Львівська Поштa

Камерний оркестр "Sinfonietta Cracovia", добре відомий за кількома гостинними приїздами і львівським слухачам, днями відзначив своє 15ліття. З цієї нагоди на сцені Краківської філармонії ім. К.Шимановского відбувся урочистий концерт під батутою всесвітньо відомого скрипаля та диригента Максіма Вєнгєрова.

Колектив, учасників якого у рідному місті деколи жартома називають "кабаретистами" - за іменем незмінного директора та концертмейстера оркестру Роберта Кабари, впродовж відносно недовгої сценічної кар'єри вже встиг дати близько тисячі концертів у містах Польщі, Росії, України, Франції, Німеччини, Іспанії, здійснити записи для таких реномованих фірм, як "Arion", "Dux", "CD Accord" та "Channel Classics", виступити з найкращими диригентами Європи та США. Ювілейний концерт офіційного оркестру Столичного і Королівського міста Краків відвідав, зрозуміла річ, і сам президент міста Яцек Майхровскі, і чимало представників краківської наукової та культурної еліти. Невипадковим видався і приїзд Максіма Вєнгєрова - колишній найвідоміший скрипальвундеркінд СРСР, котрий уже багато років живе у Німеччині й Ізраїлі, не так давно оголосив про завершення сольної кар'єри, аби повністю присвятити себе диригентурі. "Мені цікаво подивитися на музику іншими очима", - коментував музикант своє доволі несподіване рішення. "Sinfonietta Cracovia" стала, поряд із Бергенським симфонічним оркестром, оркестром Шведського радіо у Стокгольмі, Академічним симфонічним оркестром Московської філармонії, Симфонічним оркестром Бухарестської філармонії, одним із тих колективів, із якими Вєнгєров співпрацює постійно.

Програма ювілейного концерту, на перший погляд, могла видатися доволі традиційною для виступу будьякого камерного оркестру, що майже неодмінно має у своєму репертуарі Камерну симфонію Дмітрія Шостаковіча чи Серенаду Пєтра Чайковського, як і, зрештою, акомпанемент до Ре­мажорного скрипкового концерту В.А.Моцарта, солістом у якому виступив сам концертмейстер оркестру Роберт Кабара. Цікавинка полягала тут не стільки в новизні репертуару, скільки в пошуках його нових прочитань, невпинному й активному діалозі диригента, котрий, як ніхто інший, знає смичкову "кухню" та двадцяти найкращих струнників Кракова. В результаті публіка отримала надзвичайно коректні, елегантні, злагоджені, динамічно правильні, подекуди аж надто виважені з точки зору темпів та емоційного виразу інтерпретації, котрі без найменших поправок могли б стати треками нового компакт­диска колективу. Цікаво, що й на біс краківські музиканти не менш елегантно та коректно, без надміру емоцій і "циганщини" виконали коронні "Угорський танець" Й.Брамса та "Піцикатопольку" Й.Штрауса. Зреш­тою, така манера якнайкраще пасувала і до строгого стилю "модерн" філармонійної зали, і, звісно, до "королівського" звання самого оркестру.