Львівська Поштa

Роман Віктюк, режисер, про цензуру та про те, що врятує світ 

Вчора у Львові відбулася українська прем'єра нової вистави театру Романа Віктюка "R & J. Ромео та Джульєтта". На офіційному сайті театру зазначено, що саме цією виставою Театр Романа Вік­тюка відкриває шекспірівський цикл.

"Найнетрагічніша" траге­дія Шекспіра стала приводом для театральної фантазії - повної невтримної гри, іронії, юнацького максималізму й гостроти почуттів. Чотири хлопці серед вітрил, сходів і канатів грають вічний сюжет - такі запропоновані режисером обставини - йдеться в анонсі. Вічний сюжет в несподіваних обставинах, незвичний погляд на дослівно знайомі тексти, естетика пластики, експресії, візуалізація емоцій та почуттів, радості та темряви, кохання та смерті. Зрештою, такими є майже всі вистави Романа Віктюка. І при цьому - хоч і завжди пізнаваними, проте несподіваними та різними. Такими, що і вражають, і дивують, і зачіпають так глибоко, як тільки може зачіпити театральна гра.

Сам Роман Григорович назвав "R & J: Ромео й Джульєтта" своєю найкращою виставою. А що буде після "сумніших оповідей не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєтти", Роман Віктюк розповів кореспондентові "Пошти".

- Буде "Гамлет". На це знадобиться більше часу. Але Бозін вже пробує, і пробує прекрасно. Там також придумане незвичне середовище. Зрештою, як і в "Ромео та Джульєтті". Тут дія відбувається в коледжі, в Лондоні, де навчають морської справи. І в них є клас, який відтворює палубу з усіма елементами, які є насправді: сходинки, вітрила, шнурки. Тобто все, що має бути. І їхній викладач, який розуміє, що в нинішній час зневіри, цинізму, іронії, практицизму, коли людина втрачає емоційну структуру, необхідно щось протиставити. І після молитви, а потім і під час молитви він вимагає, щоб учні взяли сторінки тексту, хто які хоче, і намагалися розшифрувати ці тексти так, як вони їх розуміють зараз, бажаючи втекти від темряви, яка на нас насувається, яка все робить розумно і виганяє цю емоційну структуру.

А така ідея виникла завдяки історії, яка відбувалася у кінці XVIII століття, коли плив корабель і його капітан знав, що він пливе до неминучої смерті. Попереду скеля, і врятувати нікого не вдасться. Тоді вони взяли тексти Шекспіра, розірвали на сторінки і стільки часу, скільки залишилося до загибелі, грали ці тексти. Кожний грав те, що хотів. І вони були в такому духовному піднесенні, що не помітили, як корабель налетів на скелю, і прийшла смерть. Вони просто перейшли в інший світ. Зрештою, так і написано у Шекспіра: "Любов - це смерть". І вони сприйняли це саме так, як написано у Шекспіра, не як трагедію, а як комедію. Це все­таки, мабуть, сексуальний вірус, який є в людині від початку життя, рухає всім. Це комедія, не еротична, звичайно, але яка стверджує, що життя перемагає і що від смерті можна врятуватися у мистецтві.

- Так. Але ніколи ніхто з цього погляду на "Ромео та Джульєтту" не дивився. Навіть такий шекспірознавець, як Барташевич, який знає текст напам'ять, мені сказав після вистави: "Я ніколи не думав, що це біблійний текст". Тому ми і дали в кінці вистави голос Смоктуновського, який свого часу записав біблійні тексти, ми дали уривок про Адама та Єву. І дія постійно відбувається у класі: дзвінок, парти. Вони втікають, забувають, хто кого грає. Виходить неймовірно цікаво від того, як нервово вони існують, входять в ситуацію. А не грають ромео та джульєтт, і ворожнеча не має жодного значення. І музика зовсім сучасна, яка має у світі вартість. Я не знаю, але мені здається, що це моя найкраща вистава. Звичайно, мені вже це прокричали, але я людина скромна, хоч і сам так відчуваю.

Боже! Як нас приймали! Ми були зараз у Латвії, Естонії та Білорусії. Мене самого здивувало, як нас приймали, яка була преса і як публіка півгодини кричала і плескала.

- Ці діти, які грають у виставі, - вже зірки. Дехто з них навчався у мене, один і зараз ще вчиться. Вони вже всі стають відомими. Наприклад, Роман Полянський, який грає Меркуціо, зіграв головну роль у фільмі "Я повернуся". Ігор Нєвєдров, що грає Джульєтту і не тільки, зіграв уже вісім головних ролей у кіно. Зараз він прилітає з Німеччини, де також знімається. Вони зовсім не подібні на попередніх, в них зовсім інші стосунки. Це - нове покоління. Це діти, які виросли вільними. І я в них вірю. Адже в тому середовищі, яке називається шоу­бізнес чи театр, такого не буває, коли один радіє за успіхи свого товарища. А вони так радіють, коли хтось із них робить щось добре, що я просто милуюся ними. Адже тоді вони не лише діляться своєю енергією, але й отримують енергію від інших, відкриваються такі клапани, про які інші і не мріють.

- Ні! Ти би бачила, як він радів! До сліз мене пройняла його радість! Він сказав, що хоче з ними працювати. Зрештою, у "Гамлеті" вони і будуть перемішані. Зараз вони разом, самі, без мене, репетирують "Чайку". Нєвєдров грає Трєплєва, а Бозін вже старшу роль, Трігоріна.

- Зараз я замовив інсценізацію "Ідіота" Достоєвського. Не тільки самого роману, а з урахуванням літератури того часу, коли писав Достоєвський. Адже ми зараз живемо так, як він писав: у пеклі. А рай лише всередині. Зараз всі його цитують: "Краса врятує світ". Але якось забувають, що він говорив не про красу матеріальну, а про красу духовну.

- Не знаю. Я не можу сказати, що це спричинено грошима або успіхом. Напевно, це йде від бажання спробувати себе в чомусь іншому. Мені легше, я вже спробував і кіно, і телебачення. Дякую! Але приємно, коли я бачив, що в Америці продають моїх "Гравців".

- Звичайно! Тоді мою виставу "Давай займемося сексом" заборонила комісія, в якій вже давно забули, що це за секс такий. Мені тоді Хазанов сказав: "Це ж які гроші треба було заплатити, щоб годинами по всіх центральних каналах говорити про те, що відбувається в твоєму рідному місті. Зізнайся, це ти сам придумав?" Я йому кажу: "Ти такий наївний! Це батьківщина мене так навчила!" Всі газети тоді писали, що Віктюка не пускають на батьківщину. Але тоді, коли ми її все­таки зіграли, я їх всіх запросив на виставу - і ніхто не прийшов. І тепер знову таке ж починається.

- Цього не може бути в ХХІ столітті! Коли кажуть, що в Росії цензура посилюється, та вона все одно так не посилюється, як в Україні.