Львівська Поштa

Gazeta Wyborcza

Нещодавня 200-та річниця з дня народження Миколи Гоголя була відзначена, зокрема, і антипольською екранізацією роману "Тарас Бульба". Режисер і автор сценарію Володимир Бортко не погоджується із твердженням про антипольськість свого фільму. І вважає, що ті, хто таки бачить у стрічці антипольські мотиви, усі претензії повинні звертати безпосередньо до Гоголя. А хто би наважився критикувати класика, тим більше з нагоди такого поважного ювілею?

Знімаючи свій проімперський фільм, суть якого полягає у твердженні, нібито росіяни і українці - це єдиний народ, якому загрожує ворожий Захід, Бортко суттєво підредагував Гоголя, намагаючись усіма способами показати "ляхів" у найбільш огидній перспективі.

Поляки не дуже прагнули читати "Тараса Бульбу". Перший польський переклад вийшов 1850-го, а наступний аж через 152 роки. Але ця книга є історично справедливою. Гоголь пише про жорстокість поляків, але і про козацькі набіги на Польщу, під час яких напасники палили, ґвалтували, вбивали немовлят. Пише про те, що король і його радники прагнули миру, а війну починали бунтівливі магнати.

У фільмі нічого подібного ви не побачите. Наскільки Єжи Гоффман у своєму "Вогнем і мечем" намагався створити об'­єктивний образ козаків і України, настільки ж Бортко намагається очорнити поляків, додаючи до фільму сцени і сюжетні лінії, яких немає у книзі.

У стрічці з'являється труп дружини Бульби, яку порубали шаблями поляки. А синів Андрія і Остапа побили за те, що хлопці зайшли до костелу. Сцена побиття супрово­джується нецензурною лайкою поляків. Про страту Остапа у Варшаві Гоголь пише, що пошкодує читача і не буде описувати усіх мук. А Бортко, навпаки, смакує деталі цього видовища. Козака розпинають на хресті святого Андрія, а кат повільно ламає йому руки і ноги, щоб у кінці повісити хлопця на гаку, вбитому в груди. Іншого козака ляхи просто на варшавському ринку запікають з медом.

Загалом фільм дуже брутальний, кривавий. Злітають голови з плечей, а з горлянок фонтанами вихлюпується кров. Відчувається, що режисерові був би значно ближчий не історичний жанр, а щось у стилі "маркіз де Сад з пилкою на шкільному святі".

У Гоголя козаки, помираючи на полі бою, славлять православ'я і Русь. У книзі це не ріже око. Але на екрані козаки, яких підносять догори відразу на трьох польських мечах, а вони у цьому вкрай незручному положенні, виголошують проімперські промови, виглядають відверто смішно.

Кульмінацією дидактизму є сцена, в якій Остапа беруть у полон. Ціла ватага нападників кидається на нього (поляки у цьому фільмі завжди нападають ззаду). А тоді на екрані з'являється лях і тримає прапор із американськими біло-червоними смугами. Таким чином глядач довідується, перед ким насправді боронили Русь захисники XVI століття.

Якщо у Гоффмана в його "Вогнем і мечем" головною темою стає рефлексія над трагедією двох народів, які проливали кров від XVI до половини XX століття, та і сьогодні все ще долають важкий шлях до взаєморозуміння, то у Бортка маємо справу зі сліпою ненавистю.

І таких фільмів російський кінематограф подарує нам у майбутньому ще немало. Про це говорилося, зокрема, під час з'їзду Спілки кінематографістів, який відбувся у Москві напередодні гоголівського ювілею. Російське кіно, яке, відповідно до настанов Леніна, є одним із найважливіших видів мистецтва, а також має солідний бюджет на нові стрічки, перебуває в добрих руках, тож незабаром на екрані з'явиться ще не один козак чи боярин, який мужньо бореться з атлантичним агресором.