Львівська Поштa

На чаті з Тарасом Прохаськом, що відбувся під час нещодавнього Львівського форуму книговидавців, прозвучало запитання, чи не хотів би письменник знову колись стати радіоведучим, як у часи написання його популярної книги "FM-Галичина". І Тарас відповів, що був би не проти, якби знайшлося таке радіо, на якому не потрібно було б підтримувати загальноприйнятий останнім часом дебілуватий "формат", згідно з яким ведучий повинен ні на мить не замовкати і постійно верзти якісь дурниці про погоду, каву і плани на вихідні. Прохасько залюбки попросився б на роботу на радіо, на якому працювали б похилого віку ведучі обох статей, з дефектами фікції, не надто мило­звучними голосами, і вони годинами мовчали б або пускали в нічний ефір спокійну і некомерційну музику. А говорили б про речі дивні і часто незрозумілі для масового слухача. Я би теж із задоволенням слухала таке радіо. І навіть знаю, хто, крім Прохаська, міг би там працювати.

На такому радіо дуже доречно виглядали б і славнозвісні радіо­акустичні експерименти Ігоря Померанцева. Усі ці скрипучі і нерозбірливі записи Хлєбнікова, інтерв'ю про кохання з хижаками з найближчого зоопарку, роздуми про природу звуку та інші "неформатні" речі, під які, мабуть, непросто знайти рекламу. Приємно, що такі радіопередачі десь існують, і шкода, що не у нас, не на якомусь галицькому FM.

Під час своєї зустрічі зі студентами львівського університету Померанцев розповідав історію про те, як його син, для якого російська є другою рідною мовою, але який виріс в Англії, випадково почув старі аудіо­записи з голосом Євґєнія Євтушенка, на якому культовий російський поет читає свої вірші. Хлопець трохи послухав і раптом вибухнув реготом зі словами:

- Тату, де ти взяв цього пародиста?

Його виховане на європейський манер вухо не могло серйозно сприймати патетичну і надмір емоційну манеру читання поезії, таку звичну і досі для багатьох слов'янських літераторів старшого покоління.

Молоде покоління літераторів уже не читає своїх текстів із таким пафосом. Сучасна слов'янська поезія нарешті звільнилася від корсету рим і силабо-тоніки, а також від традицій мелодекламації, хоча останні і досі присутні, скажімо, на сцені державних провінційних театрів або ж на святкових ранках у дитсадках.

У цьому місці мені хочеться позайматися наївним мріянням і вивести закономірність, яка аж ніяк не випливає зі сказаного, але, попри те, мені б дуже хотілося, щоб так воно колись і трапилося. Хоча, можливо, мої мрії не є такими вже нереальними. Адже набридло поетам римувати і викрикати публіці свої тексти. Можливо, і радіослухачам колись набридне або уже набридло слухати безконечні ідіотські теревені радіоведучих. І тоді пропозиція піде назустріч попиту і створиться нарешті якесь неформатне радіо, на якому розмовлятимуть спокійно і непоспіхом, оминатимуть в розмовах, як національно-стурбований кітч, так і дебільно-комерційний стиль, і працюватимуть на цьому радіо Прохасько, і Померанцев, і багато їхніх однодумців, і буде це все не в захмарному далекому майбутньому, а незабаром, скажімо, так через півроку.