ПАRussia

Парламентська асамблея Ради Європи стала на коліна перед Путіним. Рішення щодо повернення російської делегації без виконання будь-яких попередніх умов може бути небезпечним прецедентом щодо майбутніх домовленостей Заходу і Росії за спиною України

фото: assembly.coe.int
Французьке місто Страсбург у ніч на 25 червня стало місцем торжества проросійської європейської підлості. Справжніми “вояками Кремля” виступили більшість європейських народних обранців, представлених в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Із присутніх 190 депутатів 118 проголосували за резолюцію про зміну санкційного механізму ПАРЄ, чим дозволили російській делегації повернутися до асамблеї без виконання будь-яких попередніх умов (62 – проголосували проти, 10 – утримались).
ПАРЄ додала до регламенту норму, що скасовує право асамблеї накладати ключові санкції на будь-яку національну делегацію.
Тобто унеможливлюється обмежувати делегаціям право голосу, право виступу, право участі та голосування у комітетах асамблеї – незважаючи на те, яких порушень припустилася держава та її депутати. Окрім того, Росії дозволи подати список своєї делегації посеред сесії ПАРЄ, хоч в статуті організації передбачено, що це можна робити лише перед початком першої сесії року. Але треба зауважити, що зберігається можливість дрібних санкцій або ж повної відмови у підтвердженні повноважень делегації окремої держави.

Подвійні європейські стандарти

Росіяни навіть не сумнівалися у тому, що більшість делегатів ПАРЄ капітулюють, підтримавши російське повернення. Тому російська делегація прилетіла до Страсбурга ще навіть до завершення голосування за резолюцію про зміну санкційного механізму. В складі цієї делегації й особи, що перебувають під персональними санкціями ЄС і не мали б права в’їжджати на територію Євросоюзу. До прикладу, голова комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Леонід Слуцький, який возив прокремлівських французьких парламентарів до окупованого Криму. Можна згадувати норми міжнародного права за якими представник міжнародних організацій не підпадають під візові обмеження, але хіба Слуцький і ще кілька йому подібних підсанкційних російських депутатів ввечері 24 червня вже були членами ПАРЄ? Ще ні, але візи отримали. Ось такі стандарти під депутатів від країни-агресора.
У цій ситуації з ПАРЄ можна говорити про російський шантаж, зокрема фінансовий (Росія з 2017-го не сплачує внесків до Ради Європи (РЄ), які щороку складали 33 млн EUR, близько 7% від бюджету РЄ ), але ще важливіше зрозуміти, що у низки європейських політиків є дуже сильне бажання дружити з Путіним, незважаючи на його війну проти України. Насправді рішення про можливість повернення росіян до ПАРЄ ухвалювалося не в ніч на 25 червня, і не делегатами асамблеї. Вже не один місяць це рішення відстоювало керівництво впливових європейських держав, насамперед йдеться про Францію та Німеччину. Тих самих посередників між Україною та Росією у нормандському форматі.

