“Книгарі повинні бути добрими професіоналами”

Михайло Ватуляк, заслужений працівник культури України, голова Асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Львівщини, – про те, як живеться українським книгарям

Нещодавно у Львові відкрили українську книгарню імені М. Шашкевича. Ініціатора цього дійства Михайла Ватуляка, голову Асоціації видавців і книгорозпо­в­с­ю­­­­­­­джувачів Львівщини та віце-президента Ліги українських меценатів, з цієї нагоди привітали: міський голова Львова Андрій Садовий, голова НСПУ Віктор Баранов, секретар НСПУ Михайло Слабошпицький, поет, перекладач, літературознавець Роман Лубківський, науковці Михайло Шалата, Феодосій Стеблій, Петро Шкраб’юк, заслужений художник України Євген Безніско та інші. Освятили приміщення книгарні три священики, зокрема отець Рафаїл Турконяк (переклав українською мовою Острозьку Біблію).
З нагоди цієї визначної події “Пошта” вирішила поспілкуватися з її винуватцем – засновником української книгарні імені М. Шашкевича, заслуженим працівником культури України Михайлом Ватуляком. Говорили про те, як зараз живеться українським книгарям.
– Михайле Васильовичу, уже вкотре ви берете діяльну участь у проведенні (на певному етапі) Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика?
– Почав п’ять чи шість років тому. Михайло Слабошпицький мене переконав, пояснив, для чого цей конкурс. Я погодився, звичайно. Усе, що робиться для того, аби українська нація була якомога більше українською, ставала конкурентоспроможною у світовому океані, – добра справа. Тож коли я бачу позитив – погоджуюсь, бо можу внести якусь лепту в добру справу. Михайло Федотович залучив мене і до Ліги українських меценатів. Ми до неї вступили разом з отцем Турконяком. А років чотири чи п’ять тому на зборах мене обрали віце-президентом Ліги меценатів.
– А українська книгарня імені М. Шашкевича, яку нещодавно відкрили, котра за рахунком?
– Четверта, якщо враховувати книжкову гуртівню. Потім була книгарня на вулиці Зеленій, 147 імені Б.-І. Антонича, і ось четверта – імені М. Шашкевича, відкрита до 200-річчя від дня його народження. Про книгарню на Зеленій одна з газет написала: “Книгарня без назви, зате з великим асортиментом і низькими цінами”.
– Як ідуть справи в книгарні імені Б.-І. Антонича?
– У кожній книгарні справи йдуть тоді, коли в ній активно працюють, коли є достатній асортимент книжок, який би зацікавив людей. А головне – зацікавив і самих книгарів, тих, хто щодня зустрічається з покупцями. Книгарі повинні бути добрими професіоналами, знати, з якою продукцією, так би мовити, мають справу. Бо коли людина сидить за столом і їй байдуже, що вона продає (чи шкарпетки, чи книги), – діла не буде. Не хочу вживати “високих» слів, але скажу: ті, що працюють біля книжок, передусім мають думати про наш народ, про те, що він читає, і вміти, повторюю, зацікавити і молоду людину, і поважного покупця. Тому я намагався змінити кадри.
– І багато ви їх змінили?
– Десь до сорока осіб. Як інакше?.. Ось такий приклад: людина запитує, чи є “Зів’яле листя” Івана Франка. Продавець (а це було при мені) дивиться в комп’ютер і каже, що нема. Довелося мені йому нагадати, що є повне зібрання творів Івана Франка… “О, є!” – нарешті зрозумів-зрадів продавець. Отже, я керуюся таким принципом: приймаю людей на роботу і вчу їх. Зрештою, я розумію, що будь-яка зміна праці для людини це або психологічна травма, або навіть подвиг. Тож мусить бути період адаптації психіки. Та якщо хтось не хоче вчитися – замінюю його.
– Я знаю керівника одного творчого підприємства, який багатьох працівників у себе також замінив (і з об’єктивних причин, і з суб’єктивних). Хочу запитати: чи є у ваших книгарнях люди, які працюють досить довго?
– Чому ні? Є. Є у мене кістяк працівників, які вже по 10-12 років фахово виконують свої обов’язки. Словом, за рахунок ротації і відбору вдалося такий кістяк сформувати.

