програми можна робити цікавіші. Недарма Рахманінов чи Горовиць їздили на гастролі зі своїм роялем.
Спілкувалася Діана Коломоєць
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.3974 / 4.02MB / SQL:{query_count}