Українська боротьба

Зазначимо, що делегація українського парламенту в ПАРЄ використовувала всі можливості, щоб зупинити капітуляцію асамблеї перед росіянами. Але на понад дві сотні правок до проекту резолюції про зміну санкційного механізму (більшість правок вносили українців, але підтримка була також з боку представників Грузії, Британії, Польщі, країн Балтії) президентка ПАРЄ Ліліан Морі Паск’є відповіла продовженням засідання до опівночі за центральноєвропейським часом (до 1-ї години ночі за київським часом). Також ще перед цим Ліліан Морі Паск’є всупереч передбаченим процедурам домоглася затвердження регламенту, вигідного росіянам.
Ми недарма звертали увагу на те, що рішення ухвалювалося вночі, адже це відбулося вперше у практиці ПАРЄ. Зрештою, за повернення росіян в асамблею без обмежень проголосували делегації Франції, Італії, Австрії, Андорри, Азербайджану, Кіпру, Іспанії, Ісландії, Ірландії, Норвегії, Португалії, Словаччини, Сербії, Сан-Марино і Туреччини. Частково підтримали це рішення делегати від Вірменії, Бельгії, Швейцарії, Чехії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Хорватії, Ліхтенштейну, Молдови, Румунії і Нідерландів. Переважно проти проголосували парламентарі із Литви, Латвії, Естонії, Британії, Швеції, Польщі. Єдиний поляк, який проголосував “за”, вдень 25 червня заявив, що це відбулося через невідому технічну помилку і заявив, що подасть заяву про скасування його голосу. Делегації України та Грузії проголосували повним складом проти.
Зранку 25 червня російська делегація вже передала свої і розсілася по місцях у сесійній залі ПАРЄ. Українська делегація зупинила автоматичне призначення загаданого росіянина Слуцького віцепрезидентом ПАРЄ. І що також важливо, українська та грузинська делегація оскаржили повноваження росіян за двома процедурами. За запитом голови української делегації Володимира Ар’єва розпочалося оскарження “за процедурними обставинами”, так як у складі російської делегації є депутати, обрані по багатомандатному округу, включаючи голоси мешканців українського Криму, і обрання цих людей до Держдуми є сумнівним. Та й анексії Криму ПАРЄ, принаймні поки, не визнає. А представниця Грузії Ніно Гогадзе ініціювала оскарження “за змістовими обставинами”, через порушення Росією базових цінностей та правил Ради Європи. Тож російська делегація 25 червня повернулася в ПАРЄ, але підтвердження їхніх повноважень відкладалося ще на добу. Росіяни вже могли працювати як і парламентарі з інших держав, тільки не зможуть брати участь у голосуванні щодо своїх повноважень. Це голосування пройде сьогодні, 26 червня.
Побачимо, якими будуть результати оскарження повноважень, але напередодні, з огляду на те, як впливові європейські країни просували повернення російської делегації, шанси на те, що розстановка сил в асамблеї кардинально зміниться, були насправді мізерними. Навіть дрібні санкції щодо росіян (до прикладу, заборона обиратися доповідачами чи входити до складу моніторингових місій ПАРЄ) виглядали малоймовірними. Представники російської Держдуми заявляли європейцям, що вважатимуть неприпустимими будь-які навіть найменші обмеження і не працюватимуть в ПАРЄ, якщо подібні рішення будуть ухвалені. Ось такі ультиматуми, які, як на жаль, показала практика, європейці сприймали… А російські парламентарі вже взагалі знахабніли, заявляючи про те, що і їхні мажоритарники обрані в анексованому Криму можуть стати членами ПАРЄ.
Після того, як українська делегація ініціювала оскарження повноважень росіян, наші парламенті залишили сесійну залу і заявили, що зупиняють свою роботу в ПАРЄ. Повернуться тільки для голосування щодо російської делегації. Але не братимуть участі у всіх інших голосуваннях, зокрема і за нового голову ПАРЄ, що також має відбутися 26 червня. Натомість для росіян важливо проголосувати за нового президента ПАРЄ.
“Рішення української делегації: 1) припинити участь в роботі сесії ПАРЄ, крім питань, пов’язаних з позбавленням повноважень російської делегації; 2) делегація звертається до Верховної Ради з необхідністю терміново розглянути питання зупинення участі України в ПАРЄ у подальшому; 3) делегація звертається до президента і МЗС негайно виробити чітку позицію щодо подальшої участі України в органах Ради Європи”, – повідомив 25 червня глава української делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв на своїй сторінці у Facebook.

Пристосуванство вічно стурбованих європейців

Нагадаємо, вперше ПАРЄ наклала санкції на російську делегацію навесні 2014-го, після захоплення Росією Криму та  початку збройної агресії на Донбасі. Тоді ПАРЄ до кінця року позбавила російську делегацію права голосу в асамблеї, виключила російських представників  з усіх керівних органів, а також позбавила права брати участь у спостережних місіях. В наступні роки ПАРЄ продовжувала санкції проти російської делегації, адже Росія навіть не думала виконувати жодної резолюції асамблеї, що стосувалися питання російської агресії в Україні. У відповідь Росія заявила, що просто не братиме участі у засіданнях асамблеї, не відправляла своєї делегації, і зрештою, як уже зазначалося два роки не платили внесків до Ради Європи.
Як бачимо, у ситуації з ПАРЄ йдеться не про економічні санкції, а суто політичні. Тим не менш, будь-яке послаблення санкцій проти Росії припинення нею війни в Україні, без повернення Криму, може привести до ланцюгової реакції у послаблені чи відмові від інших санкцій, прив’язаних до тих самих питань.
Європейські прихильники повернення Росії до ПАРЄ гралися двома найважливішими на їхню думку аргументами. Мовляв, потрібно зберегти майданчик “для діалогу з Росією” і захистити російське громадянське суспільство, адже якщо б дійшло до виходу РФ з Ради Європи (Росія до 1 липня мала б сплатити внески до Ради Європи разом із боргами, адже за статутом РЄ після несплати внесків за два роки може підійматися питання про виключення держави з організації), то російські громадяни втратили б можливість захищати свої права у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ).
Щодо цих аргументів виникає багато питань. До прикладу, чи європейці такі наївні, щоб вірити у те, що у ПАРЄ через діалог з російськими депутатами можна перевиховати Кремль? Як в Росії виконуються рішення ЄСПЛ?
“У мене є друзі серед правозахисників і співробітників НКО по всій Європі – багато хто з них поділяє позицію, що відновлення Росії в правах у ПАРЄ допоможе російським громадянам. Інша точка зору, поширена насамперед у сусідніх з Росією країнах, таких як Україна, Польща або країни Балтії, полягає в тому, що загальний збиток, який понесе Рада Європи і пов’язані з нею інститути, в тому числі ЄСПЛ, в результаті поступок Росії, виявиться більшим, ніж вигоди, які принесе можливість звернення російських громадян в європейські правові інстанції. Справа ще й у тому, що низка рішень ЄСПЛ за російськими позовами, винесених впродовж останніх років, була переглянута Конституційним судом РФ. Проблема в тому, що рішення Європейського суду у справах, пов’язаних з Росією, як і, наприклад, з Туреччиною, не змінюють загальний характер правового режиму в цих країнах, не кажучи вже про режим політичний. Тому наведений вами аргумент мені здається відносно слабким”, – зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода німецький політолог, директор політичних програм Центру європейських досліджень імені Вілфріда Мартенса (Брюссель) Роланд Фройденштайн. Він також зазначив, що повноправна присутність Росії в ПАРЄ “буде успіхом, навіть проривом для авторитаризму. Це означає, що дії Росії щодо України, враховуючи анексію Криму, будуть де-факто виправдані. Це був би перший прецедент повного скасування будь-яких міжнародних санкцій, введених проти Кремля після 2014 року. Це підрив авторитету РЄ як інституту”.

