Як поляки дають собі раду зі сміттям

Компост органічних решток, біопереробка сміття і добування біогазу – як у польському містечку Стальова Воля ось уже три роки функціонує сміттєпереробний завод

фото: Діана Кормухіна
На заводі з механіко-біологічної переробки відходів у місті Стальова Воля (Республіка Польща, Підкарпатське воєводство) сортують відходи для подальшої переробки, компостують органічні рештки та використовують біогаз як енергетичний ресурс. У місті налічується близько 65 тисяч мешканців. Сам завод розташований за містом, у промисловій зоні, тож поряд із ним функціонує чимало інших об’єктів. Так, ледь не через паркан із сміттєпереробним комплексом працює інше підприємство. До житлових будинків відстань становить щонайменше один кілометр.
Це уже третя поїздка у Стальову Волю, яку організувало ЛКП “Зелене місто” для небайдужих львів’ян, громадських активістів та журналістів. І побачене там справді вражає! Понад 50% відходів, що потрапляють на завод, переробляють і не потрапляють на сміттєзвалища. Впродовж року завод приймає близько 60 тисяч тонн відходів від 150 тисяч мешканців. До слова, завод обслуговує не лише Стальову Волю, а й навколишні міста. Також завод продукує електроенергію і тепло з перероблених відходів.
Які ще результати роботи сміттєпереробного заводу, як функціонує ця система зсередини та чому мешканці все ж погодили будівництво такого комплексу – дізнавалась “Львівська Пошта”.

Етапи сортування відходів

Кожна машина зі сміттям, що прибуває на сміттєпереробний завод, зупиняється на спеціальних вагах. Це перший і дуже важливий етап з подальшої переробки сміття, каже Іренеуш Шульц, технолог фірми Сontrol Рrocess s.a – однієї з компаній-учасників тендера на будівництво сміттєпереробного комплексу у Львові.
“Спершу маємо визначити вагу сміття. Приїжджає автомобіль, його зважують, визначають тип сміття. На виїзді автомобіль знову зважать, зафіксують різницю, і таким чином визначать вагу сміття. Кожен водій має ідентифікаційну картку, прикладає її до датчика, і уся інформація про автомобіль, водія і сміття, яке він привіз, зчитується. Тоді диспетчери кажуть водію, куди далі везти це сміття”, – розповідає Іренеуш Шульц.
Далі сміття потрапляє у цех прийому. Там на різні купи скидають сортовані і мішані відходи. Звідти усе сміття (і сортоване, і несортоване) потрапляє на сортувальну лінію.
“Сортувальники вручну витягують з цього сміття мішки, скло та великі елементи, які можуть затримати сортувальні лінії. Наголошу, що у кожному приміщенні заводу є кондиціонери, щоб працівникам було комфортно працювати. Після ручного сортування, сміття потрапляє на автоматичну лінію. За допомогою оптичних сепараторів, кожна лінія визначає і забирає свій тип сміття: папір, картон, поліетилен, пластик, метал. За цим процесом стежать сортувальники. Тож у разі помилки оптичного сепаратора, вони вручну направляють сміття на правильну лінію”, – веде далі Іренеуш Шульц.
“Пластмасу сортуємо за кольорами – прозорий, зелений, голубий, оскільки ціна збуту залежить саме від кольору. Далі працює спеціальний вмонтований перфоратор – голки, зубці, які розривають ці пляшки. Якщо цього не зробити, то спресувати ці пляшки буде значно важче. Інший пластик так само пресуємо, просто його не потрібно продірявлювати”, – розповідає Іренеуш Шульц.
Завершальний етап сортування – кабіна для кінцевого очищення сировини. Тут оптичні сепаратори відділяють папір, картон, пластмасу та елементи, які використовують для палива. Також тут працюють сепаратори, які відділяють залізний і незалізний метал. Це кінцевий етап очистки сировини.

