Канни у Львові

Поки щасливчики збираються у Канни, кожен охочий і у Львові може влаштувати собі Каннський фестиваль

justify"> Поки щасливчики збираються у Канни, кожен охочий і у Львові може влаштувати собі Каннський фестиваль. Для того, щоб довести себе до максимально автентичного стану відвідувачів під час фестивалю, можна перед переглядом зо три-чотири доби не спати, їсти похапцем не надто корисну їжу і дивитися 5-6 фільмів на день різними мовами від восьмої ранку.

Проте, оскільки клімат у нас відрізняється від каннського не на краще, ліпше все ж таки відмовитися від фестивального екстриму і прости піти у львівські крамниці, щоб підібрати й переглянути найкращі фільми минулого року, створені каннськими мазунчиками.

Алехандро Гонсалес Іньяріту

У Львові вже можна придбати фільм знаменитого мексиканця Алехандро Гонсалеса Іньяріту “Б’ютифул” (“Краса”). Щоправда, назва стрічки мала б писатися інакше, але ніхто точно не знає як. Схоже, в Каннах стає модним показувати картини з умисними граматичними помилками у назвах – минулого року це були “Inglourious Basterds” Тарантіно, цього – “Biutiful”.

У Каннах стрічка принесла “Золоту пальмову гілку” виконавцеві головної ролі Хав’єру Бардему.

Утім фільм викликає неоднозначне враження. З одного боку, знятий він досконало. Геніально зіграв свою роль і Бардем. Проте до історії про люблячого батька, який перебуває десь на соціальному маргінесі, Гонсалес Іньяріту, який перебрався із Мексики до Голлівуду, додав ще й рабську працю китайців, іммігрантів із Сенегалу тощо. Фантастичні зйомки в серці Барселони, не відомої туристам, без сумніву, чудовий актор, кілька видатних сцен... Якби Гонсалесу Іньяріту, який уперше у своїй кар’єрі відмовився від послуг сценариста Гільєрмо Арріаги і сам написав ще й сценарій, не забракло духу обмежитися родинними справами смертельно хворого Уксбаля, вийшла б картина, гідна і головної “Золотої пальмової гілки”. Але із прохідних дворів Барселони трохи тхне кон’юнктурою.

Шанувальники цього талановитого мексиканця можуть придбати також і його попередні роботи – геніальну “Суку-любов”, багаторівневий “21 грам”, поліпластовий “Вавилон”.

Стівен Фрірз

Також минулого року в Каннах, проте поза конкурсом, показали “Прекрасну Тамару” Стівена Фрірза – того, який зняв оскароносну “Королеву”, стильні “Небезпечні зв’язки” та “Шеррі”, і очолював каннське журі ювілейного, 60-го фестивалю.

Фрірз, вишуканий майстер любовної інтриги та костюмованих драм, цього разу запропонував просту історію, що відбувається в наші дні. Зробив він її надзвичайно дотепно. Навіть віртуозно. По суті класична комедія ситуацій розіграна, як по нотах, а всі її випадковості, що рухають сюжет, допасовані ідеально. Ціла купа героїв, сюжетних ліній та життєвих колізій сплітаються у щільний клубок і жодна нитка із нього не обривається просто так. Усі фрагменти складаються у фіналі в кольорову мозаїку. “Фільм не бере участі в конкурсній програмі з дуже простої причини: я не хочу програти і сумувати з цього приводу”, – говорить Фрірз. Проте той, хто подивиться картину, вже точно і не програє, і не сумуватиме.
Олівер Стоун

Стрічка Олівера Стоуна “Волл-стрит: гроші ніколи не сплять” стала продовженням його ж знаменитої картини “Волл-стрит”. Майкл Дуглас і його Гекко, звичайно, постаріли від 1987 року, проте їхні сила, привабливість та вміння тримати аудиторію залізною рукою та оксамитовим голосом, залишилися при них. На запитання про те, що змінилося більш ніж за 20 років, Дуглас відповів: “Дякую, що нагадали мені про мій вік. У Голлівуді дедалі менше шансів отримати роль. Проте з’являється все більше шансів грати значно цікавіші ролі в незалежному кіно”.