Самі також “доклалися”

Те, що відбулося в ніч на 25 червня було прогнозованим. При цьому відбулося саме зараз не в останню чергу через політичний хаос в Україні. Нове зелене і слабке керівництво нашої держави – це найвигідніше тло для російсько-європейських “договорняків” за спиною України. Нинішнє скликання українського парламенту допрацьовує останній місяць, а наступне скликання, як, на жаль, виглядає зараз, може у своїй більшості бути представленим  веселими “чувакамі і чувіхамі”, що голосуватимуть і за небезпечні компроміси з ворогом. Недарма зараз різні соціологи “показують” як більшість українців підтримує Зеленського, і перемовини чи то в трикутнику “Україна – ЛНР/ДНР – Росія” чи прямі перемовини України з Росією, і, чи як майже половина українців підтримує автономний статус Донбасу.
Зауважимо, що поки ще формально чинний глава нашого МЗС Павло Клімкін закликав громадськість не звинувачувати у нинішній ситуації в ПАРЄ ні колишнього, ні нинішнього українських президентів. Клімкін зауважив, що європейці вирішили все для себе ще до президентських виборів в Україні незалежно від розвитку політичної ситуації в нашій державі.
Але як нинішній президент відреагував на рішення ПАРЄ про повернення росіян? Лише близько опівдня 25 червня на сторінці Зеленського з’явилася заява про те, що він “розчарований”. “Розчарований рішенням ПАРЄ затвердити без обмежень повноваження делегації Російської Федерації. Минулого тижня я особисто обговорював це питання з президентом Франції та з федеральним канцлером Німеччини. Намагався переконати пана Макрона та пані Меркель, що повернення російської делегації до ПАРЄ можливе лише після того, як Росія виконає принципові вимоги Асамблеї. Шкода, що наші європейські партнери нас не почули та вчинили інакше. Я вдячний українській парламентській делегації та дружнім національним делегаціям, які мужньо боролися до кінця.
Головним аргументом за повернення стали необхідність захисту прав людини та громадянина як найвищих демократичних цінностей.
Маю надію, що у питанні захисту демократичних цінностей ні в кого не було думок про цінності матеріальні. А ще дуже хочу побачити, як прихильники повернення російської делегації в Асамблею – організацію, яка 70 років захищає верховенство права у Європі, – відстоюватимуть та вимагатимуть іншого повернення – повернення полонених українських моряків. Нагадую, що саме 25 червня, спливає термін виконання відповідного наказу Міжнародного трибуналу з морського права. З нетерпінням чекаємо, як задекларовані тези щодо верховенства права будуть втілені у реальне життя”, – йдеться у цій заяві. Але що реально робитиме президент Зеленський для того, щоб відстоювати українські інтереси?
Зовнішня політика – це ж сфера відповідальності глави держави. І що показово, представники української делегації в ПАРЄ повідомили, що президент Зеленський відмовився зустрітися з ними перед сесією асамблеї! Тобто підтримки з боку глави держави не було. Що ж, нинішній президент “розпустив” нинішню Раду і вже чекає на наступну, так би мовити “свою”…
“Рішення Парламентської асамблеї Ради Європи про повернення російської делегації до ПАРЄ без будь-яких попередніх умов – серйозне, я б навіть сказав, історична поразка Заходу перед обличчям країни, яка першою в новому тисячолітті порушила міжнародне право і силою приєднала до себе чужу територію. Але не будемо себе обманювати. Це не тільки поразка Заходу. Це ще й серйозна поразка Української держави. Звичайно, знайдуться ті, хто назве це провалом дипломатії. Але коли програє держава, коли поразка стає вибором цілого народу, дипломатія виявляється безсилою. Уже доводилося писати про те, що Захід скористався ситуацією, яка склалася після президентських виборів в Україні для того, щоб забезпечити повернення Росії до ПАРЄ і свої майбутні домовленості з Кремлем – а вони не за горами. Але що значить – скористався? Західні політики мають особливу чуйність до власної громадської думки. А громадська думка і в Європі, і в Північній Америці завжди на боці слабкого, якого атакує сильний. На боці слабкого, який бореться із сильним навіть тоді, коли не може цього сильного перемогти – але здатися також не може. На боці Давида, який виходить проти Голіафа. Але якщо Давид не хоче воювати з Голіафом – то чому з Голіафом повинен воювати глядач їхнього двобою? Навпаки, якщо Давид хоче помиритися з Голіафом, завдання глядача – допомогти йому у цьому примиренні. І у першу чергу – заспокоїти самого Голіафа. Після президентських виборів в Україні західним лідерам просто нема чого соромитися. Весь світ бачив, як українці переважною більшістю голосів проголосували за людину, яка пропонувала їм “просто перестати стріляти”. Те, що ця людина говоритиме після свого обрання президентом, для Заходу ніякого значення мати не буде. Для Заходу має значення програма, з якою людина перемагає на виборах. “Просто перестати стріляти” – це і є програма. Тому що в країні, яка дійсно хоче чинити опір агресії, людина з таким гаслом не потрапить навіть у першу десятку претендентів після першого туру голосування. А в Україні така людина перемогла на виборах глави держави із вражаючим відривом. Вражаючим не тільки для нас самих, але і для Заходу”, – пише на у колонці на сайті Еспресо.TV відомий журналіст, політичний оглядач Віталій Портников.

