Львівська Поштa

Маріанна Садовська, виконавиця народних пісень, про перший аудіоальбом для України, паралелі з Бйорк та користь комерції

Цьогорічний фестиваль "ДжазБез..." укотре підтвердив передовсім свою без­кордонність та без­сторонність хоча б тим, що на відкриття, яке відбулося вчора, запросив знану (на жаль, краще за кордоном, аніж в Україні) виконавицю Маріанну Садовську.

- Дуже органічно. Передовсім, це тільки вдруге я маю нагоду співати у себе вдома. Як і у приватному житті, кожне повернення додому пов'язане з особливим піднесенням, коли так не терпиться поділитися враженнями, побаченим, почутим, пережитим. Отже, такий концерт - можливість співати для своїх - це без перебільшення велике щастя...

А якщо говорити про музику, то музиканти із групи "Borderland", з якими я співпрацюю, - це вихованці джазових факультетів консерваторій у Кельні, Амстердамі, НьюЙорку. Дуже важливо, що ніхто з них, ніхто із нас не обмежується у своїй праці одним стилем. Якось посвоєму ми балансуємо на межі джазу, року, новітньої експериментальної музики, фольклору, театру. І це, на мою думку, дуже пасує до ідеї фестивалю "ДжазБез".

- Сподіваюсь, що так. Хоч, на превеликий жаль, він побачив світ усе ж не на українському, а на німецькому лейблі (NRW JAZZ). Проте в особливій - спеціально для України зробленій - едиції. Це буде наш своєрідний "best of". Частина матеріалу записана в НьюЙорку, частина - за підтримки "Сота Сінема Групп" в Кельні.

- Так, концерт у Києві запланований на 6 грудня.

- Насправді "Borderland" принаймні до сьогодні ще не співпрацював із "Божичами". Це минулого літа вони просто "забрали" мене зі собою в експедицію. У грудні я сподіваюсь зустрітися із "Божичами" на творчій ниві під час співпраці з Андрієм Приходьком.

- Я часто повторюю, що мої пісні для мене - як монологи... Текст, значення, серцевина пісні - це причини, з яких я взагалі починаю над нею працю. Думаю, що існують "пісні архетипи", в яких зміст, слово, мелодія, емоція такі "влучні" , що просто неможливо їх "не зрозуміти"... Це відчувається....На сцені я завжди співаю, переконана, що мене зрозуміють, почують. Співати для українців, які розумітимуть до найменших відтінків і нюансів, - це вже справжня учта!

Колись після мого виступу дуже влучно про це сказала американська письменницянобеліатка Тоні Моррісон: "Я не розумію, про що ти співаєш, але я розпізнаю це"("I don't understand, but I recognize it").

- Думаю, що скоро настане час і Бйорк почнуть називати ісландською Садовською... (сміється). А якщо чесно, то з одного боку, це допомагає. Особливо у світі, де важливо мати орієнтири - маю на увазі розгубленого серед навали інформації глядача. Бо у принципі мою музику важко "назвати", "зашухлядкувати" - це ані World, ані джаз, ані етно, ані ще щось... Але водночас потроху всі можливі стилі. Подібні порівняння допомагають знайти паралель.

Я горда, що мене прирівнюють до моїх великих кумирів - Бйорк, Піджі Харвей, Лорі Андерсон, Ніни Хаген, Іва Бітова. Я чую можливі "перегукування" у творчості моїй і цих чудових музикантів. Але тут для мене важливо зауважити, що мої пісні постають у дуже тісній співпраці з музикантами, і не було б цих інтерпретацій без композиторських ідей Антоні Колемана, Ярі Сінглі, Себастьяна Грамса чи Френка Лондона...

- Комерційна популярність важлива, бо дуже полегшує життя і працю. Особливо, коли живеш у такому прагматичному світі і пробуєш, наприклад, поєднати творчість з материнством... Кожен з нас мусить зробити в певний момент вибір: чи співати гімни і похвальні серенади, чи "лупати сю скалу"...Думаю, важливо працювати так, як підказують творча інтуїція і потреба, і вірити в успіх. Чи мій наступний крок буде в бік популярної музики чи панкроку - не має значення. Головне - творчий імпульс і доброякісна праця.

- Так, я щороку намагаюся знайти таку можливість...

- Так, у мене вже була нагода провести майстер­класи в Молодіжному театрі у Львові, в центрі Леся Курбаса у Києві. У грудні цього року починаємо співпрацю з Андрієм Приходьком і студентами курсу Богдана Ступки в Києві. Чи можна навчити співати народну музику?.. Можна допомогти знайти технічні основи, орнаментику, звукоутворення... Але, мабуть, найважливіше - це поділитись пристрастю, любов'ю до музики, "відчинити" двері, додати сміливості. Тут, у Німеччині, часто чую й пригадую слова Ґустава Малера: "Традиція - це не обожнення попелу, але передавання вогню".