“Рука Москви щораз ближче до горла Мінська”

Путін хоче вирішити “проблему-2024” за рахунок Лукашенка

фото: reuters
Довгоочікувані перемовини Олександра Лукашенка та Володимира Путіна завершилися черговим пшиком. У вівторок, 25 грудня, доки світ святкував Різдво, господар Кремля в черговий раз принизив свого білоруського колегу, який мав лиш одну претензію до “стратегічного союзника”: компенсацію за придуманий Російською Федерацією (РФ) податковий маневр у нафтовій галузі, внаслідок якого Білорусь може зазнати значних фінансових втрат. Із Москви Лукашенко поїхав з дулею в кишені: єдине, що пообіцяв Путін, це ще одну зустріч до кінця року “для узгодження позицій”.

Дайте 300 мільйонів доларів!

Хоча Мінськ свою позицію узгодив вже давно. Про що, власне, мова? Загнаний у кут міжнародними санкціями Путін відчайдушно шукає можливості зберегти на високому рівні фінансування новітньої гонки озброєнь, яку сам започаткував. Не треба забувати й про видатки на дві війни: на сході України та в Сирії.
Тож у Кремлі придумали такий собі податковий маневр у нафтовій галузі, який мають намір втілювати у 2019 – 2024 роках. Він передбачає поетапне збільшення ставки податку на видобуток корисних копалин. У результаті податкового маневру ціна російської нафти для Білорусі зрівняється зі світовою, що різко знизить рентабельність білоруських нафтопереробних заводів (НПЗ). Втрати білоруського бюджету вже цього року оцінюють в 630 млн білоруських рублів (300 млн USD). Сумарні втрати до 2024 року можуть становити від 8 до 12 млрд USD, стверджують білоруські урядовці.
Мінськ планував до кінця року отримати від Москви близько 300 млн USD компенсації за податковий маневр. Як заявив прем’єр-міністр Білорусі Ігор Ляшенко, країна розраховувала отримати гроші “рівно на елемент податкового маневру”, проте РФ категорично відмовилася від обговорення цього питання. Остання надія залишалася на особисту зустріч Лукашенка і Путіна.
Але, як бачимо, не склалося… І це не стало сенсацією. “Заявлені голосно кілька разів позиції сторін стали настільки непримиренними, що для компромісу і Мінську, і Москві довелося б піти на серйозну втрату обличчя. РФ на всіх рівнях – від президента і прем’єра до посла Бабича – аж до ранку перед переговорами ставила перед Мінськом простий вибір: хочете підтримки – інтегруймося далі, не хочете – як хочете. Натомість із Білорусі їм відповідали, що “компенсацію за податковий маневр Москва нам обіцяла, сама з цієї обіцянки “зіскочила” і тепер хоче нас поглинути, чого ми не допустимо”, – повідомляє інтернет-видання tut.by.

Інтеграція чи поглинання?

Те, що Олександр Лукашенко має чималі економічні претензії до Путіна, було відомо вже давно. Але нещодавно у Мінську відкрито заявили про загрозу незалежності з боку східного сусіда. На початку грудня білоруський президент скликав спеціальну прес-конференцію для російських журналістів, на якій заявив, що під виглядом інтеграції РФ просуває ідею приєднання Білорусі. “Для нас суверенітет, запам’ятайте, це святе! Якщо нас хочуть, як лідер ЛДПР Володимир Жириновський, поділити на області та запхати в РФ – цього не буде ніколи. І якщо такими категоріями керівництво РФ мислить – це на шкоду самій Росії!” – наголосив глава Білорусі.
Про серйозність ситуації свідчить і той факт, що Олександр Лукашенко навіть провів таємну нараду за участі вищих чиновників, на якій обговорювали захист державного суверенітету. Як стверджують два не пов’язані між собою джерела інтернет-видання “Наша Нива”, на порядку денному було питання про те, що робити в умовах тиску з боку РФ.

“Я сам готовий стати на кордоні”

Ще один показовий момент: на цій прес-конференції президент Білорусі присоромив російських журналістів за спотворене висвітлення подій в Україні. “Я там служив, я там працював, до мене люди із заходу України приїжджали, працювали. Вони не вороги, вони не такі погані, як ви говорите на своїх каналах”, – зазначив він. Білоруський лідер також заявив, що проблеми регіону повинні вирішувати тільки РФ, Україна і Білорусь, а Європейський Союз і НАТО не мають втручатися. Олександр Лукашенко ще раз нагадав про власну пропозицію взяти на себе контроль на ділянці російсько-українського кордону, яка нині перебуває під контролем терористів: “Я сам готовий, як колишній прикордонник, стати на тій межі, оскільки до мене нормально ставляться і росіяни, і українці”.
Варто нагадати, що білоруський президент не вперше озвучує різні ідеї щодо “встановлення” миру на Донбасі. У листопаді цього року перед виборами в самопроголошених республіках Донбасу Лукашенко заявив, що Мінськ готовий взяти на себе супровід проведення виборчого процесу та контроль за “справедливістю” волевиявлення.
А в березні цього року, коли активізувалися розмови про можливість появи на Донбасі міжнародних миротворців під егідою Організації Об’єднаних Націй (ООН), офіційний Мінськ запропонував сформувати контингент “блакитних шоломів” із білоруських підрозділів. Але в Києві ця пропозиція захвату не викликала, адже, по-перше, статус білоруських збройних сил – це статус союзної до РФ армії. А це означає, що вона є союзником держави-агресора, а отже, зацікавленою стороною конфлікту. По-друге, білоруська армія фактично є сателітом ЗС РФ: має ідентичну організаційно-штатну структуру, систему планування, забезпечення, підготовки кадрів і бойової підготовки. Додамо до цього безумовне погодження всіх оперативних і кадрових рішень між міністерствами оборони двох держав. Саме тому щодо можливості білоруського підрозділу дотримуватися міжнародних принципів проведення миротворчої операції виникають більш ніж серйозні сумніви. Не кажучи вже про те, що контролювати появу в контингенті російських військовослужбовців під виглядом білоруських практично неможливо. “Існує потенційна ймовірність того, що Білорусь використовуватиме присутність своїх миротворців, а саме військові підрозділи на території України у просуванні не лише власних, а й сусідських інтересів. Тобто під маркою білоруських “блакитних шоломів” можливе вливання й представників російських спецслужб”, – заявляв тоді Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.