Коротко і по суті про те, що є і що, я вважаю, буде далі

 
ПАВЛО КЛІМКІН, 
міністр закордонних
справ України:
1. Проблема аж зовсім не у самому факті повернення російської делегації до ПАРЄ – це швидше символіка. Дуже неприємна, але символіка. Реальна проблема у тому, що це поштовх до створення нової нормальності у відносинах з РФ.
2. За цю нормальність виступає добра половина, а то й більше європейських країн та політиків. Маємо говорити з ними прямо і відверто – частка відповідальності за занепад Ради Європи лягає на них. Про наслідки для Нормандського формату та Мінського майданчика я вже неодноразово згадував.
Реальні, а не символічні, виклики з’являться ж тоді, коли ці країни та політики намагатимуться вирішувати питання Донбасу і енергетичної незалежності, наприклад газового транзиту, за наш рахунок. Ми це ризикуємо відчути вже одразу після парламентських виборів.
3. Багато хто підкреслює значення фінансового фактора у поверненні РФ до ПАРЄ. Це суттєво, але не визначально. Не все зводиться до банального захисту фінансових інтересів.
4. Рішення про повернення російської делегації до ПАРЄ було прийняте ДО (!) президентських виборів в Україні. Воно назрівало і було б ухвалено за будь-якого розвитку політичної ситуації в Україні.
Річ не у розподілі відповідальності, яку я, до речі, з себе також не знімаю. Це все не про Порошенка, Зеленського чи когось іншого. Це наша спільна проблема. Добре було б це спільно усвідомити.
Я чудово розумію необхідність у світлі виборчої кампанії заповнювати ефіри та соцмережі. Але це справа чесності і готовності дивитися у вічі викликам, як вони є.
І якщо у цьому питанні ми не можемо бути чесними з собою, як можна бути чесними з виборцями?
5. У нас традиційно спочатку мають вирішити, хто винен, а потім – що робити. Вдячний українській парламентській делегації, вони виклалися по повній. Я не збираюся підштовхувати наших парламентарів до прийняття рішень щодо формату їхньої участі у ПАРЄ. І політично, і емоційно в цій ситуації нам нема чого шукати.
Тому призупинення участі в ПАРЄ – цілком логічний крок. Але не назавжди, аби не віддавати РЄ на поталу Росії та її друзям.
Набагато складніше, власне, з Радою Європи. Це наш юридичний і людський обов’язок – брати участь у її механізмах захисту прав людини. Хоч арсенал цих механізмів далеко не ідеальний, але важливий.
У всьому іншому РЄ втратила нашу довіру, і відновити її буде надзвичайно складно. З лідера зусиль для захисту прав людини організація перетворилась на простого менеджера, причому такого собі.
Тому відкликаємо нашого посла при Раді Європи для консультацій. Стратегія зрозуміла, тактика теж, але доточимо разом.
6. А ще, особливо прикро, що все це сталося за французького головування в РЄ. Бути країною-засновником Нормандського формату і розгортати червону доріжку перед російськими депутатами без виконання РФ жодних з висунутих умов – це, вибачте за мою французьку, повний mauvais ton. Просто тотальний когнітивний дисонанс, який ще відгукнеться всій Європі.
А суто по-людськи мені Раду Європи, усю Європу і навіть кожного окремо з тих, хто голосував за видачу цієї індульгенції російській делегації, дуже шкода. Компроміси з совістю ніколи нічим добрим не закінчуються.