50% відходів йде на полігон, 50% – на сировину

Неорганічне сміття, яке не підлягає вторинній переробці, брикетують і використовують для виготовлення RDF-палива. Тут його використовують у роботі цементних заводів. Також на заводі є купа великогабаритних відходів – це старі меблі, велика побутова техніка. Спершу ці речі подрібнюють за допомогою спеціальної техніки, а далі продають як паливо. До слова, у Стальовій Волі є дві спеціальні точки, куди люди звозять великогабаритні відходи.
“Органічне сміття або зелені відходи – скошена трава, кущі, що залишились після сортування, – потрапляють на біологічну переробку. Там придатну частину просіють через спеціальне сито і відправлять на компост, а решту (так звана дрібна фракція від 0 до 80 мм) відправляють на полігон. Однак спершу дрібну фракцію очищають від пилу і твердих частинок. Далі передають на біопереробку, де сміття проходить безкисневу та кисневу обробки, аби стати інертним”, – каже Іренеуш Шульц.
З його слів, саме з безкисневої ферментації завод отримує газ, з якого згодом виробляють електроенергію для потреб заводу.
“Безкиснева ферментація передбачає те, що сміття протягом 21 дня перебуває у спеціальному реакторі при температурі 50 градусів. Саме за цей час утворюється біогаз, а далі з нього виробляють електроенергію, якої цілком вистачає, щоб покрити потреби заводу. Іноді завод навіть продає її міській електромережі. Виготовляємо і електричну, і теплову енергію. Загалом маємо 50 кіловат електроенергії і 60 кіловат теплової енергії. До речі, взимку також себе опалюємо завдяки цій тепловій енергії”, – розповідає Іренеуш Шульц.
Далі гній, який за 21 день утворився у ферментаторі, змішують з раніше відсортованим пилом і твердими частинками, і відкачують з нього воду. Пізніше це змішане сміття потрапляє у камери стабілізації. Таких на заводі є шість.
“Як тільки така камера стабілізації заповняється, її зачиняють, і з підлоги вмикається піддув повітря. Там сміття має перебути щонайменше три тижні. Однак намагаємось тримати сміття у камерах стабілізації п’ять-шість тижнів. Бо протримавши сміття у камері лише три тижні, згодом його ще потрібно буде висипати на майданчику біля заводу. Там воно “дозріватиме” ще п’ять-вісім тижнів. До того ж його потрібно зрошувати і перевертати, а це викликає додатковий запах. Тому тримаємо сміття довше у стабілізаційних камерах – там воно досягає потрібних параметрів, а звідти його можна одразу вивозити на полігон”, – каже Іренеуш Шульц.
З його слів, сміттєпереробний завод у Стальовій Волі захоронює до 50% від усієї маси сміття. Інших 50% маси відходів йде на сировину, паливо. Полігон розташований за кілька кілометрів від заводу.

Шкідники на території заводу

На заводі переробки сміття у Стальовій Волі немає проблем із птахами. Однак таку проблему має інший такий завод на півночі Польщі, у Ольштині. Там на підприємстві тисячі чайок. Загалом борються з ними за допомогою кількох соколів, які розганяють усіх птах, розповідає Іренеуш Шульц.
“Зі щурами не маємо проблем, бо по усій території заводу розсипають отруту. Також важливим є те, що стіни заводу зроблені з мінеральної вати. Це дуже важливо. Якось був на підприємстві, де власник вирішив зекономити і замість мінвати використав пінопласт. Так от там величезні щурі ледь не жили у тих стінах. Проте великою проблемою для нашого заводу є мухи, і їх насправді дуже багато. Однак і з цим боремося. Так, у камерах стабілізації піддув повітря відбувається власне з підлоги, бо при всмоктуванні повітря зверху мух стає більше”, – каже Іренеуш Шульц.

Дотримання екологічних норм

Звісно, на заводі присутній неприємний запах. Однак це пов’язано із сильною спекою. Два місяці спеки у понад 30 градусів призводить до того, що усе сміття починає гнити, пояснює Іренеуш Шульц.
“Державна інспекція захисту довкілля контролює дотримання екологічних норм на заводі. Періодично вони роблять заміри. Якщо б комусь із мешканців раптом заважала присутність такого заводу, то приїжджають спеціалісти цієї служби, беруть заміри і можуть навіть закрити завод. Місто Стальова Воля розташовується над великими покладами підземних вод. Тож будуючи сміттєпереробний завод, робили навіть підземну ізоляцію. Тобто під територією усього заводу є плівка, яка захищає землю, підземні води. До того ж два-три рази на рік експерти проводять заміри цієї води”, – розповідає Іренеуш Шульц.
Окрім цього, на території заводу є різні види каналізації, бо є різні види стоків.
“Є стоки і з установки для виділення сірки, є стоки з камери для ферментації і з камери для кисневої стабілізації. Тобто кожен елемент має окремий стік. Стоків, які відводять воду з території заводу, немає, бо уся вона тут і використовується, крім дощової води. Для неї є окремі каналізації – одна для чистої дощової води з дахів, а інша – для дощової води з транспортних поверхонь”, – каже Іренеуш Шульц.