фото: galinfo.com.ua
– А ви самі все робите як належить?
– (Сміється). Ватуляк, можливо, робить і чимало помилок. Але якщо мені хтось підказує – прислухаюся, вчуся. Згадую дуже часто мудрі слова отця Турконяка: “Людині завжди треба мати розум”. Різне буває. Хочу ще нагадати: я ж не філолог, я до книжкової торгівлі упродовж 25 років виготовляв на виробничому об’єднанні “Іскра” фари для літаків.
– А нині для людей виготовляєте духовні окуляри, можна так сказати.
– То вже надто гарно сказано. Але по суті. Знаєте, я з книжками ріс із дитинства, ще до школи навчився читати. У нас у селі було дві бібліотеки – сільська і шкільна. Я всі книжки перечитав, які в них були.
– У якому селі ви зростали?
– Село Бачів на Перемишлянщині. З нього родом отець Прийма, який у Люрді звів українську церкву із золотими куполами. І я пишаюся, що отець Прийма – мій земляк. А щодо переходу із заводу на інші хліби, то скажу таке: ми всі багато втратили, бо зникли заводи. Це трагедія як для тих інженерів, фахівців, що там працювали, так і для України взагалі. Заводи не встигли перейти на сучасне обладнання, на випуск конкурентоспроможної продукції – і люди пішли на базари.
– А як взагалі ви перейшли із заводу у книжкову торгівлю?
– На сьомому Форумі видавців у Львові я зустрів свого доброго знайомого – Віктора Смірнова, з яким познайомився, коли мій син Андрій служив у війську. Смірнов був командиром тієї частини. Унікальна людина! Завжди дбав про дітей – тих, хто приходив до армії. Рідко можна побачити таку картину: стоїть командир, а біля нього, з власної ініціативи, солдати, яким цікаво спілкуватися з ним. Він узагалі дуже любить людей. Пішовши в запас, почав працювати начальником реалізації видавництва “Школа”.
– І запропонував представляти “Школу” у Львові?..
– Так. Тоді це видавництво мало 14 позицій. Через п’ять років у мене вже було понад 30 тисяч назв книжок. Це був 1998 чи 1999 рік. ТзОВ “Книгообрій” виросло з “Книжкових джерел”.
– Син Андрій допомагає в роботі?
– Звичайно. Коли їду кудись (ось недавно на Майдані був) – увесь контроль за роботою на Андрієві.
– Колись Микола Міхновський із жалем констатував: “Ніколи українець не визнає талановитості іншого…” Відчуваєте актуальність цієї фрази, спілкуючись із творчими та бізнесовими людьми з різних місць України?
– Люди є різні. Між творчими людьми не завжди все так просто. Кожен, врешті, має право належно оцінити свій талант, свою працю. Мені з балкона моєї квартири видно, що відбувається на книжковому Форумі. Багато письменників і видавців приходило до нас на каву. Я кажу всім: ми – нейтральні люди, усіх поважаємо, жодного видавництва не виділяємо.
– Приймаєте і молодих, і класиків?
– Аякже! Врешті, у всі часи відносини між людьми бували різними, хоча, якщо чесно, нині молоді не так “припадають до колін” класиків… А взагалі я дуже радий, якщо з’являється талановита молодь, а старші їй допомагають… Я тішуся, коли бачу гарних людей: чи це письменник, чи тракторист… Я поважаю кожного як людину. Нема у мене таких, щоб я їх виділяв.
– Їздите далі до Києва?
– Нині вже менше, бо знаю багатьох видавців. Врешті... Телефонна розмова дає той же ефект. Це колись треба було бачитись. Їжджу на Майдан. Кожен хасид має побувати в Умані, а кожен українець – хоча би раз на Майдані. Дивно, що народні депутати прийняли 16 січня ці антинародні закони. Їх авторам не місце в українській політиці! Зрештою, знаємо, звідки ноги ростуть. Світом керують не Путін і не Обама… Світом керують фінанси.
– Навіть знаємо чиї… Ще я хотів запитати: як ви зрозуміли, що є потреба у відкритті книгарень?
– Якщо говорити про книгарні імені Б.-І. Антонича та імені М. Шашкевича, то, як самі розумієте, йшлося про ювілеї: 100 років від дня народження Б.-І. Антонича та 200 років від дня народження М. Шашкевича. Щоб ім’я видатного українського поета Богдана-Ігоря Антонича прозвучало для українців, чимало сил і часу доклали Ірина та Ігор Калинці. А у випадку Маркіяна Шашкевича – Роман Лубківський своєю активною діяльністю. Роман Мар’янович збурив це море, спричинився до відкриття музеїв будителя українського духу. Книгарні – живий пам’ятник видатним людям. 
Про це, власне, я писав у листах до міського голови Львова, коли просив допомоги з приводу відведення приміщень для обох книгарень. Бо, скажімо, пам’ятник Шашкевичу на вулиці Коперника – один масштаб, а книгарня – вагоміше. Тут людина, яка не знає про поета, не чула про нього, може більше дізнатися, придбати його твори. Є заслуга у пропаганді творчості Маркіяна Шашкевича і Феодосія Стеблія, голови Шашкевичівської комісії. Він здійснив велику роботу. А в підготовці творів Шашкевича до їх повного видання важко переоцінити роль Михайла Шалати, літературознавця з Дрогобича.
Приємно, що мене підтримали (своїми зверненнями до мера) ЛО НСПУ, Ліга українських меценатів, Комітет з Національної премії імені Т. Шевченка, товариство “Україна – Світ”, Конгрес української інтелігенції Львівщини, фонд імені Блажейовського та інші.
Розмовляв Богдан Залізняк
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7194 / 4.44MB / SQL:{query_count}