Правильні акценти

Марія Кривенко, письменниця, вдова Сашка Кривенка, про нову книжку, чотирьох доньок та чоловіка

Марія Кривенко, письменниця, вдова Сашка Кривенка, про нову книжку, чотирьох доньок та чоловіка

kryv.jpgПрізвище Кривенків найчастіше пов'язують з газетою "Пост-Поступ", львів­ським революційним виданням, що відкривало вуаль цензури з перших шпальт газет незалежної України. Головним редактором видання був Сашко Кривенко, матеріали його дружини Марії частенько з'являлися на сторінках "Пост-Поступу", проте що далі, то більше вона ставала на шлях письменниці. З-під її пера з'явилося на світ три книжки "Споглядання вогню", "Дивні дні" та "Ностальгія". Вона не приховує, що їхня сім'я переживала різні часи: і хороші, й погані. Після смерті Сашка минуло майже п'ять років. Про те, як живе і над чим працює Марія Кривенко - в розмові з "Поштою".

- Розкажіть, будь ласка, про журфікси, які Ви організовували два роки тому,  чому більше цим не займаєтеся?

- Це була ідея, яка мені самій страшенно подобалася. З французької "журфікс" - означає "призначений день". Щотретьої середи у книгарні-кав'ярні на вулиці Нижанківського, 5  збиралися люди для читання поезії. Господарі кав'ярні були зацікавлені в тому, щоб до них приходили, а я тоді дуже хотіла спілкування. Це було щось на кшталт елітного літературного салону. Ці вечори дійсно гуртували навколо себе літературну еліту. Я була церемоніймейстером й мала можливість запрошувати людину, на свій розсуд. Обов'язковим пунктом було те, що гість понад сорок хвилин читав не свої твори, а свого улюбленого автора, потім ми все обговорювали. Сьогодні з приємністю можу згадати Андрія Павлишина, Остапа Сливинського, який презентував польсь­ких поетів, Ніну Бічую, Галину Пагутяк. Це тривало понад три роки: з 2003-го по 2006-й . Втім, кожна ідея вичерпує себе, вичерпує ще й тоді, коли доходить до якихось практичних реалізацій. Зараз цього бракує. Адже й досі багато шанувальників літератури прагнуть  діалогу. В культурному повітрі зараз бракує таких зустрічей, я б хотіла знову щось схоже організувати...

- А над чим Марія Кривенко працює зараз?

- Зараз редагую книжки. Час від часу пишу матеріали до місцевих газет. Дописала роман...

 - До речі, останню книжку Ви презентували у 2006 році й тоді ж натякнули, що задумали написати роман про двох сес­тер. Він уже готовий?

- Так, уже його написала. Я не забобонна і можу говорити про це. Цікаво, що думала над книжкою п'ять років, а написала за місяць. Проте, лишилися моменти, які треба відшліфувати. Назва проста - "Сестри", проте, там не має феміністичної ідеї. Це історія про ставлення жінки до жінки, про взаємну підтримку в маскулінному світі. Драма про стосунки двох рідних сестер значною мірою базується на життєвому досвіді... Взагалі, коли я хочу себе охарактеризувати, то перед тим, як сказати: "Я жінка", кажу: "Я людина". Спочатку треба акцентувати не на статі, а на тому, що ти робиш, на вчинках. Хвалити жінку за її красу - це заохочувати не бути собою. Дівчатам не слід робити з цього культу, а старшим - не робити трагедії...

- Ви мама чотирьох доньок, а чи підтримує така жіноча компанія Вашу любов до літератури, хтось пішов слідами батьків?

- Ні, я не є для них прикладом для наслідування, і тішуся, що так сталося. До цього мені навіть довелося докласти зусиль. Розповідала їм  про стосунки, що панують у світі літератури. Бо взагалі, література - світ процвітання его. Східна приказка говорить: поет одружений із заздрістю, а купець - зі скупістю. До того ж мої доньки вже дорослі та самостійні, трійнятам - по 18, а старшій - 23 роки. Одна з молодших - історик, інша - художник, третя - політолог, найстарша - перекладач, але покинула таку роботу, аргументуючи іншими пріоритетами в житті. Наше життя - це пос­тійний конфлікт жінок. Це емоційне, крикливе буття, в нас завжди відчинені вікна і сусіди постійно стають свідками сімейних перипетій. Але ціл­ком усе розумію, адже донька завжди протестуватиме проти матері, на цьому ґрунтується увесь Фройд. Вони ніколи не погодяться з тим, що маму треба наслідувати. Намагаюся це розуміти і нагадувати собі про природний опір. І тут рятівною може стати тільки моя муд­рість, намагання не заважати, дозволити робити вибір самостійно. Було б гірше, якби вони ходили на шнурочку і говорили "Єс, мем!", а вони  - ні, борсаються, хочуть бути самостійними. Ще одна річ, яка рятує наші стосунки, - це ідеал тата. Коли наростає конфлікт, зупиняємося і ставимо запитання: "А що на це сказав би Сашко?" Вони його поважають, він - єдиний батько і мій єдиний чоловік, іншого тата вони не знали і не знатимуть. І не тому, що я так собі вирішила, що біля мене більше нікого не буде. Просто наше життя по­ділене на порції. Кожна порція колись вичерпується, і почуттів теж. Почуття - не така вже й прекрасна річ, але саме воно дарує нам те, що стає найдорожчим: спогади, досвід, дітей... Добре, що емоції вичерпуються, бо за ними ти не зможеш побачити нічого, кохання - пора, коли все горить синім полум'ям. Добре, що я вже перегоріла, тепер можу тверезо дивитися на речі, яких колись не помічала.