Протести мешканців і політика сортування

Будівництво сміттєпереробного комплексу у Стальовій Волі також не обійшлося без протесту на етапі проектування.
“Самі жителі містечка на громадських слуханнях визнали необхідність існування такого заводу. Однак одна екологічна організація з міста Ченстохова, що за 350 км від Стальової Волі, запротестувала. Цього було достатньо, щоб зобов’язати проектантів провести повторну оцінку впливу майбутнього заводу на навколишнє середовище. Згодом, отримавши результати, що завод ніяк не зашкодить, відбулись чергові громадські слухання. Тоді уже ніхто не протестував”, – розповідає Іренеуш Шульц.
Сьогодні на території Підкарпатського воєводства функціонує кілька заводів з переробки відходів. “Один такий заклад обслуговує від 120 до 150 тис. мешканців. Заводи регіонального значення переважно займаються механічною і біологічною обробкою сміття. Хоч незабаром у Жешуві запрацює сміттєспалювальний завод”, – каже Іренеуш Шульц.
Сьогодні поляки лише вчаться сортувати свої відходи. Влада країни веде активну політику у цьому напрямку. І уже є зрушення: більшість сміття, що потрапляє на завод, уже посортоване самими ж мешканцями.
“Звісно, у Польщі поки що не сортують відходи так, як у Німеччині. Однак уже видно певні зрушення. Торік у нас набрав чинності закон, який стосується сортування сміття у домашніх господарствах. Так, мешканці будинків повинні мати мішки чотирьох кольорів: у перший потрапляє скло, у другий – пластмаса і метал, у третій – папір, у четвертий потрапляють рослинні відходи, також повинен бути п’ятий мішок такого самого кольору, куди йдуть кухонні відходи. А ще окремо потрібно складати змішані відходи – все те, що не увійшло в інші пакети. Таким чином кожен чиновник тепер може прийти і перевірити мої мішані відходи. І якщо він виявить, що я не сортую сміття, то я платитиму за вивіз у чотири рази більше”, – розповідає Іренеуш Шульц.
З його слів, за утилізацію і вивезення сортованого сміття мешканці щомісяця сплачують близько п’яти злотих (близько 35 гривень) з особи.
Діана Кормухіна
Львів-Стальова Воля-Львів
Борис Пошивак, провідний спеціаліст ЛКП “Зелене місто”:
– Сьогодні питання будівництва сміттєпереробного заводу у Львові на вул. Пластовій на етапі ОВД (оцінка впливу на довкілля – “Львівська Пошта”). Також невдовзі проведемо конкурс на вибір забудовника цього об’єкта. Сміттєпереробний завод у Стальовій Волі є хорошим прикладом для нашого міста, оскільки цей комплекс є доволі гнучким. Наприклад, у 2015-ому, коли його лише будували, то такий елемент як ферментатор взагалі не планувався. Однак нещодавно цей елемент з’явився саме завдяки продуманій технології побудови заводу. Тому нині його можна доповнювати різними елементами. До слова, у Львові сміттєпереробний завод будуватимуть за тим же принципом. Нині більшість львів’ян погоджуються з тим, що будівництво сміттєпереробного комплексу в місті є необхідністю. Єдине зауваження людей – це місце, де його будуватимуть. Однак саме локація на вул. Пластовій є найбільш оптимальною за віддаленістю від житлової забудови. Тим паче, що побудувати такий завод в іншому місці у Львові немає можливості. Певен, поки що більшість мешканців просто не проінформовані, тому виникають різні заперечення щодо будівництва такого об’єкта. Зараз якраз проводимо активну інформаційну кампанію, щоб пояснити львів’янам, що такі заводи у місті потрібні, не несуть ніякої загрози навколишньому середовищу, і загалом є нормальним явищем.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7429 / 4.49MB / SQL:{query_count}