Забави під час жалоби

Містечкову забаву гучно проголосили “Всеукраїнським фес­тивалем”. А відгуляли тоді, коли країна сумувала за загиблими. Новина, що 30 – 31 липня в Городку на Львівщині вперше відбудеться щорічний Всеукраїнський козацький фестиваль “Богданові звитяги”, не могла не заінтригувати. Ідея провести його в Галичині сприймалася, як довгоочікувана відсіч міністру освіти, науки, молоді й спорту Дмитру Табачнику, котрий твердив позаторік у московській газеті “Известия”, що “галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України”.

Новина, що 30 – 31 липня в Городку на Львівщині вперше відбудеться щорічний Всеукраїнський козацький фестиваль “Богданові звитяги”, не могла не заінтригувати. Ідея провести його в Галичині сприймалася, як довгоочікувана відсіч міністру освіти, науки, молоді й спорту Дмитру Табачнику, котрий твердив позаторік у московській газеті “Известия”, що “галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України”.
Ще 29 липня професор Римського університету “Ла Сап’єнца” Оксана Пахльовська соромила в київській газеті “День”: донеччанин, академік Iван Дзюба відповів на маячню міністра дослідженням “Прокислі щі від Табачника. Галичанофобія – отруйне вістря українофобії”, “а “П’ємонт” – анічичирк. І так до сьогодні цей АУТИЗМ...”
Та ось уже наступного дня в Городку започаткували Всеукраїнський фестиваль, мета якого – “відродження та розвиток історичних, культурних традицій Українського козацтва; об’єднання козацьких організацій; виховання патріотизму, національної гідності та поваги до знакових подій української історії”. Але гонорові наміри організаторів “Богданових звитяг” – городоцьких владоможців – виявилися захмарною для них планкою.
Судіть самі, але – керуючись при цьому не квасним патріотизмом, а тим, до якого Іван Франко закликав відомими всім українцям ще зі школи рядками: “Ти, брате, любиш Русь, як хліб і кусень сала, – я ж гавкаю раз в раз, щоби вона не спала”.
“Зацікавимо людей культурою”
Із вихованням національної гідності у фестивалю не склалося вже на його початку. Після того, як 29 липня на шахтах у Донбасі загинули 37 гірників, “Богданові звитяги” не перенесли, наприклад, на 19 вересня, хоч саме цього дня, до якого їх “нехронологічно” приурочили, розпочалася 1655 року битва.
У Феодосії, з огляду на трагедію в Донбасі, перенес­ли святкування Дня міста з 30 липня на 6 серпня. Натомість на фестивалі в Городку обмежилися внесенням часткових змін у програму лише його другого дня, оголошеного жалобним у всій країні.
Та оскільки на сайті райдержадміністрації пояснили, що “відмінено розважально-концертні заходи” саме “на виконання Указу Президента” щодо жалоби, то виходить, що якби його опублікували в електронних ЗМІ 29 липня, то на “Богданових звитягах” продемонстрували б солідарність зі Сходом ще й 30-го? Але чому ті, хто пафосно обіцяв виховувати патріотизм та національну гідність, і без президентського указу не подумали, що аж ніяк не адекватними анонсованій ними меті будуть наступного дня після трагедії такі пункти їхньої програми, як “лазерне шоу” й “запальна нічна дискотека”?
Адже мало того, що ці сучасні прояви веселощів не пов’язані з козацтвом – їх ще й здатні зі зловтіхою сприймати ті, хто наполягає, що “галичани практично не мають нічого спільного з народом Великої України”. Тим паче, що голова Городоцької райдерж­адміністрації (й депутат облради) Юрій Візняк обіцяв на її сайті: “Зацікавимо людей культурою Городоцького краю”.
Та коли на фестивалі оголосили акцію “Запали свічку”, щоб його учасники й гості помолилися за упокій жертв трагедії, то навколо священика згуртувалися для цього лише приблизно три десятки людей. А решта продовжувала сидіти біля горілки чи пива та шашликів.
“Весело й сито!”
Хоч, за гіркою іронією долі, гаслом фестивалю, як повідомила 1 серпня Західна інформаційна корпорація, було: “Обіймись, Україно!”... У коментарі ЗІКу Ю. Візняк запевнив також: “Закликаємо до єдності, шани й поваги до нашої української нації”.
Та коли священик молився на “Богданових звитягах” за упокій представників цієї нації зі Сходу України, то більшість гостей фестивалю залишилася за столами... Чи не тому, що в Городку намагалися обійняти неосяжне, – анонсувавши виховання національної гідності, знайшли поруч із цією “Богові свічкою” місце й кочерзі, якою помішували вугілля під шашликами, котрими закушували те, що лише збиралися заборонити?
