“Птах душі”, який став “Забороненим”

До Дня пам’яті Василя Стуса у прокат виходить довгоочікуваний фільм про поета і правозахисника

Із 5 вересня у кінотеатрах Львова впродовж щонайменше тижня ви зможете подивитися біографічну драму “Заборонений”. Цей фільм про непросте життя Василя Стуса Роман Бровко зняв за сценарієм Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова. Проєкт під робочою назвою “Птах душі” став одним із переможців Десятого конкурсного відбору Держкіно, і з бюджетом 38,1 млн грн він отримав 19,5 млн грн держфінансування.
Дія фільму починається в 1965 році. Молодий поет Василь Стус не може миритися з безправним становищем українців у Радянському Союзі та кидає виклик тоталітарній системі. Він говорить про те, про що мовчать мільйони. Незважаючи на постійний тиск і погрози, Стус не припиняє боротьбу навіть у засланні. Це реальна історія нескореного поета, історія кохання і зради, людської гідності та підлості. Фільм описує останні роки життя Василя Стуса, його боротьбу з системою та спроби опублікувати свою останню збірку віршів, яку він намагався передати з тюрми на волю. А також останні дні життя Стуса і його смерть у радянському таборі в ніч проти 4 вересня 1985 року. 
Як стверджує Роман Бровко, він поставив собі за мету зняти фільм про дисидентів, у якому Стус – головний герой. Режисер хотів показати поета не як героя чи ікону, а як друга, чоловіка, батька і насамперед людину.
Цікаво, що перед початком зйомок сценаристи фільму опитували перехожих на вулиці про те, що вони знають про Василя Стуса і, що страшно, мало хто зміг відповісти, чим саме він відомий.
Знімали фільм із квітня по серпень 2018 року, зокрема у Києві. Зйомки розпочались на Хрещатику біля арки з виходом на вулицю Лютеранську у Києві. Локацію стилізували в дусі радянських часів кінця 1960-х років. Саме тут зняли сцену самоспалення громадського діяча Василя Макуха, яке він здійснив 5 листопада 1968 року на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колоніального становища України, політики русифікації та агресії СРСР проти Чехословаччини. За сюжетом фільму, 30-річний Василь Стус став свідком цієї трагічної події і намагався врятувати Макуха від загибелі.
Ще одну зі сцен знімали у Палаці культури ім. Корольова, у реконструкції кінотеатру “Україна” 1960-х років. Там під час прем’єри кінострічки “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова літературний критик Іван Дзюба та журналіст В’ячеслав Чорновіл виступили із закликами до протестів через репресії української інтелігенції. Саме там Василь Стус виголосив фразу, яка стала слоганом фільму – “Всі, хто проти терору, встаньте!”. А сцени ув’язнення поета знімали в колонії суворого режиму в Березані.
Не обійшлось і без скандалу. Творців фільму попередили: якщо у фільмі буде сцена останнього суду над Стусом, де адвокатом поета був тоді ще геть молодий юрист Віктор Медведчук, на них подадуть до суду і добиватимуться заборони фільму. Та ця сцена все ж є у “Забороненому”. І важливо, що її повністю зняли у документальному стилі та навіть розширили.
Саундтреками до кінострічки стали пісні “Не топчіть конвалії” Сергія “Фоми” Фоменка та гурту Mandry і “Колискова” від гурту “Без Обмежень”, яка увійшла в щойно презентований альбом.
Зауважимо також, що 7 вересня у “Кінопалаці” на вулиці Театральній відбудеться особливий перегляд “Забороненого”. Перед показом на вас чекає невелика лекція, присвячена життю та творчості знакової літературної фігури України Василя Стуса. Доктор філологічних наук Тарас Пастух зосередиться на феномені письменника, який творив відчуття особистої відповідальності за події у країні, внутрішній силі та поетичному таланті.

“Заборонений”.

Жанр: біографія, драма. 2019 рік. 
Країна-виробник: Україна. Кінокомпанія-виробник: UM-GROUP. Дистриб’ютор: B&H Distribution. 
Режисер: Роман Бровко. Продюсер: Артем Денисов. Сценарій: Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов. Оператор: Костянтин Пономарьов. Художник: Володимир Романов. Композитор: Олександр Сошальський. У ролях: Дмитро Ярошенко, Олег Масленніков, Віталій Салій, Євгенія Гладій, Карина Шереверова, Катерина Вишнева, Діана Розовлян, Роман Ясіновський,  Мирослава Філіпович, Денис Роднянський.