 - Для Вас вихід нової книжки чи матеріалу в газеті - це са­мореалізація чи  важливіше просто виписатися, байдуже, чи його надрукують?

- Безсумнівно, мені треба публікуватися. Був період, ко­ли мене довго не публікували, тоді чогось бракувало. А до тридцяти мої вірші взагалі хао­тично з'являлися в різних газетах та журналах. коли ж мені було вже за тридцять, перша збір­ка таки з'явилася на світ. Як казав Овідій, твори повинні років десять відлежати десь у сховці, а потім їх уже можна діставати й показувати людям. Загалом же так, абсолютно, ме­ні треба друкуватися. Я потребую реакції на написане, потребую похвали, і що далі - то більше боюся критики. Бо критика колись у студентські часи заткнула мені рота на років дев'ять. Але зараз я йому (критику) вдячна, усім вдячна, хто мене в житті "побив"...

- Вас не ображає, що перший титул, який вписують біля вашого імені, це "дружина Саш­­ка Кривенка"?

- Ні, я ж насправді дружина. Це є об'єктивна реальність, іншої дружини в нього не було, іншого чоловіка в мене теж не буде. Ми з Сашком були одногрупниками, зі студентської лави разом і багато чого пережили вдвох. Він завжди був вищий від інших на три голови - у прямому та переносному значеннях. Його важко було не помітити. Ми встигли пережити  все: і хороше, й погане... Тепер, після його смерті, нам допомагає держава, але я б не хотіла тут вдаватися в деталі.

- У збірнику есе про Кривенка "Привіт, Сашко!" друзі пригадують, як після похорону всіх  подивувало те, що так багато людей проводжало його в останній шлях. Для Вас це теж було несподіванкою?

- Ні, абсолютно ні. Він був дуже комунікабельним, дуже теплою людиною, класичним екстравертом. Цілком віддавав себе назовні, друзів йому ніколи не бракувало. Друзі його також направду любили. Скажімо, я зараз згадую  Юрка Покальчука, царство йому небесне, він щиро любив Кривенка. Навіть дещо батьківською любов'ю, оскільки був набагато старший за Сашка. От і я пригадую, на цвинтарі, коли всі стояли біля могили, Юрко Покальчук розплакався, як маленька дитина... Взагалі, Сашко легко йшов на контакт, і ті, хто його пам'ятає, пригадують, що його супроводжував успіх, складалося враження, що перед ним доріжка стелилася. І він все життя тією доріжкою кудись поспішав, йому не вистачало часу завжди і у всьому. Постійно був на роботі, рідше з'являвся вдома, і багато з його справ для мене лишалося загадкою... Я знала, що йому частенько надзвонювали з погрозами після чергового матеріалу в газеті, було страшно, але ж я не могла нічого вдіяти...

- Ви брали участь у підготовці "Пост-Поступу", щось писали до газети чи мали свою сферу діяльності?

- Я час від часу дописувала у газету. Як зараз, пам'ятаю матеріал в 1992 чи 1993 роках про отця Йосифа Міляна, який називався "Бути всім для всіх". Я щойно з ним познайомилася, він був монахом. Одним із підпільних монахів, правив службу. мене та зустріч потрясла. Я побачила щось таке, чого зовсім не очікувала: життєрадісна людина. На той час уявлення про монаха обмежувалося класичним образом старця, зігнутого до землі, що носом поре землю і щось там собі бурмоче в бороду. А тут я бачу молодого енергійного чоловіка, життєрадісного, який тіль­ки те й робить, що жартує і смі­ється. Та стаття була скандальна, парафіяни й парафіянки штурмували редакцію, і все через те, що я написала, що отець любить... випити коньячку.

Ще пригадую, коли "Пост-Поступ" "загибав" у 1995 році, я написала відгук на "Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко. Правду кажучи, такого зараз я б уже не написала. Тоді не могла сприйняти того твору, наговорила багато різких речей, такого зараз я б точно не сказала. Перейшла на особистості і, якби була можливість, то публічно попросила б пробачення... Матеріал називався "Оксана знову сердешна". Сашко не по­діляв моєї думки, казав, що я неправа. Але він мав таку здат­ність, вмів дати людині висловитися навіть тоді, коли не погоджувався. Той роман мені й досі не подобається, хоча Оксану я дуже шаную. Те, що вона на мене ображається, - це факт, і Забужко мені цього й не пробачить, я так розумію. Мені шко­да, бо ні в якому разі не можна переходити на особистості...

Взагалі, коли пригадую редакцію, то відразу бачу той весь бруд і бедлам. Але всім це подобалося, то був такий романтичний час, зараз так не живуть. Перші випуски газети друкували у Вільнюсі, їздила одна людина і забирала тираж. Це був час, коли люди могли без грошей працювати, було значно більше свободи слова. Ідейним натхненником організації газети стало "Товариство Ле­ва". Це хлопці, які збиралися і думали, як до кінця розвалити союз, а натомість створили "Пост-Поступ".

Коли в 1995 році газета трі­щала по швах, Сашко вирішив залишити роботу і поїхати в Київ. Я йому тоді сказала, що іншого такого проекту він біль­ше не матиме, але це його не зупинило. Для роботи Сашку завжди бракувало доброго менеджера, що й стало одним з чинників рішення піти з редакції.

- А як Ви сприйняли відроджений "Пост-Поступ"?

- Протестувати було б безглуздо. Я просто з цим змирилася, життя йде, все змінюється. Звісно, було некоректно згадувати ім'я Сашка з рекламною метою, але я не могла нічого вдіяти.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8470 / 4.46MB / SQL:{query_count}