Адже на сайті городоцької “Газети для Вас” дізнаємося, що 31 травня голова райдержадміністрації вніс на засіданні робочої групи з підготовки та проведення “Богданових звитяг” пропозицію про заборону продажу спиртних напоїв на місці проведення фестивалю. Натомість на блозі Ю. Візняка в інтернет-виданні “Вголос” натрапимо на публікацію під заголовком “На козацькому фестивалі “Богданові звитяги” буде цікаво, весело та сито!”, де анонсовані такі пункти “Програми І-го Всеукраїнського...”, як “пивний конкурс” і “частування... справжньою медовухою!” А запрошуючи для цього, важко сподіватися, що в разі потреби від чарок відірвуться всі.
Тож коли організатори фестивалю обіцяють зацікавити людей культурою, на яку здатні після частування медовухою, то чи володіють нею передусім вони? А тим, хто зауважить, що без алкоголю не обходиться жоден фестиваль, нагадаємо його мету –
“відродження та розвиток історичних, культурних традицій Українського козацтва; об’єднання козацьких організацій; виховання патріотизму, національної гідності та поваги до знакових подій української історії”.
Бо невже трагедія в Донбасі – не знакова й для Городка? Тим паче, що фестиваль у ньому був не “простим”, а “ідейним”.
“Найбільша, найвідоміша”
Зазирнувши до “Вікіпедії”, дізнаємося: “Фестиваль – це масове театралізоване святкове дійство, що включає огляд чи демонстрацію досягнень”. Але ж у словах “святкове” й “святе” – спільний корінь. А що святого, наприклад, у пивному конкурсі, який, по суті, не припинявся аж до завершення фестивалю?
Якщо без таких змагань не обійтися, реалізовуючи продукцію броварів, то чому їх проводять не лише у Дні міста, а й на козацькому фестивалі? Невже козаків вважає гультяями навіть голова райдержадміністрації, який є отаманом Прикордонного міжрайонного козацького товариства Українського реєстрового козацтва та його генерал-майором?
Адже у коментарі ЗІКу він демонстрував доволі специфічні знання про козаків: “Битва військ великого козацького гетьмана України Богдана Хмельницького під Городком 1655 року – найбільша, найвідоміша виграна битва, яка у свій час сколихнула цілу Європу...”.
Та, коли б зазирнув перед цим до дев’ятого розділу десятого тому “Історії України-Руси” Михайла Грушевського, то дізнався б таке: “Потоцкий заложився був табором за Городком, уповаючи на неприступність сеї позиції, серед тутешніх ставів та мочарів, і сподівався дочекатися посполитого рушення, що мало до нього прибути з ріжних воєводств. Але військо його було дуже мале – язики казали, що було його 6 тисяч, а Коховский рахує тільки на 4 тисячі”.
Одвічні мочари
До слова, про мочари... Чемпіон світу й “найсильніша людина світу” 2004 року Василь Вірастюк, який був головним суддею спортивних змагань на “Богданових звитягах”, зауважив на прес-конференції, що майданчик, де їх проводили, мав би бути, щоб уникнути травм, не посеред горбатого поля, по якому міг би хоч трактор пройтися. Не в захваті він і від болота, посеред якого відбувся фестиваль і в котрому вряди-годи застрягали автівки.
Тобто в Городку, радше, незграбно імітували, симулювали свято. А тим, хто зауважить, що всі перші млинці – глевкі, відповімо – проголосивши фестиваль Всеукраїнським, слід було тримати цю захмарну задерту планку, не пожбуривши її в багнюку.
“Богданові звитяги” не повинні асоціюватися з поразками у вихованні патріотизму й національної гідності. Бо їх профанацією досягається протилежне задекларованим намірам – дискредитація.
Професор Римського університету пояснила в газеті “День”, що Польща вступила до ЄС, зумівши наблизитися до стандартів цивілізованого світу: “Зокрема й тому, що там зв’язок між поколіннями не переривався. А постійна зустріч поколінь – це трансмісія цінностей. Це ієрархія пріоритетів”. Натомість в Україні, вважає професор, “відбулася дуже тяжка підміна” – “симуляк­ри в політиці, симулякри в культурі” – “бал-маскарад Симулякрів”.
Адже що було пріоритетом у Городку 30 – 31 липня? “Весело й сито!” під час жалоби?..
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
11.5791 / 4.17MB / SQL:{query_count}