Щодо Олівера Стоуна, то він, син біржевого брокера, знає про Волл-стрит багато. Шанувальник Че Гевари та Уго Чавеса, він вважає: “Я не знаю, чи доброю є капіталістична система. Мені хотілося б значно серйозніших реформ. Коли у 1987 році вийшов перший фільм “Волл-стрит”, я думав, що капіталізм  зміниться на краще, однак за двадцять останніх років сталося навпаки. Сьогодні збагатитися можуть лише великі компанії”. На запитання про те, чи навіяний образ Гекко спогадами про батька, режисер відповів: “Мій батько не був схожим на Гордона Гекко. Він писав статті, погано знав інформатику, але головне – був дуже чесним. Для нього клієнт завжди був на першому місці. Але часи міняються, і на перший план виходять такі, як Гекко”.

Рідлі Скотт

Відкрив минулорічний фестиваль герой, який залюбки виступив би проти тих, хто працює на Волл-стрит. “Робін Гуд” Рідлі Скотта став своєрідним приквелом до добре відомої усім з дитинства історії. Британці, австралійці, німці та французи за неабиякі гроші Голлівуду розповіли світові, чому Робін став чоловіком у капюшоні, людиною із Шервуду. Стрічка знята із “гладіаторським” розмахом і у помпезному голлівудському стилі, до того ж із добрими акторами (оскароносні Рассел Кроу та Кейт Бланшет, а також Мак фон Зюдов та інші), із захопливими спецефектами, які сягнули такого рівня, що виглядають дуже природними.

На екрані позитивні герої волають: “Смерть французам!”, а негативні цими французами, яким – смерть, і є. Проте Рассел Кроу вважає, що суть не в тому, що французи – погані хлопці, а в тому, що короля Річарда Лев’яче Серце вбив французький кухар. Також Рассел Кроу додав: “Якби Робін Гуд жив зараз, він би зводив рахунки на Волл-стрит, з винуватцями фінансової кризи, з банками. А ще йому варто було б поборотися із монополією засобів масової інформації”.

Вуді Аллен

Замість розмашистого голлівудського блокбастеру, що відкрив минулорічний фестиваль, цей відкриється маленькою (у плані бюджету) картиною Вуді Аллена “Північ у Парижі”. Про це – згодом. А у Львові вже можна придбати його минулорічний фільм “Ти зустрінеш високого темного незнайомця”. Альфі (Ентоні Гопкінс) залишає Гелену, щоб наздогнати свою втрачену молодість та завоювати повію Шарман (Люсі Панч). Відкинувши здоровий глузд, Гелена керується божевільною порадою шахрая-віщуна. Через нещасливе подружнє життя Саллі (Наомі Вотс) закохується у Ґреґа (Антоніо Бандерас), вродливого власника галереї, в якій вона працює. Рой (Джош Бролін), письменник, який із нетерпінням чекає відгуків на свій останній рукопис, божеволіє від Діа (Фріда Пінто), загадкової жінки, яка помічає його проникливий погляд із сусіднього вікна. Спроби героїв сховатися від проблем у повітряних замках роблять їхнє життя стражденним та абсурдним. Як завжди, тонка, безжальна і дуже дотепна комедія від найзнаменитішого серед нью-йоркських невротиків Вуді Аллена, який заявив у Каннах: “У мене дуже поганий зір, як вам відомо. Я помітив, що з віком ти не стаєш розумнішим, добрішим або терпимішим. Нічого доброго у старінні немає. Нікому не рекомендую старіти!”

А, як відомо, гарні фільми – одна зі стежок до того, аби не постаріти.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
10.7986 / 4.15MB / SQL:{query_count}