Про парламентську асамблею (російської) Ради Європи

 
 ВОЛОДИМИР ГОРБАЧ,
політичний аналітик Інституту
Євроатлантичного Співробітництва:
1) Рішення про повернення в ПАРЄ РФ ухвалювалося не в самому ПАРЕ, а за його кулісами - національними урядами країн “старої Європи”. У сесійній залі воно було просто імплементовано.
2) Причиною такого рішення є не тільки і не стільки 70 млн євро російського внеску до бюджету організації. Справжня причина - втома “старої Європи” від опору росіянам. Психологічно це схоже на втому українського суспільства від війни, тільки “стара Європа” воює переважно дипломатичними заявами й економічними санкціями.
3) “Стара Європа” потребує Росію Путіна у якості геополітичного партнера - для збалансування тиску з боку США (фактор Трампа). Тому контакт (діалог) з росіянами для них є важливішим за власну репутацію.
4) Це перший справжій удар по позиціях України з Заходу. Можемо констатувати кризу солідарності з Україною, яку “Стара Європа” намагається замаскувати балансуванням солідарністю з опозиційною Росією (громадянським супільством). Мовиться про збереження права для російських громадян звертатися до Європейського суду з прав людини у тому ж Страсбурзі. Але це лише фантом для відведення уваги. Насправді це крок назустріч злочинцям у Кремлі.
5) Другий удар по позиціях України з Заходу може відбутися вже через 3 дні - під час зустрічі великої 20-ки у Осаці, Японія. Президент Трамп відмовився зустрічатися з Путіним на попередньому саміті у Буенос-Айресі, начебто під приводом захоплення росіянами українських моряків неподалік Керчинської протоки. Але, як виглядає, також зняв цю свою попередню умову. І хоч я не виключав би, що Кремль у цьому питанні найближчим часом підіграє і Трампові і ПАРЄ, це усе-одно буде гра проти позицій України.
6) Чому такого не було раніше і чому це стало можливим саме зараз, ви, сподіваюся, розумієте й без мене. Перші зовнішьополітичні контакти новообраного президента Зеленського продемонстрували акулам світової політики усю його недосвідченість, слабкість і некомпетентність. А відмова президента контактувати з українською ж делегацією в ПАРЄ з очевидністю показала відсутність єдності в цьому питанні в самій Україні. Відтак нашу героїчну делегацію в ПАРЄ сприймали як політиків, які чинили відчайдушно останні впроби, але не маючи підтримки президента й уряду, вже відходять з наступними виборами. Це перша ціна авнтюри з достроковими виборами.
7) Те що зараз розгортається довкола України було детермізоване як ходом так і результатом президентских виборів. Зовнішньополітичної і безпекової ціни питання не хотіли розуміти 73 % виборців. Я не кажу що це добре, але баланс сил у війні з Росією тримався кілька років на особистих зусиллях Порошенка. Як би хто до нього не ставився, але з ним рахувалися, бо він діяв - опирався російській агресії і партнерському тиску. Зараз цього фактору немає, є вакуум сили, який швидко заповниться. І росіяни і Захід спробують покращити відносини між собою коштом національних інтересів України. А нам, як колись Тимошенко, підсунуть під носа тимчасово низьку ціну на газ.
8) Ситуація виглядає дуже недобре для України і українців. Єдиним позитивом може стати винесений урок. А може і не стати. Залежить від того, хто отримає владу робитиме висновки.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7292 / 4.37MB / SQL:{query_count}