Львівська Поштa

Євроконституція – перезавантаження

Юлія Ожиївська Четвер, 26 червня 2008, №26 (677)

europa.eu.int

У час глобальної інтеграції, коли кордони майже між усіма європейськими державами усунуто, на порядку денному ЄС вже котрий рік гостро стоїть питання єдиного європейського законодавства. Проте Євроконституція зараз знову на порозі другого провалу. У 2005 році конституційний процес зірвали Франція та Нідерланди, а два тижні тому проект єдиного закону для європейського співтовариства - Лісабонського договору - відхилила Ірландія.

Цікаво, що референдум з приводу ратифікації Лісабонського договору відбувся серед усіх країн Євросоюзу лише в одній Ірландії, адже, за конституцією країни, для прийняття такого роду закону потрібна згода громадян. У решти країн ЄС такий закон ратифікує парламент.

Лісабонський договір, підписаний 27 грудня 2007 року, фактично замінює собою провалену три роки тому Конституцію Євросоюзу. Його повинні ратифікувати усі 27 держав ЄС.

Договір передбачає впровадження посади президента Європейської Ради, що обиратиметься на два з половиною роки. Така посада прийде на зміну нинішній моделі ротаційного головування держав-членів ЄС.

Суб'єктивний погляд

Тарас Качка,
заступник директора Державного департаменту з питань адаптації законодавства Міністерства юстиції України

З політологічної погляду, Лісабонський договір є певною альтернативою Європейській Конституції. Якщо ж дивитися на обидва договори з позиції власне юриста, а не політолога, то можу стверджувати, що документи є фактично з однієї площини. Справа в тому, що Європейська Конституція - це був цілісний документ, що ж стосується Лісабонського договору, то читати його без відповідних супровідних документів просто неможливо. Це документ, який вносить зміни до договорів про Європейське економічне співтовариство (Римський договір 1957 року) та про Євросоюз (Маастрихтська угода 1992 року). Якщо ж ставити питання для чого європарламентарі після провалу в 2005 році знову взялися реанімувати єдине європейське законодавство, то відповідь проста: договір покликаний спростити прийняття рішень усередині ЄС та підвищити ефективність роботи органів ЄС. Поговорюють також, що провал Лісабонського договору в Євросоюзі поставив під загрозу майбутнє членство в організації тих держав, які на разі не є її членами. Юридично такі вислови не мають жодної сили, адже, згідно із статею 49 Маастрихської угоди, кожна держава може подати заявку на вступ у Євросоюз. Тому і наша держава може автономно рухатися тим шляхом. Питання в іншому. Ні для кого не є таємницею, що Україна поки не довела свій стан законодавства, а також економічного та соціального розвитку до тієї межі, яка б прирівнялася до країн, які вже є членами ЄС. Тому провал Лісабонського договору в Ірландії аж ніяк не є перешкодою України на шляху в ЄС.

Іншою новацією договору є запровадження посади Високого представника Європейського Союзу із зовнішніх справ та політики безпеки. Ця посада поєднає нинішні функції Високого представника ЄС з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (нині їх виконує Хав'єр Солана) та Європейського Комісара у справах зовнішніх відносин (нині їх виконує Беніта Ферреро-Вальднер).

Консолідації інституційної структури ЄС сприятиме також зменшення кількості членів Колегії Європейських комісарів (складу Європейської комісії). Якщо нині кількість комісарів дорівнює кількості держав-членів ЄС, за новим договором, від 2014 року їх кількість відповідатиме двом третинам кількості держав.

Врешті договір закладає правову базу для подальших розширень ЄС. Новий конституційний договір мав би набути чинності з 1 січня 2009 року. Лісабонський договір уже ратифікували 19 із 27 країн-членів Євросоюзу.

Факт провалу договору на референдумі в Ірландії відверто засмутив європейських політиків. Дехто каже, що Ірландія стала перепоною для держав, що на разі не є членами ЄС. Зокрема, глава Європарламенту Ханс Поттерінг відзначив, що "до того часу, поки договір не набути чинності, не може йти мова про жодне розширення Євросоюзу (винятком може бути хіба що Хорватія)". Ба більше, Ірландію, як головну винуватицю таких перипетій європосадовці запропонували взагалі тимчасово вилучити із процесів євроінтеграції.