 У палаці мистецтв уперше у Львові виставка живопису Владислава Шерешевського
У робіт київського художника Владислава Шерешевського, чия виставка "Картини маслом" (перша у Львові) зараз демонструється у Львівському палаці мистецтв, є одна яскрава характерність - глядачі майже завжди отримують від них задоволення.
І це відчуття аж ніяк не залежить від того, що йдеться про живописця, якого критики зачисляють до обойми найуспішніших українських творців, митця, якого уже "охрестили" лідером нового популярного мистецтва (неопопарту), художника, якому вдалося виробити власний упізнаваний стиль, замішаний на глибокій художній освіті, отриманій не лише у республіканській художній школі імені Шевченка та Київському художньому інституті, а й самотужки, прискіпливому зацікавленні історією світового мистецтва та вродженому почутті гумору. Бо це той бік творчості, який для пересічного глядача не важливий. Важить інше - наскільки побачене зачіпає, які почуття породжує, чи містить інтригу.
  
У творах Владислава Шерешевського інтриги більше, ніж досить. Сьогодні, для прикладу, легко переймаючи чужу манеру письма, скажімо, його улюблених Вінсента Ван Гога, ТулузЛотрека, Рембрандта чи інших видатних особистостей мистецтва, художник їхніми засобами творить іншу реальність, населяючи її знайомими сучаснику образами та персонажами, наповнюючи подекуди знайомі сюжети атмосферою провокації, карнавальності та гри, напоюючи усе створене гумором, задерикуватістю, подекуди навіть сарказмом. Але, що не менш важливо - художникові, який є неймовірним позитивістом, майстром несподіваних метафор та алегорій, завжди вдається утримати межу, коли сміх перестає бути теплим, світлим і стає брутальним. Для Шерешевського не проблема запросити до своєї майстерні молодого Тараса Шевченка, асоціювати толстовську Ясну Поляну з відомими з історії імпресіонізму "Сніданками на траві", зобразити Енді Воргола як джина у банці "Кемпбел" чи Михайла Грушевського з ірокезом на 50гривневій банкноті. Головне - запропонувати глядачеві загадку, розгадку до якої треба шукати самотужки, але відкинувши догматичні погляди на речі. Владислав Шерешевський, можливо, епатує, але його епатаж не стільки зумисний, скільки є відображенням авторського світосприймання
"Художник Владислав Шерешевський ніколи не рухається у бік багнистого абсурду і безвиході, - пише про нього його колега Дмитро Корсунь у поважному виданні "100 імен. Сучасне мистецтво України періоду незалежності". - Він радше легковажний і насмішкуватий, але не злий і похмурий. Людина для нього - не пляма природи, а домашній космос, скромний самовідданий захисник крихітного родинного вогнища. Художник чомусь любить людей, може навіть занадто, як до нього людей любив Рембрандт. Він передає глядачеві теплі і природні почуття. Він завжди "грається" в мистецтві, і робить це високопрофесійно. Він жартує майже не помітно. Коли які там жарти. Він прийшов у живопис, щоб якомога яскравіше розмалювати масовий смак. Він настільки уважний до побутових деталей, що цим дає забути неможливість певної зображеної події взагалі (такий літературний прийом, як у фантаста Г. Веллса)".
Виставку у Львівському палаці мистецтв становлять понад сімдесят робіт Владислава Шерешевського із циклів "Україна наша", "Вангогія" і "День учителя". У розмові з "Поштою" художник зауважив: "Я сміюся тому, що інакше не вмію жити. Та і, якщо зовсім чесно, не хочу. Люблю сказати щось так, аби цитували. І знаю, поки людина вміє сміятися, вона жива".
|
