“Кольори” жінки

У Муніципальному театрі - прем'єра

У Муніципальному театрі - прем'єра

teatr.jpg 

У Львівському муніципальному театрі минулими вихідними відбулася прем'єра - перша для колективу в цьому році (і за останній час взагалі) - вистава "Кольори" у постановці режисера Олексія Кравчука (художник-постановник Олексій Хорошко) за твором молодого драматурга Павла Ар'є (колишнього львів'янина, який сьогодні мешкає у Німеччині).

Вистава, присвячена жінці у різні періоди її життя, видалася більш ніж просто цікавою у калейдоскопі подій сьогодення, позначеному безперервним залякуванням кризою та завтрашнім днем. А відтак зібрала майже повний зал глядачів. Тим більше, що режисер та актор Олексій Кравчук (який сьогодні є директором театру імені Леся Курбаса) є однією з найбільш реальних кандидатур на посаду художнього керівника цього театру - установи, якій багато років свого життя віддав його батько, народний артист України Анатолій Кравчук. Для Олексія - це режисерський дебют у цих стінах.

Про що п'єса? Про жінку, характер якої змінюється під впливом часу та обставин - від мрійливо-романтичного через практичність, розчарування, навіть цинізм до мудрості та терплячості і, врешті, до прийняття себе як цільної особистості зі всіма своїми злетами і падіннями. Відтак п'ять кольо­рів, як п'ять періодів  в одній жіночій долі, відтворювали на сцені Іванна Кіт, Анастасія Непомняща, Людмила Савельєва, заслужена артистка України Валентина Купріянова та народна артистка України Жанна  Тугай, якій випало осягати і приймати героїню у всі етапи її життя, що актриса зробила чудово.

"Мені здається, що жінка - це в нашому світі перша особа, - ділився Олексій Кравчук із "Поштою" напередодні, -  бо вона робить те, на що чоловіки часто-густо не здатні - творить і зберігає. А це набагато важче, ніж руйнувати. Тому, коли я побачив цю п'єсу у Володі Кучинського, не особливо вагався, беручи її до постановки.  Хоча, звичайно, цілком свідомий: прем'єра - це тільки початок життя "Кольорів", вистава вимагатиме ще над собою чимало праці".

Властиво, потребу цієї майбутньої праці відчули і глядачі. Чи забракло глибини, досвіду та знання жіночої психології молодому драматургу (а з огляду на текст, який виголошували героїні, видавалося, що так і є), чи не все вдалося режисеру (адже багато років театр перебував у вимушеному простої), але "Кольори" у кінцевому підсумку вийшли доволі сирими. Добрий початок вистави, який настроював на серйозну і захопливу розмову про Жінку загалом, стрункого розвитку не отримав. Зрештою, як і сама розмова склалася  доволі хаотично та поверхово. А відтак гарний задум ще змусить і режисера, і всю творчу групу до титанічної праці над собою і над іншими, включаючи перегляд  музичного оформлення та пошук більш вдалих костюмів.

І - без песимізму. Бо виходячи з того, що Олексій Кравчук є режисером та актором театру імені Леся Курбаса (де, як правило,  один і той же твір щоразу звучить по-іншому), є надія, що "Кольори" таки матимуть ту насиченість, якої так хотілося б від п'єси про Жінку. Не конкретну, яка народилася у Білій Церкві, пережила голод та репресії, примусове вивезення на Захід, кохання, заміжжя, народження дітей, розчарування і переживає самотню старість (сюжет саме про це), а ту, яка має що, не лише голо інформативного, а й значно глибиннішого, вартісного сказати іншим.

Однак це, напевно, справа часу. Важливо інше - нарешті після великої перерви і про постановку цього театру почали говорити. А раз говорять, отже, театр існує. І найголов­ніше - прагне праці. Попри усі труднощі, які йому випало пережити і чимало з яких, на жаль, реальні (зокрема, плачевний стан театрального приміщення), тут хочуть жити так, як має жити кожен творчий осередок. І Олексій Кравчук насправді знає, який шлях йому для цього обрати.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.1784 / 4.38MB / SQL:{query_count}