“Білорусам треба готуватися до війни!”

Кореспондент російського видання “Коммерсант” зазначає, що в день зустрічі Путіна та Лукашенка журналісти в прес-центрі з упевненістю як про давно вирішену справу говорили про те, що поглинання Білорусі РФ обов’язково відбудеться, тому що тільки це дозволить Володимирові Путіну вирішити “проблему-2024”. Нагадаємо, що повноваження нинішнього президента РФ завершуються у 2024 році, і більше балотуватися він не має права. А оскільки російську конституцію, найімовірніше, до того моменту змінити не встигнуть, господар Кремля придумав хитрий план: у 2024-ому він просто очолить Союзну державу (див. “Довідку”. – “Львівська Пошта”), в якій Білорусь за фактом стане одним із суб’єктів Російської Федерації.
Подібної думки дотримуються й деякі українські експерти. “Я вже два роки думаю, на яку наступну країну нападе РФ... Тепер я зрозумів це після заяви президента Білорусі. РФ запропонувала їм, щоб шість їхніх областей ввійшли до складу РФ, а вони їм за це – нафту! Звичайна тактика РФ! Зараз вони мирно пропонують, а коли отримають відмову, перейдуть до воєнної операції. Кремль без зволікання влаштує новий “Донбас”, але вже у Білорусі”, – написав на своїй сторінці у Facebook відомий український волонтер і блогер Семен Кабакан, передає Діалог.UA. Він закликав Мінськ не марнувати часу: “Білорусам треба готуватися до війни! Якщо, звичайно, вони не збираються зрадити свої національні інтереси”.
Ще категоричнішим був відомий журналіст Матвій Ганапольський, який зазначив, що Лукашенко готує бунт проти Москви, і тут головне питання, наскільки далеко готовий зайти Путін, щоби приборкати норовливого колегу. Матвій Ганапольський також вказав на низку важливих протиріч між Мінськом та Москвою. Білорусь, із одного боку, бажає більшої незалежності, але міцно прив’язана до Росії пільгами та взаємопроникненням ринків. З другого боку, Москва бачить у Білорусі не просто військового союзника, а форпост на випадок конфлікту із Заходом, а Лукашенко не в захваті від перспективи перетворити свою країну на арену бойових дій. “Рука Москви щораз ближче до горла білорусів та їхнього президента”, – заявив Матвій Ганапольський білоруському інтернет-порталу “Білоруський партизан”.

Білоруська державність виникла в 1919 році, після розпаду Російської імперії, коли в Мінську було проголошено Білоруську народну республіку (БНР). Її незалежність була визнана Литвою, Латвією, Естонією, Фінляндією, Українською Народною Республікою, Грузинською демократичною республікою, Азербайджанською демократичною республікою, Болгарією, Чехословаччиною, Османською та Німецькою імперіями. В Києві та Одесі були відкриті генеральні консульства БНР.
Щоправда, незалежна Білоруська держава проіснувала недовго – близько шести місяців. Головною причиною поразки стала мізерна чисельність збройних сил. Одну білоруську дивізію (до 1000 осіб) та білоруський гусарський полк вдалося організувати в Одесі, однак через стрімкий наступ Червоної армії обидва підрозділи були розформовані, так і не діставшись білоруської території. 1 січня 1919 року була проголошена Білоруська радянська соціалістична республіка (БРСР), яка стала однією з чотирьох республік, що підписали 30 грудня 1922 року Договір про утворення СРСР. Після розвалу Союзу 19 вересня 1991-го була проголошена незалежна Республіка Білорусь (РБ), затверджені нові герб і прапор, які, щоправда, згодом замінили на стилізацію під держсимволіку БРСР.
7 – 8 грудня 1991 року президенти України та РФ Леонід Кравчук і Борис Єльцин та голова Верховної Ради РБ Станіслав Шушкевич підписали так звану Біловезьку угоду, якою було оголошено розпуск СРСР і створення Співдружності незалежних держав (СНД).
2 квітня 1997 року був підписаний договір про створення Союзної держави РБ і РФ. Це дивне конфедеративне утворення не має аналогів у світі. В повноваження Союзної держави входять зовнішня політика, оборона і безпека, бюджетна, грошово-кредитна та податкова системи, митні питання, системи енергетики, транспорту і зв’язку. При цьому кожна держава зберігає суверенітет. Де-факто і Вища державна рада (з 2010-го її очолює Олександр Лукашенко), і Рада Міністрів залишаються на папері, не ухвалюючи якихось важливих рішень. Свого часу Союзна держава задумувалася тодішнім президентом РФ Борисом Єльциним як спроба розпочати реанімацію СРСР. До її лав активно кликали й Київ, але українському керівництву вистачило розуму не повестися на цю авантюру.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4635 / 4.19MB / SQL:{query_count}