Львівська Поштa

І хоча картину показали поза конкурсом, один із її героїв, пес Даг, отримав приз “Палм дог”, яку вручають найкращому псу в програмі фестивалю. Проте розмовляти журналістам довелося не з ним, а з режисером цієї чудової картини Пітером Доктером.

– Ми з Бобом Пітерсоном якось сиділи й обговорювали різні ідеї фільмів. Склали цілий список того, що нам потенційно було б цікаво. Одна з ідей була про старого буркотуна. І була ідея про бажання втекти від буденності в пригоду. Комусь із нас спала на думку ідея про будиночок, який літає. Ми малювали його й так і сяк, а потім вирішили, що дідусеві найкраще було б у його старому будинку, тому дві ідеї злилися в одну й до цього додалося бажання пригод. А потім, як звичайно, почалися міркування на цю тему.

– Виснажений, і разом з тим сумно. Як же тепер без них?!

– Майже все, що мене оточує, може бути джерелом. От, наприклад, я був у зоопарку з дітьми і побачив чаплю. Вона якось запала мені в голову, і я все думаю, куди її допасувати. Головне й невичерпне джерело натхнення – люди. Спостерігати за людьми – цікаво. Особливо мені подобається робити це в аеропорту, там багато різних типів і характерів... Але у випадку “Вперед та догори!” головним враженням була експедиція у Південну Америку. Ми з’їздили в унікальне місце, що знаходиться на кордоні Бразилії, Венесуели й Гвіани, – гірський масив Тепуї. Ми вилізли на одну з таких гір на висоту півтори тисячі метрів і побачили унікальний світ: дивної форми камені, дивні рослини. Ми там провели чотири дні, малюючи, фотографуючи.

– Життя – ланцюг непередбачуваних випадків: ти вийшов з будинку, над тобою пролітає птах і скидає дещо тобі на голову... Ти намагаєшся планувати свій день, але завжди щось цьому заважає. До вечора ти розумієш, що, властиво, з цих випадків і складається твій досвід, твоє життя. З таких от дивних та іноді неймовірно безглуздих випадків виходять чудові історії.

– Я дуже люблю казки, але ніколи ще не використовував жодної з них.

– Ми завжди під тиском... Це стало вже звичкою. Я пам’ятаю, ми сиділи на вечірці, присвяченій закінченню роботи над “Історією іграшок”, і вже говорили про те, що будемо робити далі.

– “Pіxar” – унікальна майстерня, де художникові, тобто режисерові, дається повна творча свобода. Ми приносимо свої ідеї, свій досвід, досвід наших друзів, спостереження, усе. До роботи підключаються інші люди, приносячи свої спостереження, ми не обмежуємо нічию уяву. Ми все вирішуємо й обговорюємо разом.

– Звичайно, основне, що я зрозумів і чітко визначив для себе, це те, що хаос – невід’ємна частина процесу. Кожний конкретний проект знаходить свій шлях. Перший раз, коли я працював над фільмом, був упевнений, що роблю все неправильно, тому що все ламалося й не складалося. Другий раз я вже знав, що все повинне ламатися й не складатися. Це досить дивний процес, щось псується, щось нескінченно доробляється, відшліфовується, міняється, додається, забирається, знову повертається й так далі. Це моторошна мішанина, але інакше не виходить.

– Оскільки Джон уже знав мої роботи, то він дав мені й усім членам команди повну свободу дій. Звичайно, він зустрічався з нами і відразу зауважував, коли нас починало заносити...