”Зберігайте твердий розум і гаряче серце“

У Львові відбулась зустріч з відомим прозаїком, поетом, перекладачем та громадським діячем Сергієм Жаданом

фото: Леонід Логвиненко

Днями у нашому місті, а саме в Школі журналістики УКУ, відбулась зустріч з Сергієм Жаданом – відомим українським прозаїком, поетом, перекладачем та громадським діячем. Він є автором поетичних збірок “Генерал Юда” (1995 р.),

“Історія культури початку століття” (2003 р.), “Біг Мак” (2003 р.), “Депеш Мод” (2004 р.), книги вибраних творів “Капітал”, “Прощання слов’янки” (2011 р.). Приводом до цієї тематичної зустрічі “Від “Месопотамії” до Майдану” стала його щойно видана книга “Месопотамія”. “Пошта” дізналася, з якими міркуваннями до Львова  завітав цей харизматичний і безстрашний поет. 

Варто зазначити, що “Месопотамія” – це книга про Харків, окреслений автором  як  Межиріччя. Місто історично лежить між двома ріками – Лопанню та Харковом. Автору було “цікаво попрацювати з міфологічним наповненням міста”. Це книга про почуття, ніжні й пристрасні стосунки, любовні трагедії. У ній відсутня політика і соціальні мотиви. Саме в ній автор описав порубіжність і подорожність міста. Цікаво, що кожен текст “Месопотамії” присвячений одному герою і названий його іменем. 

З огляду на події, які зараз відбуваються в Україні, письменник ділився міркуваннями стосовно своїх передчуттів цього стану, а саме  про “висіння духу революції в повітрі”. Модератор Отар Довженко поставив гостю таке запитання:  “Чи є період революцій продуктивним для письменника, чи те, що він пише  виллється в якісь твори?”. На що Жадан дав досить неординарну відповідь: “Я пишу, хоч зрозуміло, що в цій ситуації якось про зовсім інше думається. Більшість текстів, створених мною, це радше якісь коментарі. А якщо конкретніше, дуже багато коментарів західним ЗМІ, які намагаються зрозуміти, що відбувається у Харкові, звідки я родом. Це одне із завдань письменника, а також людей культури та мистецтва. Чесно кажучи, є такі письменники, що сіють паніку і починають закликати усіх на барикади. Якщо ти йдеш на барикади – принаймні маєш бути готовим до того, що там робитимеш. Маєш не заважати людям, які перебувають у тому місці. Тож одна з важливих функцій письменника – подавати правдиву інформацію”.

“Зберігати твердий розум і гаряче серце“ поет радить тим, хто бореться за добробут України. Розмови розмовами, а про книгу теж потрібно згадати. Підписана до друку в останні дні грудня минулого року, вона побачила світ у дуже непрості часи. Завзято і наполегливо письменник взявся розповідати про своє новоспечене творіння: “Нам усім, і книзі також, зараз не пощастило через ситуацію з такими прихильниками влади. Не знаю, як би це сприймалося, якби вона вийшла у світ минулого вересня. Отже, писалася раніше. Проте я здав її у видавництво ще на початку осені. Ми не хотіли видавати “Месопотамію” до Форуму видавців, тому що  там, як ми знаємо, протягом трьох днів презентують кілька тисяч книжок. Була велика ймовірність, що вона загубиться. Краще було зачекати місяць. Тобто книжка мала вийти у листопаді, а з’явилася в грудні й одразу ж “потрапила” на революційні події. Це оповідання, до яких є вірші-уточнення. 


фото: Катерина Недеснова
“Месопотамія” структурно побудована таким чином, що складається з дев’яти історій, пов’язаних між собою. Події відбуваються в старих кварталах Харкова, у них присутні ті ж самі персонажі – вони, можна сказати, кочують з однієї історії до іншої, повертаються на старі адреси, і все це відбувається впродовж трьох літніх місяців. Жанр книги – роман у новелах. Тридцять віршів становлять другу частину, виступають якимось певним коментарем до прози. Тут присутні ті ж самі герої, локації. Давно хотів спробувати в одному тексті поєднати прозу та поезію. Намагався це робити ще в 2001 – 2002 роках, коли писав книжку “Біг Мак”. Це мав бути роман із віршами, проте, на жаль, мені тоді не вдалося зробити таке поєднання. Книга розпалася на дві частини, але цю ідею я не відкинув. Отже, вийшла лише одна книга – “Месопотамія”. Мені, як письменнику,  було цікаво знайти механізм усередині, завдяки якому рухаюся  в житті, це дозволяє вивільнитися моїй сутності”. 

Потрібно зазначити, що книгу вже презентували у Кіровограді, Харкові, Дніпропетровську, Києві, Рівному, Львові. Згодом  автор поїде у Чернівці й Одесу. Одним із запитань, які прозвучали на зустрічі, було таке: чи варто нотувати події в режимі non fiction (від англ. creative nonfiction – жанр, що  виник у 60-х роках, в якому репортаж  подається в стилістиці письменника з використанням традиційних літературних прийомівавт.)?  Принагідно зазначу, що в цьому жанрі працювали свого часу Ліна Костенко  (“Записки українського самашедшего”) і Оксана Забужко (“Let my people go”). Жадан  пише про це статті, блоги, які складаються із повсякденних подій та сцен, тому що це ті речі, подробиці яких можна забути, але вони цікаві з точки зору написання.

Треба сказати, що увечері в театрі Леся Курбаса відбулася презентація книги. На ній, як і на зустрічі, не обійшлося без читання віршів. Кілька сильних, відважних, сповнених героїзму поезій пройняли зал. Слово Сергія Жадана – правдиве, сильне, пронизливе. Його непересічний талант – це перлина української поезії, якою він охоче ділиться зі своїми читачами.

Що ти будеш згадувати про ці часи?
Адже пам’ять змиває всі голоси,
адже пам’ять не пам’ятає жодних імен, жодних назв,
але ти все одно згадуй, згадуй про кожного з нас.

Згадуй про нашу закоханість у твоє лице,
навіть якщо тобі це не подобалось – згадуй про це,
навіть якщо ти не вірила в серйозність наших хвороб,
навіть якщо не сумнівалась у марності наших спроб,

навіть якщо не зможеш згадати наших імен,
і якщо тебе завжди дратував колір наших знамен,
мова наших освідчень,
біографії наших святих,
кількість у наших будинках зброї, вина і книг.

Згадуй усе, що ми писали тобі в листах,
згадуй, скільки нас полягло в чужих містах,
згадуй, скільки з нас зламалося й продалось,
згадуй, хоча б між іншим,
хоча б когось.

Згадуй, як ми ловили твої слова,
згадуй наші поразки й наші дива,
нашу вірність, нашу відвагу, наші страхи, 
носи при собі нашу любов, ніби старі гріхи.

Без тебе нічого не буде, хочеш чи ні.
Наші серця, як підводні міни, стоять в глибині.
Згадуй кожну з утеч, згадуй кожну з атак –
скільки зможеш, хоча б до смерті, хоча би так.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9378 / 4.42MB / SQL:{query_count}