Львівська Поштa

Гі Бове, швейцарський органіст, про львівський орган та "локомотивний стиль"

Тарас Стефанишин

До 17 липня триватиме в нашому місті Другий міжнародний органний фестиваль "Діапазон". Цьогоріч уже виступили у Львові Берт Візергоф з Нідерландів та французький органіст, який народився у Дніпропетровську, Едуард Оганесян, львівська солістка Надія Величко та японка Кійомі Гагакі. А розпочав поважний музичний форум, який знову підтвердив славу Львова як органної столиці України, один із найвідоміших у світі сучасних органістів Гі Бове зі Швейцарії.

До Львова за останніх два роки маестро Бове приїжджає уже втретє. "Мабуть, тому, що мені це приємно і цікаво, - жартома коментує він свій приїзд "Пошті", - інакше б насичений графік абсолютно не дав мені шансу виступити тут". Окрім активної концертної та педагогічної діяльності, записів на компакт-диски, яких в активі органіста понад 50, Гі Бове керує кількома органними товариствами та є видавцем фахового журналу для органістів. Людина енциклопедичних знань, він знає десять мов (зокрема, фінську та японську), є почесним доктором університету міста Невшатель, де мешкає в останні десятиліття, професором Музичної академії Базеля, а також обдарованим композитором. Тож наприкінці його концерту львів'яни знову отримали нагоду почути дотепні власні мініатюри, присвячені різним містам Європи.

- Два роки тому ви були присутніми на відкритті львівського органу після його капітальної реставрації. Трохи згодом ініціювали тут міжнародний форум органістів. Сьогодні концертуєте в соборі Марії Магдалини вже втретє. Чи змінився, за вашими спостереженнями, львівський орган - один із найбільших в Україні?

- Так, змінився, і я б сказав, у кращий бік. Його звучання стало насиченим, майже еталонним, всі регістри відповідають, усі задумані нюанси виконання вдаються бездоганно. Тож я дуже задоволений звучанням львівського органу.

- Тим не менше, в нас далі багато говорять про занепад української органної школи. А що вам відомо про цю тенденцію?

- На жаль, я не надто добре знайомий із молодими українськими органістами. Бачу лише, що актуальним залишається для них питання вакансій. Але брак робочих місць - проблема, спільна для органістів у всьому світі. Нещодавно познайомився з декількома студентами відомого київського педагога Галини Булибенко. Одна із її вихованок прагне продовжувати навчання у Москві, а більшість, як звичайно, зорієнтовані на Захід, де є давно сформована традиція органного виконавства. Хоча і в Росії зберігається своя тенденція викладання, свій "локомотивний" стиль.

- Що ви вкладаєте в поняття "локомотивного" стилю?

- Це типове породження радянської системи. Виконавці грають так, немов потяг бере розгін і потім неодміннно кудись поспішає, при цьому голосно тарахкотить. У цьому стилі дуже сильними є впливи фортепіанної школи. І виконавці, навіть молоді, коли грають на органі, все ще уявляють себе за фортепіано, що в принципі є недопустимим. Я можу й крізь завісу, навіть не бачачи виконавця і не знаючи, звідки він, за першими звуками визначити, що переді мною представник "радянської" школи. Не раз опинявся в такій ситуації, коли був у журі органних конкурсів. Так, радянська школа виросла із давньої російської, що мала багату історію, але перейняла й чимало негативних ідеологічних рис, котрі, на жаль, даються взнаки ще й досі.

- Чи можна якось прогнозувати розвиток органного виконавства в країнах, котрі орга­нічно не пов'язані із цією традицією, тобто там, де орган використовується лише як концертний інструмент, а не під час богослужінь. Маю на увазі не лише Україну, Росію, але й, наприклад, Японію. Адже й серед ваших учнів тепер є представники інших континентів. Зокрема, Кійомі Гагакі узяла участь у фестивалі "Діапазон"...

- Так, у Японії, Кореї, Китаї, а також деяких республіках колишнього Радянського Союзу сьогодні можна спостерігати особливий, доволі специфічний, але активний розвиток органного виконавства. В іншому напрямку, частково відмінному від загальносвітового, розвивається органна школа в США. Схоже, намагання будь-що відокремитися від Європи є тенденцією не лише політичною, але й мистецькою. В результаті американці повернулися до "локомотивної" радянської традиції. І хоч вони дуже компетентні, мають блискучу техніку, але коло тих, хто цікавиться старовинною музикою, автентичним виконавством у США, стає усе тіснішим. Натомість набувають популярності величезні органи й ті, які грають на них дуже голосно й швидко. Забуваючи, що органне виконавство все ж не належить до олімпійських видів спорту.

- Ви якось відзначали певний занепад, зниження зацікавлення фахом органіста і в Європі. Чи залишається ця ситуація незмінно невтішною, чи знижується кількість студентів, котрі б прагнули опанувати гру на органі?

- В Базелі, де я викладаю, одна із найдавніших і найповажаніших шкіл виконавства, зокрема й на органі, тому ми не надто зауважуємо негативні зміни, зменшення кількості студентів в органних класах. Але від колег знаю, що ця тенденція продовжує поглиблюватися. Причина передовсім полягає у тому, що дипломованому органісту складно знайти роботу.

- Чи продовжуєте ви - професор, концертуючий органіст, редактор фахового видання для органістів - у той же час щонеділі виконувати обов'язки "звичайного" церковного органіста?

- Так, звісно, я щонеділі граю в університетській церкві мого міста Невшатель. Зрештою, немає такого органіста, який би не грав у церкві - така вже склалася в Європі традиція, такий звичай.

- У вас дуже багатий репертуар: понад 160 власних творів. Чи ризикуєте виконувати в церкві й сучасну музику?

- Це потрібно робити. Доречно, обережно, логічно, але робити потрібно. Громада зазвичай реагує на такі експерименти дуже позитивно.