Суботня Поштa

AP

Підбитий грузинський танк на вулицях Цхінвалі

Кожна війна починається з великої брехні. Так сталося і у випадку з Грузією. Росія упродовж майже тижня господарювала на теренах свого (на її нескромну думку) «молодшого брата». І причиною став аж ніяк не грузино-осетинський конф­лікт, як декларували в Кремлі, а бажання офіційної Москви насадити новий світовий порядок.

AP

Російська бронемашина на вулицях Цхінвалі

А тим часом результати неоголошеної війни вражають цифрами. Кількість жертв конфлікту з обох боків перевищило 2 тисячі осіб, більшість із яких, за інформацією російської сторони, мешканці Цхінва­лі, що загинули під час грузинського бомбардування. Росія - «захисник» Південної Осетії добряче розбомбила Грузію. Російські війська захопили головний автошлях, який сполучає Ґорі з Тбілісі. Вони контролюють багато ключових мостів та шляхів на території Грузії, залишаючи столицю Тбілісі ізольованою.Однак після кількох днів обстрілу і спустошення Грузії та цілої плеяди європейських посадовців, які їздили до Москви просити, як святої води,  миру для Грузії, президент РФ Дмітрій Медвєдєв наказав сво­їм збройним силам припинити вогонь у районі грузинсько-осетинського конфлікту.

Reuters

Після бомбардування грузинського міста Горі російськими літаками 8 серпня

Французький президент Ніколя Саркозі - посередник у конфлікті - узгодив попередній план подолання кризи між Росією та Грузією. Згідно з ним, усі сили повертаються на позиції, які вони займали до сутичок минулого тижня. Росія повинна залишити у Південній Осетії лише миротворчі вій­ська, які там були до конфлікту. Надходження гуманітарної допомоги в регіон має бути безперешкодним.

Ілюзія умиротворення

Проте міжнародні аналітики переконані: на цьому російсько-грузинська війна не завершиться. Великою мірою, Росія досягла бажаного. За весь цей час, якщо не брати до уваги значної усної критики, вона не наштовхнулася на рішучу реакцію Сполучених Штатів і Європи. Сусідське свавілля на території Грузії залишилося безкарним.

Як пояснив "Пошті" Олександр Сушко, науковий директор Інституту Євро-атлантичного співробітництва, "Росія борнться  за новий світовий порядок і принагідно  прагне ревізувати підсумки історичної еволюції Європи 1991-2004 років. Якщо РФ переможе у цій війні, в Європі утвердиться новий порядок, у межах якого Україні, як суверенній державі, місця не буде. У Кремлі скористались ситуацією: Заход, як ніколи, слабкий, розмежований та заглиблений у власні проблеми. Прагнення спокійно дивитись Олімпіаду сильніше, ніж прагнення здійснювати бодай-якусь місію. Деморалізований стан провідних західних інститутів є ідеальним тлом, на якому розгортається імперський реванш. У Москві панує думка, що "вільний світ" нині не спроможний на жодні ефективні солідарні дії на захист і утвердження власних цінностей. Той Захід, який нині не може дозволити собі навіть запросити дві східноєвропейські країни до виконання ПДЧ НАТО (право на подібне рішення у минулому мали охочі країни майже у технічному порядку), не викликає жодної поваги Москви, а отже, розв'язує ру­ки до будь-яких дій", - резю­мував пан Сушко.

На Сході Європи немає нейтральних

Але найцікавіше у цій ситуації, що під приціл росіян потрапила не тільки Грузія, спустошена і змучена війною, але й наша держава. І немає сенсу запитувати, яку загрозу несе російсько-грузинська війна нашій державі, адже ми - вже на війні. Пан Сушко пояснив це так: "По-перше, Україна вже втягнута у війну, тому що базовані в Криму кораблі ЧФ беруть участь у військових діях проти Грузії, що автоматично перетворює Україну у воюючу країну, а Севастополь - у потенційну мішень.

По-друге, тому що тональність послань офіційної Москви офіційному Києву майже не від­різняється від тональності розмови Москви з Тбілісі.

По-третє, тому що Москва, яка систематично озброює незаконні сепаратистські формування, офіційно звинувачує Київ у тому, що він "озброює до зубів" легітимний грузинський уряд, щодо якого немає жодних міжнародних санкцій.

Дискурс "війни з Україною" давно став популярним в ро­сійських навколополітичних інтелектуальних колах".

Таким чином наша держава постала у цілком незахищеній ситуації. Однак цим мало хто переймається. Президент Ющенко разом із лідерами Польщі, Литви та Естонії побував у Грузії, аби підтримати дружню країну, члена ГУАМ у скруті. Тому запитання, як допомогти самим собі у грузино-російській війні, не стоїть на порядку денному в української влади.

Нарощування обороноздатності є правильним напрямом у вирішенні української проблеми. Реальний військовий бюджет України є лише вдвічі більшим за військовий бюджет Грузії (а країна - в 10 разів більша).

Бідна Грузія витрачає уп'ятеро більше коштів на одного військового, аніж істотно заможніша Україна. Грузія протягом останніх років придбала сотні одиниць нової військової техніки,  а Україна - майже нічого.

Чи є вихід? За словами Олек­сандра Сушка, маємо два шляхи.

Перший: вступ до НАТО у найкоротші терміни, що практично унеможливить зовніш­ній збройний напад. Незважаючи на ослаблення Заходу і втрату ним пасіонарності в обороні власних цінностей, все ж система колективної безпеки, заснована на 5 статті Вашингтонського договору досі є достатньою гарантією проти спокуси збройного втручання з-зовні. Це доводить досвід Балтійських країн, які, на відміну від Грузії та України, зуміли своєчасно інтегруватись в цю систему.

Для реалізації цього сценарію Україні, як мінімум, необхідно подолати імпотенцію власної центральної влади та переконати глухо-опозиційну Німеччину.

Другий: політична капітуляція перед Росією і відмова від самостійної суб'єктності у внутрішній та зовнішній політиці. Тобто перетворення України на "Росію-2" або "Малоросію" як частину "русского міра" з усіма політичними, суспільними та культурними атрибутами.

Олег Огородник

12 серпня під стінами російського консульства у Львові відбулася акція протесту проти війни в Грузії