Львівська Поштa

У Львові відбувся концерт Андрєя Гаврілова

Його виступ у Львові анонсували як концерт "найкращого піаніста світу". Таке формулювання навряд чи сподобалося б решті реномованих колег знакового російського виконавця. Втім, він сам не бачить сьогодні за роялем гідних репрезентантів...

Світова слава прийшла до Андрєя Гаврілова після перемоги на конкурсі ім. П.Чайковського в 1974 році. Новоспеченому лауреату було тоді всього вісімнадцять. Тоді ж доля звела його із Cвятославом Ріхтером, котрий дуже високо оцінив обдарування молодого піаніста. Андрєй Гаврілов почав активно концертувати в Європі, що, ясна річ, не надто імпонувало партійному керівництву СРСР. Одного нечудового дня його просто не випустили на гастролі, що мали відбутися під батутою Герберта фон Караяна. Звісно, через кілька років музиканту таки вдалося вибратися із "тюрми народів": він уже не повернувся до Росії навіть після розвалу Радянського Союзу.

Сьогодні Гаврілов мешкає у Швейцарії разом із дружиноюяпонкою та сином Арсенієм, названим на честь Тарковського, із котрим піаніста також єднала багатолітня дружба. Приятелює і з Михайлом Горбачовим. Знову концертує й дає майстер­класи: цьому передувала кількарічна творча мовчанка, під час якої, як говорить сам піаніст, він повністю переосмислив своє буття за клавіатурою, закінчив філософський факультет Франкфуртського університету й тепер намагається не просто виконувати, а відчитувати кожен знак, залишений композитором у нотах. Як це виглядає, львів'яни мали нагоду пересвідчитися на власні вуха: до нашого міста, та й до України загалом, піаніст приїхав уперше.

Добре, що до екстремальних умов музикантові, котрий за рейтингом фірми "Philips" і справді входить до найвидатніших у ХХ ст., не звикати. Адже виступати в нашому місті Гаврілову довелося не на хваленому "Стейнвеї", не так давно придбаному філармонією, а на скромній "Естонії", більш доречній на академконцерті в ДМШ. Та й зал органної і камерної музики (костел св. МаріїМагдалини) своєю акустикою навряд чи найкраще пасував до масштабних симфонічних творів Людвіга ван Бетховена, анонсованих у програмі. Втім, звучання перших тактів славетної увертюри "Коріолан" у виконанні Львівського симфонічного оркестру (молодіжного колективу, заснованого й керованого іспанським диригентом Мелані Местре) налаштовувало на позитивний лад навіть песимістів. А присутність у переповненому залі чималої кількості відомих не лише у Львові персон (із майором Мельниченком включно) інтригувала не менше, ніж життєві перипетії римського патриція, так переконливо передані в музиці Бетховена.

Справжньою кульмінацією стала, безперечно, поява на сцені довгоочікуваного гостя, який - цілковито в дусі актуальних концертних тенденцій Західної Європи - охоче поспілкувався із залом, зробивши розгорнений докладний вступ­пояснення свого трактування Другого та Третього фортепіанних концертів Бетховена. Вже перші звуки підтвердили, що за клавіатурою - особистість і справді непересічна, й у даному випадку байдуже, "Стейнвей" це чи "Естонія", органний зал чи концертний, Львів чи Відень... Сам піаніст наголошує, що слухач повинен забути, хто перед ним, упевнюючись, що свій твір виконує сам композитор.

Оскільки Бетховена live нікому із присутніх у залі слухати не доводилося, можна було або повірити Гаврілову "на слово" (точніше, "на ноту"), або категорично не погодитися з його інтерпретацією, аж надто відмінною від "класичних", переповненою нарочитими підкресленнями прихованих змістів та піаністичними витівками на межі епатажу. Критики невипадково часто називають Гаврілова "скандалістом" та "провокатором": до кінця концерту львівська публіка також розділилася на захоплених та обурених, прихильників та опонентів. Хоча останні, судячи з шквальних аплодисментів, виявилися таки в меншості. Й для усіх піаніст ще виконав на біс свої коронні номери: два Ноктюрни Фридерика Шопена та "Наваждение" Сєргєя Прокоф'єва, тим самим анонсувавши й свої майбутні обіцяні концерти у Львові...

Ним і справді можна захоплюватися або обурюватися, відчитуючи його власні знаки генія з­під нальоту екстраваганції і надмірної свободи, що деколи межує з анархією. Але байдужим Андрєй Гаврілов точно не залишає нікого, причому не тільки як виконавець, але й як співрозмовник. У цьому мала нагоду пересвідчитися журналістка "Пошти" - інтерв'ю із російським піаністом читайте на наших сторінках у четвер.