Роман “Заборонений” Сергія Дзюби та Артемія Кірсанова

(видавництво “Фабула”).
Колишній аспірантці, яка працювала над дисертацією про життя і творчість видатного поета Василя Стуса, а нині за волею обставин стала медсестрою, запропонували доглядати жінку, яка помирала від важкої хвороби. Як виявилося, важкохвора у минулому була полковником КДБ, неодноразово зустрічалася зі Стусом, особливо в останні дні його життя. У романі надзвичайно насичено змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів та літераторів, і в концтаборі, де утримували в’язнів совісті, ставлячи їм у провину їхні переконання. Чимало уваги приділено у романі й долі останньої рукописної збірки поета.
Мирослав Маринович, дисидент, публіцист, член-засновник Української Гельсінської групи, почесний президент Українського ПЕН:
– Я надзвичайно вдячний за цей фільм! Пережив його дуже глибоко, гостро. Це велика подія для України. Мене вразило те, як гарно передали кохання Валентини і Василя. В українському кінематографі я рідко бачу настільки правдиво зіграні ролі. За цими людьми, героями просто іде душа. Одразу згадуються рядки з поезії Василя Симоненка: “Але скажи: чи ти зі мною поруч. Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?”. І вони пройшли безтрепетно! Цей фільм кінематографічно передає реальність зовсім іншого світу. Перед початком ми бачили трейлери інших фільмів. І я собі думав: “Тут вигаданий світ, чого вже тільки не вигадують, аби передати пристрасті людських душ”. А одразу після цих кадрів починається фільм, де є зовсім інші реалії, реальність. Я на неї дивлюсь і думаю: “Та це ж неможливо передати кінематографічним способом, бо видається, що такого не може бути насправді, але це правдиве! Тут немає жодної неправдивої сцени, кожна з них викликає якусь асоціацію у мене”. Фільм дуже правдивий! Але я ставлю себе на місце сучасної молодої людини, яка скаже: “Так, вони грають. Це не може бути насправді!”. Але все це було! Прекрасно зіграна роль Василя Стуса. Передали висоту людини і її трагедію. Людини, яка стоїть на п’єдесталі духу і постійно неминуче стикається з опором суспільства. Але, окрім Стуса, тут є ще чимало особливих постатей. Та ж Алла Горська, яка важлива своїм нонконформізмом. Вона вийшла з російської родини, але загорілась українським патріотизмом, в цьому фільмі це добре показали. Дуже складно було передати різні ситуації, проте автори мають право на відхилення у певних подробицях доти, доки передають дух і атмосферу епохи. І в цьому випадку їм це вдалося.
Роман Бровко, режисер фільму “Заборонений”:
– Коли творча група робить таке кіно, треба шукати певного консенсусу. Зараз в Україні один відсоток населення, який належить до тих дисидентів-шестидесятників – це ті, хто не знав Стуса особисто, але знали ті часи, як це було. А є 99 відсотків, які щось знають, але дуже мало, вони далекі від тієї епохи. Як-от молодь, яка читала якісь переповіді з підручників. Тому коли ми знімали фільм, то мали враховувати обидві ці аудиторії. Ми багато працювали над самою персоною Стуса, щоб передати, яким він був, опитали багатьох людей, які його знали. Наші автори спілкувалися із багатьма дисидентами, зокрема записали одне з останніх інтерв’ю Левка Лук’яненка і багатьох інших, з ким Стус працював і сидів. Саме подробиці цих розмов і є основою нашого фільму. Звісно, багато фактів можна знайти в інтернеті, але є такі, які знали тільки ті, хто був поруч із Стусом, знав його думки, переживання, все, що було у нього на душі. Саме цю інформацію ми намагались максимально передати глядачам. Нам дуже приємно, що “Заборонений” на окремому показі у Держкіно дивились дисиденти, які також потвердили, що кіно відповідає тому часові і тим подіям, воно є автентичним. А рідна сестра Василя Стуса Марія зауважила, що ми показали його так, ніби знали за життя: “Який Васінька був у житті, такий він тут, на екрані”. Ми намагались показати Стуса не тільки як поета, а й правозахисника. Він постійно боровся з кривдою, мав загострене почуття справедливості, він реагував вибухами емоцій на неправду. Цей фільм насамперед про правду, про свободу слова, право бути собою, вільно думати і говорити, відстоювати свою позицію до кінця. Цей фільм про постать, яка не зрадила собі, на відміну від багатьох у радянські часи. Стосовно ситуації, яка бентежила всю Україну: всі переживали, чи буде сцена суду у фільмі. Зараз вона є навіть у більш розширеній версії, аніж у початковому сценарії. У нас була сцена суду і сцена зустрічі Медведчука зі Стусом віч-на-віч за зачиненими дверима. Останню ми вилучили, бо довести, це правда чи неправда ми не можемо. А сцену суду довелось показати в суто документальному викладі з тієї інформації, яку можна було знайти. Також прізвище адвоката у фільмі не назване, оскільки за правовими нормами ми мали б отримати письмовий дозвіл від цієї людини на використання її прізвища, особистої інформації. Як ви розумієте, із цим було дуже важко. Та вибухнув скандал, і завдяки підтримці народу сцену з судом тривалістю три хвилини ми перезняли й збільшили майже до десяти хвилин. Знімали за матеріалами справи слово в слово, без художніх викривлень. Це все, що ми могли зробити.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4249 / 4.46MB / SQL:{query_count}